65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"30" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4989/23
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Лещенко Л.С.,
розглянувши справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Орлової Людмили Борисівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідачів:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “УКРФІНАНС ГРУП” (01014, м. Київ, вул. Соловцова Миколи, буд. 2, офіс 38/1; код ЄДРПОУ 40326297),
2) Публічного акціонерного товариства “БАНК ВОСТОК” (49051, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Курсантська, буд. 24; код ЄДРПОУ 26237202),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:
1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ),
2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ),
3) ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 ),
4) Товариство з обмеженою відповідальністю “БІЗНЕСПРОФІБУД” (65098, м. Одеса, вул. Іванова Ігоря, буд. 5, кв. 6; код ЄДРПОУ 44233086),
про визнання недійсним договору та акту,
представники сторін:
від позивача - Орлова Л.Б. (самопредставництво),
від відповідача-1 - Приймачук С.І.,
від відповідача-2 - Іванчук В.Я. (в режимі відеоконференції);
від третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - не з'явились,
Фізична особа-підприємець Орлова Людмила Борисівна звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП» (відповідач-1), Публічного акціонерного товариства «БАНК ВОСТОК» (відповідач-2), в якому просить суд визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 22.05.2019 між ПАТ «Банк Восток» ЄДРПОУ: 26237202 та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП» ЄДРПОУ: 40326297, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Фроловою Р.В., реєстр.№ 903, та акт прийому-передачі від 22.05.2019 року.
В обґрунтування позову посилається на визнання рішенням Київського суду міста Одеси від 21.12.2018 у справі № 520/3675/18 недійсним договору іпотеки між іпотекодержателем АТ «Банк Восток» та іпотекодавцем ОСОБА_4 , посвідченого 15.03.2018 року приватним нотаріусом ОМНО Гашовою В.В., реєстр.№ 153. Звертає увагу, що за спірним договором про відступлення прав вимоги відповідач-2 відступив на користь відповідача-1 право вимоги за договором іпотеки, який був визнаний недійсним, що, на переконання позивача, породжує правову суперечку та може призвести до позбавлення її власності - житлового будинку загальною площею 430,7 кв.м. та земельної ділянки площею 0,1311 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_5 .
Ухвалою від 20.11.2023 позовну заяву (вх. № 5563/23 від 15.11.2023) ОСОБА_5 залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду: вказівки на статус фізичної особи-підприємця; правильної адреси відповідача-1 згідно даних Реєстру; належних доказів направлення позовної заяви з додатками на адресу відповідача-1; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів доказів, копії яких додано до заяви; попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи; доказів доплати судового збору у розмірі 2 684,00 грн. Цією ж ухвалою запропоновано позивачу надати обґрунтовані пояснення щодо того, на яких підставах слід залучити до участі у справі третіх осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕСПРОФІБУД», а також щодо того, як судове рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки вказаних осіб.
08.12.2023 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою від 14.12.2023 позовну заяву (вх. № 5563/23 від 15.11.2023) Фізичної особи-підприємця Орлової Людмили Борисівни прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/4989/23, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.01.2024, запропоновано відповідачу-1 та відповідачу-2 у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзиви на позовну заяву.
Цією ж ухвалою залучено до участі у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕСПРОФІБУД» у якості третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, запропоновано залученим третім особам подати до суду пояснення по суті справи з урахуванням вимог ст. 168 Господарського процесуального кодексу України.
26.12.2023 відповідачем-2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на дійсність договору іпотеки на момент укладення договору про відступлення права вимоги, відсутність підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги у разі недійсності переданих прав за договором іпотеки, відсутність порушення прав позивача внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги, обрання позивачем невірного способу захисту прав. Крім того, зазначає, що реєстрація права власності на нерухоме майно за позивачем проведена з порушенням вимог закону, позивач не може вважатись законним власником нерухомого майна, що, на переконання відповідача-2, свідчить про відсутність порушення прав позивача укладенням договору про відступлення права вимоги. Також зауважує на необхідності закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки нерухоме майно було зареєстровано за позивачем як за фізичною особою та відсутні докази використання позивачем нерухомого майна у господарській діяльності. Посилаючись на вказані обставини, які більш детально викладені у відзиві на позовну заяву (т. 1 а.с. 142-163), відповідач-2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Також, 26.12.2023 відповідач-2 подав до суду окрему заяву про закриття провадження у справі (т. 1 а.с. 206-212), в якій посилається на аналогічні обставини, що і у відзиві.
27.12.2023 до суду надійшло клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи № 947/30662/21 за позовом ТОВ «ФК «УКРФІНАНС ГРУП» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «БІЗНЕСПРОФІБУД» про скасування рішень державного реєстратора та витребування майна з чужого незаконного володіння, а також до вирішення справи № 947/33696/23 за позовом ТОВ «ФК «УКРФІНАНСГРУП» до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ТОВ «ТРАНСБІЗНЕССГРУПП», ТОВ «БІЗНЕСПРОФІБУД», Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дімітрова Тетяна Андріївна про витребування майна із чужого незаконного володіння. В обґрунтування клопотання відповідач-2 зазначає, що на його переконання, у справі № 916/4989/23 суд об'єктивно не може дати оцінку законності набуття у власність позивачкою спірного нерухомого майна до вирішення справ № 947/30662/21 та № 947/33696/23
15.01.2024 відповідачем-1 подано до суду заяву про закриття провадження у справі, яку мотивовано тим, що набуття позивачем права власності на нерухоме майно жодним чином не пов'язано із здійсненням підприємницької діяльності, житловий будинок та земельна ділянка були передані позивачу у якості повернення її внеску до статутного капіталу ТОВ «ТРАНСБІЗНЕССГРУП», договір позики, в забезпечення якого було укладено договір іпотеки, на недійсність якого посилається позивач, були укладені між Банком та фізичною особою, яка не мала статусу підприємця, та той факт, що ОСОБА_5 зареєстрована як ФОП та звернулась до суду саме як ФОП не впливає на визначення предметної юрисдикції даного спору, який має розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Протокольною ухвалою від 15.01.2024 відкладено підготовче судове засідання на 05.02.2024
22.01.2024 до суду надійшла заява представника відповідача-1 про його вступ у справу у якості представника. Вказану заяву ухвалою від 23.01.2024 було повернуто заявнику на підставі ч. 4 ст. 170 ГПК України.
02.02.2024 до суду надійшла заява відповідача-1 про закриття провадження у справі, яка мотивована аналогічними доводами, що і заява від 15.01.2024.
05.02.2024 відповідач-1 звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю у судовому засіданні в іншій справі.
Протокольною ухвалою від 05.02.2024 задоволено клопотання представника відповідача-1 та відкладено підготовче судове засідання на 19.02.2024.
Протокольною ухвалою від 19.02.2024 заяви відповідачів про закриття та про зупинення провадження у справі залишено на розгляді, підготовче судове засідання відкладено на 27.02.2024.
Протокольною ухвалою від 27.02.2024 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 (від 27.12.2023) про зупинення провадження у справі, оскільки суд не вбачає об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення інших справ, про які зазначає відповідач-2. Отже, підстави, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов'язує обов'язок суду зупинити провадження у справі, відсутні. Протокольною ухвалою від 27.02.2024 суд також відмовив у задоволенні клопотання відповідача-2 (від 26.12.2023) та клопотань відповідача-1 (від 15.01.2024 та від 02.02.2024) про закриття провадження у справі.
Також, протокольною ухвалою від 27.02.2024 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи та відкладено підготовче судове засідання на 25.03.2024.
21.03.2024 позивачем подано до суду клопотання про залучення до матеріалів справи доказів, а саме договорів оренди нерухомого майна, які свідчать про використання майна ще заздалегідь до набуття прав на нього в цілях підприємницької діяльності.
21.03.2024 відповідачем-1 подано до суду клопотання про закриття провадження у справі, в якому відповідач просить врахувати суб'єктний склад спору, суть права та інтересу, за захистом якого звернувся позивач, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі. Відповідач наголошує, що набуття позивачем права власності на нерухоме майно жодним чином не пов'язано зі здійсненням нею господарської діяльності та статусом ФОП, житловий будинок та земельна ділянка були передані позивачу в якості повернення її внеску до статутного капіталу ТОВ «ТРАНСБІЗНЕССГРУП». На переконання відповідача-1, той факт, що позивач зареєстрована як ФОП не впливає на визначення предметної юрисдикції даного спору, який має розглядатись за правилами цивільного судочинства.
25.03.2024 від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення по справі щодо заяви відповідача-1 про закриття провадження.
25.03.2024 оголошено перерву в засіданні до 10.04.2024.
10.04.2024 до суду надійшла заява відповідача-2 із письмовими поясненнями по справі.
10.04.2024 від представника позивача та представника відповідача-1 надійшли заяви про відкладення розгляду справи.
Протокольною ухвалою від 10.04.2024 суд, задовольнивши заяви представників позивача та відповідача-1, відклав підготовче судове засідання на 23.04.2024.
23.04.2024 позивачем подано до суду клопотання про долучення доказів, а саме договорів оренди, що свідчать про використання нерухомого майна у підприємницькій діяльності. Вказані докази судом залучено до матеріалів справи (т. 3 а.с. 13-28).
23.04.2024 відповідач-2 звернувся до суду з клопотанням про витребування у Приморської ДПІ ГУ ДПС в Одеській області Південного управління у м. Одесі інформації щодо того чи використовується нерухоме майно - житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами та будівлями, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 430,7 м2, розташований за адресою: АДРЕСА_5 (далі - Нерухоме майно) власником даного нерухомого майна - ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) саме у статусі ФОП, а саме чи наявна інформація щодо придбання ОСОБА_5 саме у статусі ФОП вищевказаного Нерухомого майна та подальшого використання даного Нерухомого майна у статусі ФОП, зокрема чи наявна інформація про сплату податків ФОП Орловою Л.Б. у зв'язку з придбанням та передачею Нерухомого майна в оренду тощо.
Протокольною ухвалою від 23.04.2024 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 про витребування доказів у зв'язку з наступним.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Частинами 1, 2 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з статтею 91 ГПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Слід зазначити, що інформація не є доказом у розумінні положень Господарського процесуального Кодексу України і, відповідно, не може бути витребувана у порядку ст. 81 ГПК України.
За таких обставин, зазначена позивачем у клопотанні інформація не є доказами в розумінні ст. 73, 91 ГПК України, тому клопотання, заявлене в порядку ч. 1 ст. 81 ГПК України, задоволенню не підлягає.
Також, протокольною ухвалою від 23.04.2024 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-1 (від 21.03.2024) про закриття провадження у справі, оскільки позивачем подано до матеріалів справи докази використання нерухомого майна саме у підприємницькій діяльності, про що свідчать наявні у матеріалах справи договори оренди приміщення (т. 3 а.с. 15-22).
Протокольною ухвалою суд, задовольнивши клопотання представників відповідачів про необхідність ознайомитися з наявними у матеріалах справи доказами, відклав судове засідання на 08.05.2024.
06.05.2024 до суду надійшла заява відповідача-1 із письмовими поясненнями по справі.
Протокольною ухвалою від 08.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.05.2024.
21.05.2024, після стадії вступних промов, протокольною ухвалою оголошено перерву у судовому засіданні до 30.05.2024.
У судовому засіданні 30.05.2024 позивач просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представники відповідача-1 та відповідача-2 просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів пояснень в порядку ст. 168 ГПК України не надали, про розгляд справи повідомлялись належним чином.
30.05.2024 за результатами розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
14.04.2023 ТОВ «ТРАНСБІЗНЕССГРУПП» проведено загальні збори, на яких вирішено, зокрема, затвердити вихід ОСОБА_5 зі складу учасників Товариства та передати їй майно зі статутного капіталу у якості повернення її внеску та у зв'язку з виходом зі складу учасників.
14.04.2023 у зв'язку із виходом зі складу учасників ТОВ «ТРАНСБІЗНЕССГРУПП» ОСОБА_5 передано за Актом прийому передачі у якості повернення внеску зі статутного капіталу Товариства нерухоме майно, а саме:
- житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами та будівлями АДРЕСА_5 ;
- земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 5110136900:33:019:0038;
- земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 5110136900:33:019:0032.
Згідно вказаного акту, нерухоме майно не знаходиться під забороною, арештом, іпотекою, вільне від прав третіх осіб (т. 1 а.с. 25-26).
17.04.2023 право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_5 , про що свідчать наявні у матеріалах справи витяги з Державного реєстру речових прав (т. 1 а.с. 29-34).
Як зазначає позивач, їй стало відомо, що ТОВ «Бізнеспрофібуд» (код ЄДРПОУ 44233086) є відповідачем у цивільній справі № 947/30662/21 про витребування майна з чужого незаконного володіння за позовом ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП» (код ЄДРПОУ 40326297).
08.12.2022 року рішенням Київського районного суду м. Одеси по справі № 947/30662/21 задоволено частково позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінансгруп»:
- визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53827612 від 31.08.2020 року, винесене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Тетяною Андріївною, як державним реєстратором, на підставі якого за ОСОБА_3 проведено державну реєстрацію права власності на 8/10 часток житлового будинку та на 8/10 часток земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_5 ; за ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію права власності на 1/10 часток житлового будинку та на 1/10 часток земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_5 ;
- визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 55936278 від 24.12.2020 року, винесене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Тетяною Андріївною, як державним реєстратором, на підставі якого за ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію права власності на 1/10 часток житлового будинку та на 1/10 часток земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_5 .
- визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 57599340 від 13.04.2021 року, винесене державним реєстратором Юридичного департаменту Одеської міської ради Тодоровою Іриною Григорівною, на підставі якого за Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕСПРОФІБУД» (код ЄДРПОУ 44233086) проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 .
- витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕСПРОФІБУД» (код ЄДРПОУ44233086) з незаконного володіння нерухоме майно: житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП» (код ЄДРПОУ 40326297).
Справа розглядаються Одеським апеляційним судом, виконання рішення призупинено ухвалою суду.
Однією із підстав для задоволення позову ТОВ «Фінансова компанія «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП» код ЄДРПОУ 40326297 судом вказана обставина, що 22.05.2019 року - проведено державну реєстрацію заміни іпотекодержателя з ПАТ «Банк Восток» на ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП» за договором іпотеки, на підставі: договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 22.05.2019, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Фроловою Р.В., реєстр.№ 903, акту прийому-передачі від 22.05.2019, а тому на думку суду у справі № 947/30662/21 ТОВ «Фінансова компанія «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП» код ЄДРПОУ 40326297 має на законних підставах витребувати своє майно.
Позивач стверджує, що Договір про відступлення права вимоги від 22.05.2019 не оскаржувався у судовому порядку, та зараз саме він породжує спір щодо права власності на житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 .
Як встановлено судом, 15.03.2018 між ПАТ «БАНК ВОСТОК» та ОСОБА_4 укладено Іпотечний договір, відповідно до умов якого житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами та будівлями АДРЕСА_5 та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 5110136900:33:019:0038 були передані в якості забезпечення кредитного договору від 15.03.2018 та усіх додаткових угод до нього.
Разом з тим, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2018 року по справі № 520/3675/18 задоволено позов ОСОБА_1 та вирішено, зокрема, визнати недійсним договір іпотеки від 15 березня 2018 року № 153, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «Банк Восток», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою Вікторією Валентинівною щодо передачі в іпотеку житлового будинку загальною площею 430,7 кв.м. та земельної ділянки розміром 0,1311 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 .
Вказане рішення набрало законної сили 24.07.2019.
22.05.2019 між ПАТ «БАНК ВОСТОК», як іпотекодержателем, та ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП», як новим іпотекодержателем, підписано Договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, відповідно до якого іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає всі права вимоги за договором іпотеки, що укладений між ПАТ «БАНК ВОСТОК» та ОСОБА_4 , який укладено з метою забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору від 15.03.2018.
Як стверджує позивач, наявність цього діючого договору про відступлення права вимоги породжує правову суперечку та може призвести до позбавлення її власності на нерухоме майно.
Відповідач-1 та відповідач-2 заперечують проти позову, посилаючись на дійсність договору іпотеки на момент укладення договору про відступлення права вимоги, відсутність підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги у разі недійсності переданих прав за договором іпотеки, відсутність порушення прав позивача внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги, обрання позивачем невірного способу захисту прав.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно з ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів.
