Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
29.05.2024м. ХарківСправа № 922/405/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калантай М.В.
при секретарі судового засідання Почуєвій А.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 , м.Харків
до Фізичної особи ОСОБА_2 , м.Харків , Фізичної особи ОСОБА_3 , с.Гора Київської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Решетняк Інни Сергіївни, м.Харків Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, м.Київ Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ Білдінг Груп", м.Харків
про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації
за участю представників:
від позивача: Гімонова К.Е.
від першого відповідача: ОСОБА_4
від другого відповідача: ОСОБА_5
від першої третьої особи: не з'явився
від другої третьої особи: ОСОБА_6
від третьої третьої особи: не з'явився
Фізична особа ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи ОСОБА_2 (надалі - перший відповідач) та Фізичної особи ОСОБА_3 (надалі - другий відповідач), в якому просить: 1) Визнати недійсним договір купівлі - продажу частки Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ Білдінг Груп" (код ЄДРПОУ 43567963) у розмірі 13 700 000 гривень, укладений 03.09.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , та акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "КБ Білдінг Груп", складений на виконання договору купівлі - продажу частки у статутному капіталі товариства від 03.09.2020; 2)Скасувати державну реєстрацію змін до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про учасника та кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_8 , розмір частки якого становить 13 700 000 гривень, що відповідає 50% від загального розміру статутного капіталу ТОВ "КБ Білдінг Груп".
На підтвердження позовних вимог позивач зазначає, що правочин з відчуження частки у статутному капіталі ТОВ "КБ Білдінг Груп" було вчинено за відсутності належної згоди позивача на розпорядження першим відповідачем спільним сумісним майном, тобто без належних повноважень, що суперечить вимогам діючого законодавства України, в тому числі ст. 65 Сімейного кодексу України. Позивач наголошує на тому, що ТОВ "КБ Білдінг Груп" створено 16.03.2020 ОСОБА_2 за час перебування у шлюбі з позивачем, на основі майна, яке знаходилось у їх спільній сумісній власності, зокрема, за спільно нажиті кошти подружжя. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19.09.2012 № 17-рп/2012 у справі №1-8/2012 статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. В той же час, 03.09.2020, без відома та згоди позивача, ОСОБА_2 уклав оспорюваний договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі, відповідно до якого, ОСОБА_2 відчужив, а ОСОБА_3 придбав частку статутного капіталу ТОВ "КБ Білдінг Груп" у розмірі 50%, що дорівнює сумі 13700000,00грн. Тобто, за твердженням позивача, ОСОБА_2 за Договором купівлі-продажу від 03.09.2020 без її згоди розпорядився майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. А відтак, на думку позивача, цей правочин щодо розпорядження спільним майном, може бути визнаний судом недійсним через відсутність необхідних повноважень у співвласника, який його вчинив. Крім того, на думку позивача оскаржуваний договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства не містить істотних умов, в розумінні ч. 5 ст. 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а саме ціну договору, строк дії договору, порядок проведення розрахунків.
Ухвалою від 05.03.2024 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.04.2024. Також даною ухвалою залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Решетняк Інни Сергіївни (надалі - перша третя особа), Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (надалі - друга третя особа), Товариство з обмеженою відповідальністю "КБ Білдінг Груп" (надалі - третя третя особа).
Ухвалою від 03.04.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 19.04.2024.
19 квітня 2024 року від першого відповідача (Фізичної особи ОСОБА_2 ), надійшло клопотання, в якому він, зокрема, зазначив, що визнає позовні вимоги в повному обсязі та проти задоволення позову не заперечує.
У підготовчому засіданні 19.04.2024 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 10.05.2024 об 11:30.
09 травня 2024 року від другого відповідача (Фізичної особи ОСОБА_3 ) надійшло клопотання про повернення справи №922/405/24 на стадію підготовчого провадження, яке обґрунтовано тим, що він не отримував матеріали справи № 922/405/24 та з позовною заявою зміг ознайомитись лише після того, як його представником було направлено на адресу суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи через систему "Електронний суд" та отримано доступ до документів 06.05.2024. Отже, враховуючи приписи чинного законодавства, на дату подання цього клопотання перший відповідач фактично позбавлений права викласти свої доводи на спростування позовної заяви у справі, що розглядається.
