Справа №359/8121/19 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/1467/2024 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
04 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження №12019110070000073 за апеляційною скаргою прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02.12.2021 року у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ашхабад Республіки Туркменістан, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника (в режимі ВКЗ) ОСОБА_9 ,
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2021 року, ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні щодо вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та виправдано.
Цивільний позов ОСОБА_10 про стягнення з ОСОБА_7 майнової та моральної шкоди залишено без розгляду.
Документи, надані учасниками судового провадження, на підставі ст. 100 КПК України - залишено в матеріалах кримінального провадження.
Згідно пред'явленого обвинувачення, ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що він вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_11 , тобто вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України за таких обставин.
28 серпня 2018 року близько 16 год. 00 хв. (більш точного часу органами досудового розслідування не встановлено), ОСОБА_7 разом із братом ОСОБА_12 та ОСОБА_11 на автомобілі марки «ВАЗ 2109» державний номер НОМЕР_1 приїхали до домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 до місця тимчасового проживання ОСОБА_12 . Приїхавши за вказаною адресою, ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 розпочали розпивати алкогольні напої на подвір'ї вказаного домоволодіння. Через деякий час ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 зайшли до приміщення кухні в будинку, де продовжили розпивати алкогольні напої. Цього ж дня близько 23 год. 00 хв. в ході розпиття алкогольних напоїв між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 виникла сварка, в ході якої у ОСОБА_7 виник прямий умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 . Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у приміщенні кухні будинку за адресою: АДРЕСА_2 , наніс удар правою рукою в область голови потерпілої ОСОБА_11 , спричинивши тілесні ушкодження, небезпечні для життя, внаслідок чого остання від отриманих тілесних ушкоджень в подальшому померла.
Після цього, 29 серпня 2018 року близько 07 год. 00 хв., ОСОБА_7 з метою перешкоджання своєчасному виявленню, розкриттю вищевказаного злочину, викриттю та притягнення його до кримінальної відповідальності вирішив сховати труп та в подальшому разом із братом ОСОБА_12 перенесли та поклали труп ОСОБА_11 в багажник автомобіля марки «ВАЗ 2109» д.н.з. НОМЕР_1 . У подальшому у цей же день ОСОБА_7 із братом ОСОБА_12 на вищевказаному автомобілі, перевезли труп потерпілої до лісу розташованого, між АДРЕСА_1 , де ОСОБА_7 витягнув з багажника автомобіля труп ОСОБА_11 , викопав яму, поклав труп до ями, прикидавши його землею, таким чином приховавши труп потерпілої від можливого виявлення його сторонніми особами та в подальшому з місця вчинення злочину зник.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 29 Т від 27.06.2019 фрагменти невідомої жінки належать ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тіло було закопано у землі на глибині 45 см, і знаходилось там менш 2-х років. Особа встановлена як ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Смерть ОСОБА_11 настала не менш як пів року, від моменту її виявлення. Встановити причину смерті через скелетування неможливо. Слідів хірургічних втручань та ампутацій на залишках тіла не виявлено внутрішні органи у залишках тіла відсутні. Виявлені тілесні ушкодження у вигляді крововиливів у м'які тканини спини та кінцівок могли утворитися у атональний період, або в короткий проміжок часу після настання смерті. На лобній кістці зліва виявлено надруб зовнішньої компактної пластинки, який може бути наслідком необережного вилучення черепа з ґрунту. Виявлені тілесні ушкодження у вигляді крововиливів у м'які тканини спини та кінцівоквогли могли утворитися у атональний період, або в короткий проміжок часу після настання смерті. На лобній кістці зліва виявлено надруб зовнішньої компактної пластинки, який може бути наслідком необережного вилучення черепа з ґрунту. Встановити причину смерті через скелетування неможливо. Недостатньо судово-медичних даних. З силою достатньою для їх утворення. Недостатньо судово-медичних даних. Недостатньо судово-медичних даних. При судово-токсикологічному дослідженні м'язу з трупа не виявлені: метиловий, етиловий, ізопропіловий, пропіловий, ізобутиловий, бутиловий, ізоаміловий, аміловий спирти. Недостатньо судово-медичних даних. На тлі значного скелетування, слідів волочіння не виявлено.
