Справа № 128/5184/23
Провадження № 22-ц/801/1201/2024
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевчук Л. П.
Доповідач:Матківська М. В.
13 червня 2024 рокуСправа № 128/5184/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 01 березня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Рішення ухвалила суддя Шевчук Л. П.,
Рішення ухвалено без виклику сторін у м. Вінниця
Дата складання повного тексту рішення - 01 березня 2024 року,
Встановив:
У грудні 2023 року ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи позовні вимоги тим, що 05 серпня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» укладено електронний договір № 4573346 про надання споживчого кредиту відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом № 53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents.
Згідно умов договору кредит надавався в сумі 11 900,00 грн. строком на 30 днів, дата повернення кредиту 04 вересня 2021 року. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало, надавши кредит в сумі 11 900,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 зі сплатою процентів в розмірі 1,90% в день.
Відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, тому кредитний договір автопролонговано на підставі п. 4.3 кредитного договору, а користування кредитом продовжено на 90 календарних днів поспіль.
03 травня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом, та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», як фактором, укладено договір факторингу № 03-05/2022, згідно з умовами якого, клієнт відступив фактору права грошової вимоги за вказаним кредитним договором.
Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Авентус Україна» повідомило відповідача шляхом направлення на електронну пошту відповідача, зазначену при укладенні кредитного договору, відповідного повідомлення.
У зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем, станом на 18 грудня 2023 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 53 791,97 грн., яка складається з суми кредиту - 11 900,00 грн., суми процентів за користування кредитом - 27 132,00 грн., інфляційних втрат - 12 373,14 грн. та трьох відсотків річних - 2 386,83 грн., що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 01 березня 2024 року позов ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 4573346 від 05 серпня 2021 року в сумі 40 685,77 грн., з яких сума кредиту складає 11 900,00 грн., сума процентів за користування кредитом складає 27 132,00 грн., сума інфляційних втрат складає 1 381,08 грн., сума 3% річних складає 272,69 грн.
В решті позовних вимог у задоволенні відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» 1624,04 грн. судового збору та 7563,53 грн. витрат на правничу допомогу.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» відмовити.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що відповідач заперечує факт отримання коштів, а наданий позивачем документ у вигляді копії довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» не може вважатися належним і допустимим доказом перерахування коштів у якості кредиту.
Також зазначив, що оскільки відповідач з 2014 року бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, то на підставі п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позов не може бути задоволений у частині стягнення процентів за користування кредитом в сумі 27 132,00 грн., інфляційних витрат в сумі 1381,08 грн., 3 % річних в сумі 272,69 грн.
Позивач ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення та стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 8000,00 грн.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом встановлено, що 05 серпня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» укладено електронний договір № 4573346 про надання споживчого кредиту відповідно до Правил надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом № 53-ОД від 16 січня 2020 року, розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents. Згідно умов зазначеного договору, кредит надавався в сумі 11 900 грн., строком на 30 днів з можливістю пролонгації та автопролонгації (а. с. 11-15).
Додаток № 1 до цього договору містить таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит відповідно до якої сторонами визначено дату повернення кредиту - 04 вересня 2021 року (а. с. 16).
Даний договір був підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання відповідачем одноразового індикатора - С518149, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
В матеріалах справи міститься паспорт споживчого кредиту, який підписаний в той же день, що й договір і тим самим способом. (а. с. 18-20).
Відповідно до умов договору товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором (п.1.2 кредитного договору).
Згідно п. 2.1 договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.
Сума кредиту (його частина) перераховується товариством протягом трьох робочих (банківських) днів з моменту укладення цього договору (п. 2.2 договору).
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало, надавши 05 серпня 2021 року кредит в сумі 11 900,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, що підтверджується довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» № 1968 від 16 травня 2022 року (а. с. 61-62).
Згідно п.1.5.1 договору стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредиту, якщо відбулась пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п. 4.2 договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулась автопролонганція, відповідно до п. 4.3 договору.
До зобов'язань відповідача застосована лише стандартна процентна ставка.
Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредитування (включаючи період пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт» (п. 3.1 кредитного договору).
Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в розділі 4 цього договору (п. 1.4. кредитного договору).
Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що строк кредиту може бути продовжено: 1) за ініціативою споживача на кількість днів зазначену в п. 1.4 договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку визначеному п.п. 4.2 договору; 2) в порядку автопролонгації на кількість днів та відповідно до умов визначених в п. 4.3 договору.
