Номер провадження 2-а/754/15/24
Справа №320/27469/23
Іменем України
06 червня 2024 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді - Таран Н.Г.
секретаря судового засідання - Довгань Г.А..
позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області, про визнання неправомірною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення № ПН МКМ 013218 від 27.06.2023 року, -
09.08.2023 позивач звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання неправомірною та скасуванням постанови про адміністративне правопорушення № ПН МКМ 013218 від 27.06.2023.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що позивачка є керівником неурядової благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд «Відродження духовності нації» (в подальшому - фонд), діючи згідно ст. 3 Статуту Фонду, 28 травня 2023 Фонду прийняла учасником Фонду громадянина Нігерії ОСОБА_2 , який приїхав до Києва з Полтави, місце проживання його дружини ОСОБА_3 і доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1. Своєю заявою від 28.05.2023 ОСОБА_2 просив згідно ст. 3, 4, 8 Статуту: Ціль, мета, завдання та сфери благодійної діяльності фонду надати йому благодійну допомогу як християнину-біженцю, людині, яка через свої релігійні уподобання перебуває у складних життєвих обставинах, оскільки змушений переховуватись в Україні від мусульманського угрупування «Боко Харан», яке викрало в 2015 в м. Борно (Нігерія) його брата, доля якого не відома до цього часу. Діючи в суто правовому полі, враховуючи положення ст. 8 «Декларації прав людини», Правління Фонду, максимально і гуманно вдивившись в ситуацію пана ОСОБА_2, прийняло до уваги його бажання бути волонтером. Стаття 8 «Загальної декларації прав людини» сповіщає: «кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом». Усі люди мають право на рівний захист від будь-якої дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від будь-якого підбурювання до такої дискримінації. Правління Фонду визнало поважними обставини пана ОСОБА_2 для подання, його заяви, бо він не міг не тільки повернутися, але й офіційно реєструватися за місцем перебування в Україні через погрози його рідним, а також розшуки його терористами в Україні. Наша організація є носієм європейського гуманізму з дотриманням норм міжнародного права де життя, гідність, честь і здоров'я людини є найвищою цінністю. Крім того, позивачка є віце-президентом неурядової організації Товариство «Україна-Америка», яка вже понад 20 років займається зміцненням культурних, духовних зв'язків та захистом прав між народами України і Америки. Згідно Європейської конвенції прав людини іноземці повинні перебувати під захистом законів країни - місця перебування і проживання. І тому переконливо просила вжити необхідних заходів для захисту прав пана ОСОБА_2, в тому числі зняти необгрунтоване покарання у вигляді накладення вказаного штрафу, як на нього, так і на позивача, посадову особу Фонду. Оскільки він поки що, не має права на працевлаштування в Україні, ми взяли на себе обов'язок підтримувати його життєдіяльність, забезпечувати соціально-медичними послугами і благодійною правовою допомогою, оскільки не можна залишити на призволяще обездолених людей. Громадянин Нігерії ОСОБА_2 , як ніхто інший, в цей час потребує захисту з боку держави України, а не лише благодійних організацій. Позивачка не згодна з Протоколом про адміністративне правопорушення ПР МКМ 013262 від 27.06.2023, вважає його неправомірним, оскільки позивачка виконувала правомірні гуманні, статутні завдання та рішення, ухвалені Правлінням Фонду. Крім того, за рекомендацією викладеною у Постанові ДМСУ від 21.07.2023, згідно ст. 5 Закону України «Про волонтерську діяльність», позивачка звернулась до органів ДМСУ для оформлення посвідки на тимчасове проживання волонтера громадянина Нігерії ОСОБА_2 , але нам було відмовлено. Крім того, позивач - на момент винесення оскаржуваної постанови та в даний час не є посадовою особою, а працює на волонтерських засадах і, отже, не надавала ніякого працевлаштування громадянину Нігерії ОСОБА_2 , а лише надавала благодійні послуги згідно статутних цілей, виконуючи свій громадянський обов'язок по відношенню до людини, врахувавши і оцінивши обставини. Також в протоколі не зафіксовані будь-які пояснення позивача, зазначене місце проживання не є ні місцем реєстрації позивача, ні місцем його фактичного проживання. Протокол складено з явними ознаками порушення інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України затвердженої наказом МВС України 28.08.2013 № 825 процесуальних норм адміністративного законодавства, та порушує принципи адміністративного процесу.
У зв'язку із зазначеним, позивач просить позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду передано адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання неправомірною та скасуванням постанови про адміністративне правопорушення № ПН МКМ 013218 від 27.06.2023 на розгляд Деснянського районного суду м. Києва.
Ухвалою Деснянського районного суду від 23.11.2023 року вказану позовну заяву було залишено без руху та надано строк позивачу для усунення недоліків
03.12.2023 року позивачем було усунуто недоліки та подано уточнений адміністративний позов.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 11.12.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за вказаним позовом та призначено справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судовому засідання позивач позов підтримала у повному обсязі та просила його задовольнити. Суду пояснила, що вона намагалася допомогти громадянину Нігерії ОСОБА_2 тому надавала йому як гуманітарну допомогу так і видала йому документи, що він є волонтером в благодійній організації керівником якої вона є. Пішла з ним до відповідача допомогти іноземному громадянину оформити документи, а ті неї наклали адміністративне стягнення.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомив.
24.05.2024 на адресу суду надійшли пояснення позивача в якому вказано, що у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності відсутня подія і склад адміністративного правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення був складений з порушенням вимог ст. 247, 256, 268, 278 КУпАП. Під час розгляду справи не були враховані всі обставини, що мають значення для справи, зокрема моє пояснення, яке позивач надала до ЦМУ ДМСУ в м. Києві і області. Не були прийнято до уваги ті обставини, що громадянин Нігерії ОСОБА_2 , через якого на позивача було складено протокол, спочатку був затриманий 28.05.2023 на блокпосту Бориспільського району Київської області прикордонниками на кордоні в'їзду до Києва, а саме в Дарницькому районі м. Києва при виході з маршрутного таксі Полтава-Київ, де було вперше зафіксовано його нелегальний стан перебування на території України, відомості про цю подію були внесені до Журналу Єдиного Обліку Дарницького УП ГУ НП у м. Києві за № 23394 від 28.05.2023. Службові особи управління поліції запросили нелегала до територіального управління ДМС України у м. Києві та Київській області, що знаходиться в м. Києві по вул. Ольгинська, 2, куди він з'явився разом зі мною 30.05.2023. І вже там службові особи мали його оштрафувати за подію, яка сталася 28.05.2023. Замість того, порушуючи права позивача згідно ст. 268 КУпАП, не розібравшись і не заслухавши її пояснень, не запросивши позивача особисто при розгляді адміністративного порушення, яке їй інкримінували, винесли постанову про стягнення адміністративного штрафу. Постанова про накладення штрафу була видана без належного доказу вини позивача у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Відповідно до частини першої ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права.
Згідно зі ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За змістом пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них.
Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Позивач є керівником неурядової благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд «Відродження духовності нації» (в подальшому - фонд), діючи згідно ст. 3 Статуту Фонду, 28 травня 2023 Фонду прийняла учасником Фонду громадянина Нігерії ОСОБА_2 , який приїхав до Києва з Полтави, місце проживання його дружини ОСОБА_3 і доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1.
Стаття 8 «Загальної декларації прав людини» сповіщає: «кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом».
Усі люди мають право на рівний захист від будь-якої дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від будь-якого підбурювання до такої дискримінації.
Позивачка не згодна з Протоколом про адміністративне правопорушення ПР МКМ 013262 від 27.06.2023, вважає його неправомірним, оскільки позивачка виконувала правомірні гуманні, статутні завдання та рішення, ухвалені Правлінням Фонду. Крім того, за рекомендацією викладеною у Постанові ДМСУ від 21.07.2023, згідно ст. 5 Закону України «Про волонтерську діяльність», позивачка звернулась до органів ДМСУ для оформлення посвідки на тимчасове проживання волонтера громадянина Нігерії ОСОБА_2 , у видачі посвідки було відмовлено.
