ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
17 листопада 2009 року 14:15 № 2а-5432/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Степанюка А.Г. при секретарі Федоровій О.В., розглянувши справу
за адміністративним позовом Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Контрольно-ревізійного управління в м. Києві
про визнання незаконними дії службових осіб КРУ при організації та проведенні ревізії у позивача, а також документуванні ревізійних дій
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що Відповідачем при проведенні ревізії було порушено ряд приписів Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»(далі -Закон про ДКРС), Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року №550 (далі -Порядок № 550).
Звертає увагу суду на неправомірне посилання Відповідача на норми, закріплені в Бюджетному кодексі України, Законі України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», Законі України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні», Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.02р. № 228, Постановах Кабінету Міністрів України від 04.04.01р. № 332 та від 09.10.2006 року № 1404, Інструкції з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу бюджетних установ, затвердженої наказом Головного управління Державного казначейства України від 30.10.98р. № 90, рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2008 рік» від 17.01.2008 року № 3/4475.
Відповідач у письмовому запереченні проти позову повідомив, що проти позову заперечує. Вказує на правомірність проведення перевірки та дотримання вимог Закону про ДКРС, Порядку № 550.
Зазначає про неможливість оскарження до суду акту ревізії, оскільки останній не носить обов'язковий характер.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Контрольно ревізійним управлінням в м. Києві на підставі Плану контрольно-ревізійної роботи на I квартал 2009 року та направлень на проведення ревізії від 04.03.09 року № 512 та № 511, від 17.03.09 року № 613, від 02.04.09 року № 746, від 06.04.09 року № 776, від 13.04.09 року № 825, було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за період з 01.01.2007 року по 01.03.2009 рік.
За результатами ревізії складено акт від 22.04.2009 року № 04-30/411 (далі -акт ревізії).
Позивач не погодився із зафіксованими в акті ревізії порушеннями та звернувся до суду про оскарження дій службових осіб КРУ.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідження, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»(далі -Закон про ДКРС) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі -підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Приписи ст. 2 Закону про ДКРС визначають, що одним із видів державного фінансового контролю є інспектування, яке здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті. Порядок проведення інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 4 ст. 11 Закону про ДКРС, проведення планових виїзних ревізій здійснюється органами ДКРС одночасно з іншими органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів). Порядок координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), визначається Кабінетом Міністрів України.
Судом враховується, що вказана норма діє лише в тому разі, якщо планами роботи «…інших органів виконавчої влади…»передбачено проведення перевірки підконтрольної установи КРУ, в інших випадках ревізія органами ДКРС може проводитися самостійно.
Позивач звертає увагу суду на те, що Відповідачем неправомірно була проведена ревізія в квітні 2009 року, оскільки проведення ревізії Позивача передбачалося лише Планом роботи КРУ на І квартал 2009 року. Як вбачається з матеріалів справи, ревізія проводилася з 10.03.2009 року по 21.04.2009 рік. Таким чином початок її проведення припадає на І квартал 2009 року, тобто відповідно до Плану роботи. Оскільки з приписів чинного законодавства не випливає, що в разі, якщо ревізія починається в одному кварталі, згідно плану роботи контролюючого органу, і триває до наступного кварталу, то про це необхідно вказувати в плані роботи на наступний квартал. Отже твердження Позивача щодо неправомірності проведення Відповідачем ревізії у ІІ кварталі 2009 року є необґрунтованим.
Позивач у позовній заяві вказує на необхідність виключення з акту ревізії інформації, зазначеної на сторінці 5 акту ревізії, про результати своєї діяльності за період з 01.01.2007 по 01.07.2007рр., а також -на сторінці 6, 7. Однак у позовних вимогах Позивач просить визнати незаконними саме дії службових осіб КРУ в м. Києві, а не інформацію, зафіксовану в акті.
Щодо твердження Позивача про те, що Відповідач взагалі не мав права проводити ревізію, оскільки у направленнях на проведення ревізії від 04.03.09р. №511,512, від 02.04.09р. № 746, від 06.04.09 №776 та від 13.04.09р. №825 не вказані звання ревізорів, а також що після закінчення терміну проведення ревізії, визначеного у наведених направленнях, нові направляння з продовженим строком проведення ревізії не видавалися, судом враховується наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 14 ст. 11 Закону про ДКРС направлення не ревізію, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної контрольно-ревізійної служби, мета, вид, підстави, дата її початку та дата закінчення ревізії, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної контрольно-ревізійної служби, які проводитимуть ревізію.
Частина 15 статті 11 зазначеного закону закріплює, що «ненадання цих документів (в даному випадку направлень на проведення ревізії) посадовим особам підконтрольних установ та інших суб'єктів господарської діяльності або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною чотирнадцятою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної контрольно-ревізійної служби до проведення ревізії».
Як було встановлено, що Позивачем було допущено Відповідача до проведення ревізії, а тому неналежне оформлення направлень або їхня відсутність, згідно приписів ч. 15 ст. 11 Закону про ДКРС, не є підставою для визнання незаконними дій службових осіб КРУ в м. Києві щодо проведення ревізії.
Щодо тверджень Позивача про безпідставність викладеної в акті ревізії інформації та висновків, необґрунтованого посилання Відповідача на норми ряду нормативних актів, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Акт ревізії - це службовий документ, який стверджує факт ревізійних дій та їх результатів, і є носієм доказової інформації про виявлені недоліків в господарюванні. Метою документування ревізійних дій та їх результатів є надання власникові та іншим користувачам матеріалів ревізії, визначених законодавством, суттєвої, повної і обґрунтованої інформації про стан збереження і використання коштів, цінних паперів, матеріальних цінностей і нематеріальних активів, ведення бухгалтерського обліку і стану фінансової дисципліни, а також про обставини допущення, встановлення і розміри фінансових порушень.
Так, частина 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у справах про оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На думку суду, акт ревізії фінансово-господарської діяльності від 22.04.2009 року № 04-30/411 прийнятий у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.
Також суд вважає, що акт ревізії сам по собі є суб'єктивним міркуванням фахівців Контрольно ревізійного управління в м. Києві, що здійснювали перевірку та зафіксували об'єктивні (не об'єктивні) висновки останнього. Даний акт не є нормативним або ненормативним актом, який встановлює, змінює, скасовує норми права чи породжує права та обов'язки суб'єкта якому він адресований.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Приписом ч. 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що вимоги Позивача є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 КАС України, адміністративний суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Дані заяви подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.
Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А. Степанюк
Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.11.2009 р.