Провадження № 22-ц/803/1976/24 Справа № 208/4191/22 Суддя у 1-й інстанції - Івченко Т.П. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
10 червня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Халаджи О. В.
суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 серпня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення неустойки (пені) за несплату аліментів (суддя першої інстанції Івченко Т.П.)
У серпні 2023 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровсьокї області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення неустойки (пені) за несплату аліментів, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 53455,97 грн. та витрати на професійну правову допомогу.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення неустойки (пені) за несплату аліментів задовлено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 33981 гривня 70 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 630 гривень 86 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , 5000 гривень 00 копійок в оплату судових витрат, понесених ОСОБА_2 з оплати професійної правничої допомоги, за Договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 39-22 від 12 серпня 2022 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодився відповідач, та подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Скарга мотивована тим, що відповідач через сімейний стосунки, хворобу на COVID був позбавлений у праві на працю, війскові дії, відутність можливості працювати та отримувати дохід.
Наголошує на тому, що сформований розрахунок заборгованості зі сплати аліментів розрахований наростаючим відсумком відповідно сукупного розміру заборгованості з моменту відкриття виконавчого провадження.
Вказує на те, що зарахування коштів, сплачених відповідачем не здійснювалось.
Також вказує на те, що після 15.05.2023 року судові засідання не проводились. Ні відповідач ОСОБА_1 ні його представник не викликались, повісток та SMS-повідомлень не отримували, про стан розгляду справи відповідач дізнався 02.11.2023 року.
ОСОБА_1 просив рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержиська Дніпропетровської області скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача на користь позивачки суму неустойки у розмірі 17997,31 грн.
Від представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що всі наведені доводи скарги є безпідставними та не підтверджуються належними доказами. Просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Від Відділу ДВС відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянути справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».
Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі позовні вимоги про стягнення пені за прострочення аліментів та ціна позову становить, 53455,97 грн. (3028*100=302800), тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч. 3 п. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь - якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Так, знайшли підтвердження доводи апеляційної скарги, стосовно неналежного повідомлення відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_4 про час та місце розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 07 вересня 2022 року у вказаній цивільній справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін на 06 жовтня 2022 року.
Згідно довідки, 06 жовтня 2022 року розгляд справи було відкладено на 06 грудня 2022 року на 11:30 годину та направлено судові повістки.
Згідно довідки, 06 грудня 2022 року розгляд справи було відкладено на 17 січня 2023 року на 14:15 годину та направлено судові повістки.
17 січня 2023 року за клопотанням відповідача розгляд справи було відкладено на 07 лютого 2023 року на 11:15 годину та було направлено судові повістки учасникам справи.
Згідно протоколу судового засідання від 07 лютого 2023 року розгляд справи було відкладено на 22 лютого 2023 року на 14:00 годину та було взято з учасників справи розписки щодо наступної дати засідання.
22 лютого 2023 року розгляд справи було відкладено на 24 квітня 2023 року на 13:00 годину та направлено судові повістки.
24 квітня 2023 року за клопотанням відповідача було відкладено розгляд справи на 16 травня 2023 року та направлено судові повістки.
15 травня 2023 року представником ОСОБА_1 ОСОБА_4 до суду було подане клопотання про відкладення розгляду справу на іншу дату у зв'язку із зайнятістю представника.
Інформація щодо відкладення розгляду справи на іншу дату та направлення судових повісток учасникам справи, а саме відповідачу та його представнику в матеріалах справи відсутня.
21 серпня 2023 року судом першої інстанції було ухвалено рішення по вказаній справі.
Слід зазначити, після того, як представник відповідача подав 15 травня 2023 року подав заяву про відкладення судового засідання, яке було призначено на 16 травня 2023 року, суд першої інстанції судові повістки учасникам справи не направляв і належним чином не повідомляв.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.
У рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Гурепка проти України (№ 2)» (заява № 38789/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У рішенні від 13 грудня 2011 року у справі «Трудов проти Росії» (заява № 43330/09) ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судоваповістка-повідомлення - завчасно.
Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
У частині восьмій статті 128 ЦПК України зазначено, що днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, у матеріалах справи немає доказів на підтвердження належного повідомлення відповідача та його представника про розгляд справи судом першої інстанції. Процесуальні гарантії забезпечення справедливого розгляду справи стосовно відповідача порушені через їх неналежне інформування про дату і час розгляду справи в суді першої інстанції.
Оскільки скаржник в апеляційній скарзі зазначає як довід апеляційної скарги, що справа була розглянута без його належного повідомлення, що є порушенням норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, тому ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті вимог скарги.
Апеляційним судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області серії НОМЕР_1 , актовий запис № 836, батьками якого зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 7).
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження, зареєстрований Заводським районим у місті Кам'янське відділм державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області серії НОМЕР_2 , актовий запис № 1160, батьками якого зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 8).
23 вересня 2020 року суддею Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області винесено судовий наказ яким стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрованого та мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованої та мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з «23» вересня 2020 р., і до досягнення дітьми віку повноліття (а.с. 9).
22 жовтня 2020 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Моренко Ольгою Володимирівною винесено постанову про відкриття виконавчог провадження на підставі судового наказу № 208/6360/20 від 23.09.2020 року, де боржником є ОСОБА_1 (а.с. 10).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 станом на 18.08.2022 року сукупнй розмір заборгованості складає 53455,97 гривень (а.с. 11).
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відтак, обов'язок утримувати дитину це моральне і найважливіше правове зобов'язання батьків. Обов'язок утримувати дітей виникає з моменту їх народження і зберігається до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
В частині 2 ст. 141 СК України зазначено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Отже, обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку. Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків, як передбачено у ч.4 ст.155 СК України.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 Сімейного кодексу України).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, наслідком чого є відповідальність у вигляді неустойки.
Згідно з частинами першою, другою статті 196 Сімейного кодексу України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Отже, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.
Тлумачення статті 196 Сімейного кодексу України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 Сімейного кодексу України).
Згідно зі статтею 8 Сімейного кодексу України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення статті 8 Сімейного кодексу України та частини першої статті 9 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що положення Цивільного кодексу України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 Цивільного кодексу України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 Сімейного кодексу України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У Сімейним кодексом України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, провадження № 61-16670сво19.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 Сімейного кодексу України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду, а саме виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
Визначаючи розмір пені за прострочення сплати аліментів, суд враховує вимоги чинного законодавства України та правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25 квітня 2018 року по справі № 572/1762/15-ц про те, що правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:
p=(A1х1%хQ1)+(A2х1%хQ2)+ (Anх1%хQn), де:
p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;
A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;
Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;
A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;
Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;
An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;
Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 Сімейного кодексу України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Судом встановлено, що відповідач, який зобов'язаний, згідно судового наказу Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 вересня 2020 року, сплачувати аліменти на утримання дітей, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не в повному обсязі виконує рішення суду у передбаченому порядку та внаслідок дій (бездіяльності) відповідача, утворилася заборгованість зі сплати аліментів за вказаним рішенням, що підтверджено розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, виданої державним виконавцем Заводського відділу ДВС у м. Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Моренко О.В.
За останнім розрахунком позивача пеня за несплачені аліменти за період з вересня 2020 рік по березень 2023 року, включно, складає 33981 (тридцять три тисячі дев'ятсот вісімдесят одна) гривня 70 копійок.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства. Відповідач, у свою чергу, наведений позивачем розрахунок не спростував.
Крім того, Відповідачем не надано доказів того, що він був позбавлений у праві на працю у спірний період, як і не надано доказів того, що за станом здоров'я він є обмеженим певними видами діяльності, а тому не міг виконувати будь-яку оплачувану роботу задля забезпечення себе та дитини.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, доказів на підтвердження неможливості сплачувати аліменти в повному розмірі, або доказів, що заборгованість по аліментам виникла з незалежних від нього причин, відповідач відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України суду не надав.
Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 196 СК України одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені), але не більше 100 відсотків заборгованості.
Отже, враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів в розмірі 33981, 70 гривень.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Отже, враховуючи зазначені позивачем обставини та надані нею докази в обґрунтування позову в їх сукупності, враховуючи баланс інтересів дитини, та матеріальних можливостей батька, приймаючи до уваги, що позивачем надано належні і допустимі докази, які свідчать про обов'язок відповідача своєчасно сплачувати аліменти на утримання дитини, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають часткрврму задоволенню з урахуванням наведеного.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір на користь держави компенсується за рахунок відповідача.
Отже, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто 630 (шістсот тридцять) гривень 86 копійок.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторонни під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених сум витрат на правничу допомогу позивачем надано:
-Копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ № 1132254 від 29 серпня 2022 року;
-Копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 5328;
-Копію договору на надання професійної правової допомоги (адвокатських послуг) № 39-22 від 12 серпня 2022 року;
-Копію акту виконаних робіт до договору про надання правової допомоги №39-22 від 12.08.2022 року, згідно до якого було виконано: консультації правового характеру, вивчення природи спірних правових відносин та судової практики, збирання необхідних доказів; складання позовної заяви; супроводження спарви у суді першої інстанції до ухвалення рішення по суті справи. Згідно до пункту 3 даного акту загальна вартість робіт складає 5000,00 гривень, які повністю сплачені клієнтом на користь адвоката у момент підписання цього акту.
Квитанція до прибуткового касового ордера № 39 від 29 серпня 2022 року підтверджує сплату ОСОБА_2 на підставі Договору № 39-22 від 12.08.2022 року на надання правової допомоги суми у розмірі 5000,00 гривень.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
У Постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Витрати на правничу допомогу, викладені в акті приймання-передавання, можуть зменшити, проаналізувавши адвокатські послуги та витрачений час. Відповідні правові висновки викладені у Додатковій Постанові Верховного суду від 11 березня 2021 року справа № 911/2681/19.
Проаналізувавши наведений опис наданих позивачу послуг правничої допомоги, у сукупності з наданими документами на понесення позивачем заявлених витрат, суд приходить до висновку що відображена у наданих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт та є співмірною зі складністю справи, її обсягом, виходячи з наступного.
Пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 визначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При вирішенні питання про стягнення витрат за правничу допомогу суд враховує обсяг наданої правничої допомоги адвокатом, обсяг позовної заяви, додатків до неї, що розгляд справи проведено у письмовому провадженні, без участі сторін, в порядку спрощеного позовного провадження, кількість призначених судових засідань - два.
Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи, суд приходить до висновку, що сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Апеляційний суд не вбачає підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки доводи відповідача по суті скарги стосуються із незгодою із діями приватного виконавця, який не зароховував певні квитанції у рахунок сплати заборгованості, однак апеляційний суд вважає слід наголосити на тому, що доказів повідомлення державного виконавця чи направлення доказів сплати заборгованості суду надано не було, крім того слід нагллосити на тому,що відповідачем скарга на дії чи бездіялність державного виконавця не подавалась.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та яким надана відповідна правова оцінка.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).,
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпроперовської області від 21 серпня 2023 року підлягає скасуванню, через порушенням судом норм процесуального, а позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення неустойки (пені) за несплату аліментів частковому задоволенню.
Керуючись ст. 141,374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Днпіпропетровської області від 21 серпня 2023 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення неустойки (пені) за несплату аліментів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: : АДРЕСА_1 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 33981 (тридцять три тисячі дев'ятсот вісімдесят одна) гривня 70 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 630 (шістсот тридцять) гривень 86 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: : АДРЕСА_2 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок в оплату судових витрат, понесених ОСОБА_2 з оплати професійної правничої допомоги, за Договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 39-22 від 12 серпня 2022 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: О.В. Халаджи
Т.В. Космачевська
Ж.І. Максюта