Також 09.05.2024 від другої третьої особи (Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів) надішли письмові пояснення, в яких вона просила у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки задоволення позову ОСОБА_1 негативно вплине на подальшу долю активу - частки у статутному капіталі ТОВ "КБ Білдінг Груп", його ліквідність, призведе до зменшення вартості активу, ускладнить пошук управителя, що спричинить значні збитки для держави.
10 травня 2024 року від другого відповідача (Фізичної особи ОСОБА_3 ) надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на наступне: всупереч положенням ст. 74 ГПК України позивачем не доведено, що частка у статутному капіталі Товариства придбавалась за рахунок спільного майна подружжя; у відповідності до висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду від 12.11.2019 у справі № 918/598/18, від 03.03.2020 у справі № 909/52/19 відчуження одним із подружжя на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім'ї; самим же ж позивачем цитуються висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.06.2021 року у справі № 916/2813/18 про те, що правочин з продажу корпоративних прав вчинений без згоди іншого з подружжя може бути визнаний недійсним виключно у випадку, коли позивач доведе, що покупець таких корпоративних прав діяв не добросовісно; позивачем не подано належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів того, що придбаючи частку у статутному капіталі Товариства ОСОБА_3 діяв не добросовісно, а відтак в силу положень ст. 12 ЦК України, він є добросовісним набувачем частки; посилання позивача на ознаки неукладеності договору прямо суперечить заявленим позовним вимогам про визнання недійсним такого договору; натомість спірний договір є укладеним, адже сторони за ним виконали всі свої обов'язки; похідні позовні вимоги не підлягають задоволенню, адже задоволенню не підлягає основна вимога - визнання недійсним спірного договору; позивачем обрано не ефективний (не належний) спосіб захисту, адже у разі визнання недійсним спірного договору, другий відповідач та позивач будуть зобов'язані повернути першому відповідачу сплачені за частку кошти у розмірі 13 700 00,00 грн.; сукупні дії та твердження позивача та другого відповідача свідчать про те, що позивачем використовується право "на зло", що є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні 10.05.2024, до початку розгляду справи по суті, суд в порядку статті 207 ГПК України розглянув заяви та клопотання, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні.
Так, судом визнано необґрунтованим клопотання другого відповідача (Фізичної особи ОСОБА_3 ) про повернення справи №922/405/24 на стадію підготовчого провадження.
При цьому судом було враховано, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2021 року у справі №910/7103/21 зроблено наступний висновок: "відповідно до практики Верховного Суду, яку колегія суддів враховує на підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті."
Однак у даному випадку станом на момент розгляду вищевказаного клопотання другий відповідач реалізував своє право на подання відзиву на позовну заяву, та виклав у ньому всі свої заперечення щодо доводів позивача. При цьому будь-які докази на підтвердження своєї правової позиції відповідачем не надавалися.
За таких обставин, суд вважає, що другим відповідачем не доведено наявності "вагомих обставин", через які існує виключна необхідність для повернення справи на стадію підготовчого провадження.
Стосовно відзиву другого відповідача на позовну заяву суд зазначив, що він поданий з пропуском процесуального строку на його подання, але при цьому ОСОБА_3 було заявлено клопотання про поновлення даного строку.
Суд у визнав за можливе поновити пропущений строк на подання відзиву, виходячи з наступного.
Статтею 118 ГПК України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статтею 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Як зазначалося вище, у відзиві другий відповідач заявив клопотання про поновлення строку на подачу відзиву, яке обґрунтовано тим, що він не отримував копію ухвали про відкриття провадження у даній справі до ознайомлення його представника з матеріалами справи 06.05.2024 з використанням системи "Електронний суд". При цьому, відзив було подано в межах встановленого судом 15-денного строку.
Розглянувши дане клопотання, суд врахував, що згідно з п.3 ч.1 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 5 статті 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи викладене, а також з огляду на поважність повідомлених другим відповідачем причин пропуску строку, суд вважає за можливе поновити пропущений процесуальний строк на подання відзиву.
У зв'язку з цим, відзив ОСОБА_3 було прийнято судом та долучено до матеріалів справи.
З огляду на те, що відзив було прийнято після закінчення підготовчого провадження, а також з огляду на 30-денний строк розгляду справи по суті, судом у судовому засіданні 10.05.2024 було встановлено 5-денний строк на подання відповіді на відзив.
20 травня 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив.
Суд зазначає, що дана відповідь на відзив була подана з порушенням встановленого судом 5-денного строку, останнім днем якого слід вважати 15.05.2024. При цьому клопотання про поновлення строку позивачем заявлено не було.
Разом із тим, у судовому засіданні 29.05.2024 представником позивача було заявлено усне клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив, яке було мотивовано тим, що позивач змогла ознайомитися з відзивом лише після ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді 16.05.2024. При цьому відповідь на відзив була надана протягом 5 днів з цієї дати.
Суд залишив дане усне клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив без задоволення, оскільки представник позивача не навела будь-яких об'єктивних причин, через які вона не змогла ознайомитися з матеріалами справи та надати відповідь на відзив в межах 5-денного строку з дати проведення судового засідання 10.05.2024.
У зв'язку з цим, з огляду на положення частини 2 статті 207 ГПК України, відповідь позивача на відзив була залишена судом без розгляду.
Суд зауважує, що 27.05.2024 від другого відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, проте дане заперечення не може бути прийняте судом до уваги, оскільки норами ГПК України передбачено черговість подання заяв по суті справи. Так, відповідач вправі подати своє заперечення лише у випадку подання та прийняття судом до розгляду відповідної відповіді на відзив, оскільки зі змісту ч.1 ст.167 ГПК України вбачається, що у запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо пояснень, міркувань та аргументів, які наведені позивачем саме у відповіді на відзив. Проте, як зазначалося вище, відповідь позивача на відзив була залишена судом без розгляду.
29 травня 2024 року від другого відповідача надійшло клопотання про постановлення окремої ухвали, яке мотивовано тим, що у разі встановлення судом фактичних обставин щодо відсутності згоди ОСОБА_1 на продаж корпоративних прав Товариства, фактично буде встановлено, що ОСОБА_2 , зловживаючи довірою ОСОБА_3 , заволодів грошовими коштами останнього, які були передані в оплату вартості частки Товариства, що має ознаки кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 190 Кримінального Кодексу України.
Оскільки дане клопотання стосується дослідження обставин справи та наданих сторонами доказів, відповідна оцінка наявності або відсутності підстав для постановлення окремої ухвали буде надана судом за результатами розгляду справи по суті.
Представник позивача в судовому засіданні 29.05.2024 підтримала доводи, викладені в позовній заяві, просила позов задовольнити в повному обсязі.
Представник першого відповідача (Фізичної особи ОСОБА_2 ) позовні вимоги визнала та проти задоволення позову не заперечувала.
Представник другого відповідача (Фізичної особи ОСОБА_3 ) проти вимог позивача заперечив з підстав, викладених у відзиві, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Перша третя особа (Приватний нотаріус Решетняк Інна Сергіївна) у дане судове засідання не з'явилася, однак 23.05.2024 від неї надійшли заява про розгляд справи без її участі та письмові пояснення по суті спору. У даних поясненнях приватний нотаріус заперечила проти задоволення позову та зазначила, що державну реєстрацію змін до відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про склад учасників ТОВ "КБ Білдінг Груп" було вчинено у відповідності до вимог діючого законодавства.
Представник другої третьої особи (Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів) проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у поясненнях по суті спору.
