Справа № 308/8077/24
11 червня 2024 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - Данко В.Й.,
за участю:
секретаря судового засідання - Павлюх Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу адвоката Михалківа Богдана Степановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на бездіяльність відділу державної виконавчої служби м. Ужгорода Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ)
до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшла вищезгадана скарга адвоката Михалківа Богдана Степановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , у якій він просить суд:
-зобов'язати відділ державної виконавчої служби міста Ужгород Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) зняти арешт, накладений на 1/4 частини житлової квартири у АДРЕСА_1 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія АА № 604775 від 26.01.2024 року, яка винесена державним виконавцем Ужгородського МВ ДВС Сікою Л.А. на примусове виконання виконавчого листа у справі № 2-2689 виданого Ужгородським міським судом Закарпатської області 29.12.2002 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в розмірі 637,50 грн.
Скарга обґрунтована тим, що на даний час скаржнику відомо, що стягувач у виконавчому провадженні ОСОБА_3 .
Поряд із цим, на даний час скаржник позбавлений можливості реалізації права власності на належну скаржнику житлову квартиру у зв'язку з наявністю арешту, що накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія АА №604775 від 26.01.2024 року, яка винесена державним виконавцем Ужгородського МВ ДВС Сікою Л.А..
Отже, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, скаржник вважає невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
У судове засідання учасники процесу не з'явилися, належним чином повідомлені про час, дату і місце його проведення, від представника скаржника надійшла заява про розгляд скарги без участі.
Згідно з частиною 2 статті 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Дослідивши матеріали скарги, суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення, зважаючи на таке.
Згідно зі свідоцтвом від 24.11.1993, що видане міським Фондом комунального майна м. Ужгорода квартира за адресою АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності скаржниці та членам її сім'ї.
Постановою державного виконавця Сіка Л.А. від 26.01.2004 накладено арешт на 1/4 квартири АДРЕСА_2 , що належала скаржниці.
Скаржниця зверталася до відділу державної виконавчої служби м. Ужгорода Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) із заявою б/н від 24.04.2024 про скасування арешту на квартиру.
У свою чергу, відділ державної виконавчої служби м. Ужгорода Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) повідомив про неможливість скасування накладеного арешту, що підтверджується листом від 14.05.2024 №60252.
Як убачається зі змісту згаданого листа, відділ державної виконавчої служби м. Ужгорода Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) вказував про те, що матеріали виконавчого провадження, у межах якого виносилася постанова про накладення арешту, знищені у зв'язку зі спливом строку їх зберігання.
Також відділ вказав про відсутність відомостей про виконавче провадження в АСВП, оскільки у 2004 році АСВП не функціонувала, що унеможливлює встановлення підстав завершення даного виконавчого провадження.
Виходячи з наявності підстав для скасування арешту, адвокат Михалків Б.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з цією скаргою.
Суд з'ясував, що арешт, щодо скасування якого звернулася скаржниця, накладався 26.01.2004.
Спеціальним законом, що визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, був Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
За приписами статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:
-закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;
-повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;
-повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Матеріали скарги не містять доказів на підтвердження часу та підстав завершення виконавчого провадження, у межах якого накладався арешт, що додатково підтверджується листом відділу державної виконавчої служби м. Ужгорода Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 14.05.2024 №60252.
Між тим, суд зауважує, що наслідки завершення виконавчого провадження було врегульовано статтями 38 та 50 в залежності від редакції Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.
Так, частиною 1 статті 38 вказаного Закону встановлювалося, що у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження.
Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У свою чергу, відповідно до положень статті 50 цього ж Закону у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Тобто Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV розмежовував «закінчення» та «завершення» виконавчого провадження та визначав, що завершення виконавчого провадження саме по собі не є підставою для зняття арешту.
Водночас спір за скаргою, що розглядається, виник не у зв'язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії на стадії їх завершення.
Натомість спір за скаргою виник у зв'язку з оспорюванням скаржником пропорційності подальшого застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу, виходячи з того, що відомості про будь-які виконавчі провадження за виконавчим документом, по виконанню якого накладався арешт, відсутні.
Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За приписами статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Беручи до уваги той факт, що матеріали виконавчого провадження, у якому накладався арешт знищені, відомості про наявність інших виконавчих проваджень з виконання виконавчого листа №2-2689, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, відомості про підстави завершення виконавчого провадження, матеріали по якому знищені, відсутні, а також враховуючи процесуальні позиції сторін, суд доходить до переконання про недоведеність подальшої потреба в застосуванні арешту.
У зв'язку з цим суд констатує про обґрунтованість скарги та наявність підстав для її задоволення.
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Керуючись статтями 13, 81, 258-260, 263, 447-451 ЦПК України, суд
скаргу адвоката Михалківа Богдана Степановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
-зобов'язати відділ державної виконавчої служби міста Ужгород Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) зняти арешт, накладений на 1/4 частини житлової квартири у АДРЕСА_1 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія АА № 604775 від 26.01.2024 року, яка винесена державним виконавцем Ужгородського МВ ДВС Сікою Л.А. на примусове виконання виконавчого листа у справі № 2-2689 виданого Ужгородським міським судом Закарпатської області 29.12.2002 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в розмірі 637,50 грн.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повна ухвала суду складена та підписана 11 червня 2024 року.
Суддя В.Й. Данко