Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 червня 2024 року Справа№200/2302/24
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 )
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 09.05.2022 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 09.05.2022 року.
19 квітня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
01 травня 2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 04 квітня 2017 року, виданим ІНФОРМАЦІЯ_8.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що з 10 квітня 2018 року по 09.05.2022 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте за цей період йому не надавалась додаткова відпустка учасника бойових дій, передбачена ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та не виплачувалась грошова компенсація за неї, у зв'язку з позицією відповідача щодо трактування положень Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
Такі дії відповідача позивач вважає протиправними.
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п. 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (під час дії воєнного стану) цієї статті інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, а у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею 6- річного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Водночас абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII визначено, що у рік звільнення зазначених в абз. 1, 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки, у т.ч. військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Тобто якщо особа зі статусом учасника бойових дій чи інваліда внаслідок війни звільнилася з військової служби, і при цьому за час служби в особливий період (під час дії воєнного стану) їй не надавалась додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 2011-XII, в розрахунок при звільненні має бути включена виплата грошової компенсації за всі невикористані дні такої додаткової відпустки
Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) № 74 від 09.05.2022 року капітана ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із направленням для проходження подальшої військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно інформації отриманої з ІНФОРМАЦІЯ_5 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 10.05.2022 №61, капітана ОСОБА_1 зараховано до списків зонального відділу.
В подальшому, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 26.05.2023 №151, майора ОСОБА_1 виключено зі списків Відділу у зв'язку із вибуттям до ІНФОРМАЦІЯ_9, на підставі наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 04.05.2023 №530-РС, із залишенням на військовій службі. Відповідно до інформації отриманої з ІНФОРМАЦІЯ_9 (додаток 2 на 2 арк.) на підставі наказу ІНФОРМАЦІЯ_9 від 29.05.2023 №72-к, майора ОСОБА_1 призначено на посаду командира-взводу - офіцера-вихователя та зараховано до списків особового складу.
Отже відповідач вважає, що станом на момент подання позовної заяви позивач надалі проходить військову службу в лавах Збройних Сил України (не звільнявся), а відповідно до Закону № 2011-XII компенсація за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018- 2022 роки виплачується тільки під час звільнення військовослужбовця, тому ІНФОРМАЦІЯ_1 є не належним відповідачем у даній справі, а позов позивача є передчасним та таким, що не підлягає задоволенню.
Дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Згідно Витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 10 квітня 2018 року № 85, лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 - начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (по особовому складу) від 22.03.2018 № 703 на посаду офіцера групи проведення службових розслідувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВОС-НОМЕР_6, наказано вважати таким, що з 10 квітня 2018 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Згідно Витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 09 травня 2022 року № 74, капітана ОСОБА_1 , начальника групи проведення службових розслідувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначеного наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 - начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (по особовому складу) від 25 квітня 2022 року № 51 на посаду начальника відділення проведення службових розслідувань ІНФОРМАЦІЯ_7 наказано вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби до м. Івано-Франківськ; з "09" травня 2022 року виключити із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та зняти зі всіх видів забезпечення; додаткова відпустка відповідно до п.12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 10.04.2018 по 31.12.2018 з 01.01.2019 по 31.12.2019, з 01.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, та з 01.01.2022 по 09.05.2022 не використана; грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку відповідно до п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 10.04.2018 по 31.12.2018 з 01.01.2019 по 31.12.2019, з 01.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, та з 01.01.2022 по 09.05.2022 не виплачувалась.
Згідно Витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 10.05.2022 №61 про зарахування капітана ОСОБА_1 до списків зонального відділу та витяг із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 26.05.2023 №151, майора ОСОБА_1 , відділення проведення службових розслідувань ІНФОРМАЦІЯ_5 , за його згодою, звільнено з займаної посади та відряджено до Хмельницької обласної державної адміністрації із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду в ІНФОРМАЦІЯ_9 на підставі наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від "04" травня 2023 року №530-РС, наказано вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби в АДРЕСА_2; з "26" травня 2023 року виключити зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення (по нормах за Каталогом продуктів) при військовій частині НОМЕР_5 - з "27" травня 2023 року. Відомості щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відсутні.
Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_9 від 01 травня 2024 року, ОСОБА_1 на даний час проходить службу ІНФОРМАЦІЯ_9, не отримував грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій.
Відтак, станом на теперішній час позивач не реалізував своє право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій, передбачену п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини справи щодо проходження військової служби позивачем в ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримання позивачем статусу учасника бойових дій, факт не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки, відповідачем не заперечується, а тому вони не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правовідносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України врегульовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25 березня 1992 року (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частин першої, четвертої та тринадцятої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, військова служба є особливим видом публічної служби, а тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців.
Відтак, Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР встановлені державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно ст. 4 Закону № 504/96-ВР, встановлені такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.
Згідно ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України № 3551-XII, учасникам бойових дій, визначених в ст. 6 цього Закону, надається пільга у вигляді використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» від 07 березня 2002 року № 3099-III, військова служба правопорядку у Збройних Силах України (далі - Служба правопорядку) - спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях (далі - військові частини), військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання кримінальним та іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх припинення; для захисту життя, здоров'я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов'язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об'єктах.
Соціальний і правовий захист військовослужбовців Служби правопорядку та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", інших нормативно-правових актів.
Соціальний захист працівників Служби правопорядку забезпечується відповідно до законодавства про працю, інших нормативно-правових актів.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року№ 2011-XII, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відтак, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України № 2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Згідно ст. 4 Закону України № 2011-XII, забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 8 ст. 10-2 Закону України № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Згідно абз. 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону України № 2011-XII, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Пунктом 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Дефініція особливого періоду наведена в Законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII).
Відтак, згідно ст. 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Поряд з цим, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З системного аналізу вказаних приписів законодавства суд дійшов висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски, проте Закон № 2011-XII не передбачає припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач отримав за період проходження військової служби, тому у випадку невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто позивач не втратив самого права на дану встановлену законом соціальну гарантію, що може бути реалізована в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Така позиція суду узгоджується з рішенням Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 року в зразковій справі №620/4218/18.
Під час розгляду справи судом установлено станом на момент виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки не отримав.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закон № 2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Аналогічно, відповідно до п. 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Пунктом 242 Положення №1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Ураховуючи викладене, закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, від 22 червня 2023 року у справі № 240/9951/19, від 13 квітня 2023 року у справі №380/404/20 та від 10 грудня 2020 року у справі №810/2184/16 та є застосовною до спірних правовідносин.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Відповідно до п. 180 Положення №1153/2008, військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Поряд із цим, відповідно до п. 181 Положення №1153/2008, щорічні додаткові відпустки можуть бути використані одночасно зі щорічною основною відпусткою або в інший строк з урахуванням побажання військовослужбовців та інтересів військової служби. Їх тривалість не впливає на тривалість щорічної основної відпустки.
У разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем військової служби.
З матеріалів адміністративної справи суд установив, що станом на теперішній час позивача не звільнено з військової служби, отже позивач має право використати відпустку учасника бойових дій за останнім місцем служби.
При цьому, слід урахувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18 виснувала, що компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, виплачується військовослужбовцям у випадку звільнення з військової служби.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач є таким, що на теперішній час проходить військову службу, а отже він не набув права на виплату грошової компенсації за всі невикористані ними дні щорічної додаткової відпустки учасника бойових дій за 2018-2022 роки та може реалізувати його шляхом безпосереднього надання йому відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін, натомість право на отримання грошової компенсації позивач набуде тільки після звільнення з військової служби у запас або у відставку.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Ураховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивача звільнено від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) про: визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 09.05.2022 року; зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 09.05.2022 року.
Повний текст рішення складено та підписано 11 червня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Кониченко