Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/1565/2024
м. Київ Справа № 369/5810/23
15 травня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Болотова Є.В.
- Музичко С.Г.
при секретарі - Кіпрік Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Король Інни Олександрівни на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2023 року, ухваленого під головуванням судді Пінкевич Н.С., у цивільній справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсними рішення, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок,-
У квітні 2023 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області з даним позовом. Позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що на підставі рішення Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 14.01.2015 № 778/1-31-У затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,14 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказаній земельні ділянці присвоєно кадастровий номер 3222480600:03:006:5071.
Зазначав, що відведення земельної ділянки відбулось з порушенням вимог земельного та лісового законодавства та інтересів держави, оскільки, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» (виділ 1 кварталу 72 Приміського лісництва), а тому, її відведення у приватну власність фізичній особі суперечить ч.4 ст.84, ч.2 ст.56, ч.5 ст.116, ст. 149 Земельного кодексу України. Сільською радою також перевищені свої повноваження під час розпорядження землями державної власності лісогосподарського призначення, зміни її цільового призначення без відповідного погодження. Тому рішення сільської ради від 14.01.2015 року підлягає визнанню судом недійсним. Оскільки право власності на земельну ділянку набуто з порушеннями, тому подальша реєстрація права в державному реєстрі є також неправомірною та підлягає скасуванню.
Вказував, що власник за ст. 391 Цивільного кодексу України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тому вірним способом захисту порушеного права в даному випадку є пред'явлення негаторного позову, що відповідає судовій практиці.
Крім того, вказував, що рішенням Київської обласної ради від 09.09.2021
№ 097-05-УІІІ виділ 1 кварталу 72 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство» оголошено ботанічною пам'яткою природи місцевого значення «Урочище Ярове», площею 8,2 га, а отже, на даний час спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду.
Посилаючись на наведене, позивач просив:
- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,14 га, шляхом визнання недійсним рішення 31 сесії Бобрицької сільської ради п'ятого скликання від 14.01.2015 № 778/1-31-У «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 »;
- перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,14 га, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20637354 від 10.04.2015, із скасуванням державної реєстрації права ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071;
- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,14 га з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071, шляхом їх повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації від ОСОБА_1 ;
- стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2023 року позов заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсними рішення, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок задоволено.
Усунуто перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,14 га, шляхом визнання недійсним рішення 31 сесії Бобрицької сільської ради п'ятого скликання від 14.01.2015 № 778/1-31-У «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ».
Усунуто перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,14 га, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20637354 від 10.04.2015, із скасуванням державної реєстрації права ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071.
Усунуто перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,14 га з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071, шляхом їх повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації від ОСОБА_1 .
Стягнуто з Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області на користь Київської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 026 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4026 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Король І.О. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційну скаргу обгрунтовувала тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що судом не досліджено обставин про неналежного позивача, на що вказував відповідач, а саме належним позивачем є Київська обласна державна адміністрація, а не Бучанська районна державна адміністрація Київської області. При цьому, сама Бучанська районна державна адміністрація Київської області підтверджувала, що в неї відсутня документація та навіть вона не знає де розташовані ліси ДП «Київське лісове господарство», які розміщені на території Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області.
Вважає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження накладання спірної земельної ділянки на землі лісового фонду.
Зауважувала, що відповідачем було надано докази, які підтверджують факт не накладання спірної земельної ділянки на землі лісового фонду.
Наголошувала, що прокуратурою обрано невірний спосіб захисту, належним способом захисту є звернення прокурора з віндикаційним позовом, про що неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Король І.О. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Прокурор Скляр Д.Ю. проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, перевіривши рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 14.01.2015 № 778/1-31-У затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,14 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказаній земельні ділянці присвоєно кадастровий номер 3222480600:03:006:5071.
На даний час власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071 залишається ОСОБА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20637354 від 10.04.2015, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.03.2023 № 326085326.
Спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Приміського лісництва державного підприємства «Київське лісове господарство», що підтверджуються проектами організації та розвитку лісового господарства, таксаційними описами, планами лісонасаджень за 2003 та 2015 роки.
Згідно листа ДП «Київське лісове господарство» від 03.12.2021 № 02-976 земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071 відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення які перебувають у постійному користуванні Підприємства (Ірпінське (Приміське) лісництво, кв. 72 , виділ 1.
У листіВО «Укрдержліспроект» від 09.03.2023 № 184, зазначено, що спірна земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування 2014 року розташована в межах кварталу 72, виділ 1 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».
Згідно викопіювання із містобудівної документації Генеральний план с. Бобриця (листи Білогородської сільської ради від 03.07.2023 № 1207/02-26 та від 27.07.2023 № 1444/02-26), земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071 розташована в межах населеного пункту - села Бобриця.
З копії листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 07.05.2021 року № 13-10-0.331-4951/2-21, вбачається, земельна ділянка, що планується до відведення для створення урочища «Ярове» площею 8,2 га розташована за межами с. Бобриця.
Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» від 03.12.2021 року
№ 02-976 підприємство не надавало погодження щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що є доведеними позовні вимоги, що рішення Бобрицької сільської ради від 14.01.2015 року, що прийняте всупереч ст.ст. 20, 56, 84, 116, 122, 142, 149 Земельного кодексу України, на підставі ст. ст. 21,152, 155 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» підлягає визнанню недійсним. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за відповідачем права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення підлягає скасуванню в судовому порядку відповідно до положень ст. ст. 16, 21, 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 26, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Суд вважав, що у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України до фізичної особи з метою усунення перешкод, які вона створює у користуванні та розпорядженні землями лісового фонду.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду, враховуючи наступне.
Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
За ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави
Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України, визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч.2 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Отже, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.
Статтею 1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 Лісового кодексу України).
Відповідно до ст.84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Встановлено, що на підставі рішення Київської обласної ради від 09.09.2021 року № 09-05-УІІІ «Про оголошення нововиявлених територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на території Київської області» на землях лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» оголошено (створено) ботанічну пам'ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», площею 8,2 га.
Департаментом забезпечено розроблення Положення про ботанічну пам'ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», що затверджене розпорядженням Київської обласної військової адміністрації від 03.11.2022 № 805 та зареєстроване в Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України 15.11.2022 за № 185/846 та передано Пам'ятку природи під охорону землекористувачу.
Відповідно до Положення Урочище Ярове - це пам'ятка природи, що входить до складу природно-заповідного фонду України та охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
Пам'ятка природи загальною площею 8,2 га розташована на землях державної власності, в межах кварталу 72 виділу І Ірпінського (Приміського) лісництва ДП «Київське лісове господарство».
Окрім того, Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації видано Охоронне зобов'язання від 23.11.2022 № 23/11/2022 № 43/05.3-08 ДП «Київське лісове господарство», яким підприємству передано під охорону та встановленого режиму вищевказана територія.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор стверджував, що всупереч вимог природоохоронного земельного, лісового законодавства у приватній власності громадянина перебуває земельна ділянка, що відведена за рахунок земель лісового фонду кварталу 72 виділу 1 Ірпінського (Приміського) лісництва ДП «Київське лісове господарство», який на даний час визначено об'єктом природно-заповідного фонду.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.
Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.
Згідно зі ст.57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Таким чином, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п.5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.
Враховуючи подані сторонами докази, надані пояснення, суд прийшов до вірного висновку, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство».
Згідно листа ДП «Київське лісове господарство» від 03.12.2021 № 02-976 земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071 відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення які перебувають у постійному користуванні Підприємства Ірпінське (Приміське) лісництво, кв. 72 , виділ 1.
У листі ВО «Укрдержліспроект» від 09.03.2023 № 184, зазначено, що спірна земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування 2014 року розташована в межах кварталу 72, виділ 1 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».
Отже, рішення Бобрицької сільської ради від 14.01.2015 року про передачу у власність земельної ділянки лісогосподарського призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд прийняте всупереч вимогам п. ґ) ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України.
Згідно ч.5 ст.116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Згідно листа ДП «Київське лісове господарство» від 03.12.2021 року №02-976 підприємство не надавало погодження щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071.
На підставі, наведеного, суд прийшов до вірного висновку, що відведення земельної ділянки на підставі рішення Бобрицької сільської ради у приватну власність відповідача відбулось з грубим порушенням ч.5 ст.116 Земельного кодексу України.
Також суд вірно погодився з доводами прокурора про те, що сільська рада перевищила повноваження, передбачені Земельним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування» під час розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення.
Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України).
Отже, Бобрицька сільська рада не мала повноважень на розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення державної власності в межах населеного пункту, що свідчить про порушення вищевказаним органом місцевого самоврядування вимог ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.83, 122 Земельного кодексу України.
Також, згідно зі ст.ст.18, 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим.
За ч.4 ст.20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Водночас, згідно листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 4480/0/2023 останній не надавав погодження на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель відповідно до ст.21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Тому суд прийшов до вірного висновку, що рішення Бобрицької сільської ради від 14.01.2015 року не відповідає ст.21 Земельного кодексу України та ст.20 Земельного кодексу України.
Згідно з ч.3 ст.122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.
За п. 4 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування(у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).
Згідно до постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 №807-IX до складу Бучанського району Київської області включено Білогородську сільську територіальну громаду, утворену на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» від 12.06.2020 № 715-р, шляхом об'єднання Білогородської, Бобрицької, Гореницької, Музичанської та Святопетрівської сільських рад Києво-Святошинського району.
Отже, розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб в межах населених пунктів на даний час покладено на Бучанську районну державну адміністрацію, у відповідності до вимог ч.5 ст.122, п.24 Перехідних положень Земельного кодексу України.
Так, статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту можуть бути в тому числі визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
За ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Відповідно до ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Положення ст.152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
На підставі наведеного, суд вірно вважав доведеними позовні вимоги, що рішення Бобрицької сільської ради від 14.01.2015 року прийняте всупереч ст.ст. 20, 56, 84, 116, 122, 142, 149 Земельного кодексу України і на підставі ст.ст.21, 152, 155 Земельного кодексу України, ст.ст.16, 21, 393 Цивільного кодексу України, ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» підлягає визнанню недійсним.
За ст.334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації.
Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
Також, згідно правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в п. 72 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (п. 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (п. 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (п. 24), від 26.02.2020 у справі № 287/167/18-ц (п. 52).
За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за відповідачем права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення підлягає скасуванню в судовому порядку відповідно до положень ст. ст. 16, 21, 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 26, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до вимог ст.373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 Цивільного кодексу України). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
За ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц висловила правовий висновок про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.
Аналогічні висновки висвітлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, у пункті 49 постанови від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц.
Прокурор пред'явив негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду, відповідно до вимог ст. 391 Цивільного кодексу України до юридичної особи з метою усунення перешкод, які вона створює у користуванні та розпорядженні землями лісового фонду. При цьому позовна давність на них не поширюється.
За положеннями статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних з позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Законний володілець земельної ділянки лісового фонду може вимагати усунення порушення його права користування на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Цивільний оборот лісових земельних ділянок є і був обмежений законодавчо з огляду, зокрема, на приписи статті 56, підпункту «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України. Вказане стосується і земельних ділянок, які знаходяться у користуванні спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств.
У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду негаторного позову, в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України до фізичної особи з метою усунення перешкод, які вона створює у користуванні та розпорядженні землями лісового фонду.
Метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись внаслідок державної реєстрації права власності за відповідачем спірної земельної ділянки.
За наведених обставин, суд прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для повернення земельної ділянки на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації від ОСОБА_1 .
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, однак помилився з мотивами задоволення позову, не врахувавши, що спірна земельна ділянка є об'єктом природно-заповідного фонду, щодо якої встановлено особливий режим охорони, відтворення і використання, тому і пред'явлення негаторного позову є належним способом захисту у даній справі.
З огляду на вещевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про обрання прокурором неналежного способу захисту є безпідставними.
Інші доводи апеляційної скарги, висновків суду не спростовують, відповідачем не спростовано належними доказами, що спірна земельна ділянка, відведена за рахунок земель лісового фонду кварталу 72 виділу І Ірпінського (Приміського) лісництва ДП «Київське лісове господарство», який на даний час визначено об'єктом природно-заповідного фонду.
Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Король Інни Олександрівни - задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішеннязазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 11 червня 2024 року.
Головуючий: Судді: