Постанова
Іменем України
11 червня 2024 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/7908/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО»
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 01 грудня 2023 року
в складі судді Юзькової О. Л.
у цивільній справі №761/31546/21 Шевченківського районного суду м. Києва
за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення
31 серпня 2021 року позивач - Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (далі - КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», Підприємство) звернувся до суду з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , квартира №, однак своєчасно не сплачує за спожиті послуги з централізованого опалення, просив стягнути з останньої заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 29 367,52 грн.
Також просив стягнути заборгованість за спожиті з 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 39 067 грн.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що на підставі Договору №602-18 від 11.10.2018 про відступлення права вимоги (цесії) ПАТ "Київенерго" відступило, а КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води. Згідно Додатку №1 та/або Додатку №2 до Договору цесії КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 29 367,52 грн.
Зазначив, що з 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», яке продовжує бути постачальником таких послуг після ПАТ "Київенерго". Проте, відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого у нього утворилась заборгованість, яка станом на 01.06.2021 за послуги з централізованого опалення складає 39 067 грн.
Відповідачка позов не визнала з тих підстав, що протягом опалювальних сезонів з 2014 по 2019 рік послуги з централізованого опалення мешканцям будинку АДРЕСА_1 , згідно з нормативами, передбаченими чинним законодавством, не надавалися, нарахування за послуги здійснювалися позивачем з грубим порушенням вимог законодавства; відсутній укладений договір на надання житлово-комунальних послуг; відсутній обґрунтований розрахунок заборгованості.
Також в обґрунтування заперечень проти позовних вимог ОСОБА_1 зазначила про сплив строку позовної давності.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд неправильно застосував строки позовної давностідо вимог про стягнення заборгованості до 01 травня 2018 року, оскільки не врахував положення пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким встановлено, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19), строки визначені ст. 257, 258 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину. Пунктом 1 постанови КМ України № 211 від 11 березня 2020 року установлено карантин на всій території України з 12 березня 2020 року, а відтак строк позовної давності суд повинен був обраховувати, починаючи з березня 2017 року.
Зазначив, що суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за період до 01.05.2018, оскільки не взяв до уваги надані позивачем докази на підтвердження цих позовних вимог, а саме договір цесії, додатки до нього та розрахунки заборгованості і не надав таким доказам належної правової оцінки.
Також зазначив, що до позовної заяви надано і належні докази, які підтверджують наявність заборгованості ОСОБА_1 за період з 01.05.2018, що не врахував суд першої інстанції та дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог в цій частині.
Зауважив, що оскільки в ухвалі про відкриття провадження у справі суд зазначив про те, що позовна заява відповідає вимогам щодо форми та змісту, визначених законом, відсутні підстави для її повернення та для відмови у відкритті провадження у справі, то цим самим суд першої інстанції визнав, що в позовній заяві достатньо доказів відносно заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті до 01.05.2018 иа з 01.05.2018 послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Крім цього, в обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що відповідачка не надала жодних доказів на спростування доводів позовної заяви.
За наведених обставин, позивач просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01.12.2023 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Позивач, належним чином повідомлений про розгляд його апеляційної скарги на рішення суду від 01.12.2023 в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням (а. с. 125, 127).
Відповідачка також належним чином повідомлена про розгляд апеляційної скарги позивача на рішення суду від 01.12.2023 в порядку письмового провадження, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням про отримання копії ухвали про відкриття апеляцінйого провадження разом з копією апеляційної скарги (а. с. 129).
Заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_1 подала відзив, який надійшов до апеляційного суду 10 травня 2024 року. В обґрунтування відзиву зазначила, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про пропуск позивачем строку позовної давності щодо позовних вимог за період до 01.05.2018 і доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують.
Також в обґрунтування відзиву зазначила, що суд правильно вказав на недоведеність позовних за період з 01.05.2018, адже позивачем не надано належних доказів існування заборгованості за цей період; позивач не належним чином виконував свої обов'язки, оскільки у сезони з 2014 по 2019 рік централізоване опалення було фактично відсутнє.
21 травня 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що наведені відповідачкою заперечення не спростовують доводів скарги та відповідно не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків з оплати житлово-комунальних послуг, просив стягнути з останнього заборгованість з оплати послуг за централізоване опалення за період до 01.05.2018 у розмірі 29 367,52 грн та заборгованість за період з 01.05.2018 у розмірі 39 067 грн.
