Головуючий у суді першої інстанції Волчко А.Я.
Єдиний унікальний номер справи № 369/ 14465/23
Апеляційне провадження №22ц/824/2001/2024
06 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.
секретар - Кролівець О.А.
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 вересня 2023 року за заявою про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування недійсним, поділ спільного сумісного майна.
Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, -
У вересні 2023 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області звернувся позивач ОСОБА_3 .
Одночасно із позовом подав заяву про забезпечення позову.
У своїй позовній заяві позивач просить суд:
- встановити факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2012 року по 31 травня 2019 року ,
- визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1440463232224, укладений 27 червня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Баршацькою Ольгою Юріївною за реєстровим № 947.
- визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та колісний транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_1 , білого кольору, тип ТЗ фургон малотонажний В, реєстраційний номер НОМЕР_2 , об'єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ..
- у порядку поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , право власності на 1/2 частину квартири за кожним, за адресою: АДРЕСА_1 .
- залишити у власності ОСОБА_1 колісний транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_1 , білого кольору, тип ТЗ фургон малотонажний В, реєстраційний номер НОМЕР_2
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , компенсацію вартості його частки у спільному сумісному майні у розмірі 136903,05 грн.
При цьому, позивачем було додано до позовної заяви роздруківки відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких саме за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірну квартиру, а також копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, відповідно до якого ОСОБА_1 є власницею спірного транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_1 , білого кольору, тип ТЗ фургон малотонажний В, реєстраційний номер НОМЕР_2
Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, застосування саме таких видів забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам та фактично реалізує мету його застосування.
Відповідно до вищезазначеної заяви просив:
- накласти арешт на належну на праві власності ОСОБА_2 , квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1440463232224;
- заборонити вчиняти будь-які реєстраційні дії (записи) державним реєстраторам у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо належної на праві власності ОСОБА_2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1440463232224;
- накласти арешт на належний на праві власності ОСОБА_1 , транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_1 , білого кольору, тип ТЗ фургон малотонажний В, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 вересня 2023 року заяву задоволено.
Накладено арешт на належну на праві власності ОСОБА_2 , квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1440463232224;
Заборонено вчиняти будь-які реєстраційні дії (записи) державним реєстраторам у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо належної на праві власності ОСОБА_2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1440463232224;
Накладено арешт на належний на праві власності ОСОБА_1 , транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_1 , білого кольору, тип ТЗ фургон малотонажний В, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.
ОСОБА_1 просить ухвалу скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права, та постановити ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову . В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на відсутність і недоведеність позивачем реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову в разі незабезпечення позову .
ОСОБА_2 просив скасувати ухвалу в частині накладення арешту на квартиру та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо належної йому квартири та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині.
У відзиві на апеляційні скарги, ОСОБА_3 зазначив, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, з огляду на потенційну можливість відповідачів розпорядитися майном, що ускладнить або навіть унеможливить виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 20 грудня 2023 року, 21 березня 2024 року, 06 червня 2024 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Сторони та їх представники приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України передбачений крім інших видів забезпечення позову також і у вигляді заборони вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно ч. 1ст. 157 Цивільного процесуального кодексу України ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і за реєстрова на відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Згідно п. 4 даної постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення ст. ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому ухвалою про забезпечення позову суд не може вирішувати спір по суті.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Позивачем обґрунтовано наявність зв'язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист його порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів позивача. Невжиття заходу до забезпечення позову може призвести до того, що ухиляючись від майбутнього виконання рішення суду у даній справі, відповідач зможе здійснити відчуження спірного майна на користь інших осіб, що призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на судовий ефективний судовий захист.
При цьому, накладення арешту за заборона вчиняти певні дії на спірне майно до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав відповідачів на володіння та користування майном, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує під час розгляду питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, за якої може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Саме така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.серпня 2021 року у справі № 724/561/20 та від 07 липня 2021 року у справі № 308/7086/20.
В останній постанові Верховний Суд також наголосив на тому, що при вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Як видно із матеріалів справи, між сторонами існує спір щодо визначення спільності майна подружжя , і його розподілу , а також інші майнові питання пов'язані з цим .
Враховуючи предмет позову, наведені позивачем докази та обґрунтування заявлених вимог у клопотанні щодо забезпечення позову, їх обґрунтованість, наявність зв'язку між заходом забезпечення позову (накладення арешту на спірне нерухоме майно) та предметом позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що заява підлягає задоволенню та є обґрунтованою.
Згідно процесуального закону умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення суду.
Наразі ОСОБА_1 та її батько ОСОБА_2 є єдиними власниками спірного майна, в будь-який час останні можуть відчужити спірне майно, що в подальшому призведе до утруднення виконання можливого рішення суду, або матиме наслідком розширення суб'єктного складу учасників, та призведе до неможливості ефективного захисту прав позивача в межах позовних вимог.
Безконтрольне розширення кола осіб, прав і інтересів яких стосується вирішення цього спору може не лише утруднити, але й зробити неможливим виконання рішення суду.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року ( справа № 910/5916/18), від 05 серпня 2019 року (справа № 910/16586/18), від 03 листопада 2020 року ( справа № 910/7716/20).
Враховуючи викладене, наведені у заяві про забезпечення позову факти та обґрунтування, наявність зв'язку між заходами забезпечення позову та предметом спору, що наявний у цій справі, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про необхідність та доцільність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту, так як застосування таких заходів забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача .
При цьому вжиті заходи забезпечення позову є співмірними та забезпечать позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь ОСОБА_3 , в тому числі сприятимуть запобіганню потенційним труднощам у виконанні такого рішення.
Вирішуючи питання щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення, суд першої інстанції з урахуванням положень ст. 154 ЦПК України дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування такого забезпечення .
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття судового рішення про скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України ,колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 11 червня 2024 року.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова