печерський районний суд міста києва
Справа № 757/20394/24-ц
пр. 2-6258/24
11 червня 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про відшкодування моральної шкоди, -
06 травня 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що ОСОБА_1 є клієнтом банку - Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК».
19 січня 2024 року ОСОБА_3 - мама позивача повідомила останньому, що на її особистий контактний номер телефону у VoIP-застосунку для дзвінків і обміну повідомленнями «Viber» надійшло смс-повідомлення із наступним змістом «Доброго дня, ОСОБА_4 . Передайте будь ласка ОСОБА_1 інформацію», в якому також містилась додатком «Позасудова вимога» від 19 січня 2024 року №20.1.0.0.0/7-240119/27134, підписана керівником Департаменту зі стягнення проблемної заборгованості в регіоні ОСОБА_6 .
Зміст вищезазначеної позасудової вимоги від 19 січня 2024 року №20.1.0.0.0/7- 240119/27134 зводився до того, що у позивача є заборгованість за кредитним договором №SAMDNWFC00014026454 - УНІВЕРСАЛЬНА від 26 січня 2015 року (загальний розмір заборгованості - 4 457.34 UAH; загальна сума прострочення - 710.79 UAH) та за кредитним договором №SAMDNWFC00068293332 - оплата частини від 07 червня 2021 року (загальний розмір заборгованості - 537.96 UAH; загальна сума прострочення - 425.48 UAH). Загальний розмір заборгованості за кредитом(-ами) - 4 995.30 UAH.
У випадку несплати вищезазначеної заборгованості, як випливає із позасудової вимоги від 19 січня 2024 року №20.1.0.0.0/7-240119/27134 відповідачем планувалось звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості та збитків, відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на належне позивачу майно, внесення позивача до реєстру боржників, передача інформації про позивача як про неплатника до Бюро кредитних історій, стягнення додаткових судових витрат у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, нарахування штрафних санкцій за статтею 625 ЦК України та інфляційних втрат.
Одразу ж після цього позивач зателефонував на гарячу лінію відповідача з метою з'ясування всіх обставин кредитної заборгованості та наміром владнати ситуацію, що склалась. Згодом позивачем було виплачено заборгованість за кредитними договорами №SAMDNWFC00014026454 - універсальна від 26 січня 2015 року та №SAMDNWFC00068293332 - оплата частинами від 07 червня 2021 року, а такі є закриті.
Про саму заборгованість позивач не знав та навіть не здогадувався, що остання існує у зв'язку з тим, що його контактний номер телефону був змінений.
Слід констатувати, що клієнти надають свої особисті дані банку з впевненістю, що вони будуть збережені в таємниці та використані тільки у визначених цілях, зокрема таких як видача кредитів. Банк має встановлений законодавством України обов'язок зберігати конфіденційні дані своїх клієнтів та не розголошувати їх без згоди.
Розповсюдження кредитної історії клієнта без його дозволу становить порушення цього обов'язку. Враховуючи те, що відповідач фактично розголосив дані, що містять банківську таємницю це порушило довіру позивача до банку.
Більше того, розповсюдження банком банківської таємниці мамі свого клієнта викликали серйозні наслідки, включаючи конфлікти та розчарування в родинних відносинах. Після того, як мама позивача дізналася про кредитну заборгованість сина - ОСОБА_1 , їх стосунки розладились, зникло взаєморозуміння та, на даному підґрунті, виникли сварки. В даному випадку, мама клієнта, отримавши доступ до інформації про кредитну історію свого сина, відчула негативні емоції.
Вона висловила незадоволення щодо фінансових рішень свого сина (позивача) та обурення за те, що він не повідомив її про свої фінансові обставини, що спричинило напруження в їхніх відносинах та призвело до сварок. Сам позивач також зазнав сильних душевних хвилювань та постійно переймався через те, що відносини з мамою значно погіршились.
Будучи невдоволений тим, що відповідачем було направлено позасудову вимогу саме мамі позивача, через що вони посварились, а їхні відносини погіршились, позивач поскаржився на такі дії у технічну підтримку ПриватБанку, подавши електронну скаргу, зокрема з проханням вирішити дану ситуацію та надати відповідь на підставі чого ПриватБанк відправляє такого типу смс-повідомлення з даними, що містять банківську таємницю третім особам.
Не отримавши жодної відповіді, позивач звернувся до відділення ПриватБанку, де йому працівник ПриватБанку за допомогою службового планшета показав рішення щодо скарги позивача, яке міститься на Єдиній сторінці звернень в HelpDesk. Також на прохання позивача роздрукувати вищезазначене рішення, працівники ПриватБанку йому повідомили, що це є неможливим, а позивач може сфотографувати його собі на мобільний пристрій. Так, у відповідності до рішення за заявкою №15845165 встановлено ( ОСОБА_7 MR290790ZEV провідний спеціаліст Hard Collection ГО надав коментар), що позивач знаходився у нього в роботі на досудовій стадії.
В портреті боржника була знайдена мати ОСОБА_3 . Зі свого робочого месенджера НОМЕР_1 ОСОБА_3 було направлено скрін листа про досудову вимогу сина із проханням передати інформацію. Через час, боржник зв'язався з оператором через месенджер, в ході діалогу він вибачився та заплатив борг.
Також, вищезазначеним рішенням за заявкою №15845165 було встановлено, що «оскільки в повідомленні, яке було надіслано мамі боржника, тобто третій особі, містилась інформація про персональні дані (сума боргу, інформація про досудову вимогу), скарга на розголошення даних є обґрунтованою.».
Отже, відповідач визнав, що дані про позивача (клієнта ПриватБанку), які становили банківську таємницю були розповсюджені третій особі.
Ухвалою судді від 23 квітня 2024 року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
17 травня 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано про те, що 01 липня 2018 року позивачем було підписано Анкету-Заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг (додається) згідно якої останній шляхом підписання цієї Анкети-Заяви приєднався до Умов і правил надання банківських послуг, розміщених на офіційному сайті Банку privatbank.ua. Зі змінами Умов і правил зобов'язався знайомитися самостійно на сайті privatbank.ua.
Анкета - заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, яка підписана клієнтом Банку разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які розміщені на сайті privatbank.ua є формою Договору про надання банківських послуг у АТ КБ "ПриватБанк". Договір про надання банківських послуг за своєю правовою природою є змішаним договором та включає в себе в тому числі умови договору банківського рахунка та договору про використання електронного платіжного засобу, який є підставою для відкриття карткових/поточних рахунків клієнтам Банку та видачі до них платіжних карток.
01 липня 2018 року позивачем було оформлено банківський продукт "Оплата частинами".
В своєму позові, позивач не надає жодного доказу завданої йому моральної шкоди саме в розмірі 120000,00 грн.
Керуючись судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі Дж. К. та Інші проти Швеції ( J.K. AND OTHERS v. SWEDEN ) ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt).
Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. Твердження про те, що обізнаність матері про наявність заборгованості у її повнолітнього сина в розмірі 4995,30 грн. "спричинило напруження в їхніх відносинах та призвело до сварок" сприймається відповідачем критично. Жодних доказів про таке до суду не надано.
Таким чином, підлягає доказуванню факт заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діяннями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Лише заява позивача про те, що «сам позивач також зазнав сильних душевних хвилювань та постійно переймався через те, що відносини з мамою значно погіршились» жодним чином не підтверджує дійсний факт наявності таких страждань. Більш того, позивачем не зазначено яким чином його сварки з мамою стали результатом наявної заборгованості в Банку, яку було ним погашено. В даному випадку, моральні страждання позивача є надумані, а викривлення інформації є формою маніпулятивного впливу на суд з метою одержання грошової винагороди у вигляді компенсації «вигаданої» моральної шкоди.
Так, в позовній заяві відсутня інформація, якими об'єктивними доказами позивач може підтвердити свої твердження про те, що в результаті отримання його матір'ю інформації про заборгованість йому було заподіяно моральну шкоду, і така моральна шкода має причинний зв'язок з досудовою вимогою відповідача. Відповідно, позивач не надав таких об'єктивних доказів суду.
Враховуючи те, що позивач не підтверджує об'єктивними доказами факт заподіяння йому моральної шкоди в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно і не вбачається підстав для задоволення позову.
Окрім того, зі змісту анкети б/н від 11 липня 2018 року вбачається, що позивач "підписанням цієї анкети-заяви я надаю АТ КБ "ПриватБанк" згоду на обробку та використання моїх персональних даних, в тому числі конфіденційної інформації, а також її передачу третім особам в порядку, передбаченому чинним законодавством та Умовами і правилами. Ця згода є безстроковою".
Відповідно до абз. 9 ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» (далі - Закон), «персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована».
Згідно абз. 7 ст. 2 Закону, «обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у т. ч. з використанням інформаційних (автоматизованих) систем».
Відповідно до п.1.1.3.2.4. Умов і правил надання банківських послуг "Банк має право доводити до відома третіх осіб інформацію про заборгованість клієнта за договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого у забезпечення виконання зобов'язань, в порядку та на умовах, визначених законодавством".
Враховуючи те, що досудова вимога не містила жодної інформації, яка відноситься до банківської таємниці, окрім розміру заборгованості, право на доведення якого третім особам закріплено умовами договору між сторонами, з боку Банку не вчинено жодних протиправних дій, про які зазначає позивач в своєму позові.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 11 липня 2018 року позивачем було підписано Анкету-Заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, згідно якої останній шляхом підписання цієї Анкети-Заяви приєднався до Умов і правил надання банківських послуг, розміщених на офіційному сайті Банку privatbank.ua. Зі змінами Умов і правил зобов'язався знайомитися самостійно на сайті privatbank.ua.
Анкета - заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, яка підписана клієнтом Банку разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які розміщені на сайті privatbank.ua є формою Договору про надання банківських послуг у АТ КБ "ПриватБанк". Договір про надання банківських послуг за своєю правовою природою є змішаним договором та включає в себе в тому числі умови договору банківського рахунка та договору про використання електронного платіжного засобу, який є підставою для відкриття карткових/поточних рахунків клієнтам Банку та видачі до них платіжних карток.
07 червня 2021 року позивачем було оформлено банківський продукт "Оплата частинами".
19 січня 2024 року ОСОБА_3 - мама позивача повідомила останньому, що на її особистий контактний номер телефону у VoIP-застосунку для дзвінків і обміну повідомленнями «Viber» надійшло смс-повідомлення із наступним змістом «Доброго дня, ОСОБА_4 . Передайте будь ласка ОСОБА_1 інформацію», в якому також містилась додатком «Позасудова вимога» від 19 січня 2024 року №20.1.0.0.0/7-240119/27134, підписана керівником Департаменту зі стягнення проблемної заборгованості в регіоні ОСОБА_6 .
Зміст вищезазначеної позасудової вимоги від 19 січня 2024 року №20.1.0.0.0/7- 240119/27134 зводився до того, що у позивача є заборгованість за кредитним договором №SAMDNWFC00014026454 - УНІВЕРСАЛЬНА від 26 січня 2015 року (загальний розмір заборгованості - 4 457.34 UAH; загальна сума прострочення - 710.79 UAH) та за кредитним договором №SAMDNWFC00068293332 - оплата частини від 07 червня 2021 року (загальний розмір заборгованості - 537.96 UAH; загальна сума прострочення - 425.48 UAH). Загальний розмір заборгованості за кредитом(-ами) - 4 995.30 UAH.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до Пленуму Верховного Суду України в пункті 5 постанови № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Тому позивачем в ході розгляду справи про стягнення моральної шкоди повинно бути надано до суду докази в підтвердження спричинення щодо нього відповідачем протиправних діянь, доказів глибокого хвилювання, депресивного стану, страждання або заподіяння йому страждань такими протиправними діями, причинного зв'язку між діянням та заподіяною шкодою, а також повинно бути наведено обґрунтування розміру моральної шкоди.
Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що діями відповідача йому було завдано моральну шкоду, проте не зазначив в чому моральна шкода виражалась, не надано доказів її завдання, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
За таких обставин, вбачається, що вимоги позивача не знайшли свого підтвердження, отже у задоволенні позову слід відмовити.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).
Керуючись ст. 56 Конституції України, ст. ст.1-23, 48, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 11 червня 2024 року.
Суддя О.Л. Бусик