Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 червня 2024 року Справа№200/2133/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Духневича О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (адреса: 54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
10 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 05.04.2024 року №262840020655 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”;
- зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 27.11.2011 року по 31.10.2020 року та заробітну плату згідно довідок від 05.11.2020 року № 243-19, № 244-19, № 245-19 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 28.03.2024 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи, 28.03.2024 звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Рішенням відповідача від 05.04.2024 № 262840020655 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку із відсутність 9 років страхового стажу. Також не зараховано до страхового стажу період роботи з 27.11.2011 по 31.10.2020 відповідно до довідок від 05.11.2020 №243-19, №244-19, №245-19 у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 Російською Федерацією участі в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності незалежних держав у галузи пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Вважаючи рішення відповідача від 05.04.2024 № 262840020655 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності протиправним та таким що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2024, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Духневичу О.С.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11.04.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву. Залучено до участі у справі в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати до суду: засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію пенсійної справи відносно ОСОБА_1 .
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Донецьким окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
17.04.2024 на адресу суду від третьої особи надійшли витребувані документи та відзив на позовну заяву, у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області заперечує щодо задоволення позовних вимог.
Обгрунтовуючи відзив третя особа зазначає, що 28.03.2024 позивач звернулася із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності було визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності та за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 05.04.2024 № 262840020655 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку із відсутність 9 років страхового стажу. Також не зараховано до страхового стажу період роботи з 27.11.2011 по 31.10.2020 відповідно до довідок від 05.11.2020 № 243-19, № 244-19, № 245-19 в ООО УК «СЖХ» в Російській Федерації у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Отже, страховий стаж позивача на дату звернення становить 06 років 07 місяців 29 днів.
26.04.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог та зазначив, що з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992. Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 № 639 дію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про трудову діяльність та соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993, припинено. У зв'язку з чим, періоди роботи на території Російської Федерації, починаючи з 01.01.1992 року не зараховуються до страхового стажу. У такому ж порядку при обчисленні пенсії враховується й заробітна плата.
Таким чином відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на території Російської Федерації з 27.11.2011 по 31.10.2020 з урахуванням заробітної плати згідно довідок від 05.11.2020 № 243-19, № 244-19, № 245-19.
Також відповідач зазначив, що заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Підпунктом 3 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) визначено, що для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу.
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Особи, яким пенсія відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення призначається з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на територіях держав-учасниць міжнародних договорів (угод), надають довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), видані підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установами.
З наведеного слідує, що єдиною і обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписками з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.
Оскільки відомості, зазначені в довідках про заробітну плату не підтверджено первинними документами, то підстави для обчислення пенсії з урахуванням довідок від 05.11.2020 № 243-19, № 244-19, № 245-19 відсутні.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
23.01.2024 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12 ААВ № 786991.
У зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи, 28.03.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. За принципом екстериторіальності було визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Рішенням відповідача від 05.04.2024 № 262840020655 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку із відсутність 9 років страхового стажу. Також не зараховано до страхового стажу період роботи з 27.11.2011 по 31.10.2020 відповідно до довідок від 05.11.2020 № 243-19, № 244-19, № 245-19 у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 Російською Федерацією участі в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності незалежних держав у галузи пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Отже, страховий стаж позивача на дату звернення становить 06 років 07 місяців 29 днів.
Вважаючи рішення відповідача від 05.04.2024 № 262840020655 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності протиправним та таким що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У спірних правовідносинах із 01.01.2004 таким законом є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, страховий стаж здобутий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
До набрання чинності Законом № 1058-IV порядок обчислення страхового стажу для призначення пенсій унормовувався Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII).
Згідно вимог ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Норма про пріоритетність трудової книжки як документу, що підтверджує стаж роботи міститься й у Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі - Порядок № 637).
І лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відтак, за чинними на момент розгляду заяви позивача нормами законодавства про пенсійне забезпечення, саме трудова книжка вважається основним документом, що підтверджує стаж роботи працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Згідно довідки МСЕК серія 12 ААВ № 786991 від 23.01.2024, позивача визнано особою з інвалідністю ІІ групи у 42-річному віці.
Статтею 32 Закону № 1058-IV передбачено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років.
