вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" травня 2024 р. Справа№ 925/1596/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Яковлєва М.Л.
Палія В.В.
секретаря судового засідання Вороніної О.С.
за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 28.05.2024
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Служби зовнішньої розвідки України
на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.03.2024
у справі №925/1596/23
за позовом Служби зовнішньої розвідки України
до фізичної особи-підприємця Бондар Людмили Володимирівни
про стягнення 525 089,90 грн
24.11.2023 позивач - Служба зовнішньої розвідки України, звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до відповідача - фізичної особи-підприємця Бондар Людмили Володимирівни (далі - ФОП Бондар Л.В.) про стягнення 525 089,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за укладеним сторонами договором на закупівлю товарів від 22.07.2021 №768/21.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.03.2024 позов Служби зовнішньої розвідки України задоволений частково; стягнуто з ФОП Бондар Л.В. на користь Служби зовнішньої розвідки України 262 544,95 грн пені, 57 431,71 грн штрафу та 4 799,85 грн судового збору; в решті позову відмовлено.
Служба зовнішньої розвідки України звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.03.2024 у справі №925/1596/23, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.
За змістом апеляційної скарги скаржник не погоджується з оскаржуваним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу на підставі п. 7.4 договору на закупівлю товарів від 22.07.2021 №768/21.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не надав належної правової оцінки наступним обставинам справи:
- позивач на підставі п. 6.2.4 договору від 22.07.2021 №768/21 направив відповідачу повідомлення про розірвання договору, тобто відмовився від цього договору та повідомив іншу сторону про його розірвання;
- відповідне повідомлення викладне у листі від 17.09.2021, який разом з додатковою угодою про розірвання договору був направлений на адресу відповідача;
- отримання/неотримання цього відправлення відповідачем перебуває поза межами контролю позивача.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2023 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі: Яценко О.В. (головуючий суддя), Яковлев М.Л., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 відкрито апеляційне провадження, справу призначено до розгляду на 15.05.2024.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б. у відпустці.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2024 справа №925/1596/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Яценко О.В., суддів Яковлєва М.Л., Палія В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 справу прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Яценко О.В., суддів Яковлєва М.Л., Палія В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 розгляд справи відкладено на 28.05.2024 у зв'язку з неявкою відповідача.
У судових засіданнях 15.05.2024, 28.05.2024 взяв участь представник позивача, який просив задовольнити апеляційну скаргу.
Відповідач у судові засідання не зявилась, участь свого представника у судових засіданнях не забезпечила, про час та місце судових засідань повідомлена належним чином, що підтверджується роздруківкою інформації з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта", згідно з якою відправлення за №0600266766022 (ухвала Півінічного апеляційного господарського суду від 15.05.2024) не було вручене під час доставки, про що внесений запис від 23.05.2024; довідкою про доставку 26.04.2024 електронного документа (ухвала Пвінічного апеляційного господарського суду від 23.04.2024) відповідачу на його електронну адресу, вказану у позовній заяві та в укладеному сторонами договорі на закупівлю товарів від 22.07.2021 №768/21.
07.05.2024 судом отримано відповідь з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №580550 про зареєстроване місцезнаходження Бондар Людмили Володимирівни, згідно з якою, відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , телефон НОМЕР_1 .
За вказаним телефоном НОМЕР_1 зв'язок з відповідачем відсутній, про що секретарем судового засідання складені акти від 24.04.2024, від 16.05.2024.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Так, явка в судове засідання сторін - це право, а не обов'язок сторони, і, відповідно до положень ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, справа, за умови належного повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання, може розглядатись без їх участі, якщо їх нез'явлення не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ухвалою Півінічного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 суд роз'яснив відповідачу право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення (обізнаності) ухвали про відкриття провадження у справ.
Враховуючи те, що відповідач була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, відзив на апеляційну скаргу не подала, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
У зв'язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи завершено 28.05.2024.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Предметом судового розгляду у цій справі є позовні вимоги про стягнення 525 089,90 грн, з яких 262 544,95 грн пеня та 57 431,71 грн штраф, нараховані на підставі п. 7.2 договору на закупівлю товарів від 22.07.2021 №768/21, а також 205 113,24 грн штраф, нарахований на підставі п. 7.4 цього договору.
Матеріалами справи підтверджується, що 22.07.2021 між Службою зовнішньої розвідки України (замовник) та ФОП Бондар Л.В. (постачальник) укладений договір на закупівлю товарів №768/21 (далі - договір).
Відповідно до умов вищевказаного договору постачальник зобов'язався поставити знищувач документів New United ET17M, а замовник - прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених договором (п. 1.1 договору).
Поставка товару здійснюється до 15.08.2021 (п. 5.1 договору).
Датою поставки є дата отримання замовником товару від постачальника згідно видаткових накладних, підписаних сторонами (п. 5.6 договору).
У разі невиконання (відмови від виконання) зобов'язань постачальником, замовник має право в односторонньому порядку розірвати цей договір шляхом письмового повідомлення постачальника (п. 6.2.4 договору).
Згідно із специфікацією у вигляді додатку №1 до договору відповідач повинен був поставити позивачу знищувачі документів New United ET17M у кількості 72 штуки на загальну суму 820 453 грн; ПДВ нараховується у випадках, передбачених законодавством України.
Згідно з додатком №2 до договору сторони погодили технічні вимоги до товару.
22.07.2021 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору, якою внесли зміни до договору в частині його загальної суми та специфікації та зазначили, що сума договору становить 820 452,96 грн, ПДВ не нараховується згідно з чинним законодавством України.
В претензії від 07.09.2023 №80/10 позивач повідомив відповідача про те, що у зв'язку з нездійсненням в обумовлений строк поставки за договором на закупівлю товарів від 22.07.2021 №768/21 на його адресу було надіслано повідомлення від 17.09.2021 №16/2/3645 про розірвання договору в односторонньому порядку разом з додатковою угодою №2 до договору, згідно з якою договір вважається розірваним в односторонньому порядку. Крім того, у вказаній претензії позивач звернувся з вимогою про сплату 262 544,95 грн пені та 57 431,71 грн штрафу, нарахованих на підставі п. 7.2 договору, а також 205 113,24 грн штраф, нарахований на підставі п. 7.4 договору.
Надіслання вказаної вище претензії разом з розрахунком штрафних санкцій, копіями листа від 22.07.2021 №768/21 та додаткової угоди №2 до договору на адресу відповідача, вказану в договорі на закупівлю товарів від 22.07.2021 №768/21 (20308, Черкаська область, м. Умань, вул. Гоголя, 14) підтверджується описом вкладення у цінний лист №0505104951648 та роздруківкою інформації з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта", відповідно до якої відправлення за №0505104951648 (а.с. 67) не було вручено під час доставки 14.09.2023 та повернуто за зворотною адресою за закінченням встановленого теміну зберігання 25.09.2023.
На підставі встановлених обставин справи суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України і статтею 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця поставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі - продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно зі статтею 665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити вимоги відповідно до статті 620 цього кодексу
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України) унормовано, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною 2 статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Укладений сторонами договір на закупівлю товарів від 22.07.2021 №768/21 за своєю правовою природою є договором поставки.
Як встановлено, згідно з п. 5.1 договору поставка товару здійснюється до 15.08.2021.
Разом з цим, п. 6.2.4 договору передбачено право замовника в односторонньому порядку розірвати цей договір шляхом письмового повідомлення постачальника уразі невиконання (відмови від виконання) ним зобов'язань.
Водночас, відповідно до п. 7.2 договору, за порушення строку поставки товару замовнику постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 1% від суми договору за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вказаної суми договору.
Також згідно з п. 7.4 договору, у разі одностороннього розірвання договору з підстав невиконання (відмови від виконання) постачальником взятих на себе зобов'язань за договором, останній зобов'язується сплатити на користь замовника штраф у розмірі 25% від суми договору протягом 5 робочих днів з моменту розірвання договору.
Як вказувалось, спір у справі про стягнення неустойки виник у зв'язку з тим, що за твердженням позивача, відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав, внаслідок чого позивач нарахував:
- пеню у розмірі 262 544,95 грн за прострочення поставки товару з 17.08.2021 по 17.09.2021 включно,
- штраф у розмірі 7% від суми договору на загальну суму 57 431,71 грн за прострочення понад 30 днів,
- штраф у розмірі 25% від суми договору на загальну суму 205 113,24 грн у зв'язку з розірванням договору.
Враховуючи правила доказування в господарському процесі, позивач, звертаючись з позовом про нарахування неустойки з підстав не здійснення поставки товару, має довести, зокрема обставини не здійснення поставки товару за таким договором та наявність підстав для відповідальності за невиконання умов договору. Суд, під час розгляду справи за такими позовними вимогами має відповідно до статті 237 ГПК України встановити з достовірністю такі обставини.
За твердженнями позивача, відповідач поставку товару за укладеним сторонами договором не здійснив.
Докази поставки товару за вказаним договором в матеріалах справи відсутні.
Документів, що спростовували б доводи позивача та підтверджували поставку товару відповідач суду не надав.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
19.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким були внесені зміни до ГПК України, зокрема змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
З огляду на вищевикладені стандарти доказування та зібрані у справі докази, колегія суддів вважає доведеною обставину щодо нездійснення відповідачем поставки товару вартістю 820 452,96 грн та порушення починаючи з 17.08.2021 відповідного зобов'язання за укладеним сторонами договором поставки.
З урахуванням встановлених обставин з відповідача на підставі п. 7.2 договору підлягає стягненню 262 544,95 грн пені, нарахованої за прострочення поставки товару з 17.08.2021 по 17.09.2021 включно, а також 57 431,71 грн штрафу, нарахованого за прострочення поставки товару понад 30 днів.
