Провадження № 22-ц/803/6006/24 Справа № 173/3793/23 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
10 червня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Халаджи О. В.,
суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (суддя першої інстанції ОСОБА_3 , повний текст рішення складено 25 березня 2024 року),
У грудні 2023 року позивач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 звернувся до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в якому просив розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 29 серпня 1992 року у Виконавчому комітеті Новопокровської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області, за актовим записом № 17.
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено.
Шлюб, зареєстрований 29 серпня 1992 року у виконавчому комітеті Новопокровської селищної ради Солонянського району Дніпропетровській області, актовий запис № 17 , між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , і ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 - розірвано.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишено прізвище, обране при реєстрації шлюбу « ОСОБА_5 ».
Із вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 , та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що суд першої інстанції неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи та порушив норми процесуального права.
Скарга мотивована тим, що 22.03.2024 року захворіла та знаходилась в лікарні, і з станом здоров'я не змогла прибути до суду, про що направила відповідну заяву до суду про відкладення розгляду, у зв'язку із хворобою не мала можливості надати відзив на позов та докази на спростування тверджень представника позивача.
ОСОБА_1 просила рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянути справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі позовні вимоги про розірвання шлюбу, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 серпня 1992 року позивач уклав шлюб з відповідачкою по справі, який був зареєстрований у виконавчому комітеті Новопокровської селищної ради Солонянського району Дніпропетровській області, актовий запис № 17 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
Неповнолітніх дітей від шлюбу сторони на даний час не мають.
За доводами позивача судом встановлено, що сторони припинили шлюбні відносини і спільне проживання близько з 2017 року. Відповідачем будь-яких заперечень з цього приводу не надано, тому даний факт суд вважає встановленим.
Причиною розпаду сімейних відносин стало відсутність між сторонами, взаємопорозуміння, взаємоповаги, взаємодопомоги. Втрата почуття любові один до одного та тривале роздільне проживання.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що припинення шлюбних відносин між сторонами має стійкий характер і шлюбні відносини та спільне проживання позивач не бажає відновлювати, а причини, які спонукали позивача на розірвання шлюбу є обґрунтованими, подальше проживання сторін та їх примирення стало не можливим, шлюб між сторонами потрібно розірвати так як подальше перебування сторін у шлюбі на думку суду суперечитиме їхнім інтересам.
Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім'ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім'ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім'ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.
Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї.
Відповідно до ст. 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Згідно п.10 постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 у позовній заяві наполягає на розірванні шлюбу, вказує що сімейні відносини неможливо зберігти, подружжі стосунки між ними розлагодились, зникло взаємопорозуміння і взаємоповага, шлюбні відносини і ведення спільного господарства припинені з 2017 року.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 зазначила, що категорично заперечує проти розірвання шлюбу, оскільки відповідачка продовжу кохати чоловіка та бажає збереження їхнього шлюбу, розірвання шлюбу є швидким та необміркованим рішенням.
Сумісне проживання припинилось із за воєнних дій в країні, позивачки була вимушена виїхати.
Судом апеляційної інстанції враховуючи те, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, та приймаючи до уваги вимоги закону, відповідно до яких шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається, дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Доводи скарги, стосовного того, що відповідачка не мала можливості подати відзив на позову заяву оскільки захворіла, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки судову повістку відповідачка отримала 28.02.2024 року а захворіла 22.03.2024 року, що підтверджується відповідною випискою.
Також суд не приймає доводи скарги, що позовна заяви підписана не позивачем, оскільки згідно ордера серія АЕ № 1221347 від 15.11.2023 року ОСОБА_4 представляла інтереси позивача згідно ордера у суді першої інстанції без обмежень повноважень адвоката, а сам позивач не звертався до суду з приводу недобросовісних або неузгоджених дій його представника.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання, оскільки це відповідатиме волі позивача і після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права подружжя.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову про розірвання шлюбу, оскільки такий існує формально, докази про можливість збереження сім'ї сторін відсутні, подальше спільне проживання буде суперечити інтересам сторін.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до того, що відповідач не погоджується із розірванням шлюбу з позивачем, оскільки має на меті зберегти шлюбні відносини.
Слід зазначити, що незгода відповідача з розірванням шлюбу не є підставою для відмови у позові, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, і не може бути примушений до їх збереження.
Оскільки судом першої інстанції достовірно з'ясовані фактичні взаємини та обставини сумісного життя подружжя, наявність в них неповнолітніх дітей, мотиви розірвання шлюбу та дійсні причини позову, які у своїй сукупності свідчать про те, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу і сім'ї є неможливим, суперечить їх інтересам, враховуючи небажання та неспроможність сторін відновити сімейні відносити, а також відсутність наявних перешкод, передбачених статтею 110 Сімейного кодексу України, приймаючи до уваги, що сім'я повинна будуватись на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, які втрачені сторонами, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про наявність підстав для розірвання шлюбу.
Таким чином, судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: О.В. Халаджи
Т.В. Космачевська
Ж.І. Максюта