29 травня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/78/24
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Хоми С.О.
за участі секретаря судового засідання: Василишин О.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», 01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720;
до відповідача: Державного підприємства «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу», 47002, м. Кременець, вул. Вокзальна, 4, ідентифікаційний код 39460902;
про: стягнення коштів в розмірі 1 518 382,95 грн., в тому числі:
-3% річних - 99 436,04 грн.,
- інфляційних витрат - 1418 946,91 грн.
та суму судових витрат
За участю представників, які були присутні до виходу суду в нарадчу кімнату:
-позивача: Єгоров Валерій Сергійович,адвокат, довіреність № 14-287 від 12.12.2023 (в режимі відеоконференції);
-відповідача: Токарська Анна Миколаївна, юрисконсульт ІІ категорії, довіреність № 247 від 29.05.2024, посадова інструкція затверджена директором 27.07.2018, наказ від 27.11.2020 №54-к «Про переведення Токарської А.М.»
Суть справи.
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою № без номера, документ сформований в системі «Електронний суд» 11.01.2024 (вх. №30 від 11.01.2024) до Державного підприємства «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу» про стягнення кошти в розмірі 1 518 382,95 грн., в тому числі: 3% річних - 99 436,04 грн. інфляційних витрат - 1 418 946,91 грн та суму судових витрат.
Позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено невиконання Договору купівлі - продажу № 16-219-Б від 30.12.2015, несвоєчасне виконання рішень судів, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість 3% річних - 99 436,04 грн., та інфляційні витрат - 1 418 946,91 грн.
Заперечення відповідача.
05.03.2024 до матеріалів справи від відповідача поступив Відзив на позовну заяву № 89 від 04.03.2024 (вх.№1878 від 05.03.2024), в якому зазначає, що ДП «Кременецьке УПРГ» з позовними вимогами Позивача не згідне з наступних підстав.
Відповідач визнає, що позивач, керуючись вимогами статей 525, 526, 530, 655 ЦК України, а також положеннями договору №16-219-5 від 30.12.2015р. (далі - Договір) належним чином, у встановлений строк (термін) виконав своє зобов'язання перед відповідачем щодо передачі природного газу для подальшої реалізації споживачам з категорії «бюджетні організації». Відповідач свої зобов'язання по сплаті вартості отриманого природного газу виконував належним чином та з порушенням передбаченого умовами договору терміну розрахунків.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.04.2018 року у справі №921/14/18 станом на дату розрахунку частково не виконано.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.02.2022 року у справі
№921/735/21 станом на дату розрахунку частково не виконано.
Відповідач зазначає, що не заперечує проти права АТ «НАК «Нафтогаз України» на нарахування штрафних санкцій за невиконання господарських зобов'язань.
Проте позивач у своїй позовній заяві не наводить жодного доказу, який би свідчив про наявність збитків у позивача, що стали наслідком протиправних дій відповідача. Вимоги позивача в частині стягнення, всупереч наведеним фактам, не мають чіткого документального обґрунтування, є абстрактними та ґрунтуються на гіпотетичних припущеннях та на прогнозах, а тому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Державного підприємства «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу».
Рух справи.
Ухвалою від 19.02.2024 прийнято позовну заяву № без номера, документ сформований в системі «Електронний суд» 14.02.2024 (вх. №92 від 15.02.2024) Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до розгляду та відкрито провадження у справі №921/78/24 за правилами загального позовного провадження; призначено у справі підготовче засідання на 18.03.2024 року на 14 год. 40 хв.
Ухвалою від 18.03.2024 відкладено підготовче засідання на 10.04.2024 на 14 год.40 хв.
Ухвалою від 10.04.2024 прийнято та ухвалено враховувати під час розгляду справи по суті Клопотання відповідача № без номера, документ сформований в системі «Електронний суд» 10.04.2024 (вх.№2868 від 10.04.2024) про зменшення розміру штрафних санкцій та долучення письмових доказів у справі №921/78/24 з врахуванням Пояснення до Клопотання від 10.04.2024 та відкладено підготовче засідання на 16.04.2024 на 16 год. 00 хв.
Ухвалою від 16.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.05.2024 на 16 год. 00 хв.
Ухвалою від 01.05.2024 відкладено розгляд справи по суті на 29.05.2024 на 14 год. 00 хв.
Явка сторін.
Представник позивача в судове засідання з'явився, просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, просив суд відмовити в позові.
Розгляд заяв та клопотань.
Жодні заяви та клопотання не поступили.
Технічна підтримка.
Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програми фіксування судового процесу (судового засідання) сервісу відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ВКЗ).
Процесуальні дії суду.
Судом оголошувалась вступна та резолютивна частини рішення.
Суд, розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, заслухавши пояснення представника відповідача, встановив наступні фактичні обставини.
30.12.2015 між ПАТ Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Продавець) та Державним підприємством "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" (далі - Покупець), укладено Договір №16-219-Б на купівлю-продаж природного газу (далі Договір) та додаткові угоди до нього: №1 від 01.02.2016, №2 від 26.02.2016, №3 від 31.03.2016, №4 від 29.04.2016, №5 від 25.05.2016, №6 від 27.07.2016, №7 від 30.08.2016, №8 від 29.09.2016, №9 від 31.10.2016 та №10 від 30.11.2016, якими вносилися зміни в основний договір щодо ціни газу.
Відповідно до п.п.1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність Покупця у 2016 році природний газ (далі-газ),а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Відповідно до п.п.2.1. договору продавець передає покупцеві у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року природний газ в обсязі 1 635,507 тис. куб. м. (січень - 304,000, лютий - 390,000, березень - 205,000, квітень - 81,000, травень - 0,200; червень - 0,070; липень - 0,070; серпень - 0,070; вересень - 0,097; жовтень - 83,000; листопад - 212,000; грудень - 360,000).
Згідно п.3.3. договору не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 13-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписаний акт є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.
Згідно п.6.1. договору оплата планових обсягів газу здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.
У разі неповної оплати остаточний на розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 14-го числа місяця наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного Сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.
Договір набуває чинності з дати підписання повноважними представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 4 188 997,66 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2016 на суму 1 519 112,96 грн., від 29.02.2016 на суму 1 290 559,61 грн., від 31.03.2016 на суму 1 174 726,54 грн, від 30.04.2016 на суму 204 598,55 грн., які підписані представниками сторін без заперечень, підписи яких скріплені печатками сторін договору.
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем реалізації природного газу.
Відповідач, у порушення взятих зобов'язань, не розрахувався за поставлений природний газ у строки передбачені договором, і така заборгованість склала 4 188 997,66 грн, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення боргу в сумі 4 188 997,66 грн, інфляційних нарахувань та річних.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.04.2018 у справі № 921/14/18, яке залишене в силі постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2018 року, позов задоволено частково та стягнуто з Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" (вул. Вокзальна, 4, м. Кременець, 47002, ідентифікаційний код - 39460902) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код - 20077720) 4 188 997 (чотири мільйони сто вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 66 коп. основного боргу, 377 411 (триста сімдесят сім тисяч чотириста одинадцять) грн 61 коп. пені, 206 439 (двісті шість тисяч чотириста тридцять дев'ять) грн 61 коп. 3% річних, 883 359 (вісімсот вісімдесят три тисячі триста п'ятдесят дев'ять) грн 00 коп. інфляційних втрат та 90 504 (дев'яносто тисяч п'ятсот чотири) грн 29 коп. судового збору.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.02.2022 у справі № 921/735/21 позов задоволено та стягнуто з Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" (вул. Вокзальна, 4, м. Кременець, 47002, ідентифікаційний код - 39460902) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код - 20077720): 441 048 (чотириста сорок одну тисячу сорок вісім) грн 40 коп. 3% річних; 1 551 114 (один мільйон п'ятсот п'ятдесят одну тисячу сто чотирнадцять) грн 07 коп. інфляційних втрат; 29 882 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн 44 коп. судового збору.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
На підставі наведеної норми у зв'язку з невиконання рішень суду позивачем нараховано та заявлено до стягнення із відповідача 99 436,04 грн 3 % річних за період з 01.10.2021 по 29.11.2023 та 1 418 946,91 грн інфляційних витрат за період з 01.10.2021 по 31.10.2023.
Оцінивши подані позивачем докази на предмет належності, допустимості, достовірності, вірогідності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу Україн игосподарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається, з матеріалів справи Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.04.2018 у справі № 921/14/18, яке залишене в силі постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2018 року, позов задоволено частково та стягнуто з Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" (вул. Вокзальна, 4, м. Кременець, 47002, ідентифікаційний код - 39460902) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код - 20077720) 4 188 997 (чотири мільйони сто вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 66 коп. основного боргу, 377 411 (триста сімдесят сім тисяч чотириста одинадцять) грн 61 коп. пені, 206 439 (двісті шість тисяч чотириста тридцять дев'ять) грн 61 коп. 3% річних, 883 359 (вісімсот вісімдесят три тисячі триста п'ятдесят дев'ять) грн 00 коп. інфляційних втрат та 90 504 (дев'яносто тисяч п'ятсот чотири) грн 29 коп. судового збору.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.02.2022 у справі № 921/735/21 позов задоволено та стягнуто з Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" (вул. Вокзальна, 4, м. Кременець, 47002, ідентифікаційний код - 39460902) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код - 20077720): 441 048 (чотириста сорок одну тисячу сорок вісім) грн 40 коп. 3% річних; 1 551 114 (один мільйон п'ятсот п'ятдесят одну тисячу сто чотирнадцять) грн 07 коп. інфляційних втрат; 29 882 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн 44 коп. судового збору
Суд зауважує, що згідно з ч.4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом враховується, що вказані судові рішення набрали законної сили та на час розгляду спору не скасовані. Отже, встановлені цими рішеннями обставини мають преюдиційне значення для вирішення даного спору, в якому беруть участь ті ж самі сторони та не підлягають доведенню повторно.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №922/2391/16, у постанові об'єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19).
Позивачем здійснено нарахування на суму боргу згідно рішення суду від 23.04.2018 у справі № 921/14/18 та рішення суду від 14.02.2022 у справі № 921/735/21, з врахуванням здійснених оплат відповідачем - 99 436,04 грн. 3% річних за період з 01.10.2021 по 29.11.2023 та 1 418 946,91 грн. інфляційних витрат за період з 01.10.2021 по 31.10.2023.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Оскільки стаття 625 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Таким чином, у ст.625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Судове рішення про стягнення заборгованості засвідчує факт неналежного виконання стороною свого зобов'язання відповідно до цивільно-правових договорів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 міститься висновок, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Отже, наявність судового рішення про стягнення, у якому вказана заборгованість за договором, який боржник належним чином не виконав, свідчить про наявність у кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання за увесь час прострочення.
Суд перевіривши правильність розрахунків позивача щодо нарахування 99 436,04 грн 3% річних за період з 01.10.2021 по 29.11.2023 та 1 418 946,91 грн інфляційних витрат за період з 01.10.2021 по 31.10.2023, враховуючи норми чинного законодавства, погоджується з ними.
Відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум та доказів відсутності заборгованості суду не надано.
А тому, суд дійшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заявлених 99 436,04 грн. 3 % річних та 1418 946,91 грн. інфляційних витрат.
В той же час, відповідачем подано клопотання № без номера, документ сформовано в системі «Електронний суд» 10.04.2024 (вх.№ 2868 від 10.04.2024) про зменшення розміру штрафних санкцій , у якому просив суд зменшити суми нарахованих штрафних санкцій, а саме інфляційних нарахувань та штрафу (3%) до розміру 50% від заявленого позивачем.
Представником відповідача в судовому засіданні 10.04.2024 подано Пояснення до Клопотання №187 від 10.04.2024 (вх. № 2886 від 10.04.2024), в якому зазначено, що в прохальній частині Клопотання № 187 від 10.04.2024, а саме, у пункті № 2 відповідач просить зменшити заявлені позивачем суми 3 % річних до розміру 50% від нарахованих 99 436,04 грн та інфляційних втрат до розміру 50% від нарахованих 1 418 946,91 грн.
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій відповідач вказує, зокрема, що на час укладення між відповідачем та позивачем договору № 16-219-Б від 30.12.2015 ДП "Кременецьке УПРГ" здійснювало два основних прибуткових види діяльності з розподілу газу та з його постачання. Однак, у зв'язку із запровадженням законодавчих змін на ринку природного газу, виходячи із процесів анбандлінгу того ж таки АТ "НАК "Нафтогаз України" 06.08.2021 ліцензію на постачання природного газу, надану для ДП "Кременецьке УПРГ" було анульовано, про що видано постанову НКРЕКП № 1239, отже ДП "Кременецьке УПРГ" втратило одне з двох основних джерел грошових надходжень, відповідно платоспроможність підприємства різко впала.
Також відповідач зазначає, що ДП «Кременецьке УПРГ» не має можливості погасити зазначену заборгованість через те, що дохідна частина від надання основного виду послуг з розподілу газу не забезпечує відповідних видатків. Причина цьому - невідповідність затвердженого НКРЕКП тарифу на розподіл для підприємства, зокрема в частині вартості природного газу, що у ньому передбачена реальним ринковим цінам на даний час.
ДП «Кременецьке УПРГ» здійснює діяльність з розподілу природного газу, однак саме до компетенції Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) входить, зокрема встановлення тарифів на послуги транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору) природного газу, послуги установки LNG.
Таким чином, НКРЕКП щорічно визначає для усіх Операторів ГРМ розмір тарифу на послуги з розподілу природного газу, тим самим визначаючи прибутковість конкретного оператора, його платоспроможність перед кредиторами в подальшому.
При цьому, вартість природного газу, об?єми якого передбачаються тарифом раз на рік не завжди відповідає поточній ринковій ціні в кожному конкретному місяці закупівлі. Особливо це відчутно в останні роки, коли спостерігається різке дорожчання енергоносія після запровадження вільного ринку газу у серпні 2020
А також, головним дестабілізуючим чинником є військова агресія російської федерації по відношенню до України, внаслідок якої тариф на розподіл газу для усіх операторів ГРМ не міняється уже третій рік поспіль. Даний тариф є збитковим, та економічно невиправданим, що впливає на економічну ситуацію та платоспроможність ДП «Кременецьке УПРГ» в цілому.
12.04.2024 позивачем подано Заперечення № без номера, документ сформовано в системі «Електронний суд» 12.04.2024 (вх.№2954 від 12.04.2024) щодо клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних.
Щодо Клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних витрат, суд зазначає наступне.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
З огляду на наведене, а також те, що зменшення втрат від інфляції не передбачено нормами чинного законодавства, а тому клопотання відповідача щодо зменшення витрат від інфляції не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до загального висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення їх розміру перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру таких відсотків річних наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін також мають значення для вирішення такого питання.
Чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи можливість зменшення розміру процентів річних, суд врахував, що позивачем доказів, які б свідчили про погіршення його фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій відповідача, не надано. Також суд врахував, що відповідачем борг ДП «Кременецьке УПРГ» за рішенням суду від 23 квітня 2018 року у справі №921/14/18 повністю виконано, що не заперечувалось в судових засіданнях позивачем. Враховуючи наведене, а також беручи до уваги необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, суд вважає, що справедливим та доцільним є зменшення розміру 3 процентів річних на 50%.
З огляду на зазначене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення поданого клопотання відповідача та зменшення суми 3% річних на 50 %. А відтак, підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 49 718,02 грн.
Таким чином, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 2, 3 ст.80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ч.1 ст.79 ГПК Українинаявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сало проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Судовий збір.
Згідно ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Суд зазначає, що частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивачем за подання позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 18 220 грн 60 коп згідно платіжної інструкції №0000042372 від 13.02.2024.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Однак, в данному випадку суд враховує те, що судовий збір у разі зменшення судом суми 3% річних покладається на відповідача без урахування зменшення цієї суми.
А тому, з врахуванням норми п.1 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на зменшення суми 3% річних, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 18 220 грн 60 коп. судового збору в повернення сплачених судових витрат.
Витрати на правову допомогу.
Витрати на правову допомогу учасниками справи не заявлялись.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Державного підприємства «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу», 47002, м. Кременець, вул. Вокзальна, 4, ідентифікаційний код 39460902, на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», 01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720 заборгованість в розмірі 1 468 664,93 грн., в тому числі:
-49 718,02 грн - 3% річних;
-1 418 946,91 грн - інфляційних витрат;
-18 220 грн 60 коп. - судового збору в повернення сплачених судових витрат.
3.В решті позову відмовити.
4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5.Копію рішення надіслати:
-позивачу Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (в Електронний кабінет підсистеми ЄСІТС «Електронний Суд»);
-представнику позивача Єгорову Валерію Сергійовичу (в Електронний кабінет підсистеми ЄСІТС «Електронний Суд»);
-відповідачу Державному підприємству «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу» (в Електронний кабінет підсистеми ЄСІТС «Електронний Суд»).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено та підписано: 10 червня 2024 року.
Суддя С.О. Хома