Щодо вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за період до 01.05.2018
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за період з 01.05.2018, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що до такого висноку суд першої інстанції дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з огляду на таке.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої, п'ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року.
Загальновідомим є той факт, що карантин неодноразово продовжував та скасований 30 червня 2023 року.
Оскільки з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, слід визнати таким, що пропущений позивачем трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року до березня 2017 року.
Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за період з квітня 2017 року до 01 травня 2018 року трирічний строк позовної давності не пропущений, оскільки на час подання позовної заяви в квітні 2021 року такий строк був продовжений вищевказаним Законом.
Проте, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не застосував вищезазначені норми матеріального права, як наслідок помилково вважав, що позивачем пропущено строк позовної давності, щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за період до 01.05.2018 в цілому.
Таким чином, знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги, що рішення в частині позовних вимог про стягнення заборгованості до 01.05.2018 ухвалено судом першої інстанції за неповного з'ясування обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення в цій частині.
Виіршуючи спір в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за період до 01.05.2018 в сумі 29 367,52 грн, колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Київенерго», правонаступником якого є КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», у якості пропозиції споживачам укласти договір 31 липня 2014 року опублікувало на його офіційному сайті, а також в газеті «Хрещатик» від 6 серпня 2014 року №111 (4511) повідомлення про публічний договір (оферту) щодо надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню, розроблений для фізичних осіб, що є власниками/квартиронаймачами у багатоквартирному житловому будинку.
Вказаний договір був підготовлений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
ПАТ «Київенерго» було визначено обов'язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності, згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" з 1 липня 2014 року.
У подальшому ПАТ «Київенерго» на підставі договору №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року відступило право вимоги до фізичних осіб, у тому числі до відповідачки щодо виконання нею грошових зобов'язань з оплати спожитих до 1 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Позивачем також було підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085), зміст якого відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630.
Таким чином, КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" має право вимоги до відповідача на сплату заборгованості, яка виникла за період до 01.05.2018, а з 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює безпосередньо КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО".
Пунктом 1.2. Договору цесії визначено, що перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у Додатку №1 та Додатку №2 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами Додатку №1 та Додатку №2 до цього договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до позовної заяви долучено Додаток №1 до Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 №602-18, згідно яких КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" набуло право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення в розмірі 39 067 грн за період до 01.05.2018, за адресою: АДРЕСА_2 (споживач ОСОБА_1 ) (а. с. 9).
За приписами статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Сукупний аналіз наведених обставин та положень закону вказує на те, що до КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" від ПАТ «Київенерго» перейшло право вимоги до відповідача про стягнення заборгованості з оплатиза отримані послуги з централізованого постачання опалення за період до 01.05.2018.
Однак, у відповідності до вимог ст. 12, 81 ЦПК України на позивача покладається обов'язок довести та надати докази існування перед первісним кредитором розміру і періоду заборгованості, спожитих відповідачем послуг до 01.05.2018.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Разом з тим, позивачем не надано розрахунку заборгованості по щомісячним платежам до 01.05.2018, а також у позовній заяві позивач навіть не вказує за який конкретно період виникла зааборгованість, яку він просить стягнути за період до 01.05.2018, та яка перейшла до нього від попереднього кредитора.
З матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви на підтвердження розміру заборгованості за період до 01.05.2018 позивачем долучено лише додаток до Договору про відступлення права вимоги (цесії), в якому зазначено загальну суму боргу, що відступається за договором.
Проте, позивач не довів належними, достовірними та достатніми доказами наявність у відповідача заборгованості з оплати послуг за централізоване опалення та постачання гарячої води, яка дійсно виникла перед попереднім надавачем послуг та відповідно перейшла до КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО".
У зв'язку з цим колегія суддів позбавлена можливості перевірити наявність заборгованості та визначити суму боргу за період до 01.05.2018. А відтак колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про наявність доказів на підтвердження позовних вимог про стягнення заборгованості за період до 01.05.2018.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за період до 01.05.2018 є недоведеними, а тому наявні правові підстави для відмови в задоволенні цих позовних вимог.
Щодо вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01.05.2018 у розмірі 39 067 грн
Як вже вказувалося вище та підтверджується матеріалами справи, що послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання до квартири АДРЕСА_3 у період з 01.05.2018 надаються позивачем КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО".
Квартира АДРЕСА_3 під'єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже до даної квартири надаються послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з постачання централізованого опалення та гарячої води, які надаються до квартири АДРЕСА_3 .
