печерський районний суд міста києва
Справа № 757/37615/20-ц
пр. 2-1732/24
29 травня 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Соколова О.М.,
при секретарі судових засідань: Проскурні А.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу № 757/37615/20-ц за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-
У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що її чоловік ОСОБА_2 , є пенсіонером МВС України з грудня 2005 року. Перебуває на пенсійному обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Пенсію отримує відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На пенсію вийшов з посади начальника Маріупольського міжрайонного відділу Державної служби охорони при УМВС України в Донецькій області в званні підполковника міліції. Статус ветерана органів внутрішніх справ не отримував. Так, рішенням Донецького окружного адміністративного суду визнано протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України у наданні ОСОБА_2 статусу ветерана органів внутрішніх справ та зобов'язав Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України надати ОСОБА_2 статус ветерана органів внутрішніх справ та видати посвідчення «Ветерана органів внутрішніх справ».
В червні 2020 року чоловік позивача отримав посвідчення «Ветерана органів внутрішніх справ», серія- НОМЕР_1 , видане Департаментом персоналу МВС України 09.06.2020 року.
Посилаючись на ЗУ «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», ст. 51 Бюджетного кодексу України, вказала, що їй як пільговику та її сім'ї було завдано збитки, які полягали в переплаті суми пільг за житлово-комунальні послуги тільки за останні три роки в період з червня 2017 року по червень 2020 року і згідно розрахунків становить 21 302 грн. 81 коп.
Вказала, що крім матеріальних збитків протиправними діями відповідача їй нанесено немайнової шкоди, викликаною моральними і душевними стражданнями, які привели до негативних змін в її житті.
На підставі викладеного просила суд стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 21 302 грн. 81 коп. та моральну шкоду у розмірі 64 800 грн. 00 коп.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.09.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.
28.12.2020 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
06.05.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого, Міністерство внутрішніх справ не визнає позовні вимоги у повному обсязі. Вказав що позивач є неналежним позивачем у даній справі, оскільки стосовно неї безпосередньо не приймалось жодних рішень, крім того вказав, що Міністерство також є неналежним відповідачем у даній справі.
13.05.2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.05.2024 року занесеною до протоколу судового засідання відмовлено у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі.
Позивач в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, шляхом направлення судових повісток, проте в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі позивача, вимоги підтримала, прос ила задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщення оголошення на сайті Печерського районного суду м.Києва, а тому, в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Так, матеріалами справи встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.03.2020 року визнано протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України у наданні ОСОБА_2 статусу ветерана органів внутрішніх справ та зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України надати ОСОБА_2 статус ветерана органів внутрішніх справ та видати посвідчення «Ветерана органів внутрішніх справ» встановленого зразка.
Відповідно до матеріалів справи позивач як на підставу стягнення матеріальних збитків вказує, що їй як пільговику було завдано збитків, які полягали в переплаті суми пільг за житлово-комунальні послуги в період з червня 2017 року по червень 2020 року і згідно її розрахунків становлять 21 302 грн. 81 коп.
Так, Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», від 24.03.1998 року № 203/98-ВР передбачено наступне: відповідно до ч. 4 ст. 7 вказаного закону вдови (вдівці) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та члени їхніх сімей, які перебувають на їх утриманні, користуються пільгами, передбаченими пунктами 6 - 9 статті 6 цього Закону.
Пунктом 6 статті 6 вказаного закону передбачено, зокрема - 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.
З огляду на вищезазначене слід зазначити, що пільга по сплаті житлово - комунальних послуг надається в першу чергу колишньому працівнику органів внутрішніх справ ( ОСОБА_2 ), а члени сім'ї (в тому числі дружина) може користуватись нею лише за наявності спільного проживання та з інших підстав передбачених законодавством.
В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної виконавчої служби та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Однак, позивачем не доведено факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності МВС України.
Статтею 1166 ЦК України визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема частиною першою вказаної норми передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
В той же час, відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
3 аналізу наведеної норми слідує, що положення статті 1173 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
За умовами даного делікту, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди органом державної влади, суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме встановити факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і школою.
Як передбачено статтею 1173 ЦК України для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою.
Разом з тим, позивач є неналежним позивачем у справі, оскільки стосовно неї безпосередньо Міністерством внутрішніх справ України не приймалось жодних рішень, а отже не було порушено саме її право.
Що стосується позовної вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення і прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінко щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної школи визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості,
Загальні підходи по відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.
Суд дійшов висновку, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоцій людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дії, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Так, відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Моральна шкода полягає: - у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; - у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Так, відповідно до матеріалів справи, позивачкою в позовній заяві зазначено факти, які стосуються її чоловіка ОСОБА_2 , в той же час не зазначено жодних фактів, які підтверджували б наявність причинного зв'язку між протиправними дії з боку МВС, (що призвели до завдання їй моральних страждань) та вини. При цьому слід зазначити, що МВС не приймалось жодних рішень стосовно позивачки.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність заявлених позивачем позовних вимог, а відтак про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.
Керуючись ст. ст. 16, 22, 23, 1176, ЦК України, ст. 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81,141, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд ЦПК України суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 29.05.2024 року.
Суддя О.М. Соколов