Згідно п. 4.3.1 кредитного договору сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожний раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 календарних днів, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача відповідно до п.п. 4.2.2-4.2.4 договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Доказів про те, що відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів у визначений строк виконав, матеріали справи не містять, як і не містять угоди щодо пролонгації строку дії кредитного договору, кредитний договір автопролонговано на підставі п. 4.3 кредитного договору, а користування кредитом продовжено на 90 календарних днів поспіль.
03 травня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом, та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», як фактором, укладено договір факторингу № 03-05/2022, згідно з умовами якого, клієнт відступив фактору права грошової вимоги, в тому числі і за кредитним договором № 4573346 (а. с. 8, 54-58).
Відповідного до п. 1.2 вказаного договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
Фактор протягом 10 робочих днів з дня підписання акту прийому-передачі реєстру боржників зобов'язаний направити, простою кореспонденцією через відділення Укрпошти або за допомогою інших компаній, які займаються адресованою доставкою кореспонденції, підготовленні за формою згідно додатку № 3 клієнтом прав вимоги заборгованості фактору (п. 1.3 договору факторингу).
Акт прийому-передачі прав вимоги до договору факторингу № 03-05/2022 від 03 травня 2022 року підписаний сторонами договору 03 травня 2022 року та скріплений їх печатками (а. с. 58-зворот).
Як слідує з реєстру боржників від 03 травня 2022 року, ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» набуло права вимоги до відповідача за кредитним договором № 4573346 на суму 39 032,00 грн., з яких: 11 900,00 грн. - сума заборгованості; 27 132,00 грн. - сума заборгованості за відсотками (а. с. 8).
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свої договірні зобов'язання не виконує належним чином, існує порушення виконання своїх зобов'язань, право позивача порушене, тому порушене право підлягає захисту, а відповідач повинний нести відповідальність відповідно до умов договору та сплатити на користь позивача суму заборгованості, розмір якої встановлений судом. Крім того, суд враховуючи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного Кодексу України, вважав, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат починаючи із 24 лютого 2022 року, слід відмовити, оскільки нарахування трьох відсотків річних та інфляційних витрат за період, починаючи з 24 лютого 2022 року підлягають списанню кредитодавцем.
Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та обґрунтованим.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За змістом пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
В силу частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.
Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.
Таким чином, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі.
Як вбачається з доводів апеляційної скарги відповідач ОСОБА_1 факту укладення договору № 4573346 від 05 серпня 2021 року не заперечує, зазначивши, що заперечує лише отримання коштів, та вважає наданий позивачем документ у вигляді копії довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» неналежним та недопустимим доказом перерахування коштів у якості кредиту.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав належних доказів перерахування коштів, є безпідставними, оскільки згідно з умовами кредитного договору кошти перераховувалися на платіжну картку, вказану позичальником у заяві на отримання кредиту.
На підтвердження перерахування коштів за кредитним договором позивачем надано довідку ТОВ «ФК «Контрактовий дім» № 1968 від 16 травня 2022 року щодо повідомлення про успішність операції згідно договору з ТОВ «Авенсус Україна» № 087/20-П від 08 липня 2020 року, згідно відомостей якої - платіж в сумі 11 900,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 прийнято до опрацювання 05 серпня 2021 року об 11:20 год (а. с. 61-62)
При цьому, судом враховується, що принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц).
Позивач ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як і первісний кредитор, з урахуванням перерахування коштів на банківську карту № НОМЕР_1 банком-емітентом якої є АТ «АЛЬФА-БАНК», не володіють та не можуть володіти первинними бухгалтерськими документами, оскільки вони не є банками, а перерахування коштів здійснювалось з використанням оператора послуг платіжної інфраструктури ТОВ «ФК «Контрактовий дім», який і займався перерахуванням коштів на підставі ліцензії на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахункі, № 19 від 17 жовтня 2014 року, виданої Національним банком України (а. с. 64).
Крім того, відповідно до основних засад цивільного судочинства - змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України), обов'язків з доказування (частина перша статті 81 ЦПК України), саме відповідач має довести безпідставність позовних вимог і наданих позивачем доказів, а не суд, в якого відсутні такі повноваження поза межами перевірки доводів, які міг би надати відповідач.