Громадянин Нігерії ОСОБА_2 27.06.2023 був притягнутий ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП за порушення правил перебування в Україні, оскільки, як було з'ясовано він проживав без документів на право проживання в Україні понад п'ять років. Скаргу на вказане рішення, яку іноземець подав до ДМС, як органу вищого рівня, було залишено без задоволення, а постанову ПН МКМ № 013216, винесену щодо нього ЦМУ ДМС - без змін.
Таким чином, як встановлено та підтверджується наявними матеріалами, станом на 28.05.2023, на дату укладення договору про надання волонтерської допомоги № 7, громадянин Нігерії ОСОБА_2 проживав в Україні з порушенням законодавства.
Крім того, здійснення волонтерської діяльності в складі Міжнародного благодійного фонду «Відродження духовності нації» громадянин ОСОБА_2 , відповідно до вимог законодавства здійснення іноземцем волонтерської діяльності є підставою для оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, за умови своєчасного подання іноземцем та його приймаючою стороною (в даному випадку - Благодійною організацією «Міжнародний благодійний фонд «Відродження духовності нації» в особі її президента ОСОБА_1 ) віфдповідної заяви та копії документів до територіального органу/територіального підрозділу ДМС. Водночас, станом на 27.06.2023 факту подання гр. ОСОБА_2 та його приймаючою стороною ОСОБА_1 такої заяви не встановлено.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, іншими документами.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Під час складання стосовно громадянки України ОСОБА_1 (позивачки) протоколу про адміністративне правопорушення ПР МКМ № 013264 від 27.06.2023 та винесення постанови про накладення адміністративного стягнення ПН КМК № 013218 від 27.06.2023 посадові особи ЦМУ ДМС керувалися фактичними даними, встановленими під час адміністративного провадження стосовно зазначеної особи, а також стосовно громадянина Нігерії ОСОБА_2 , приймаючою стороною якого вона виступала, як представник Міжнародного благодійного фонду «Відродження духовності нації», що підтвердили вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 204 КУпАП.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 серпня 2013 року № 825 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1654/24186, передбачає, що: особами, до яких застосовуються адміністративні стягнення за статтями 200, 201, частиною першою статті 203, статтями 204, 205, 206 КУпАП, є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, яким виповнилося 16 років, посадові особи установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності, до компетенції яких належить прийняття громадян, іноземців та осіб без громадянства на роботу та навчання, а також особи, які запросили в Україну іноземців або осіб без громадянства в приватних справах і надали їм житлову площу та порушили при цьому порядок їх перебування (п. 1.3 інструкції).
Згідно із пунктом 2.1 вищевказаної інструкції, уповноваженими посадовими особами, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення та протоколи про затримання є працівники апарату ДМС України, головних управлінь (управлінь) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управлінь (відділів, секторів) міграційної служби у районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення, які є державними службовцями (далі - уповноважені посадові особи).
Уповноважені посадові особи складають протокол при виявлення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 200, 201, частиною першою статті 203, статтями 204, 205, 206 КУпАП, згідно із формою, наведеною в додатку 1 до цієї Інструкції.
Відповідно до п. 67 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затвердженого ПКМУ №322 від 25.04.2018 після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов'язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України. При цьому посвідка здається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.
Згідно із частиною першою статті 203 КУпАП адміністративна відповідальність за вказаною нормою закону настає за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 204 КУпАП, порушення посадовими особами підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, у тому числі іноземних суб'єктів господарської діяльності, що діють на території України, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, встановленого порядку працевлаштування, прийняття на навчання іноземців та осіб без громадянства, надання їм житла, а також інші порушення, якщо вони будь-яким чином сприяють іноземцям та особам без громадянства в ухиленні від виїзду з України після закінчення терміну перебування або спрямовані на їх незаконну реєстрацію, оформлення документів на проживання
Відповідно до положень статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
За змістом статей 9, 33 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Відповідно до положень статей 245, 248 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України. У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони. Продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
В Конституції України та Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вказано, що здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
Іноземці зобов'язані поважати та додержуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.
