06 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/6405/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Кондратова І.Д., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
Позивача: Гамей В.В.
Відповідача: Коваль А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛТЄК»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024
(головуючий - Тищенко О.В., судді Тарасенко К.В., Гончаров С.А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023
(суддя - Удалова О.Г.)
у справі №910/6405/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРЕШ-УКРАЇНА»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛТЄК»
про стягнення 4 845 524,76 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «ФРЕШ-УКРАЇНА» (далі - ТОВ «Фреш-Україна», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛТЄК» (далі - ТОВ «Алтєк», відповідач) про стягнення 4 845 524,76 грн, з яких 3 237 745,30 грн - основний борг, 641 108,51 грн - пеня, 852 737,35 грн - втрат від інфляції, 113 933,60 грн - 3% річних.
2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №18/11/21-07 від 18.11.2021 щодо оплати товару у встановлений договором строк.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3 237 745,30 грн основного боргу, 641 108,51 грн пені, 852 737,35 грн втрат від інфляції, 113 933,60 грн 3% річних.
4. Рішення мотивовано тим, що позивачем доведено наявність заборгованості відповідача за отриманий останнім товар, а тому суди вказали на наявність підстав для стягнення заборгованості. Судами обґрунтовано відхилено посилання відповідача на наявність обставин непереборної сили, оскільки відповідачем не надано суду сертифікату Торгово - промислової палати України, який відповідає вимогам положень ст. 14 Закону України «Про торгово - промислові палати в Україні», та підтверджує настання форс - мажорних обставин щодо правовідносин за договором укладеним сторонами. Судами перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, 3 % річних та пені та встановлено, що розрахунок виконано вірно, а тому наявні підстави для стягнення вказаних нарахувань. Крім того, судами відхилено як необґрунтовані доводи відповідача про наявність підстав для зменшення розміру пені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
5. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням уточнень), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. У касаційній скарзі скаржник, посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та зазначає, що суди приймаючи рішення про задоволення позову не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, щодо встановлення форс - мажорних обставин. Крім того, судами не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.02.2022 у справі № 904/6293/20 щодо застосування положень ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України, від 09.06.2021 у справі № 925/1499/17, щодо фактичного внесення змін у договір, які стосуються строків оплати за договором.
7. Посилаючись на п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вказує, що відсутній правовий висновок Верховного Суду, щодо питання взаємозв'язку форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили), які пов'язані з воєнною агресією державою терористом - російською федерацією та неможливості виконання зобов'язань за договором, а також, скаржник вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень ст. 233 Господарського кодексу України у правовідносинах де одна із сторін зазнала збитків за обставин непереборної сили, які прямо залежать від збройної агресії рф та жодним чином не залежали від такої особи. Крім того, скаржник вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо обов'язку суду направлення представнику скаржника через систему «Електронний суд» відповідних судових документів, оскільки, на думку скаржника, направлення судових документів лише юридичній особі, без направлення представнику є обмеженням останнього в його правах як представника.
8. Також скаржник, посилаючись на п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання про призначення судово - економічної експертизи, клопотання про витребування доказів та залучення до справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, що відповідно до положень п. 3 частини 3 ст. 310 ГПК України, є підставами для скасування судових рішень у справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
9. Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас, вказуючи на законність і обґрунтованість судових рішень у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
10. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 18.11.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 18/11/21-07, за умовами якого постачальник зобов'язався передати (поставити) на умовах договору готову продукцію, аксесуари та запасні частини (далі - товар), який попередньо замовлений покупцем з наявного у постачальника товару, у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити такий товар на умовах і у порядку, визначених договором (п. 1.1 договору).
11. Предметом поставки є товар, визначений у видатковій накладній (п.1.4 договору).
12. Відповідно до п. 2.2 договору асортимент, кількість та ціну товару, що поставляється на підставі договору, визначається сторонами та вказується у видатковій накладній.
