Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 червня 2024 року Справа№200/2775/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, ЄДРПОУ 42098368)
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2024 року.
Ухвалою від 08 травня 2024 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/2775/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Вказаною ухвалою суд задовольнив клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору та відстрочив позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 968,96 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок до ухвалення судового рішення у справі. Крім того, зазначеною ухвалою у відповідача витребувані докази у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком. З 01 квітня 2024 року їй припинено виплату пенсії у зв'язку з не проходженням фізичної ідентифікації внутрішньо переміщеної особи. Повідомлень щодо зупинення виплати пенсії позивач не отримувала. Позивач зазначає, що припинення пенсії є безпідставним та вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати пенсії протиправними, просить позов задовольнити.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечував, просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо-переміщена особа та одержує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Питання призначення та виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, регулюються спеціальними актами законодавства: Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 року N 637, тощо, мають застосовуватись спеціальні норми. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 837 від 08.08.2023) передбачено, зокрема, що для осіб, які були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022 та які одержують пенсію через поточний рахунок в установах акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»), виплата пенсії після 31.03.2024 продовжується у разі проходження ними фізичної ідентифікації. Згідно з протоколом обміну інформацією Пенсійного фонду України з Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» станом на 01.04.2024 року були відсутні дані щодо проходжень позивачем фізичної ідентифікації, тому з 01.04.2024 ОСОБА_1 призупинено пенсійну виплату. Враховуючи викладене, для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно пройти ідентифікацію. Відповідач зазначає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві є правомірними, Управління діяло в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Кіровським РВ Макіївського МУ УМВС України в Донецькій області 26 грудня 2000 року, РНОКПП НОМЕР_1 .
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29 листопада 2017 року № 0000422923.
01 квітня 2024 року ОСОБА_1 припинено виплату пенсії, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
Відповідно до письмових пояснень, наданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві на виконання ухвали суду від 08 травня 2024 року в частині витребування доказів, викладених у листах від 17 травня 2024 року № 600-0306-7/101763 та від 20 травня 2024 року № 2600-0207-7/102772, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа та одержує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (пенсійна справа № 930040325244). Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 837 від 08.08.2023) передбачено, зокрема, що для осіб, які були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022 та які одержують пенсію через поточний рахунок в установах акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»), виплата пенсії після 31.03.2024 продовжується у разі проходження ними фізичної ідентифікації. Згідно з протоколом обміну інформацією Пенсійного фонду України з Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» станом на 01.04.2024 року були відсутні дані щодо проходження фізичної ідентифікації, тому з 01.04.2024 гр. ОСОБА_1 призупинено пенсійну виплату. Щодо поновлення виплати пенсії та про способи проведення фізичної ідентифікації ОСОБА_1 було повідомлено листом від 08.05.2024 № 18624-18629/Г-02/08-2600/24 на її звернення ВЕБ-26002-Ф-С-24-073642 від 23.04.2024 (вх. №18629/Г-2600-24 від 24.04.2024).
Отже, спірним питанням у розглядуваній справі є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеній особі, з 01 квітня 2024 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058- ІV).
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 3 статті 4 Закону № 1058- ІV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до положень статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (стаття 1 Закону № 1058-IV).
Частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Припинення та поновлення виплати пенсії передбачене статтею 49 Закону № 1058-IV.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Як зазначає відповідач у письмових поясненнях, викладених у листах від 17 травня 2024 року № 600-0306-7/101763 та від 20 травня 2024 року № 2600-0207-7/102772, виплату пенсії позивачу призупинено з 01 квітня 2024 року у зв'язку «з відсутністю даних щодо проходження фізичної ідентифікації».
Водночас, законами про пенсійне забезпечення, у тому числі Законом від 09.07.2003 року № 1058-IV, не передбачено такої підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії, як «відсутність даних щодо проходження фізичної ідентифікації внутрішньо переміщеною особою».
Припиняючи виплату пенсії позивачу Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві посилається на Постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Так, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2023 р. № 837 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 і від 5 листопада 2014 р. № 637» та постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 р. № 1384 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 і від 8 серпня 2023 р. № 837») фізична ідентифікація внутрішньо переміщеної особи, яка одержує пенсію через поточний рахунок в установі акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», проводиться акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» кожні шість місяців з дня відкриття рахунка або з дня проведення попередньої фізичної ідентифікації. Для осіб, які взяті на облік як внутрішньо переміщені особи до введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану в Україні та які не проходили фізичну ідентифікацію протягом дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - коронавірусна хвороба (COVID-19), для продовження нарахування пенсій необхідно пройти фізичну ідентифікацію до 31 березня 2024 року.
З наведеного вбачається, що, пенсіонери, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022 року та отримують виплати через АТ «Ощадбанк», для продовження нарахування пенсій повинні пройти до 31 березня 2024 року фізичну ідентифікацію.
Тобто, наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Суд зазначає, що ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, суд зауважує, що підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 щодо припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі зазначив, зокрема, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії.
Задовольняючи позовні вимоги позивача у цій справі, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду керувався тим, що, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії не ґрунтується на Законі. Встановлення судом незаконності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено. З огляду на викладене, припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом 1058-IV, а в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції відбулося втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року вказане рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року залишено без змін.
У цій постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне: «Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).
Отже, ураховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV».
Правові висновки Верховного Суду, викладені рішенні від 03 травня 2018 року та постанові від 04 вересня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 суд вважає застосовним до спірних правовідносин.
Отже, не проходження фізичної ідентифікації внутрішньо переміщеною особою не є передбаченою Законом України № 1058-IV підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова Кабінету Міністрів № 637 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
Частиною 1 статті 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Статтею 12 Закону 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Так, відповідно до частини 1 статті 12 Закону 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Суд зауважує, що цей перелік є вичерпним.
В матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29 листопада 2017 року № 0000422923.
Водночас, пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03 грудня 2019 року № 324-IX органам, що здійснюють державні виплати, надано повноваження приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат. Ця норма в частині наданих повноважень кореспондується з приписами пункту 9 Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 136.
При цьому прийняття рішення про припинення державних виплат, а також про перегляд розміру або строку їх призначення приймається органом, що здійснює державні виплати, відповідно до законодавства, що регламентує здійснення державних виплат (частина третя статті 16 Закону № 324-IX).
Таким чином, наведена норма статті 16 Закону № 324-IX є бланкетною та в частині визначення наявності підстав для припинення виплати пенсії відсилає до приписів Закону № 1058-IV.
Єдиною такою підставою в статті 49 Закону № 1058-IV у контексті приписів Закону № 324-IX є призначення пенсії на підставі документів, що містять недостовірні відомості.
Судом встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена з 01 квітня 2024 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», у зв'язку з відсутністю інформації про ідентифікацію.
Оскільки відповідачем не надано доказів, що пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, то підстави для припинення її виплати відсутні.
Крім того, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Проте, як свідчать матеріали справи, рішення про припинення позивачу пенсії з 01.04.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не приймалося.
З огляду на викладене в сукупності, відповідачем не доведено правомірність дій щодо припинення позивачу виплати пенсії з 01.01.2024 року, в порядку встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а відтак вказані дії відповідача є протиправними.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 5 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ним спеціального правового статусу зберігається право власності, інші права на майно.
Стаття 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.ХІ.1950) з Протоколами №№ 1, 4, 6, 7, 12, 13 та 16, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколів № 11, 14 та 15 визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Положеннями ст. 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, оскільки припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2024 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції має місце втручання відповідачем у право власності позивача, і таке втручання не є законним.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами 2 другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та, як наслідок, задоволення позову.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Під час розгляду справи статус позивача, як пенсіонера, та правильність нарахування розміру пенсії відповідачем не оспорюється. При цьому, припинення виплати пенсій відбулось всупереч чинного законодавства, внаслідок чого ОСОБА_1 з вини відповідача була позбавлена можливості отримувати належну їй пенсії з 01.01.2024 року.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправних дій щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.01.2024 і по теперішній час виплату пенсії позивачу не поновлено.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2024 року та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2024 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ухвалою суду від 26 січня 2024 року сплату судового збору позивачу було відстрочено до ухвалення судового рішення у справі. Разом з цим, у вказаній ухвалі судом встановлено, що судовий збір за подання цього позову складає у сумі 968,96 грн.
Враховуючи те, що сплату судового збору позивачу було відстрочено до ухвалення судового рішення у справі, а також те, що спірні правовідносини виникли з вини відповідача, суд вважає за належне стягнути судовий збір з відповідача на користь Державного бюджету України у повному обсязі.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, ЄДРПОУ 42098368) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.04.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, ЄДРПОУ 42098368) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 квітня 2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, ЄДРПОУ 42098368) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 968 (одна дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення ухвалене та повне судове рішення складене 10 червня 2024 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар