ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
12 серпня 2009 року 15:25 № 13/432
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Степанюка А.Г. при секретарі Федоровій О.В., розглянувши справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Державного департаменту -адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення
третя особа Державне підприємство по забезпеченню життєдіяльності зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення «Чорнобильсервіс».
про визнання протиправними дії Відповідача та ДП «Чорнобильсервіс» по визначенню та виплаті щомісячної доплати в розмірі 118 грн. за працю у зоні відчуження у період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, оскільки цей розмір (118 грн.) не відповідає змісту п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року № 137 «Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів»та змісту статті 39 розділу VII «Особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення»та статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Позивач уточнені позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року № 137 «Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів», ст.ст. 39, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі -Закон про статус і соціальний захист) мав право на отримання доплати та премії у розмірі, встановленому п.1 Постанови № 137 та п.2 Постанови № 836.
Повноважний представник Відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує з мотивів, викладених у запереченні та доповненні до заперечення на позовну заяву. Посилається на те, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року № 137 «Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів»(далі -Постанова № 137) та Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі -Постанова № 836) підприємство виплачувало працівникам спірну доплату в період з 01.01.2003 по 31.01.2005 р.р..
Також посилався на те, що згідно ст. 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок бюджету.
Звертає увагу на ч.1 ст. 23, де зазначено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідних бюджетних призначень, та на ч.6 ст. 51 Бюджетного кодексу України, де встановлено, що будь-які зобов'язання, взяті фізичними чи юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних асигнувань або ж щ перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та Законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Судом встановлено, що в період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року Позивач працювала на Державному підприємстві «Чорнобильсервіс», про що свідчить Довідка, видана начальником кадрів ДП «Чорнобильсервіс» 02.05.2006 року №75, де отримувала в якості складової частини заробітної плати доплату та премії, що не перевищувала 118,8 грн. та 50% премії від цієї суми щомісяця відповідно до Постанови № 137 та Постанови № 836.
Позивач у своїх розрахунках не заперечує, що отримував зазначені вище кошти, водночас наводить власні розрахунки, виходячи з норм статті 39 Закону про статус та соціальні гарантії та положень Постанови № 137, розраховує розмір доплати та надбавки наступним чином:
Наприклад, у січні 2003 року розмір мінімальної заробітної плати складав 185,00 грн., то згідно ст. 39 Закону про статус та соціальні гарантії та Постанови № 137 розмір доплати, що підлягає виплаті дорівнює 9-ти кратному розміру 3 мінімальних заробітних плат -4995,00 грн., а пропорційно відпрацьованого часу -4730,53 грн.. Тобто, за розрахунками розмір недоотриманої доплати за січень складає 4618,02 грн., таким же чином розраховується Позивачем розмір недоотриманої нею премії, що складає 50% від суми доплати і становить 2309,01 грн.. Позивач наводить розрахунок за кожний місяць з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати. Таким чином, за розрахунками Позивача борг по виплаті доплати за період з 01.01.2003 по 31.12.2005 років складає 155495,75 грн., а борг по виплаті премії за той же період -77747,88 грн., що в сумі дорівнює 233243,63 грн..
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідно до ст. 39 Закону України про статус і соціальний захист, громадяни, які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення встановлюється доплата в розмірі згідно із положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Дане Положення затверджене постановою Кабінетом Міністрів України № 137, згідно якої розмір доплати складає три мінімальні заробітні плати.
Позивач посилається на ст. ст. 39, 56 Закону про статус і соціальний захист, п. 1 Постанови № 137, згідно з якими особам, які постійно працюють у зоні відчуження, проводиться доплата у 9-кратному розмірі доплати, встановленої для громадян, які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення. Ця доплата проводиться пропорційно відпрацьованому часу, але не більше від зазначеного розміру.
Підтверджує свої вимоги, також листом Секретаріату Президента України від 03.11.2006 року № 22/116152-10, яким визнано невідповідність розмірів щомісячної виплати, допомоги і компенсації Закону про статус і соціальний захист.
Заслухавши пояснення повноважного представника Позивача, дослідивши зібрані у справі докази та оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст. 63 Закону про статус і соціальний захист фінансування витрат, пов'язаних із реалізацією зазначеного Закону здійснюється за рахунок Державного бюджету.
Відповідно ч. 3 ст. 39 Закону про статус та соціальні гарантії громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюються за рішенням Адміністрації зони відчуження, та проводяться відповідно до положення, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч.1 ст. 117 Конституції України постанови Кабінету Міністрів України є обов'язковими для виконання.
Відповідно до п.2 Постанови № 836 розмір доплати за працю в зоні безумовного (обов'язкового) відселення складає 13,2 грн.. Згідно Постанови № 137 особам, які постійно працюють у зоні відчуження, проводиться доплата у 9-кратному розмірі доплати, встановленої для громадян, які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення. Таким чином формула розрахунку доплати, згідно зазначених постанов, має такий вигляд: 13,2 * 9 = 118,8 грн.
Ст. 63 Закону про статус і соціальний захист фінансування витрат, пов'язаних із реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок бюджету. Водночас ст. 62 Закону про статус і соціальний захист передбачає, що роз'яснення порядку застосування Закону проводиться у порядку, встановленому кабінетом Міністрів України, зокрема це Постанови № 137 та № 836.
Виконання приписів Закону про статус і соціальні гарантії залежить від фінансових ресурсів доходної частини державного бюджету України. Виходячи з фінансових можливостей, держава гарантувала та гарантує виплату окремих видів компенсацій і допомог у розмірах, визначених Постановою № 836. Згідно ч.2 ст. 4 Бюджетного кодексу України «При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в тій частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та Закону України про Державний бюджет України. ч.5 ст. 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань встановлених кошторисами. Розподіл видатків на виплату доплат за роботу в зоні безумовного (обов'язкового) відселення в період з 01.01.2003 по 31.12.2005 роки, здійснювався у відповідності до фінансових планів підприємства, що затверджувались Відповідачем у відповідності до бюджетних асигнувань, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік»від 26.12.2002 року, встановлено, що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінет Міністрів України здійснює застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України і тому всі виплати, передбачені Законом про статус та соціальні гарантії здійснюється в розмірах, встановлених Постановою № 836 також не передбачали внесення змін для обрахування розміру соціальних виплат Закон України «Про Державний бюджет України»на 2003, 2004, 2005 роки.
Відповідно до ст. 39 Закону про статус і соціальний захист не передбачає автоматичного збільшення пільгових виплат у зв'язку зі збільшенням розміру мінімальної заробітної плати.
Приписом ч. 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи все вищевикладене, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 КАС України, адміністративний суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.
Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А. Степанюк
Повний текст постанови виготовлено 14.09.2009 року.