13. Згідно з п. 2.3 договору поставка товарів здійснюється на умовах DDP (Інкотермс-2010), місце поставки - склад покупця: Київська обл., с. Стоянка, Житомирське шосе 21-й кілометр, секція Д складу № 2 літери Н, або розташований за іншою адресою, яку вкаже покупець. Адресу складу покупець узгоджує при замовленні. Право власності на товар переходить до покупця в момент отримання товару за підписаними уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує факт передачі товару.
14. Поставка товару може здійснюватись також на умовах EXW склад продавця (Інкотермс-2010), що узгоджується при замовленні покупця. Товар буде доставлено транспортом покупця або третьої особи за рахунок покупця. Право власності на товар (відвантажений) зі складу постачальника переходить до покупця в момент завантаження товару в транспортний засіб (п. 2.4 договору).
15. Відповідно до п. 2.5 договору відвантаження товару здійснюється постачальником покупцеві за адресами: 25014, м. Кропивницький, вул. Родникова, 86, або 08322, с. Проліски, вул. Промислова, 9, Київська обл., Бориспільський р-н.
16. Згідно з п. 3.5 покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.
17. Відповідно до п.6.1 договору сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань за договором в разі настання обставин непереборної сили, а саме: пожежі, стихійного лиха, збройного конфлікту, перекриття шляхів руху транспорту внаслідок страйку, рішень Уряду або інших обставин, які перебувають поза контролем Сторін.
18. Сторона, яка зазнала дії обставин непереборної сили, має протягом 14 календарних днів повідомити письмово про це другу Сторону. Факт наявності та термін дії форс-мажорних обставин підтверджується Торгово-промислової палатою України або іншим вповноваженим органом (п.6.2 договору).
19. Згідно з п.7.3. договору за прострочення в оплаті покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент сплати пені, за кожний день прострочення, але не більше вартості партії товару, платіж за який прострочено.
20. Вказаний договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) та скріплення печатками й діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань відповідно до договору (п. 9.1 договору).
21. Сторони домовились, що будь-які зміни чи доповнення до договору оформлюються сторонами шляхом укладення додаткових угод, які є невід'ємними частинами договору, зазначене виклали в п.10.3 договору.
22. Як встановлено судом, позивачем за період з 31.01.2022 по 03.02.2022 поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 722 261,00 грн, що підтверджується видатковими накладним, товарно-транспортними накладними та відомостями про вантаж, копії яких наявні в матеріалах справи.
23. Крім того, 25.08.2022 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 295 665,00 грн.
24. Відповідачем зазначений поставлений товар було прийнято без зауважень, що підтверджується видатковими накладними.
25. Проте, відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару, у період з 06.05.2022 по 14.02.2023, виконано частково, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 3 237 745,30 грн.
Позиція Верховного Суду
26. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою в частині підстав, передбачених у п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, залишити без задоволення, виходячи з такого.
27. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
28. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
29. Відповідно до п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
30. Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
31. Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
32. В силу приписів ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
33. Судами встановлено, що між сторонами виникли правовідносини щодо поставки товару. За договором позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити отриманий товар. Сторонами у договорі погоджено ціну, строки та умови оплати отриманого товару.
34. Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
35. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
36. Згідно із положеннями ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до відносин поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
37. Ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
38. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
39. Судами встановлено, що позивачем, у період з 31.01.2022 по 03.02.2022 поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 722 261,00 грн. Крім того, 25.08.2022 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 295 665,00 грн.
40. Згідно з п. 3.5 покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.
41. До того ж, судами відхилено доводи відповідача про домовленості з позивачем про зміну строків оплати отриманого за договором товару. Відхиляючи такі доводи суди зазначили, що порядок внесення змін у договір, визначений у п. 10.3 договору, тоді як, відповідачем не надано суду доказів проведення між сторонами переговорів щодо внесення змін в укладений договір.
42. Отже, відповідачем поставлений товар був прийнятий без зауважень, проте, зобов'язання щодо оплати отриманого товару відповідачем виконано частково, неоплаченим залишився товар на суму 3 237 745,30 грн, що свідчить про наявність заборгованості на вказану суму.
43. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
44. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
45. Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
46. Ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
47. Ст. 625 Цивільного кодексу України регламентовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
48. Згідно з п.7.3. договору за прострочення в оплаті покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент сплати пені, за кожний день прострочення, але не більше вартості партії товару, платіж за який прострочено.
49. Судами перевірено розрахунок заявлених до стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат та встановлено, що розрахунок виконано вірно, зважаючи на встановлену судами заборгованість, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову.
50. Також, судами відхилено доводи відповідача про неможливість виконання зобов'язання, у зв'язку з наявністю форс - мажорних обставин, оскільки суди встановили, що відповідачем, зважаючи на положення ст. 14 Закону України «Про торгово - промислові палати в України», відповідного сертифіката про засвідчення форс - мажорних обставин, саме у правовідносинах за укладеним сторонами договором, не надано.
51. Таким чином, суди зробили правильні висновки висновки про наявність підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості, з урахування інфляційних втрат, 3 % річних та пені.
52. Водночас, суди обґрунтовано не знайшли підстав для зменшення заявленої до стягнення позивачем пені, на підставі положень ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, оскільки, відповідачем не доведено суду належними доказами неможливості виконання зобов'язань з оплати товару за договором, у зв'язку з обставинами непереборної сили та наявності обставин, що свідчать про необхідність зменшення пені.
53. Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
54. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.
55. У касаційній скарзі скаржник, посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та зазначає, що суди приймаючи рішення про задоволення позову не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, щодо встановлення форс - мажорних обставин. Крім того, судами не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.02.2022 у справі № 904/6293/20 щодо застосування положень ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України, від 09.06.2021 у справі № 925/1499/17, щодо фактичного внесення змін у договір, які стосуються строків оплати за договором.
56. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
57. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
58. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні правовідносини).
59. Водночас, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.
60. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
61. До того ж алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
62. З урахуванням вищезазначеного, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження визначеної у п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, з огляду на таке.
63. Касаційний суд вважає, безпідставним посилання скаржника на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, щодо встановлення форс - мажорних обставин, з огляду на наступне.
64. Предметом спору у справі № 912/3323/20 є вимоги про розірвання договору оренди.
65. У справі № 910/8580/22 предметом спору є вимоги про визнання гарантії такою, що не підлягає виконанню.
66. Тобто справи № 910/8580/22, № 912/3323/20 не є подібними за предметом і підставами позову, до справи, що розглядається Судом, а тому, суд касаційної інстанції вважає безпідставним посилання скаржника на правові висновки, викладені Верховним Судом у вказаних справах.
67. У справі № 908/2287/17 предметом спору було стягнення заборгованості. Суди позов задовольнили частково, відхиливши доводи відповідача щодо наявності форс - мажорних обставин у правовідносинах між сторонами, до того ж відхиляючи доводи відповідача щодо форс - мажорних обставин судами враховано і сертифікат про форс - мажорні обставини і інші обставини справи, встановлені судами щодо правовідносин за договором. Верховний Суд погоджуючись з судовими рішеннями у справі зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. За таких обставин суди попередніх інстанцій правильно оцінили сертифікат Торгово-промислової палати України від 21.06.2017 № 7638 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), наданий АТ «Запоріжгаз», з урахуванням встановлених обставин справи у сукупності з іншими доказами.
68. Тобто, справа № 908/2287/17 та справа, що розглядається Судом є різними за встановленими судами обставинами справи, а тому вказані справи є різними за істотно - правовими ознаками.
69. Водночас, у справі № 904/3886/21 предметом спору є стягнення збитків та пені, у зв'язку з неналежним виконанням товариством зобов'язання за договором поставки щодо своєчасної поставки товару. Судовими рішеннями у позові відмовлено. Судами встановлено, сторонами у договорі погоджено, що достатнім доказом наявності форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України; роз'яснення Торгово-промислової палати України. У матеріалах справи наявний лист від 01.06.2021 № 1508/05-7.4 Дніпропетровської ТПП, в якому підтверджено засвідчення форс-мажорних обставин з видачою уповноваженим органом Дніпропетровською ТПП, відповідного сертифіката №1200-20-1964 від 14.12.2020, з урахуванням положень частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України». Отже, з урахуванням погоджених сторонами умов договору, суди дійшли висновку про те, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати, як визначено умовами договору, тобто надані товариством докази є належним свідченням існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов Договору, а саме стягнення неустойки, штрафу та відшкодування збитків, тому суди відхилили доводи позивача про недоведення товариством належними та допустимими доказами настання форс-мажорних обставин, які не надали товариству змоги своєчасно та в повному обсязі виконати свої зобов'язання за Договором.
У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд, щодо застосування положень статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:
«- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката». (схожий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
70. У справі, що розглядається Судом, апеляційний суд врахував правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові із справи № 904/3886/21, та відхиляючи доводи відповідача про наявність форс - мажорних обставин зазначив, що не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили лист Торгово-промислової палати України, 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1., оскільки, такий лист стосується всіх суб'єктів господарювання, та не доводить наявність форс - мажорних обставин у конкретних правовідносинах сторін за договором у цій справі. Інших належних доказів щодо форс- мажорних обставин відповідачем суду не надано.
71. Отже, касаційний суд констатує, що справи № 912/3323/20, № 910/8580/22, № 908/2287/17 не є подібними до справи, що роглядається Судом, а тому, безпідставним є посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду у вказаних справах, тоді як, правові висновки Верховного Суду у справі № 904/3886/21 апеляційним судом враховано.
72. Крім того, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вказував на те, що судами не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.02.2022 у справі № 904/6293/20 щодо застосування положень ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України, від 09.06.2021 у справі № 925/1499/17, щодо фактичного внесення змін у договір, які стосуються строків оплати за договором.
73. Як вбачається з судових рішень у справі № 904/6293/20 предметом спору у справі є вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі, акта приймання-передавання частки у статутному капіталі та скасування запису про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу. Судовими рішеннями у справі у позові відмовлено.
74. Справа № 925/1499/17 є справою про банкрутство і обставини щодо фактичної зміни умов договору, встановлювалися зважаючи на обставини банкрутства товариства.
75. Таким чином, справи № 904/6293/20, № 925/1499/17 та справа, що розглядається Судом є різними за встановленими судами обставинами справи, та наданими сторонами доказами, що свідчить про те, що вказані справи є різними за істотно - правовими ознаками, отже, вказані справи та справа, що розглядається не є подібними.
76. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
77. Зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу, вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Алтєк», щодо підстави, передбаченої п.1 ч. 2 статті 287 ГПК України.
78. Крім того, скаржник посилаючись на п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує, що відсутній правовий висновок Верховного Суду, щодо питання взаємозв'язку форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили), які пов'язані з воєнною агресією державою терористом - російською федерацією та неможливості виконання зобов'язань за договором, а також, скаржник вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень ст. 233 ГК України у правовідносинах де одна із сторін зазнала збитків за обставин непереборної сили, які прямо залежать від збройної агресії рф та жодним чином не залежали від такої особи.
Також, скаржник вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо обов'язку суду направлення представнику скаржника через систему «Електронний суд» відповідних судових документів, оскільки, на думку скаржника, направлення судових документів лише юридичній особі, без направлення представнику є обмеженням останнього в його правах як представника.
79. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.
80. Також у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
81. Проаналізувавши доводи, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, відповідно до п. 3 ч. 2 статті 287 ГПК України, Суд зазначає таке.
82. Так, Верховний Суд аналізував окремі аспекти, пов'язані з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), зокрема щодо тягаря доказування наявності непереборної сили, предмета (обсягу) доказування, відсутності у форс-мажорних обставин преюдиційного характеру, повідомлення іншої сторони про форс-мажор, наслідків неповідомлення або несвоєчасності такого повідомлення.
83. Суд зазначав, ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).
84. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
85. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.
86. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).
87. Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
88. Аналогічні висновки щодо форс-мажорних обставин, викладено в постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 911/2635/22, від 08.02.2024 - № 911/1786/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22.
89. Таким чином, касаційний суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання доведення форс - мажорних обставин, які пов'язані з воєнною агресієєю рф. Вказані правові - висновки наведені у цій постанові, до того ж, Суд наголошує, що незалежно від природи надзвичайної, непереборної обставини, за яких настали форс - мажорні обставини, необхідним є саме доведення суду настання таких обставин, належними доказами, з урахуванням положень ГПК України та статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні», чого в даному випадку не відбулось.
90. Крім того касаційний суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про відсутності правових висновків Верховного Суду щодо застосування положень ст. 233 ГК України.
91. Колегія суддів зазначає, що згідно із частинами 1, 2 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі, порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
92. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (подібна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20)).
93. При вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
94. При вирішенні питання про зменшення розміру пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним у судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
95. Положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими згідно з пунктами 3, 6 частини 1 цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
96. Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).
97. Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. А тому в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований також закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності (аналогічний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).
98. У постанові Верховного Суду у справі № 911/2269/22 визначено, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. При вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
99. Колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про неправильне застосування апеляційним судом положень ст. 233 ГК України, не підтвердилися. Так, касаційний суд зазначає, що судом апеляційної інстанції, з урахуванням всіх необхідних обставин встановлено, що наведені відповідачем доводи, в обґрунтування підстав зменшення штрафу не є достатніми підставами для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України в контексті спірних правовідносин, оскільки погіршення фінансового становища відповідача внаслідок військової агресії російської федерації на території України, відсутність у позивача збитків - жодним чином не звільняють відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором. Так, апеляційним судом, виходячи з оцінки поданих доказів, зазначено, що відповідачем як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції не доведено, що ним не може бути виконане зобов'язання з оплати поставленого товару внаслідок обставин непереборної сили, водночас знищення товару, поставленого позивачем, в результаті танкових боїв та пожежі на складі, внаслідок якої знищено будівлю складу разом з усім розташованим там майном 03.03.2022, є підставою для стягнення збитків з російської федерації, але аж ніяк не впливає на взаємовідносини позивача та відповідача.
З огляду на недоведення відповідачем існування обставин, які стали би підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для стягнення штрафних санкцій, у визначеному позивачем розмірі.
100. З урахуванням вказаного, касаційний суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано положення ст. 233 ГК України, з урахуванням вищезазначених правових висновків Верховного Суду, незважаючи на те, що апеляційним судом не зазначено у тексті постанови посилання на правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень ст. 233 ГК України.
101. До того ж, Верховний Суд вказує на численні правові висновки щодо застосування положень ст. 233 ГК України, про що вказувалось у цій постанові.
102. Крім того, скаржник вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо обов'язку суду направлення представнику скаржника через систему «Електронний суд» відповідних судових документів, оскільки, на думку скаржника, направлення судових документів лише юридичній особі, без направлення представнику є обмеженням останнього в його правах як представника.
103. Такі доводи скаржника є безпідставними з огляду на наступне.
104. Статтею 41 ГПК України визначено, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
105. Відповідно до ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
106. Положеннями ст. 242 ГПК України визначено, що копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення. У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса в особи відсутня.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
107. Статтею 6 ГПК України передбачено, що у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки та особи, які провадять клірингову діяльність у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.
Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.
108. Так, відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
109. Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих Електронних кабінетів, документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.