Щодо решти позовних вимог в частині стягнення 205 113,24 грн на підставі п. 7.4 договору у зв'язку з одностороннім розірванням договору з підстав невиконання (відмови від виконання) постачальником взятих на себе зобов'язань колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 3 ст. 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Отже, право покупця на односторонню відмову від договору у випадку відмови продавця передати проданий товар, встановлено прямою нормою цивільного законодавства.
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина третя статті 202 ЦК України).
Тлумачення статті 651 ЦК України з урахуванням принципу розумності свідчить, що:
сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору;
у випадку якщо сторони не встановили момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути момент одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору.
При цьому судом враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №756/420/17.
Як встановлено, у вказаній вище претензії від 07.09.2023 №80/10 позивач повідомив відповідача про розірвання договору в односторонньому порядку внаслідок невиконання продавцем зобов'язання з поставки товару.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про те, що починаючи з 14.09.2023 договір є розірваним у зв'язку з відмовою покупця від договору на підставі статті 665 Цивільного кодексу України.
Наведеним спростовується висновок суду першої інстанції про те, що договір в односторонньому порядку не був розірваний, помилково мотивований тим, що сторони не підписали додаткову угоду №2 від 07.10.2021 про розірвання договору №768/21 від 22.07.2021, а відповідач не отримав повідомлення позивача №16/2/3645 від 17.09.2021 як односторонній правочин про розірвання договору.
У цьому зв'язку заслуговує на увагу те, що повідомлення позивача про розірвання договору, відповідно до вказаної вище роздруківки інформації з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" не було вручено відповідачу під час доставки 14.09.2023.
Відтак, за відсутності в матеріалах справи доказів зворотного, судова колегя вважає встановленою обставину щодо повідомлення відповідача 14.09.2023 про відмову від договору, оскільки направлення відповідного листа на адресу відповідача, вказану у договорі, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення відповідача належним. При цьому отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю позивача, а тому не може свідчити про неправомірність його дій.
Такми чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що договір про закупівлю товарів від 22.07.2021 №768/21 розірваний в односторонньому порядку 14.09.2023.
Разом з тим у цій справі суд першої інстанції наведеного не врахував.
Як вказувалось, згідно з п. 7.4 договору сторонами погоджено підстави відповідальності у разі одностороннього розірвання договору з підстав невиконання (відмови від виконання) постачальником взятих на себе зобов'язань.
Також встановлено, що штраф, нарахований позивачем на підставі п. 7.2 договору, передбачений за порушення відповідачем зобов'язання у вигляді прострочення поставки товару понад 30 днів; а штраф, нарахований на підставі п. 7.4. договору, передбачений за відмову від договору поставки у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, тобто у зв'язку з відмовою продавця передати проданий товар.
За результатом аналізу змісту п.п. 7.2, 7.4 договору, колегія суддів вважає, що у цьому випадку вказані штрафи нараховані за одне порушення.
Зокрема, відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає у відмові продавця передати проданий товар, і вказане порушення охоплює порушення у вигляді прострочення поставки товару понад 30 днів.
Втім, одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару та штрафу у разі одностороннього розірвання договору у зв'язку з невиконанням зобов'язання з поставки товару є подвійним стягненням одного виду відповідальності, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Оскільки міра відповідальності у договорі за порушення строків поставки товару та у разі відмови покупця від договору поставки у випадку відмови продавця передати проданий товар є різною та враховуючи, що до позивача застосовано міру відповідальності за прострочення поставки товару у вигляді неустойки на загальну суму 319 976,66 грн, колегія суддів доходить висновку про те, що підстави для стягнення з відповідача штрафу, нарахованого на підставі п. 7.4 договору за відмову від договору поставки у зв'язку з відмовою продавця передати проданий товар, відсутні.
Крім того, колегія суддів враховує, що з розрахунку заявлених до стягнення пені та штрафів на загальну суму 525 089,90 грн вбачається, що їх нарахування складає більше половини вартості поставки за договором.
Відтак, господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань
Отже, позивачем не довдено наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді штрафу на підставі п. 7.4 договору.
З наведених підстав, а також з урахуванням тої обставини, що з розрахунку заявлених до стягнення пені та штрафів на загальну суму 525 089,90 грн вбачається, що їх нарахування складає більше половини вартості поставки за договором, позовні вимоги в частині стягнення 205 113,24 грн штрафу на підставі п. 7.4 договору не підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідних позовних вимог, проте дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині у зв'язку з тим, що договір не був розірваний.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню; рішення Господарського суду Черкаської області від 26.03.2024 у справі №925/1596/23 підлягає залишенню без змін у резолютивній частині та зміні в мотивувальній частині з викладенням його в редакції цієї постанови.
Судові витрати заявника апеляційної скарги зі сплати судового збору в суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника та не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Служби зовнішньої розвідки України залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Черкаської області від 26.03.2024 у справі №925/1596/23 змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови, та залишити без змін у резолютивній частині.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 06.06.2024.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді М.Л. Яковлєв
В.В. Палій