Обґрунтовуючи своє рішення про виправдання ОСОБА_7 , суд першої інстанції зазначив, що стороною обвинувачення не доведено, що в діянні ОСОБА_7 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, а саме об'єктивна сторона вказаного злочину, оскільки достатньої кількісті належних і допустимих доказів на підтвердження обов'язкової ознаки, що визначає об'єктивну сторону кримінального правопорушення, а саме причинного зв'язку між діянням обвинуваченого та смертю потерпілої стороною обвинувачення надано не було, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність у відповідності з вимогами п.3 ч.1 ст. 373 КПК України ухвалення у даному кримінальному провадженні виправдувального вироку у зв'язку із тим, що стороною обвинувачення не доведено наявність у діяннях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість, невмотивованість вироку суду, невідповідність висновків суду наведених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02.12.2021 та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у виді 9 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, визначеного вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.05.2019, більш суворим, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 9 років позбавлення волі.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні вироку щодо ОСОБА_7 не дотримався вимог КПК України та дійшов передчасного висновку про його невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення без належної перевірки та оцінки всіх зібраних у провадженні доказів у їх сукупності. На переконання апелянта, у вироку суду просто наведено докази, які суд безпосередньо дослідив, однак всупереч вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України їм не надано належної оцінки, а також не зазначено мотивів, з яких суд бере до уваги одні докази та відкидає інші.
Прокурор зазначає, що з аналізу змісту рішення суду можна зробити висновок, що показання обвинуваченого фактично лягли в основу виправдувального вироку. Так, прокурор посилається на пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 який вказав, що показання, надані ним на досудовому розслідуванні, він не підтримує, а письмову заяву про визнання ним вини він вимушено написав під фізичним і психічним тиском працівників правоохоронного органу. В той же час, судом проігноровано те, що свідчення обвинуваченого суперечать наданим, як під час досудового розслідування, так і в ході судового розгляду показанням свідка ОСОБА_12 , а також власноруч написаній заяві про вчинення ним злочину, в якій останній чітко зазначив час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення відносно ОСОБА_11 .
Крім того, прокурор зазначає, що поза увагою суду залишились показання свідка ОСОБА_12 в частині обставин події - спільне вживання алкоголю; суперечка, під час якої ОСОБА_11 взялася за ножа; усунення даної загрози обвинуваченим та подальший удар в обличчя ОСОБА_11 ; перенесення непритомної потерпілої до душової кабіни; спосіб транспортування тіла ОСОБА_11 до лісу, місце захоронення, тощо, які повністю співпадають із даними, які власноручно зазначені обвинуваченим у заяві.
Вказує, що судом не наведено мотивів врахування виключно показань обвинуваченого, наданих ним під час судового розгляду, відповідно до яких він не має жодного відношення до смерті ОСОБА_11 , та одночасного відхилення наданих ОСОБА_12 свідчень. На переконання прокурора, у вироці суд просто відобразив показання свідка ОСОБА_12 , в той час як показанням обвинуваченого судом приділено всю увагу та їх фактично взято за основу ухваленого судом рішення. Одночасно, судом не зазначено, чому він віддає перевагу версії ОСОБА_7 , який на відміну від свідка не попереджався про кримінальну відповідальність за відмову від надання показань та завідомо неправдиві показання.
Крім того, апелянт вказує, що судом взагалі не враховано причини та наслідки позбавлення тіла ОСОБА_11 , шляхом її захоронення у прихованому від інших осіб місці, а також посткримінальну поведінку обвинуваченого. В ході судового розгляду беззаперечно встановлено, що труп ОСОБА_11 обвинувачений ОСОБА_7 та свідок ОСОБА_12 перемістили до багажника автомобіля, вивезли до лісу та закопали в безлюдному місці. Саме у зв?язку з цим судово-медичний експерт не зміг встановити причину смерті ОСОБА_11 , оскільки труп перебував у скелетованому стані. Таким чином, обвинувачений виконав усе необхідне для приховання власного злочину та уникнення відповідальності за скоєне.
Крім того, апелянт зазначає, що саме дії обвинуваченого призвели до такого стану, за якого неможливо чітко, однозначно та впевнено стверджувати про причини смерті ОСОБА_11 . Тобто, він сам навмисно створив обставини, за яких орган досудового розслідування та суд не можуть з?ясувати факти, які мають значення у цьому кримінальному провадженні.
Крім того, апелянт вказує, що загибла ОСОБА_11 на момент смерті мала молодий вік, була добре фізично розвиненою та здоровою, а тому припущення сторони захисту щодо раптової природної смерті потерпілої є неспроможними. Зважаючи на показання свідка ОСОБА_12 , який бачив на тілі потерпілої видимі тілесні ушкодження, а також вказав про нанесення обвинуваченим їй удару, його схильність до насильства, наявні усі підстави вважати, що смерть ОСОБА_11 є насильницькою. В той же час, на думку прокурора, обвинувачений не лише сховав тіло померлої ОСОБА_11 , а й робив усе необхідне, аби відвести від себе будь-які підозри - розповідав оточенню, що остання поїхала до м. Київ, неодноразово телефонував їх на мобільний телефон тощо. Апелянт вказує, що зазначене є підтвердженням поведінки обвинуваченого, яка демонструє прорахунок та умисел на приховування події кримінального правопорушення, однак суд першої інстанції не надав жодної оцінки зазначеним діям обвинуваченого, не з'ясував, чому ОСОБА_7 , стверджуючи про власну невинуватість, не лише позбувся тіла померлої ОСОБА_11 , а й робив усе задля того, щоб він жодним чином не фігурував як підозрюваний.
Також апелянт зазначає, що правдоподібної відповіді на запитання, чому обвинувачений не викликав швидку медичну допомогу або правоохоронні органи при виявленні потерпілої мертвою за умови, що він не скоював жодних протиправних дій по відношенню до неї, під час судового розгляду отримано не було. Вказане породжує сумніви у правдивості та достовірності показань обвинуваченого, тому при взятті його свідчень за основу суд першої інстанції повинен був мотивувати прийняте рішення, чого зроблено не було.
Апелянт вказує щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції про визнання письмової заяви ОСОБА_7 від 15.03.2019 про скоєння злочину недопустимим доказом з мотивів написання даної заяви під час перебування у слідчому ізоляторі. Інших аргументів суд у вироці не навів. Звідси випливає, що будь-яке твердження підозрюваного або обвинуваченого в умовах несвободи не може визнаватися правдивим. Наведена позиція суду першої інстанції не ґрунтується на об?єктивних даних.
Крім того, апелянт зазначає, що є невірним твердження суду про те, що вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.05.2019 не є підтвердженням винуватості ОСОБА_7 у інкримінованому йому діянні. Прокурор відмічає, що дане судове рішення жодним чином не свідчить про нанесення ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_11 , однак чудово характеризує обвинуваченого як особистість. Встановлені у вироці Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.05.2019 обставини демонструють такі риси обвинуваченого, як агресивність, запальність, схильність до насильства. Необхідно врахувати, що жертвою його злочинної поведінки також є жінка, що може свідчити про усталену гендерну неприязнь до протилежної статі з боку ОСОБА_7 .
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції прийняв рішення про виправдання обвинуваченого у зв?язку з недоведеністю, що в діянні ОСОБА_7 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, а саме об?єктивна сторона вказаного злочину. Разом з тим, у вироці допущено суперечності у його мотивувальній частині, оскільки поряд із необхідністю виправдання обвинуваченого суд стверджує про існування обставин, які свідчать про його причетність до події кримінального правопорушення. Зазначена невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження призвела до істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, яке проявилось у неналежному мотивуванні прийнятого рішення.
Потерпіла ОСОБА_10 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явилась, причини неявки суд не повідомила, а тому, з урахуванням ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційна скарга розглядається без участі потерпілої.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши за клопотанням прокурора заяву ОСОБА_7 та копію вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.05.2019, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченого, дослідивши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З наведеного слідує, що суд при розгляді справи повинен дослідити всі докази, як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
Згідно положень ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
У відповідності до п.3 ч.1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
При цьому обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Відповідно до п.1 ч.3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
На переконання колегії суддів, вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримані в повному обсязі.
Як вбачається із вироку, то в ньому викладено формулювання обвинувачення, пред'явлене ОСОБА_12 , а також підстави виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Зокрема, ухвалюючи виправдувальний вирок, суд під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч.2 ст. 22 КПК України, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред'явлено ОСОБА_12 обвинувачення, безпосередньо допитав обвинуваченого, потерпілу, свідків, навів аналіз досліджених доказів і дав належну оцінку в їх сукупності і взаємозв'язку.
Так, в ході судового розгляду суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 , свою вину не визнав, обставини зазначені в обвинувальному акті заперечив та показав, що дійсно ввечері 28 серпня 2018 року він разом із своїм братом ОСОБА_12 та раніше знайомою ОСОБА_11 відпочивали на території домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 . Спочатку вони розпивали там алкогольні напої, перебуваючи в середині будинку. Зокрема, ОСОБА_11 випила приблизно 500 мл. горілки, а також 200 мл. спирту, після чого заснула у будинку на кухні. Згодом він переніс її в коридор, де вона продовжила спати. Через деякий час до них приєдналися знайомі ОСОБА_13 та ОСОБА_14 і вони продовжили відпочинок на вулиці біля будинку аж до 06 год. ранку. При цьому потерпіла ОСОБА_11 весь час залишалася у будинку. Як стверджує обвинувачений, сварок з потерпілою в нього того дня не було, жодних ударів потерпілій в голову він не наносив і не бачив, щоб хтось завдав їй тілесних ушкоджень. Обвинувачений показав, що з метою перевірки стану її здоров'я близько 02 години ночі він підходив до неї, перевіряв пульс і на той час вона була жива. Також, він стверджує, що інтимних стосунків з нею у той вечір він особисто не мав. Повідомив, що час від часу в будинок заходили інші відпочиваючі і бачили живу ОСОБА_11 , яка спала. Близько 06 год. ранку всі розійшлися по домам і у будинку залишився його брат ОСОБА_12 та потерпіла ОСОБА_11 . Через декілька годин уже будучи в себе дома йому зателефонував брат та попросив терміново прийти. Коли він прийшов в будинок до брата, то виявив мертвою потерпілу. Брат дуже злякався і не захотів викликати ні швидку, ні поліцію, а вирішив приховати тіло, вивезти його куди-небудь на автомобілі. Обставини щодо приховання тіла потерпілої обвинувачений не оспорює. Він підтвердив, що дійсно разом з братом вони поклали труп ОСОБА_11 в багажник автомобіля марки «ВАЗ 2109» д.н.з. НОМЕР_1 , яким користувався брат, перевезли труп потерпілої до лісу, розташованого між АДРЕСА_1 , де витягнули з багажника, викопали яму і поклали труп до ями, прикидавши його землею.
Крім того, обвинувачений пояснив, що показання, надані ним на досудовому розслідуванні, він не підтримує, а письмову заяву про визнання ним вини він вимушено написав під фізичним і психічним тиском працівників правоохоронного органу.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 підтвердив надані ним суду першої інстанції показання, вказавши, що на момент виявлення братом смерті потерпілої, він був за 3.5 км. від місця події.
В своїх показаннях наданих суду першої інстанції потерпіла ОСОБА_10 показала, що ОСОБА_11 була її дочкою, з якою у неї останнім часом були погані відносини. Про особисте життя дочки вона нічого не знала, лише у телефонній розмові дочка повідомила, що буде проживати у жінки, яка погано бачить, допомагатиме їй. Також, ОСОБА_10 підтвердила, що дочка зловживала алкоголем. Вона втратила зв'язок з дочкою 28 серпня 2018 року. Після цього телефонувала її хлопцю, однак він повідомив, що в нього її немає. Потерпіла зазначила, що з ОСОБА_7 вона не знайома, його ніколи не бачила.
Свідок ОСОБА_12 показав, що обвинувачений є його братом, а потерпіла ОСОБА_11 раніше зустрічалась із обвинуваченим та останнім часом доглядала їх незрячу матір. Свідок підтвердив, що ввечері 28 серпня 2018 року він разом із обвинуваченим та ОСОБА_11 відпочивали на території домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 , вживали багато алкогольних напоїв. Саме через надмірне вживання потерпілою алкоголю між нею та обвинуваченим виникла суперечка, під час якої потерпіла схопила ніж, але брат встигнув вибити його з її рук. Не дивлячись на зауваження обвинуваченого, потерпіла продовжувала вживати багато алкоголю (спирт), у зв'язку із чим, обвинувачений вдарив її рукою по обличчю. Цей удар був схожий скоріше на ляпас. Внаслідок зазначеного удару вона ударилась об стіл, але свідомість не втратила, пересіла на крісло, випила спирт і заснула. З метою привести її до тями вони вдвох з братом вирішили її покупати, а тому понесли її в душ кабіну. Обвинувачений не хотів допомагати, а тому кинув її в кабіну головою вниз. Свідок, в свою чергу, покликав на допомогу знайомих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Саме з ними він дістав потерпілу з душ кабіни і переніс у коридор, де вона заснула. Як стверджує свідок, потерпіла того вечора була у свідомості, навіть щось говорила, але не вставала. Залишивши потерпілу в будинку спати, він разом із обвинуваченим і ОСОБА_13 та ОСОБА_14 продовжили відпочивати на вулиці біля будинку до ранку. Свідок зазначив, що тієї ночі він декілька разів заходив у будинок і бачив як ОСОБА_13 , використавши безпорадний стан потерпілої, мав з нею статевий акт. Це був останній раз коли він бачив потерпілу живою. Як стверджує свідок, близько 02 год. він заснув на вулиці. В цей час обвинувачений та ОСОБА_13 , ОСОБА_14 продовжували далі відпочивати. Зранку його розбудив ОСОБА_13 та повідомив, що вони вже йдуть додому, а обвинувачений перебуває у будинку разом із потерпілою. Після цього свідок ще пару годин поспав на вулиці, а коли прокинувся і зайшов у будинок в коридорі побачив мертву ОСОБА_11 , яка лежала на животі. На її тілі були синці, а на шиї сліди пальців рук. Це його злякало, тому що колишня жінка обвинуваченого ОСОБА_18 колись йому розповідала, що під час статевого акту обвинувачений полюбляє душити її. Після цього він вибіг на вулицю і біля хвіртки побачив обвинуваченого, який говорив з кимось по телефону. Коли обвинувачений зайшов у будинок і побачив тіло потерпілої, він повідомив, що був вдома і не знає що з нею сталося. Як стверджує свідок, обвинувачений раптово упав на коліна і попросив допомогти йому позбутися тіла потерпілої, запропонував відвезти тіло у ліс, тому що вважав що саме його звинуватять у її вбивстві. Свідок погодився допомогти брату, оскільки був у шоковому стані.
Свідок підтвердив, що дійсно він разом із братом поклали труп ОСОБА_11 в багажник автомобіля марки «ВАЗ 2109» д.н.з. НОМЕР_1 , яким він користувався, перевезли до лісу, розташованого між АДРЕСА_1 , де закопали в землю.
Також судом першої інстанції були дослідженні показання свідка ОСОБА_12 , надані під час його допиту у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, які містили розбіжності з показаннями, наданими ним під час судового розгляду, щодо механізму нанесення обвинуваченим удару в обличчя потерпілої. Так, під час судового розгляду свідок стверджував, що цей удар був здійснений долонею руки і більше схожий на ляпас, тоді як, на досудовому розслідуванні свідок зазначав, що удав був здійснений кулаком руки. Також, під час допиту у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, свідок зазначив, що у статеві відносини з ОСОБА_11 вступав не тільки ОСОБА_13 , а ще й обвинувачений. У той же час, під час судового розгляду свідок показав, що бачив лише статевий акт ОСОБА_13 та потерпілої.
Уточнивши під час судового розгляду показання свідка ОСОБА_12 , а також отримавши показання щодо обставин, які не були з'ясовані в результаті допиту під час досудового розслідування , перевіривши правдивість його показань і з'ясувавши розбіжності з показаннями, наданими в порядку, передбаченому ст.. 225 КПК України, суд першої інстанції дійшов висновку за необхідне врахувати показання свідка ОСОБА_12 , які безпосередньо сприйняті судом під час судового розгляду за участю сторони захисту.
Свідок ОСОБА_13 в суді першої інстанції показав, що ввечері 28.08.2018 близько 21:00 він разом із братом ОСОБА_14 заходили в гості до ОСОБА_12 на АДРЕСА_2 . На той час там вже відпочивали обвинувачений, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 . Всі разом вживали алкогольні напої, курили та близько 06 ранку розійшлися по домам. Що було далі він не знає. Як стверджує свідок, ніхто ОСОБА_11 не бив, жодних ушкоджень їй не завдавав. Свідок ОСОБА_13 повідомив, що у нього з потерпілою статевих відносин не було і він не бачив щоб хтось інший вступав з нею у статеві відносини. Свідок пам'ятає як у його присутності потерпіла випивала горілку, а коли вони виходили на вулицю (близько 5:40 год.) п'яна потерпіла була ще жива, перебувала у будинку, навіть щось говорила. Зазначив, що через два - три дні по селу пішов слух, що обвинувачений вбив потерпілу.
Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні першої інстанції показала, що є мамою обвинуваченого і дуже добре знала потерпілу ОСОБА_11 , тому що раніше обвинувачений з нею зустрічався, разом вони святкували свята. Крім цього, свідок ОСОБА_19 зазначила, що потерпіла вживала занадто багато алкоголю. Останній раз свідок бачила потерпілу 18 серпня 2018 року, а 26 серпня 2018 року останній раз розмовляла з нею по телефону. Також, свідок підтвердила, що зранку 29 серпня 2018 року близько 6 год. ранку мала телефонну розмову із обвинуваченим, він дзвонив їй з дому в той час коли годував собак.
Свідок ОСОБА_20 в суді першої інстанції показала, що знайома із обвинуваченим і пам'ятає, що зранку 29.08.2018 приблизно о 7 год. бачила його в АДРЕСА_3 , він йшов зі сторони будинку, у якому проживала його матір.
У зв'язку із неможливістю забезпечити присутність під час судового розгляду свідка ОСОБА_14 за клопотанням усіх учасників кримінального провадження свідок ОСОБА_14 під час судового розгляду не допитувався.
Також, судом першої інстанції досліджено надані прокурором в обґрунтування доведеності вини обвинуваченої ОСОБА_7 наступні докази:
-повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 24.02.2019 № 918 згідно із яким 24.02.2019 за адресою: Баришівський район, с. Сезенків в лісі в сторону с. Гостролуччя за мостом, що поряд з канавою, знайшли кістки невідомої особи, поряд є залишки камуфляжного одягу.
-протокол огляду місця події з фототаблицями до нього від 24.02.2019 відповідно до якого, слідчим оглядалася частина земельної ділянки розташованої за межами населеного пункту між АДРЕСА_1 , в західному напрямку з правого боку наявна канава, на відстані чотирьох метрів від канави у ґрунтовій поверхні наявна яма розмірами 40х50 см глибиною 45 см на поверхні якої виявлено кістки. В ході розкопування ями виявлено фрагменти одягу у вигляді зразка тканини - майки камуфляжного типу, зразок тканини одягу різнобарвного кольору, бюстгальтер темного кольору. Також виявлено людські кістки особи жіночої статті, а саме: кістки у великій кількості майже без м'яких тканин, також виявлено череп з частково від сепарованими м'якими тканинами голови на яких наявні волосяні покриви. Відсутня нижня щелепа, на верхній щелепі наявні чотири зуба з правого боку та п'ять зубів з лівого боку. Також окремо виявлено тулуб з частково збереженими м'якими тканинами на дотик, сіро коричневого кольору з лівою стегновою кісткою. На даному фрагменті велика кількість лялечок комах.
-постанови від 25.02.2019, 05.03.2019 згідно із якими кістки майже без тканин, череп з частково від сепарованими м'якими тканинами голови на яких наявні волосяні покриви, фрагменти одягу у вигляді бюстгальтера, спідньої білизни, фрагмент футболки камуфляжного забарвлення та зразки ґрунту визнано речовими доказами та приєднано до матеріалів кримінального провадження; кофту червоного кольору ( НОМЕР_2 ) визнано речовим доказом.
-протокол огляду місця події від 04.03.2019, відповідно до якого слідчим за участю ОСОБА_10 було проведено огляд домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , під час якого виявлено та вилучено червону кофту НОМЕР_2 .
-постанову прокурора Баришівського відділу Бориспільської місцевої прокуратури від 15.03.2019 на підставі якої відібрано біологічні зразки (слини) у ОСОБА_10 для проведення судової експертизи, у зв'язку із чим складено протокол отримання зразків для проведення судової експертизи від 25.03.2019.
-висновок експерта № 29 Т від 24.05.2019 згідно якого фрагменти невідомої жінки належать ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; смерть настала не менше як пів року від моменту її виявлення; встановити причину смерті через скелетування неможливо; слідів хірургічних втручань та ампутації на залишках тіла не виявлено; внутрішні органи у залишках тіла відсутні; виявлені тілесні ушкодження у вигляді крововиливів у м'які тканини спини та кінцівок могли утворитися у атональний період, або в короткий проміжок часу після настання смерті; на лобній кістці зліва виявлено надруб зовнішньої компактної пластинки, який може бути наслідком необережного вилучення черепа з ґрунту.
-протокол огляду від 05.04.2019 року відповідно до якого в приміщенні Переяслав- Хмельницького відділення КОБ СМЕ оглянуто із тулуба невстановленого трупа виявлений фрагмент кістки ребра, яку поміщено до паперової коробки.
-довідку регіонального сервісного центру МВС в Київській області № 3241 від 09.04.2019 згідно якої автомобіль марки «ВАЗ 2109» д.н.з. НОМЕР_1 , яким користувався ОСОБА_12 , належить ОСОБА_21
-довідку Кучаківської сільської ради від 10.04.2019 № 268/2-17, згідно якої домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_22
- висновок експерта № 10-830 від 29.05.2019 відповідно до якого встановлені генетичні ознаки (ДНК-профілі) зразка букального епітелію ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та фрагмента ребра; ОСОБА_10 може бути біологічною матір'ю особи, фрагмент ребра якої надано на дослідження; ймовірність даної події складає 99,9995377 %.