Третя третя особа (Товариство з обмеженою відповідальністю "КБ Білдінг Груп") свого представника у судове засідання не направила, причини неявки суду не повідомила. Про дату, час і місце судового засідання була повідомлена належним чином за адресою її місцезнаходження, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи з 26.10.2001 та по теперішній час ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, що підтверджується Свідоцтвом про одруження НОМЕР_1 від 26.10.2001.
16.03.2020 було проведено державну реєстрацію юридичної особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "КБ Білдінг Груп", єдиним засновником якого став ОСОБА_2 .
03.09.2020 між ОСОБА_2 (перший відповідач у справі) та Алякіним (відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 18.11.2021 прізвище змінено на Левковський) Олексієм Олександровичем (другий відповідач у справі) було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, за яким перший відповідач передав, а другий відповідач прийняв частку у статутному капіталі ТОВ "КБ Білдінг Груп" у розмірі 13 700 000 грн., що складає 50% статутного капіталу Товариства.
Також 03.09.2020 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Решетняк Інною Сергіївною було посвідчено справжність підписів відповідачів на акті приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "КБ Білдінг Груп" та проведено державну реєстрацію змін до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи ТОВ "КБ Білдінг Груп".
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За загальним правилом застосовується презумпція згідно зі ст. 60 СК України, що майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.
Першим відповідачем під час розгляду даної справи не оскаржувалась презумпція спільності майна набутого за час шлюбу з позивачем, не надавались докази, що статутний капітал ТОВ "КБ Білдінг Груп" сформовано не за рахунок спільних коштів подружжя.
Частиною 1 статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Сімейного кодексу України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 19.09.2012 № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності.
Верховний Суд у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 зазначає, що висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України, слід розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об'єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об'єктами права особистої власності одного з подружжя).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 1, 2, 4 ст. 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Таким чином, наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину. Зазначений висновок також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, згідно якої розпорядження часткою в статутному капіталі господарського товариства здійснюється за взаємною згодою подружжя.
Судом встановлено, що розпорядження спільною сумісною власністю подружжя, а саме відчуження частки у статутному капіталі ТОВ "КБ Білдінг Груп", було вчинено першим відповідачем без отримання згоди позивача, а відтак без належного обсягу повноважень.
Також суд зауважує, що у судовому засіданні представником першого відповідача було надано пояснення про обізнаність другого відповідача на час укладення оскаржуваного правочину про те, що ОСОБА_2 знаходиться у шлюбі.
Більше того, в розумінні положень ст. 369 ЦК України, ст. 65 СК України, закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору, що також узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.01.2019 по справі № 522/17826/16-ц.
Суд зауважує, що правова визначеність є елементом верховенства права. Згідно з усталеною практикою Європейського суду поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах "Олександр Волков проти України", "C.G. та інші проти Болгарії" та ін).
Таким чином, судом відхиляються доводи другого відповідача про відсутність підстав для задоволення позову, у зв'язку з добросовісністю набувача за оскаржуваним договором.
Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч.1, ч.2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, вбачається, що першим відповідачем було без належних повноважень вчинено оскаржуваний правочин щодо розпорядження спільним сумісним майном та відповідно укладено оскаржуваний акт приймання-передачі, у зв'язку з чим вимога позивача про визнання недійсними договору купівлі-продажу частки ТОВ "КБ Білдінг Груп" у розмірі 13 700 000 гривень, укладеного 03.09.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "КБ Білдінг Груп" від 03.09.2020 підлягає задоволенню.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 статті 216 ЦК України закріплено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 25 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", підставою для скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі є судове рішення, що набрало законної сили та тягне за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі щодо скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.
З наведеного вбачається, що вимога про скасування державної реєстрації змін до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про учасника та кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_3 є похідною від визнання недійсними оскаржуваного договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі частки у статутному капіталі юридичної особи, у зв'язку з чим, враховуючи недійсність підстави для проведення такої реєстраційної дії, також підлягає задоволенню.
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 ГПК України та витрати зі сплати судового збору покладає на відповідачів.
З урахуванням встановлених в межах даної справи обставин, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання другого відповідача про постановлення окремої ухвали, з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 246 ГПК України встановлено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Відповідно до частини 5 статті 246 ГПК України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк (частина 5 статті 246 ГПК України).
У своєму клопотанні другий відповідач наполягає на наявності в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 190 Кримінального Кодексу України, що, на його думку, підтверджується тим, що укладаючи договір, ОСОБА_3 покладався на добросовісність та порядність ОСОБА_2 , у свою чергу ОСОБА_2 зловживаючи довірою ОСОБА_3 уклав Договір заздалегідь знаючи про неможливість його укладення, при цьому заволодівши грошовими коштами ОСОБА_3 . Відповідно до ч. 1 ст. 190 Кримінального Кодексу України шахрайством є заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) - карається штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від двохсот до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на той самий строк. Другий відповідач вказує, що з Договору вбачається, що ОСОБА_2 заволодів грошовими коштами ОСОБА_3 у розмірі 13700000,00грн. У пункті 4 Примітки до ст. 185 Кримінального Кодексу України зазначено наступне: "У статтях 185-187 та 189-191 (зокрема ст. 190), 194 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається кримінальне правопорушення, що вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення." Таким чином, особливо великим розміром у розмінні ст. 190 Кримінального Кодексу України є сума від 1 152 600 грн., яка майже в 11 раз є меншою за ціну корпоративних прав Товариства. Згідно з ч. 5 ст. 190 Кримінального Кодексу України шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна. Отже, у разі встановлення судом фактичних обставин, щодо відсутності згоди ОСОБА_1 на продаж корпоративних прав Товариства, фактично буде встановлено, що ОСОБА_2 зловживаючи довірою ОСОБА_3 заволодів грошовими коштами останнього, які були передані в оплату вартості частки Товариства, що має ознаки кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 190 Кримінального Кодексу України.
Суд не погоджується з даними твердженнями позивача, виходячи з наступного.
По-перше, в межах даної справи розглядалася вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ Білдінг Груп" від 03.09.2020 з тієї підстави, що вказаний договір укладено всупереч вимогам ст. 65 Сімейного кодексу України. Отже вирішення питання щодо того, чи діяв ОСОБА_2 із зловживанням довіри ОСОБА_3 та чи мав він намір заволодіти внаслідок цього грошовими коштами останнього, судом не досліджувався та відповідні докази сторонами не надавалися. Фактично, відповідні твердження є лише припущеннями другого відповідача, які жодним чином не впливають на коло обставин, які підлягали дослідженню та оцінці в межах спору у справі №922/405/24.
По-друге, матеріали справи взагалі не містять доказів сплати другим відповідачем на користь першого відповідача грошових коштів у розмірі 137000000,00грн. Відповідний платіжний документ суду під час розгляду даного спору надано не було. Вказівка про отримання вказаних коштів першим відповідачем відсутня як в тексті Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 03.09.2020, так і в Акті приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "КБ Білдінг Груп" від 03.09.2020.
За таких обставин, твердження другого відповідача про те, що ОСОБА_2 , укладаючи вищевказаний договір, зловживав довірою ОСОБА_3 та уклав договір з метою заволодіння грошовими коштами ОСОБА_3 , матеріалами справи №922/405/24 не підтверджено.
Таким чином, у суду відсутні достатні правові підстави для постановлення окремої ухвали стосовно порушення ОСОБА_2 законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України.
Керуючись статтями 129, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі - продажу частки Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ Білдінг Груп" (код ЄДРПОУ 43567963) у розмірі 13 700 000грн., укладений 03.09.2020 між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_4 ), та акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ Білдінг Груп" (код ЄДРПОУ 43567963), складений на виконання договору купівлі - продажу частки у статутному капіталі товариства від 03.09.2020;
Скасувати державну реєстрацію змін до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про учасника та кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_4 ), розмір частки якого становить 13700000 грн., що відповідає 50% від загального розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ Білдінг Груп" (код ЄДРПОУ 43567963).
Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 3028,00грн. судового збору.
Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 3028,00грн. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено "10" червня 2024 р.
Суддя М.В. Калантай