Згідно пункту 14 частини 1 статті 1 Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 цього Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Згідно частини 3 статті 3 вказаного Закону зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Частиною 1 статті 23 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій (ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Отже, іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у їх діях ознак порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо вони суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Як уже було встановлено судом, позивач ОСОБА_1 порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: підписала договір про надання волонтерської допомоги № 7 з громадянином Нігерії ОСОБА_2 , який проживав в Україні з порушенням законодавства, чим скоїла адміністративне правопорушення передбачене ст. 204 КУпАП.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
За змістом положень Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, рішення органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення посадові особи з'ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення негайно повідомляється центр надання правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом. Рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства (додаток 3).
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкція).
Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Відповідно до пункту 19 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 322, у разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стану з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено з 05 год 30 хв 26 березня 2022 року строком на 30 діб на підставі Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, змінено статтю 1 Указу № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Відповідно до Указу Президента України № 64, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Так, в період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантоване статтею 33 Конституції України право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування.
Як вбачається із офіційного сайту ДМС України (https://dmsu.gov.ua/ ) у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні, наказом ДМС від 24 лютого 2022 року № 43 «Про зупинення роботи органів ДМС, підприємств та установ, що входять до сфери управління ДМС», оголошено простій працівників ДМС та її територіальних підрозділів підприємств, установ, які входять до сфери управління ДМС. Наказом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області від 24 лютого 2022 року № 2 «Про оголошення простою для працівників ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області» оголошено простій для працівників ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області. Відповідно до наказу ДМС від 01 березня 2022 року «Про роботу органів ДМС» закінчено з 02 березня 2022 року простій працівників ДМС та запроваджено з 03 березня 2022 року на період воєнного стану виконання роботи в дистанційному режимі. Наказом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 02 березня 2022 року № 3 «Про роботу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області» закінчено з 02 березня 2022 року простій працівників ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, з 03 березня 2022 року відновлено надання адміністративних послуг та запропоновано на період воєнного стану виконання роботи в дистанційному режимі.
З повідомлення з Урядового порталу від 19 травня 2022 року, вбачається, що з 15 березня 2022 року органи та підрозділи ДМС, які знаходяться в безпечних районах, де не ведуться активні бойові дії, відновлюють роботу з прийому та надання адміністративних послуг. Серед переліку відділів вказано і ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.
Таким чином, із з 15 березня 2022 року відновлено надання адміністративних послуг у ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, а тому позивач ОСОБА_2 , знаючи про закінчення строку дії посвідки мав змогу звернутися до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області у відповідно до вимог п. 19 Порядку для її обміну за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії (16.04.2022).
Також позивачем не надано суду доказів подачі письмових звернень до відповідача на момент підписання договору № 7 про надання волонтерської допомоги (28.05.2023) для надання дозволу на міграцію та визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, позивачем порушено покладений на нього чинним законодавством України обов'язок дотримуватись вимог національного законодавства України.
Згідно з частиною 1 статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ № 013262 від 27.06.2023 вбачається, що позивачу було роз'яснено його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, зокрема, і право користуватися юридичною допомогою адвоката.
Однак, ні протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ № 013226 від 27.06.2023, ні письмові пояснення позивача, ні постанова ПН МКМ № 013218 «не містять даних про необхідність забезпечення позивачу права на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 90 КАС України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, інші доводи позивача не впливають на вищевказані висновки суду щодо встановлення судом відсутності порушень відповідачем вимог чинного законодавства при складанні оскаржуваних постанови та рішення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись ст. 129 Конституції України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23 квітня 2012 року № 353/271/150, ст.ст. 2, 5, 6, 30, 72-77, 139, 241, 246, 255, 288, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області, про визнання неправомірною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення № ПН МКМ 013218 від 27.06.2023 року- залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 13.06.2024 року.
Суддя: Н.Г.Таран