-висновок судово-психіатричного експерта № 301 від 14.08.2019, згідно із яким ОСОБА_7 станом на серпень 2018 року на психічне захворювання не страждав, в тому числі не перебував в тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності; міг усвідомлювати свої дії та керувати ними; ознак психічного захворювання не виявлено. Станом на серпень 2019 року може усвідомлювати свої дії та керувати ними; застосування примусових заходів медичного характеру не потребує; ознак наркоманії не виявлено. ОСОБА_7 страждає на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Він потребує лікування від алкогольної залежності. Протипоказань для такого лікування у нього не виявлено. У стані фізіологічного афекту та в будь-якому іншому вираженому емоційному стані, який би міг здійснити суттєвий вплив на його діяльність та свідомість, ОСОБА_7 не перебував.
-протоколи тимчасового доступу до речей і документів від 12.08.2019 та 16.08.2019 відповідно до яких встановлена інформація про з'єднання абонента НОМЕР_3 , яким користувалася ОСОБА_11 , про з'єднання абонента НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , яким користується ОСОБА_12 та про з'єднання абонента НОМЕР_6 , яким користується ОСОБА_7 . Також, судом першої інстанції було досліджено доручення № 222 від 10.08.2019 про проведення слідчих дій у порядку ст. 71 КПК та відповідь щодо опрацювання вказаного доручення, згідно якого встановлено з'єднання між абонентськими номерами, якими користувався ОСОБА_7 та ОСОБА_11 та схематично зображено маршрут руху осіб, які перевозили труп гр. ОСОБА_11 з метою перешкоджання своєчасному його виявленню та зображено приблизну фіксацію абонентів із зазначенням часу. На оптичних носіях інформації (том 2 арк. 172-174) відображена інформація, щодо з'єднання між вищезазначеними абонентськими номерами, яку було опрацьовано в рамках виконання доручення № 222 від 20.08.2019.
Письмову заяву ОСОБА_7 від 15.03.2019 згідно із якою, останній повідомив Управління карного розшуку ГУНП в Київській області про скоєний ним злочин та на яку, як на доказ винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину посилався прокурор, суд першої інстанції визнав недопустимим доказом, врахувавши пояснення обвинуваченого, який стверджував, що ця заява була написана ним під фізичним і психічним тиском працівників правоохоронного органу в момент його перебування під вартою в Київському СІЗО у рамках запобіжного заходу у іншій кримінальній справі. При цьому, суд встановив, що заяву обвинувачений написав 15.03.2019, тобто після його затримання у іншому кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК. Зважаючи на це, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що добровільність написання обвинуваченим заяви від 15.03.2019 є сумнівною. Також, суд першої інстанції зазначив і про те, що оскільки заява є по суті позасудовими показаннями, то в силу положень ч. 4 ст. 95 КПК вона не може бути визнана судом допустимим доказом у справі.
Також суд першої інстанції відхилив посилання прокурора на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2019 року як на доказ винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, тому що за змістом ст. 88 КПК докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Давши оцінку кожному доказу з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не було надано достатньої кількісті належних і допустимих доказів на підтвердження обов'язкової ознаки, що визначає об'єктивну сторону кримінального правопорушення, а саме причинного зв'язку між діянням обвинуваченого та смертю потерпілої, у зв'язку з чим суд констатував відсутність в діянні ОСОБА_7 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, а саме його об'єктивної сторони.
За нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров'я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв'язком між указаним діянням та наслідками. Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Водночас, як правильно встановив суд першої інстанції, із висновку експерта № 29 Т від 24.05.2019, на який сторона обвинувачення посилається, як на на підтвердження причинного зв'язку між ударом ОСОБА_7 правою рукою в область голови потерпілої ОСОБА_11 та її смертю, вбачається, що за результатами дослідження експерт не зміг встановити причину смерті потерпілої через скелетування. Як стверджує експерт у висновку, виявлено тілесні ушкодження у вигляді крововиливів у м'які тканини спини та кінцівок, які могли утворитися у атональний період, або в короткий проміжок часу після настання смерті; на лобній кістці зліва виявлено надруб зовнішньої компактної пластинки, який може бути наслідком необережного вилучення черепа з ґрунту.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що як наведений висновок експерта, так і інші досліджені в судовому засіданні докази сторони обвинувачення, зокрема, показання потерпілої, свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та документи не доводять, що потерпіла померла саме внаслідок нанесеного їй в голову одного удару ОСОБА_7 , що, власне, інкриміновано обвинуваченому.