Відмовляючи у призначенні пенсії по інвалідності відповідач в рішенні від 05.04.2024 № 262840020655 зазначив, що у позивача наявний страховий стаж становить 06 років 067місяців 29 днів. Разом з тим, до страхового стажу не зараховано період роботи з 27.11.2011 по 31.10.2020 відповідно до довідок від 05.11.2020 № 243-19, № 244-19, № 245-19 у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 Російською Федерацією участі в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності незалежних держав у галузи пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Так, оцінюючи правомірність вказаних дій відповідача суд враховує, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").
23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.92. Крім того, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.92.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у Російській Федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами Російської Федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Таким чином, оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.93 (далі Угода від 14.01.93) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.93 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.93 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Російської Федерації або на підприємстві зареєстрованому на території Російської Федерації після 13.03.92, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в Російській Федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.94, ратифікованої Законом України від 11.07.95 № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тобто обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством Російської Федерації, на території якої у спірний період відбувалась її трудова діяльність.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак припинення участі Російської Федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування періодів роботи не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди
Відтак стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах від 26.03.2022 по справі № 600/3972/21, від 30.01.2024 по справі № 120/16352/23, Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 06.09.2023 по справі № 380/13/23, Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 25.04.2024 по справі № 620/8172/23.
Щодо неврахування відповідачем довідок про заробітну плату від 05.11.2020 № 243-19, № 244-19, № 245-19, оскільки заробітна плата не підтверджена первинними документами, суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 3 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 за № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 5).
Особи, яким пенсія відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення призначається з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на територіях держав-учасниць міжнародних договорів (угод), надають довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), видані підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установами.
Відповідно до пункту 2.10 Порядку № 22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивач разом із заявою про призначення пенсії надав органу пенсійного фонду довідки про заробітну плату для обчислення пенсії, які видані ООО УК «СЖХ» від 05.11.2020 № 243-19, № 244-19, № 245-19 за період роботи з 27.11.2011 року по 31.10.2020 року на території Російської Федерації.
Дослідженням змісту копій вказаних довідок судом встановлено, що вони містить відомості про суми заробітної плати за періоди роботи позивача з листопада 2011 року по жовтень 2020 року з розбивкою по місяцях. В таких довідках міститься посилання на підстави для їх видачі, а саме: особові рахунки по заробітній платі за 2011 - 2020 роки.
Тобто, зважаючи на зміст відомостей зазначених в таких довідках та беручи до уваги положення підпункту 3 пункту 2.1 Порядку № 22-1, якими встановлено вимоги до оформлення довідок про заробітну плату для обчислення пенсії, суд дійшов висновку, що надані позивачем довідки відповідають вимогам законодавства, так як видані на підставі особових рахунків, містять чітко визначені періоди роботи, за які здійснювалась виплата заробітної плати, суми заробітної плати, а також усю інформацію щодо місцезнаходження і адресу підприємства, яким видано такі довідки, містять відповідні печатки та підписи відповідальних осіб.
Доказів, які б свідчили про недостовірність вищевказаних довідок відповідачем суду не надано.
Враховуючи викладене, суд вказує на те, що відповідачем не надано жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів її роботи в Російській Федерації та довідок про заробітну плату від 05.11.2020 № 243-19, № 244-19, № 245-19 він діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
За таких обставин оскаржуване рішення від 05.04.2024 № 262840020655, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо належного способу поновлення порушеного права позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 року у справі № 826/17220/17.
На час звернення із заявою про призначення пенсії від 28.03.2024 позивач відповідала вимогам щодо віку та стажу роботи, необхідних для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV, обґрунтованих підстав для відмови у призначенні пенсії у рішенні від 05.04.2024 № 262840020655 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області не вказано.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що належним способом поновлення порушеного права позивача є: зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 27.11.2011 року по 31.10.2020 року із врахуванням відомостей про заробітну плату згідно довідок про заробітну плату від 05.11.2020 року № 243-19, № 244-19, № 245-19; зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію по інвалідності згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, починаючи з 28.03.2024.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 05.04.2024 № 262840020655 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 27.11.2011 року по 31.10.2020 року із врахуванням відомостей про заробітну плату згідно довідок про заробітну плату від 05.11.2020 року № 243-19, № 244-19, № 245-19.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, починаючи з 28.03.2024.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.С. Духневич