110.Тобто ГПК України фактично передбачає два способи належного вручення судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», в тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС в випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. (аналогічний правовий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 906/1093/22, від 03.04.2024 у справі № 910/9569/23).
111. У справі, що розглядається Верховним Судом, апеляційний суд зазначив, що копію ухвали Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 про відкриття апеляційного провадження у справі №910/6405/23, 10.10.2023 доставлено до електронного кабінету ТОВ «Алтєк», що в свою чергу свідчить про обізнаність з її змістом та строками для подачі заяв та клопотань в письмовій формі. Вказане підтверджується довідкою про доставку електронного документа від 13.10.2023.
112. Таким чином суд касаційної інстанції вважає, що направлення відповідачу в особистому електронному кабінеті ухвали апеляційного суду, відповідає вимогам положень ст.ст. 6, 41, 45, 242 ГПК України, враховуючи, що ТОВ «Алтєк» є стороною судового процесу, а тому, безпідставним є посилання скаржника на необхідність надсилання апеляційним судом судових рішень крім сторони судового процесу і представнику.
113. До того ж касаційний суд неодноразово викладав правові висновки щодо повідомлення сторони судового процесу через систему «Електронний суд», про що вказувалось у цій постанові.
114. Пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
115. Таким чином, зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки, касаційним судом встановлено, що Верховний Суд, викладав правові висновки щодо питання доведення форс - мажорних обставин, застосування положень ст. 233 ГК України та повідомлення сторони у системі «Електронний Суд», отже, колегія суддів, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу, вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Алтєк», в частині підстави, передбаченої п.3 ч. 2 статті 287 ГПК України.
116. Щодо інших доводів касаційної скарги зазначених скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
117. Відповідно до ч. 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
118. У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що ним не порушено строк звернення з клопотаннями про призначення судово-економічної експертизи, про витребування документів та залучення до участі у справі третьої особи, а тому апеляційний суд безпідставно залишив без задоволення клопотання відповідача про поновлення строку на подачу заяв, клопотань.
119. Касаційний суд вважає безпідставними такі доводи касаційної скарги з огляду на наступне.
120. За змістом частин першої та другої статті 119 ГПК України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
121. Частиною 4 ст. 262 ГПК України регламентовано, що в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
122. Звертаючись з клопотаннями про призначення судово-економічної експертизи, про витребування документів та залучення до участі у справі третьої особи, відповідач просив поновити строк на звернення з відповідними клопотаннями, а тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволення клопотання, зважаючи на положення ст.ст. 118, 119 ГПК України.
123. Водночас, касаційний суд зазначає, що в ухвалі про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Алтєк» встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали.
124. Як вказувалось, ухвалу про відкриття апеляційного провадження доставлено до електронного кабінету ТОВ «Алтєк»,13.10.2023, що в свою чергу свідчить про обізнаність з її змістом та строками для подачі заяв та клопотань в письмовій формі. Отже, з відповідними клопотаннями до апеляційного суду відповідач міг звернутися до 23.10.2023, тоді як, з клопотаннями відповідач звернувся 30.11.2023, тобто з порушенням строку встановленим в ухвалі апеляційного суду від 10.10.2023, а тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку
125. Таким чином, Верховним Судом не було встановлено порушень норм процесуального права під час апеляційного перегляду.
126. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, отже, Суд вважає за необхідне в цій частині касаційного оскарження закрити касаційне провадження на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України, щодо касаційного оскарження на підставі п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому, рішення судів попередніх інстанцій необхідно залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
127. Згідно із ст. 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, зокрема, якщо: 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
128. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
129. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України).
130. Враховуючи викладене, касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «АЛТЄК» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/6405/23, з підстав касаційного оскарження передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України необхідно закрити, в іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/6405/23, необхідно залишити без змін.
Розподіл судових витрат
131. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю» «АЛТЄК» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/6405/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю» «АЛТЄК» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/6405/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/6405/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.А. Кролевець
Судді І.Д. Кондратова
О.О. Мамалуй