Разом з тим, заперечуючи факт отримання грошових коштів за договором № 4573346 від 05 серпня 2021 року, відповідачем ОСОБА_1 не надано виписки по його особовому рахунку, доступ до якої має він, як клієнт банку-емітенту банківської карти АТ «А-Банк», чи довідки про відсутність у нього банківської карти № НОМЕР_2 на момент здійснення перерахувань коштів.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач з 2014 року бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, то на підставі п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позов не може бути задоволений у частині стягнення процентів за користування кредитом, інфляційних витрат та 3 % річних, судом відхиляться з урахуванням наступного.
Частинами 1 та 3 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.
Як зазначив Верховний Суд, Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень.
Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв'язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов'язків (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 222/1402/16).
Із матеріалів справи вбачається, що своїм процесуальним правом на спростування доводів позовної заяви ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» відповідач ОСОБА_1 не скористався, хоча ухвала про відкриття провадження та призначення справи у порядку спрощеного провадження разом з копією позовної заяви була одержана ним 11 січня 2024 року, тобто понад як за півтора місяця до ухвалення оскаржуваного рішення, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 78).
Додана до апеляційної скарги копія довідки № 451 від 26 грудня 2018 року, видана командиром військової частини НОМЕР_3 , про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що видана молодшому сержантові ОСОБА_1 (а. с. 97 зворот), як і копія посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_4 (а. с. 109 на звороті), вперше подані лише до суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів зазначає, що будь-яких обставин, які виникли на стадії апеляційного перегляду справи, і є виключними в розумінні ст. 367 ч. 3 ЦПК України, як підстави для отримання апеляційним судом нових доказів, в апеляційній скарзі відповідача не наведено. До того ж такі докази не були предметом розгляду та не досліджувалися судом першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду першої інстанції з урахуванням поданих сторонами доказів.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, адже суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, а підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим не підлягає до скасування чи зміни, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
Щодо заявленого у відзиві на апеляційну скаргу клопотання про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції слід зазначити наступне.
Позивач ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» подав відзив на апеляційну скаргу, у якому також просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 8000,00 грн., додавши: договір про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року, укладений ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» із адвокатом Крюковою М. В., у якому в розділі 3 «Порядок розрахунків» визначено, що оплата за надані послуги складається з суми вартості послуг, зазначених у рахунку-фактурі (п.1), факт наданих послуг підтверджується звітом про надання правової допомоги (п. 5); ордер серії АН № 1075167 від 13 лютого 2024 року на надання правничої (правової) допомоги ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» адвокатом Крюковою М. В.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5127, видане 29 серпня 2018 року ОСОБА_2 ; платіжну інструкцію в національній валюті від 23 травня 2024 року № 5073 на суму 8000,00 грн., з призначенням платежу: сплата за правову експертизу документів та складання відзиву на апеляційну скаргу по справі № 128/5184/23, згідно р/ф № 22/5 від 22 травня 2024 року; звіт про надання правової допомоги згідно договору № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року, у якому зазначені види правової допомоги: 1. Правова експертиза документів та складання відзиву на апеляційну скаргу у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , 2. Подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, кількість годин - 4, вартість - 8000,00 грн.
Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Як зазначено у даній постанові, доводами апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 були: відсутність доказів на підтвердження факту отримання ним коштів; неправомірність стягнення відсотків за користування коштами.
Разом з тим, відзив на апеляційну скаргу не стосується доводів апеляційної скарги відповідача, оскільки фактично містить пояснення позивача стосовно обставин, що ОСОБА_1 не оспорюються, а саме: укладення сторонами договору та погодження сторонами всіх його умов; щодо розрахунків та перерахування коштів; щодо автопролонгації кредитного договору; щодо договору факторингу.
Отже, поданий представником ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» - адвокатом Крюковою М. В. відзив містить ознаки узагальненої, типової форми відзиву по такій категорії справ та не являється відзивом на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 . Про формальність складення відзиву свідчить і додана судова практика, яка також не стосується доводів апеляційної скарги, якими скаржник обґрунтовує підстави для скасування рішення суду.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що у задоволенні заявленого позивачем клопотання про стягнення з відповідача ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн. слід відмовити, оскільки поданий представником відзив не спрямований та фактично не містить спростування доводів апеляційної скарги, а тому такі витрати не можна вважати реальними та неминучими.
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 01 березня 2024 року залишити без змін.
У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн. - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіЮ. Б. Войтко
І. В. Міхасішин