Посилання прокурора в апеляційній скарзі на не врахування судом першої істанції показань свідка ОСОБА_12 , який, як вказує прокурор, вказував, що бачив на тілі потерпілої видимі тілесні ушкодження, зазначив про нанесення обвинуваченим потерпілій удару в область голови, а також вказав обставини захоронення тіла потерпілої, що, на думку прокурора, свідчить про доведеність вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки такі показання свідка суд першої інстанції перевірив з достатньою повнотою та обґрунтовано встановив, що вони не підтверджують вчинення інкримінованого кримінального правопорушення ОСОБА_7 , з чим погоджується і колегія суддів.
Як слідує з показань допитаних судом першої інстанції свідків, в тому числі і свідка ОСОБА_12 , який стверджував про нанесення обвинуваченим потерпілій удару (ляпаса) по обличчю, на показаннях якого наполягає сторона обвинувачення, то потерпіла після нанесення такого удару, продовжувала вживати алкоголь, після чого заснула і на момент залишення свідками та обвинуваченим помешкання ОСОБА_12 , приблизно о 6 годині ранку, була живою.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про те, що загибла ОСОБА_11 на момент смерті мала молодий вік, була добре фізично розвиненою та здоровою, а тому припущення сторони захисту щодо раптової природної смерті потерпілої є неспроможними, то колегія суддів заважує, що такі доводи прокурора з огляду на сукупність досліджених судом доказів у взаємозв'язку між собою та з іншими обставинами, встановленими судом, а також висновком експерта № 29 Т від 24.05.2019, не є достатніми підставами вважати, що смерть ОСОБА_11 була насильницькою і настала у зв'язку з нанесенням обвинуваченим їй одного удару в голову.
В апеляційній скарзі сторона обвинувачення не заперечує того факту, що однозначно та впевнено стверджувати про причини смерті ОСОБА_11 не можливо, при цьому посилається на те, що до такого стану призвели саме дії обвинуваченого, який не викликав швидку допомогу або правоохоронні органи, а приховав тіло потерпілої, однак, той факт, що обвинувачений разом з братом приховали тіло ОСОБА_11 є недостатнім для того, щоб поза розумним сумнівом дійти висновку про винуватість саме ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Також, не доводить об'єктивну сторону ікримінованого ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України і посилання прокурора на поведінку обвинуваченого, який приховавши тіло потерпілої, повідомляв, що остання поїхала до Києва, а також телефонував їй.
З приводу доводів прокурора про безпідставне визнання судом першої інстанції письмової заяви ОСОБА_7 від 15.03.2019 про скоєння злочину, то як правильно про це зазначив суд першої інстанції, недопустимими доказами, відповідно до ст. 87 КПК є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією, законами України та міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод у випадках, коли такі докази було отримано внаслідок катування, жорсткого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження, чи коли було порушено право особи на захист, а також у випадку отримання показань чи пояснень від особи, яку не було повідомлено про її право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права. Обвинувачений стверджував, що цю заяву було написано ним під фізичним і психічним тиском працівників правоохоронного органу в момент його перебування під вартою в Київському СІЗО у рамках запобіжного заходу у іншій кримінальній справі. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що заяву обвинувачений написав 15.03.2019, тобто після його затримання у іншому кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК. Зважаючи на це, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про те, що добровільність написання обвинуваченим заяви від 15.03.2019 є сумнівною і такі висновки суду стороною обвинувачення не спростовано.
Більш того, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Оскільки заява є по суті позасудовими показаннями, то в силу положень ч. 4 ст. 95 КПК вона не може бути визнана судом допустимим доказом у справі. А, відтак, в цій частині доводи апеляційної скарги прокурора є безпідставними.
Щодо вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.05.2019, який, як зазначає сам прокурор в апеляційній скарзі прокурор, не є підтвердженням винуватості ОСОБА_7 у інкримінованому йому діянні, однак встановлені у ньому обставини є такими які характеризують обвинуваченого як особистість, то колегія суддів зауважує, що дані що характеризують особу обвинуваченого відповідно до ст. 65 КК України враховуються при призначені покарання обвинуваченому, тоді як у даному провадженні ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні щодо вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та виправдано.
При перевірці кримінального провадження, будь - яких істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування чи зміни вироку суду колегією суддів не встановлено, як і не встановлено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, як про це зазначає прокурор в апеляційній скарзі.
Таким чином, вирок суду першої інстанції, як законний та обґрунтований, має бути залишено без змін, а апеляційна скарга прокурора щодо його скасування слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02.12.2021, яким ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні щодо вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та виправдано - без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
__________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4