справа №362/97/24 Головуючий у І інстанції - Марчук О.Л.
апеляційне провадження №22-ц/824/10146/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
04 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «ЗАРАЗ», третя особа: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козлова Наталія Володимирівна про скасування рішення та скасування державної реєстрації, -
установив:
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Васильківського міськрайонного суду Київської областііз позовом до КС «ЗАРАЗ», третя особа: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козлова Н.В. про скасування рішення та скасування державної реєстрації.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 18 вересня 2023 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козловою Н.В. здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер: 69328503 щодо реєстрації за КС «Зараз» права власності на:
-житловий будинок АДРЕСА_1 ;
-земельну ділянку площею 0,015 гектарів, кадастровий номер 3221455300:01:013:0044 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Вважає, що реєстратор порушила вимоги Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та посилається на наступні обставини порушення законодавства при вчиненні вказаної реєстрації прав:
-звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно за наявності заборони того стягнення під час воєнного стану;
-рішення про державну реєстрацію прав прийнято без оцінки майна;
-в порушення ст. 35 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель не надіслав іпотекодавцю письмову вимогу про звернення стягнення на нерухоме майно;
-при здійсненні державної реєстрації прав, приватним нотаріусом не перевірено документи стосовно співмірності заборгованості із вартістю предмета іпотеки.
Також, посилається на заборону виселення під час дії воєнного стану та заборону нарахування штрафних санкцій у вказаний період часу.
Просила суд, визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора №69328503 від 18 вересня 2023 року, щодо реєстрації права власності на нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку (кадастровий номер 3221455300:01:013:0044), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за кредитною спілкою «ЗАРАЗ».
Скасувати державну реєстрацію права власності №69328503 від 14 вересня 2023 року в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, внесеного на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козлової Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 вересня 2023 року, індексний номер: 69328503.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2024 року відмовлено в задоволенні зазначеного вище позову.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення таким, що ухвалене з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та помилкового визнання судом першої інстанції встановленими недоведених у визначеному законом порядку обставин.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що державний реєстратор мала б відмовити КС «ЗАРАЗ» у здійсненні реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватись з власником майна.
Зазначає, що КС «ЗАРАЗ» порушила пп. 1, 3 п. 61 постанови КМУ від 25 грудня 2015 року №1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у зв'язку із чим рішення про державну реєстрацію є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Вказує, що суд першої інстанції помилково застосував приписи п. 61 вказаного вище Порядку, який був нечинним на час вчинення реєстраційної дії.
У той же час державний реєстратор не пересвідчилась у тому, що КС «ЗАРАЗ» подала документи не у строки, визначені п. 61 Порядку.
Наголошує, що вона не отримувала письмові вимоги КС «ЗАРАЗ», а тому, в цьому випадку, підлягає застосуванню строк надсилання вимоги не менше ніж 6 місяців до звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.
Зазначає, що в силу імперативних приписів п. 61 Порядку державний реєстратор мав відмовити у проведенні державної реєстрації КС «ЗАРАЗ», однак суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення, а саме: письмова вимога, довідка іпотекодержателя, відомості про вартість предмета іпотеки, які були подані раніше встановленого строку.
Просила суд, апеляційну скаргу задовольнити, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що між КС «Зараз» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № КВ-00081/05-19/2015 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту № 2 від 07 травня 2019 року.
07 травня 2019 року між КС «Зараз» і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки за умовами якого позивачка передала, а відповідач прийняв в іпотеку таке нерухоме майно:
- житловий будинок АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку площею 0,015 гектарів, кадастровий номер 3221455300:01:013:0044 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав від 18 вересня 2023 року, 18 вересня 2023 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козловою Н.В. здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер: 69328503 щодо реєстрації за КС «Зараз» права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Також, з витягу з Державного реєстру речових прав від 18 вересня 2023 року вбачається, що 18 вересня 2023 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козловою Н.В. здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно, індексний номер: 69328503 щодо реєстрації за КС «Зараз» земельної ділянки площею 0,015 гектарів, кадастровий номер 3221455300:01:013:0044 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, а саме: наявності невиконаного основного зобов'язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачем не оспорюються, суд першої інстанції дійшов висновку, що права позивача не порушено, оскільки іпотекодержатель у встановленому законом порядку задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених ст. 12 вказаного Закону.
За приписами ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.
Відповідно до ч. 1, ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Системний аналіз положень статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмета іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця письмової вимоги; Вимога, незалежно від обраного іпотекодержателем способу її направлення, повинна бути надіслана не раніше шести місяців до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації; 3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов'язанням станом на дату не раніше 10 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб'єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації; 4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Тобто для реалізації позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні відповідне волевиявлення та вчинення певних дій іпотекодержателем, якщо договором не передбачено іншого порядку.
Висновки, щодо обов'язкового дотримання кредитором вимог Порядку №1127 викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі №521/18393/16-ц (провадження №14-661цс18) та від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (провадження №14-397цс19).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 4.1 Договору іпотеки від 07 травня 2019 року сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем кредитного договору, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно п. 4.5. Договору іпотеки від 07 травня 2019 року, іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Колегія суддів оцінює критично доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 , як іпотекодевць, не отримувала письмові вимоги КС «ЗАРАЗ», а тому, в цьому випадку, підлягає застосуванню строк надсилання вимоги не менше ніж 6 місяців до звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ч. 1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» та положень договору іпотеки, КС «Зараз» двічі зверталася до позивачки із письмовими вимогами про усунення порушень від 04 липня 2023 року і 07 серпня 2023 року; у вказаних вимогах зазначалось й про те, що у разі невиконання, порушення строку виконання та/або виконання не в повному обсязі вказаної вимоги, іпотекодержатель буде вимушений звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до правових висновків, що викладені в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2020 року по справі №757/13243/17, вимоги ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» пов'язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотеко держателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання;
- відповідно до принципу свободи договору саме сторони договору вправі визначати процедуру та порядок направлення та вручення відповідних повідомлень та виконання інших вимог, встановлених Законом України «Про іпотеку»;
- належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору;
- якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270;
- належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання;
- в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку;
- за відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання;
- оскільки метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання;
- в іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач належним чином й у встановленому законодавством порядку надсилав ОСОБА_1 письмові вимоги в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» на її адресу, що зазначена в кредитному та іпотечному договорах.
Отже, іпотекодержатель у даному випадку належним чином дотримався процедури повідомлення іпотекодавця як боржника про вимогу стосовно усунення порушення, оскільки такі повідомлення було надіслано належним чином.
При цьому, ОСОБА_1 об'єктивно мала отримати хоча б одне із двох повідомлень, але не отримала внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
Як наслідок, у даному випадку, у зв'язку із дотриманням іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання, діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, й така презумпція не була спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач належним чином дотримався вимог Порядку №1127, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про іпотеку» під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Крім того, колегія суддів оцінює критично доводи апеляційної скарги, про те, що КС «ЗАРАЗ» порушила п. 3 п. 61 постанови КМУ від 25 грудня 2015 року №1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», з огляду на наступне.
Норма ч. 5 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність або спеціальне майнове право на нього за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
В постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року по справі №372/548/20 (провадження № 61-10404св22) вказано, що «ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності; у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року по справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) акцентувала на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. При цьому непогодження оцінки предмета іпотеки з власником майна не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності, оскільки основною підставою для скасування такого рішення є відсутність такої оцінки».
Як вбачається з матеріалів справи, з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідач замовив здійснення оцінки нерухомого майна.
Відповідно до висновку про вартість майна від 03 липня 2023 року, що міститься у звіті про оцінку майна здійсненого ТОВ «Ленд Бізнес Консалт», ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 складає 617000 грн.
Відповідно до висновку про вартість майна від 03 липня 2023 року, що міститься у звіті про оцінку майна здійсненого ТОВ «Центр Оцінки Захід», ринкова вартість земельної ділянки, кадастровий №3221455300:01:013:0044 складає 445000 грн.
Зазначені Звіти про оцінку майна здійснено у повній відповідності вимог діючого законодавства та зареєстровано в базі ФДМ України, що виключає заниження результатів.
Тобто, станом на час прийняття оспорюваних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на виконання вимог ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки для визначення ціни придбання за якою іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність, була проведена експертна оцінка предмета іпотеки на день придбання.
Таким чином, оцінку вартості предмета іпотеки було проведено відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки.
У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.
Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
За наведених обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянтів, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 12 червня 2024 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба