вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" червня 2024 р. Справа№ 910/17197/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Владимиренко С.В.
Демидової А.М.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги
Приватного акціонерного Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2024 (повний текст рішення складено та підписано 22.01.2024)
у справі № 910/17197/23 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"
до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
про стягнення 134 291,48 грн
Короткий зміст позовних вимог.
В листопаді 2023 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 134 291,48 грн збитків.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до нього перейшло право вимоги до відповідача, як особи, відповідальної за відшкодування збитків, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі №910/17197/23 позов задоволено та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" страхове відшкодування у розмірі 134 291,48 грн та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами реальну вартість нанесеного збитку у розмірі 264 291,48 грн, факт оплати цієї суми позивачем на користь СТО, згоду винної у ДТП особи із спричиненими пошкодженнями автомобілю "Renault Megane", а також відшкодування страховою компанією відповідача на користь позивача коштів в межах ліміту відповідальності (130 000,00 грн).
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі № 910/17197/23, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати у як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та процесуального права, зокрема, ст.ст. ст. 1166 ЦК України, ст.ст. 74, 116 ГПК України, ухвалити нове рішення, в задоволенні позову відмовити.
При цьому скаржник посилається на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують розмір його фактичних витрат для відновлення транспортного засобу, внаслідок скоєння ДТП.
Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на те, що ним подано усі належні докази на підтвердження фактичних витрат, які були понесені у зв'язку із відновлювальним ремонтом пошкодженого автомобіля. В частині клопотання про проведення у справі автотоварознавчої експертизи позивач зазначив, що заперечує проти її проведення з посиланням на те, що скаржником не обґрунтовано причин не заявлення такого клопотання в суді першої інстанції.
Розгляд заяв, клопотань учасників справи.
Відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи, на вирішення якої просить поставити таке питання: "Яка вартість матеріального збитку (шкоди), завданого(ї) власнику автомобіля Renault Megane, д/н НОМЕР_1 ОСОБА_1 , унаслідок дорожньо - транспортної події, що відбулась 05 липня 2022 року, на дату проведення експертизи експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ?". Необхідність проведення експертизи мотивує тим, що матеріали справи не містять доказів дійсного розміру завданої матеріальної шкоди.
Суд вирішив відмовити у задоволенні зазначеного клопотання з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Отже, призначення експертизи є правом, а не обов'язком господарського суду, при цьому питання щодо призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Аналогічний висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №927/685/20.
Сукупність наявних в матеріалах цієї справи документів є достатньою для можливості прийняття рішення за результатами розгляду справи.
Суд враховує, що призначення судової експертизи як процесуальна дія суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованим. При цьому призначення судової експертизи з порушенням зазначених вимог має наслідком безпідставне збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що суперечитиме ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до ч.1 якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд враховує висновки Верховного Суду у справах №№ 922/4013/17, 911/482/17, 910/12722/18, 910/22886/16 відповідно до яких звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Невірно вважати, що для вирахування страхового відшкодування (збитків) слід брати до уваги тільки звіт суб'єкта оцінювання, складений згідно з Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", оскільки відповідно до абз. 10 ч. 2 ст. 7 цього Закону проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування саме у випадках, встановлених законом. При цьому, норми вказаного Закону не передбачають обов'язковість проведення оцінки для визначення збитків та розміру відшкодування саме за результатами дорожньо-транспортної пригоди.
Як зазначив у рішенні суд першої інстанції, відповідач, будучи наділеним повним обсягом передбачених законом процесуальних прав та можливостей, пов'язаних з розглядом спору, жодних клопотань про призначення у даній справі судової експертизи для встановлення дійсного розміру завданої шкоди автомобілю "Renault Megane", д.р.н. НОМЕР_2 у ДТП, яка сталась 05.07.2022, не заявляв, жодних пояснень щодо іншої суми страхового відшкодування, яку відповідач вважає обґрунтованою, останнім суду не надано.
З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що відповідачем належним чином не доведено наявності обґрунтованих підстав для проведення судової автотоварознавчої експертизи. Водночас, незгода відповідача з рішенням суду щодо відмови у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи не свідчить про прийняття судом рішення з порушенням норм процесуального права та не є підставою для його скасування з цих причин.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 (колегія суддів: головуюча Ходаківська І.П., судді Владимиренко С.В., Демидова А.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2024 по справі № 910/17197/23; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 05.07.2022 в м. Києві по вул. Борщагівській, 195 за участю автомобіля "Renault Megane", д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням кернуванням ОСОБА_1 та автомобіля "СКС INPR75-17АБ", д.р.н. НОМЕР_3 , за кермов якого перебував ОСОБА_2 , обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 02.08.2022 у справі № 760/8774/22 встановлено, що дана ДТП сталася в результаті порушення водієм автомобіля "СКС INPR75-17АБ", д.р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_2 вимог п. 10.3. Правил дорожнього руху.
20.07.2021 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту "Класік" № 75777а1кє, предметом якого є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом "Renault Megane", д.р.н. НОМЕР_2 , 2020 року випуску.
05.07.2022 ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про подію та на виплату за договором страхування.
Відповідно до страхового акту № ARX3315860 від 22.07.2022, розрахунку, здійсненого виходячи із виставленого ТОВ "АРМА МОТОРС" рахунку № VSK0173214 від 07.07.2022, позивачем вирішено здійснити виплату страхового відшкодування у розмірі 264 291,48 грн.
01.08.2022 зазначені кошти були плачені на користь ТОВ "АРМА МОТОРС" за платіжним дорученням від № 904332.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "СКС INPR75-17АБ", д.р.н. НОМЕР_3 на момент настання страхової події була застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Вусо" на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/208815838 (франшиза - 0, ліміт за шкоду по майну - 130000,00 грн).
На підставі заяви позивача про виплату страхового відшкодування № 8916/18/ЦВ, з урахуванням ліміту відповідальності, встановленого полісом № ЕР/208815838, 09.11.2022 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Вусо" сплачено на користь позивача 130 000,00 грн страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності за полісом ЕР/208815838.
Звертаючись з позовом у даній справі позивач послався на те, що відповідач, як роботодавець винної у ДТП особи, відповідно до статей 1172, 1194 Цивільного кодексу України має відшкодувати різницю між фактичним розміром спричиненої транспортному засобу "Renault Megane", д.р.н. НОМЕР_2 шкоди та страховою виплатою, здійсненою Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Вусо".
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з посиланням на те, що матеріали справи не містять листа вигодонабувача про особу, якій належить виплатити страхове відшкодування, ремонтні роботи пошкодженого у спірній ДТП автомобіля проводились не на базі авторизованої СТО; на актах виконаних робіт з ремонту пошкодженого автомобіля, а також на акті огляду транспортного засобу відсутні підписи уповноваженої особи з боку замовника; акт огляду транспортного засобу складено без запрошення представника відповідача; наявні невідповідності та суперечності у рахунку від 07.07.2022 №VSK0173214, ремонтній калькуляції та актах виконаних робіт.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За положеннями п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
В ст. 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що в зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно з п. 36.1. ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Пунктом 36.4. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку із відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, розраховуються у порядку, встановленому законодавством, з урахуванням зносу. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах по справі № 910/6094/17 від 02.05.2018, по справі № 910/5001/17 від 12.03.2018, по справі № 910/20199/17 від 01.06.2018, по справі № 910/22886/16 від 01.02.2018, по справі № 910/171/17 від 02.10.2018.
Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Виходячи із наведеної норми, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачу належить на праві власності автомобіль "СКС INPR75-17АБ" д.р.н. НОМЕР_3 , а ОСОБА_2 є працівником відповідача, який в момент ДТП знаходився під час виконання своїх трудових обов'язків.
Як вірно враховано місцевим господарським судом, доказів неправомірності керування ОСОБА_2 транспортним засобом "СКС INPR75-17АБ", на момент скоєння ДТП матеріали справи не містять.
В постанові Солом'янського районного суду м. Києва від 02.08.2022 у справі №760/8774/22 зазначено, що ОСОБА_2 є працівником (на посаді водія) ПАТ "АК "Київводоканал".
Таким чином, судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідач є особою, відповідальною за заподіяння збитку є ПрАТ АК "Київводоканал" як роботодавець особи, з вини якої сталася спірна ДТП і така шкода завдана під час виконання цією особою своїх трудових обоав'язків.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Відповідно до п. 34.4 ст. 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком, МТСБУ та потерпілими можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17, від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17, яку правомірно враховано місцевим господарським судом, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводиться ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
За положеннями ст.1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
В постановах Верховного Суду, викладена в постановах від 28.01.2020 у справі №917/500/18, від 20.03.2018 у справі №911/482/17 зазначено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, розмір збитків, завданих пошкодженому у ДТП автомобілю "Renault Megane", у розмірі 264 291,48 грн визначено позивачем (страховиком) на підставі виставленого ТОВ "АРМА МОТОРС" рахунку № VSK0173214 від 07.07.2022.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, доводи відповідача стосовно того, що роботи з відновлення пошкодженого автомобіля "Renault Megane", не на базі авторизованої СТО, є безпідставними, оскільки відповідно до офіційного сайту ПАТ "Рено Україна" (https://www.renault.com.ua/), ТОВ "АРМА МОТОРС" належить до підприємств дилерської мережі Renault в Україні.
Наведене кореспондується з положеннями ст. 1192 Цивільного кодексу України, згідно із якою розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
В разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Апеляційний господарський суд зважає також і на те, що відповідачем не було надано жодних доказів на спростовування обґрунтованості визначеного позивачем розміру шкоди.
Зважаючи на те, що позивачем здійснено оплату суми відновлювального ремонту на користь СТО, а страхова компанія відповідача здійснила страхове відшкодування на користь позивача коштів в межах ліміту відповідальності (130 000,00 грн), правомірним є висновок місцевого господарського суду про те, що у позивача виникло право на різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яку слід стягнути з відповідача, як роботодавця винної у ДТП особи відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України, а відтак вмотивованим є задоволення позову.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі № 910/17197/23 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді С.В. Владимиренко
А.М. Демидова