Номер провадження: 11-сс/813/668/24
Справа № 947/11418/24 1-кс/947/4788/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.05.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
представника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 05.04.2024 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024160000000427, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.04.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 05.04.2024 у кримінальному провадженні №12024160000000427, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.04.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 та накладено арешт на мотоцикл «HONDA CB 500», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого 25.05.2019 ТСЦ 5142, належить ОСОБА_9 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_1 шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження і користування вказаним транспортним засобом власником та іншими особами та на автомобіль «MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданого 07.11.2023 ТСЦ 5142, належить ОСОБА_7 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_2 шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження і користування вказаним транспортним засобом власником та іншими особами.
Рішення слідчого судді обґрунтоване тим, що 03.04.2024 року постановою слідчого вилучене під час проведення огляду майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12024160000000427 від 03.04.2024.
В судовому засіданні встановлено, що вилучене в ході огляду місця події майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки вилучене майно могло зберегти на собі сліди вчинення зазначеного у клопотанні кримінального правопорушення, що в свою чергу свідчить про наявність необхідності в забезпеченні збереження вилученого майна.
Підставою для накладання арешту на майно є необхідність збереження доказу, недопущення його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, а також з метою встановлення істини по кримінальному провадженню та з'ясування причин дорожньо-транспортної пригоди, оскільки потрібне детальне дослідження мотоцикла «HONDA CB 500», реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіля «MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_3 , за участі спеціалістів в галузі автотехніки та транспортної трасології.
Передача транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI» може призвести до його перероблення або сховання, що зробить неможливим здійснення необхідних експертних досліджень за його участю або затягування з їх проведенням.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді представник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального закону.
Доводи обґрунтовує тим, що жодній особі у кримінальному провадженні не повідомлено про підозру.
Вказує, що фактичне зіткнення транспортних засобів відбулося шляхом зіткнення мотоциклу із лівою кормовою частиною автомобіля.
Погоджується з тимчасовим арештом в частині обмеження права на відчуження автомобіля до проведення експертиз та прийняття остаточного рішення по справі.
Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Прокурор ОСОБА_10 будучи повідомленим про дату та час розгляду справи в судове засідання не з'явився, надав заперечення на апеляційну скаргу та просив здійснити розгляд справи без його участі, а тому у відповідності до положень ч. 3 ст. 306 та ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд проведено за відсутності прокурора.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно з п. 1 ч. 3 застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Як вбачається з матеріалів провадження відділом СУ ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024160000000427 від 03.04.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286КК України.
Так, встановлено, що 03.04.2024, приблизно о 15:45 год., на ділянці проїзної частини вул. Миколаївська дорога, біля будинку №203, в Пересипському районі м. Одеси, відбулося зіткнення мотоцикла «HONDA CB 500», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_11 і автомобіля «MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_12 , який за допомогою гнучкого зчеплення здійснював буксирування автомобіля «MERCEDES-BENZ SPRINTER 208CDI», реєстраційний номер НОМЕР_5 (реєстрація Румунія), за кермом якого перебував водій ОСОБА_13 . Внаслідок даної ДТП водію мотоцикла «HONDA CB 500» ОСОБА_11 спричинені тілесні ушкодження, від яких настала його смерть на місці події.
03.04.2024 слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Одеській області проведено огляд місця дорожньо-транспортної пригоди, під час якого вилучено мотоцикл «HONDA CB 500», реєстраційний номер НОМЕР_1 , і автомобіль «MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_3 , які спрямовано на майданчик тимчасового зберігання транспортних засобів, розташований за адресою: АДРЕСА_3 .
03.04.2024 відділом СУ ГУНП в Одеській області внесені відомості про вказану дорожньо-транспортну пригоду до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024160000000427, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Постановою слідчого від 03.04.2024 мотоцикл «HONDA CB 500», реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіль «MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_3 , визнані речовими доказами у кримінальному провадженні №12024160000000427 від 03.04.2024.
У подальшому постановами слідчого від 04.04.2024 призначено судову автотехнічну експертизу та судову транспортно-трасологічну експертизу автомобіля «MERCEDES-BENZ SPRINTER 313 CDI».
Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, наданих матеріалів, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку, що арешт майна необхідний з метою збереження речових доказів, які мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, а також швидкого, повного та неупередженого розслідування.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність накладення арешту на майно для забезпечення збереження речових доказів.
Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі існують реальні підстави, для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.
Таким чином, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони недоведені та спростовуються матеріалами справи.
Будь яких даних, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів суд не вбачає та стороною захисту надано не було.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ст. 174 КПК України).
Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 05.04.2024 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024160000000427, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.04.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4