При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, законодавець передбачив право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.
Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.
У відповідності до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Як передбачено ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, вирішуючи спір про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу, саме на момент вчинення правочину.
Предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, який, у свою чергу, визнаний судом недійсним, а також акту прийому передачі від 22.05.2019 року до спірного договору.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вже було зазначено судом, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2018 року по справі № 520/3675/18 задоволено позов ОСОБА_1 та вирішено, зокрема, визнати недійсним договір іпотеки від 15 березня 2018 року № 153, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «Банк Восток», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою Вікторією Валентинівною щодо передачі в іпотеку житлового будинку загальною площею 430,7 кв.м. та земельної ділянки розміром 0,1311 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 .
Вказане рішення набрало законної сили 24.07.2019, а факти, встановлені у рішенні мають преюдиціальне значення, оскільки пов'язані зі справою, що розглядається.
Судом враховується, що за змістом вище зазначених норм матеріального права, що регулюють перехід прав у зобов'язанні, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу прав.
Правочин, визнаний судом недійсним, у відповідності до ст. 236 ЦК України є недійсним з моменту його вчинення.
Тобто, не може бути предметом відступлення права вимоги та вимога, яка не виникла та не існувала на момент переходу права.
Враховуючи, що договір іпотеки від 15.03.2018 визнано недійсним з моменту його вчинення, тобто з моменту вчинення даний правочин не створив юридичних наслідків для сторін, в тому числі для відповідача-2, останній не міг передати відповідачу-1, як новому іпотекодержателю, право вимоги за недійсним договором іпотеки, зважаючи на відсутність даного права у ПАТ «БАНК ВОСТОК».
Відтак, судом відхиляються доводи відповідачів щодо дійсності договору іпотеки станом на момент укладення договору про відступлення права вимоги, оскільки договір іпотеки є недійсним саме з моменту його вчинення, тобто не може бути предметом відступлення права вимоги та вимога, яка не виникла та не існувала на момент переходу права.
При цьому судом враховується, що позов у даній справі фактично направлений на захист позивачем права власності на нерухоме майно, набуте за Актом прийому-передачі нерухомого майна від 14.04.2023.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном ч. 1 ст. 317 ЦК України).
За ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, правочин щодо передачі позивачу нерухомого майна за Актом від 14.04.2023 не визнавався судом недійсним, а отже, є правомірним. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у статті 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та/або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред'явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Відповідно до частини другої статті 325 Цивільного кодексу України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на спірне майно, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права.
На переконання суду, позивачем у даній справі доведено порушення її прав спірним договором, оскільки вказаний договір є однією із підстав задоволення позову ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП» у справі № 947/30662/21 про витребування у ТОВ «БІЗНЕСПРОФІБУД» нерухомого майна - житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Тимірязєва, буд. 34, так як у цій справі Київський районний суд м. Одеси встановив, що 22.05.2019 проведено державну реєстрацію заміни іпотекодержателя з ПАТ «БАНК ВОСТОК» на ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП» за договором іпотеки, на підставі договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 22.05.2019. Посилаючись на вказані обставини, суд у справі № 947/30662/21 виснував, що ТОВ «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП» має на законних підставах витребувати своє майно.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України унормовано, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відтак, суд погоджується із доводами позивача про те, що спірний договір обмежує її у праві власності на нерухоме майно, оскільки є однією із підстав для державної реєстрації права власності за ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "УКРФІНАНС ГРУП" на вказане майно, яке, як встановлено судом, належить позивачці на підставі Акту прийому-передачі нерухомого майна від 14.04.2023 та зареєстровано за нею в реєстрі 17.04.2023. Водночас, викладеними у позовній заяві доводами та доданими до неї доказами підтверджується, що право власності позивача порушується внаслідок укладення спірного договору про відступлення права вимоги, а тому ці права підлягають захисту у спосіб, що обраний позивачем, а саме шляхом визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 22.05.2019 між ПАТ «Банк Восток» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП».
Не заслуговують на увагу доводи відповідачів щодо не доведення позивачем порушення її прав внаслідок укладення спірного договору, оскільки за змістом останнього передається право вимоги за недійсним договором іпотеки, відповідно до умов якого належне саме позивачці нерухоме майно було передано в якості забезпечення кредитного договору від 15.03.2018, таким чином, ОСОБА_5 є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням спірного правочину.
З урахуванням вищезазначених обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Орлової Людмили Борисівни в частині визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 22.05.2019 підлягають задоволенню як обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та поданими доказами.
При цьому судом відхиляються доводи відповідача-2 щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги у разі недійсності переданих прав з посиланням на постанову Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21, так як правовідносини у даній справі не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається, оскільки в рамках справи № 910/19199/21 з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги звернувся позивач, який є стороною вказаного договору. Верховний Суд, переглядаючи в касаційному порядку дану справу, дійшов висновків, що недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором… у таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу. Водночас у справі № 916/4989/23 з позовом звернулася особа, яка внаслідок укладення спірного договору про відступлення права вимоги вважає порушеним своє право власності на нерухоме майно.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним акту прийому-передачі від 22.05.2019 суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Спірний акт прийому-передачі від 22.05.2019 є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а лише засвідчує факт приймання-передачі документів за спірним договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки, а саме:
- оригіналу договору іпотеки, посвідченого 15.03.2018 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В.В. за реєстровим № 153, зі змінами, внесеними Договором про внесення змін до іпотечного договору від 10.01.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Фроловою Р.В., реєстр.№30;
- оригіналу договору купівлі-продажу земельної ділянки, реєстр.№ 546, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Саганович О.Ю.;
- оригіналу договору купівлі-продажу, реєстр.№545, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Саганович О.Ю.;
- оригіналів витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №№108853532, 108849658;
- оригіналу технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок №34 від 26.02.2018.
Відтак, суд приходить до висновку, що спірний акт прийому-передачі не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а відтак, не може бути визнаний недійсним з наведених позивачем підстав.
За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів судом.
Згідно зі ст. 16 ЦК України одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному законодавством, є визнання правочину (договору) недійсним.
Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення.
У контексті зазначеного предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти самі по собі права позивача не порушують.
Водночас, спосіб захисту у вигляді визнання недійсним акту прийому-передачі не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, не передбачений він також іншими нормами права.
За таких обставин, заявляючи позовну вимогу про визнання недійсним акту прийому-передачі, позивач обрала неналежний спосіб захисту прав та інтересів, у зв'язку з чим у задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.
У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.
Слід також зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684,00 грн покладаються на відповідачів, по 1 342,00 грн на кожного.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Фізичної особи-підприємця Орлової Людмили Борисівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “УКРФІНАНС ГРУП” (01014, м. Київ, вул. Соловцова Миколи, буд. 2, офіс 38/1; код ЄДРПОУ 40326297), Публічного акціонерного товариства “БАНК ВОСТОК” (49051, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Курсантська, буд. 24; код ЄДРПОУ 26237202), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 ), Товариства з обмеженою відповідальністю “БІЗНЕСПРОФІБУД” (65098, м. Одеса, вул. Іванова Ігоря, буд. 5, кв. 6; код ЄДРПОУ 44233086) про визнання недійсним договору та акту - задовольнити частково.
2. Визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 22.05.2019 між ПАТ «Банк Восток» (ЄДРПОУ 26237202) та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНАНС ГРУП» (ЄДРПОУ 40326297), посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Фроловою Р.В., реєстр.№ 903.
3. У задоволенні решти позову - відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “УКРФІНАНС ГРУП” (01014, м. Київ, вул. Соловцова Миколи, буд. 2, офіс 38/1; код ЄДРПОУ 40326297) на користь Фізичної особи-підприємця Орлової Людмили Борисівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 1 342,00 грн витрат зі сплати судового збору.
5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “БАНК ВОСТОК” (49051, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Курсантська, буд. 24; код ЄДРПОУ 26237202) на користь Фізичної особи-підприємця Орлової Людмили Борисівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 1 342,00 грн витрат зі сплати судового збору.
6. На виконання п. 4 та п. 5 резолютивної частини рішення видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 30 травня 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 07 червня 2024 р.
Суддя Р.В. Волков