З матеріалів справи також вбачається, що до позовної заяви позивачем долучено два розрахунки заборгованості, а саме за період з 01.05.2018 по 31.05.2021, згідно якого у ОСОБА_1 з 01.05.2018 станом на 01.06.2021 виникла заборгованість за спожиті послуги з центріалізованого опалення у розмірі 29 367,52 грн. А також розрахунок заборгованості за період з 01.11.2018 по 31.05.2021, згідно якого заборгованість становить 39 067 грн (а. с. 7-8).
Колегія суддів дослідила обидва розрахунки та встановила, що розрахунок за період з 01.11.2018 по 31.05.2021 є неналежним та недостовірним доказом, оскільки з нього неможливо встановити дійсні обставини справи.
Так, в розрахунку за період з 01.11.2018 по 31.05.2021 зазначено лише тариф, площу квартири та загальну суму заборгованості 39 067 грн, але відсутні відомості про нарахування за кожний місяць. При цьому сума заборгованості за кожний місяць з 01.11.2018 по 31.05.2021 становить 39 067 грн і на кінець періоду теж становить 39 067 грн.
Натомість у розрахунку заборгованості за період з 01.05.2018 по 31.05.2021 містяться всі необхідні відомості, як то площа квартири, тариф, нарахування за кожний місяць, відомості про часткову оплату споживачем отриманих послуг, кількість спожитих послуг і розмір заборгованості за кожний місяць, яка в залежності від здійснених оплат змінювалася і на кінець періоду становить 29 367,52 грн.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що розмір заборгованості з оплати за отримані послуги з центрілізованого опалення є доведеним в сумі 29 367,52 грн.
Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 сплатила заборгованість за період з 01.05.2018 по 31.05.2021 в сумі 29 367,52 грн.
Також матеріали справи не містять доказів, що у вказаний період ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 не надавалися послуги з централізованого опалення.
Крмі того, матеріали справи не містять доказів, що відповідачка відключилася від мереж централізованого опалення у встановленому законом порядку, як і не містять доказів того, що вона у визначеному законом порядку зверталася до позивача з претензією про не надання послуг з централізованого опалення або їх надання неналежної якості.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними заперечення відповідачки, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що у період з 2014 по 2019 рік опалення було фактично відсутнє через неналежне виконання позивачем своїх обов'язків з надання послуги централізованого опалення.
Щодо долучених позивачкою до відзиву на позовну заяву доказів, які на її думку підтверджують надання позивачем послуги з централізованого опалення неналежної якості, колегія суддів зазначає, що всі ці докази стосуються за період надання послуг до 01.05.2018, в задоволенні яких судом апеляційної інстанції відмовлено.
Щодо наданих відповідачкою до суду першої інстанції квитанцій про сплату за послуги з централізовано опалення, то шляхом порівняння сплачених нею сум та розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що останнім враховано такі оплати за період з 01.05.2018 по 31.05.2021. Надані відповідачкою платіжні документи про сплату за централізоване опалення після 31.05.2021 судом до уваги не приймаються, оскільки не стосуються спірного періоду.
В частині 1 статті 9 цього ж Закону визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відтак відповідачка зобов'язана була вносити плату за користування послугами з теплопостачання (за період з 01.05.2018) щомісячно.
Проте, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вищевказаним обставинам не надав належної правової оцінки, не застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини в цій частині та відповідно дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01.05.2018 через їх недоведеність та необґрунтованість.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01.05.2018 на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судово рішення в цій частині про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП "КЇВТЕПЛОЕНЕРГО" заборгованості з оплати послуг за централізоване опалення в розмірі 29 745,97 грн.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, то й апеляційна скарга теж підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивач у даній справі за подання позовної заяви сплатив судовий збір в сумі 2 270 грн, а за подання апеляційної скарги - 3 405,00 грн, що разом становить суму 5 675 грн.
Беручи до уваги, що за наслідками апеляційного розгляду справи позов задоволено частково, колегія суддів приходить до висновку, що понесені позивачем витрати на сплату судового збору вимог покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 2 466,92 грн.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 29 367 (двадцять дев'ять тисяч триста шістдесят сім) грн 52 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» витрати на сплату судового збору в сумі 2 466 (дві тисячі чотириста шістдесят шість) грн 92 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Реквізити сторін:
Позивач - Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО»; код ЄДРПОУ: 40538421; місцезнаходження: м. Київ, площа Івана Франка, 5.
Відповідач - ОСОБА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська