Справа № 464/5144/23
пр.№ 2/464/203/24
10.06.2024 року м.Львів
Сихівський районний суд м.Львова в складі судді Тімченко О.В., розглянувши цивільну справу № 464/5144/23 за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою, з участю представника відповідача - адвоката Пастернака П.І.,
Позивач звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просить усунути перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно збудованої будівлі під літерою «Б-1» загальною площею 39,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 42227746101) з припиненням права власності ОСОБА_1 на будівлю під літерою «Б-1» загальною площею 39,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 42227746101).
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями таку передано на розгляд судді Тімченко О.В.
Суддя ухвалою від 08 серпня 2023 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Заперечень проти такого порядку розгляду справи не поступило.
Суддя ухвалою від 08 серпня 2023 заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову задоволено та заборонено вчинення відповідачу, а також іншим органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження в сфері державної реєстрації прав, будь-яких реєстраційних дій щодо нежитлового приміщення (будівлі) під літерою «Б-1» загальною площею 39,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 42227746101).
Представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову з підстав чинності договору купівлі-продажу, на підставі якого відповідачем набуто спірну будівлю, та реєстрації права власності у встановленому законом порядку, невчинення відповідачем жодних дій щодо будівництва об'єкта нерухомості. Покликається на пропущення строку позовної давності. Указане викладене у відзиві на позов, надано підтвердження надіслання такого іншому учаснику справи відповідно до вимог цивільного судочинства,
Представник відповідача просить проводити розгляд справи за правилами позовного провадження, розглядаючи яку суд ураховує наступне.
У п.2 ч.6 ст.19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Дана справа не підпадає під категорію справ, визначених ч.4 ст.274 ЦПК України, які беззаперечно розглядаються у порядку загального позовного провадження. Тому судом визнано справу малозначною і у порядку ст.277 ЦПК України визначено розглядати таку в порядку спрощеного позовного провадження, що зазначено в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин справи, прохання жодним чином не обґрунтовано необхідністю учасників справи бути присутніми у судовому засіданні, адже всі доводи відповідач вправі викласти у письмовому вигляді, клопотання про призначення експертизи чи виклик свідків не заявлено.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо проведення публічного розгляду справи.
Саме така правова позиція сформульована Верховним Судом у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 712/1100/20, яка у порядку ч.4 ст.263 ЦПК України підлягає урахуванню судом при застосуванні норм права.
Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Вирішуючи спір по суті, суд дійшов наступного висновку.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (п.п.4, 5 ч.3 ст.2 ЦПК України).
У відповідності до ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях.
За сформованою позицією Верховного Суду у постановах від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, від 27 січня 2021 року у справі № 607/16163/19, від 23 листопада 2022 року у справі № 208/6630/19 принцип змагальності не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом установлено, що за відповідачем на праві власності зареєстровано окремо стоячу будівлю під літерою «Б-1» загальною площею 39,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 42227746101, номер запису про право власності 2819831. Право власності набуто на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10 жовтня 2013 року за № 3075.
Земельна ділянка за кадастровим номером 4610136800:08:004:0005 площею 0.1157 га за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 761608646101, належить на праві власності Львівській міській раді у відповідності до Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності».
Наведене підтверджується наданою позивачем інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 31 липня 2023 року № 341027049.
Про актуальність права власності свідчить витяги від 10 червня 2024 року № 382133147, № 382147177 (як регламентовано ст.32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Бюро економічної безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб'єктом права чи за об'єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги").
Заявляючи вимоги про усунення перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , позивач просить знести самовільно збудовану будівлю, розглядаючи які суд встановив наступне.
Відповідно до ст.ст.317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст.373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма ч.2 ст.14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України.
У ст.ст.373, 375 ЦПК України закріплено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
У порядку ст.143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (ст.10, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування»).
У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 369/8792/16-ц роблено висновок, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.
При дослідженні заявлених вимог суд ураховує положення ст.376 ЦК України, якими врегульовано самочинне будівництво. З даними нормами житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
У ст.129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно дост.18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
У силу приписів ст.ст.4, 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» судді мають право на повний доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону. Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Із долученої позивачем постанови Львівського апеляційного господарського суду від 01 квітня 2014 року у справі № 914/655/13-г, яка набрала законної сили, однозначно і безумовно встановлено, що для встановлення та обслуговування тимчасової споруди - торгового павільйону відповідачу була надана в оренду земельна ділянка площею 0,0056 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, на орендованій земельній ділянці відповідач збудував нерухоме майно - капітальну споруду площею 39,9 кв.м на фундаменті. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, орган державного архітектурно-будівельного контролю не видавав відповідачу жодних дозвільних документів, передбачених ст.34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", на виконання будівельних робіт з будівництва нерухомого майна. Збудована будівля є самочинним будівництвом, оскільки вона збудована на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, не надана земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.
З огляду на викладене спірне нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності за відсутності договору оренди земельної ділянки та зареєстроване за відповідачем без дотримання встановленої законом процедури отримання дозвільних документів для початку виконання будівельних робіт та документів, які засвідчують прийняття побудованого нерухомого майна в експлуатацію, що передує реєстрації права власності на це майно. Такі обставини стороною відповідача не спростовано та доказів протилежного не надано. До даного часу суду доказів прийняття нежитлового приміщення в експлуатацію не подано, докази звернення відповідача до відповідних органів щодо прийняття цієї будівлі в експлуатацію чи відмови у її прийнятті у суду відсутні.
За сформованою позицією Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 922/476/20, від 11 листопада 2019 року у справі № 554/13971/15-ц, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, Верховного Суду у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 915/1439/21, формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. За змістом ст.ст.316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту. Самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності. Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у порядку Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного. Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна. Належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об'єкта самочинного будівництва є останній набувач такого об'єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво.
Наведене повністю спростовує твердження представника відповідача, адже ні укладення договору купівлі-продажу, ні реєстрація права власності не змінює режиму самочинного будівництва нерухомості, оскарження правочину як підставу набуття права власності у такому випадку не вимагається.
З огляду на реалізацією позивачем - органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду м.Львова права звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта нерухомості та належності відповідача як останнього набувач такого об'єкта, доведеності, якими обґрунтовуються вимоги, позов про знесення самочинного будівництва підлягає до задоволення, усунувши перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою.
Розглядаючи вимоги про припинення права власності, суд ураховує таке.
У відповідності до ст.ст.1, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
Наведені законодавчі свідчать, що задоволення позову про знесення самочинного збудованої будівлі не слугує беззастережною підставою для внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, збереження таких відомостей не відповідатиме дійсності. Тому такий спосіб захисту порушеного права як припинення права власності на самочинне будівництво є належним, ефективним, об'єктивно виправданим та обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 607/6274/19).
Розглядаючи заяву сторони відповідача щодо пропущення позивачем строку позовної давності, суд установив наступне.
Відповідно до ст.ст.256, 257, 258, 261 ч.1 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами 3, 4 ст.267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У відповідності до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (п.12).
У відповідності до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», карантин встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, який надалі неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку та відмінений 30 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року).
Як визначено Прикінцевими та перехідними положеннями Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії (п.19).
Як регламентовано ст.2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який згодом неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку і є чинним на даний час.
З огляду на твердження відповідача щодо обізнаності позивачем про порушення свого права з 08 квітня 2019 року - часу ухвалення рішення Господарським судом Львівської області у справі № 914/2179/18, встановлення карантину з 12 березня 2020 року та введення воєнного стану з від 24 лютого 2022 року, під час яких строки позовної давності продовжувалися, беручи до уваги звернення до суд із даним позовом у серпні 2023 року, а тому трирічний строк позовної давності не сплив та не є пропущеним. Доводи відповідача в цій частині є надуманими.
Розглянувши справу в межах доводів та поданих доказів, суд погоджується із переконливими доводами позивача та відхиляє твердження відповідача, що зводяться до власного помилкового тлумачення чинного законодавства та бачення обставин справи, розцінюються як намагання уникнути цивільної відповідальності. Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Порушене відповідачем цивільне право позивача підлягає захисту в судовому порядку.
У матеріалах справи відсутні відомості та докази, які б доводили протилежне та беззастережно спростовували даний висновок суду, який узгоджується із такими засадами цивільного законодавства/судочинства як верховенство права, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України, ст.2 ЦПК України).
У справі судом надано відповіді на доречні аргументи сторін, здатні вплинути на вирішення спору. Інші доводи не є визначальними та вагомими, які б могли вплинути на правильність рішення у справі (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 910/6322/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 990/135/22).
Однією із засад (принципів) цивільного судочинства з відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення (ст.2 ЦПК України).
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З огляду на наведене у порядкуст.141 ЦПК України на відповідача слід покласти сплачені позивачем при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4026 грн.
У відповідності до положень ч.7 ст.158 ЦПК України у зв'язку із ухваленням рішення про задоволення позову вжитті заходи забезпечення позову ухвалою від 08 серпня 2023 року, за відсутності вмотивованого клопотання учасника справи про скасування таких, продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
Керуючись ст.ст.141, 247, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 354 ЦПК України, суд
Задоволити позов.
Усунути Львівській міській раді перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно збудованої будівлі під літерою «Б-1» загальною площею 39,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 42227746101) з припиненням права власності ОСОБА_1 на будівлю під літерою «Б-1» загальною площею 39,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 42227746101).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради 4026,00 грн судового збору.
Роз'яснити, що заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення.
Рішення набирає законної сили в порядкуст.273 ЦПК України.
Інформація про учасників справи:
позивач Львівська міська рада, код за ЄДРПОУ 04055896, м.Львів, пл.Ринок,1;
відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Повний текст судового рішення виготовлено 10 червня 2024 року.
Суддя Олена ТІМЧЕНКО