Провадження № 1-кс/714/323/24
ЄУН: 714/764/24
"05" червня 2024 р. м. Герца
Слідчий суддя Герцаївського районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 ,-
за участю: секретаря судового засіданняОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
особа щодо майна якої вирішується питання про арешт
ОСОБА_8 перекладача ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора Герцаївського відділу Чернівецької окружної прокуратури ОСОБА_5 про накладення арешту на майно,-
Прокурор Герцаївського відділу Чернівецької окружної прокуратури ОСОБА_5 , звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на майно.
Як зазначено у клопотанні, в провадженні слідчого відділення №4 (м. Герца) знаходяться матеріали досудового розслідування внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24 травня 2024 року за № 12024262020002151 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 332 КК України.
Підставою для внесення відомостей до ЄРДР стало те, що 24 травня 2024 року близько 06 год. 40 хв. надійшло повідомлення від працівників прикордонної служби МПП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про те, що громадянин Туреччини ОСОБА_8, на вантажному автомобілі марки «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , організував незаконний перетин через державний кордон України ОСОБА_6 , якій заборонено у виїзді за межами України.
В ході огляду місця події 24 травня 2024 року було вилучено вантажний автомобіль марки «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , за допомогою якого громадянин Туреччини ОСОБА_8 здійснював незаконне переправлення ОСОБА_6 через державний кордон України.
З посиланням на те, що виявлений та вилучений автомобіль є знаряддям вчинення кримінально-протиправних дій та визнаний речовим доказом у даному кримінальному провадженні, з метою уникнення його знищення, втрати або пошкодження, прокурор просив накласти на нього арешт.
Прокурор Герцаївського відділу Чернівецької окружної прокуратури ОСОБА_3 клопотання підтримав та просив його задовольнити з посиланням на обставини викладені у клопотанні.
Громадянин Туреччини ОСОБА_8, як особа щодо майна якого вирішується питання про арешт, в судовому засіданні заперечив проти накладення арешту, оскільки не мав наміру нікого незаконно переправити через державний кордон України, а про те, що ОСОБА_6 було заборонено у виїзді за кордон йому взагалі відомо не було. З посиланням на те, що у вилученому вантажного автомобіля марки «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходяться продукти харчування, які можуть швидко зіпсуватися, то просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора щодо накладення арешту на вказаний вантажний автомобіль.
Вислухавши думку учасників процесу та дослідивши додані до клопотання письмові докази, слід зазначити про наступне.
Відповідно до ч.1 та п.7 ч.2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, метою якого є досягнення дієвості цього провадження.
Згідно з ч.1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою : 1) забезпечення збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди та можу бути накладений на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям речових доказів зазначених у статті 98 цього Кодексу.
За правилами вказаної норми кримінального процесуального закону, а саме частин 3, 5, та 6, арешт на майно може бути накладено в разі відповідності такого майна критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, в разі наявності підстав вважати, що суд може застосувати до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної особи, юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, в разі, якщо фізична чи юридична особа в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову або неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою щодо якої здійснюється провадження.
В свою чергу, п.п.1 та 3 ч.2 ст. 171 КПК України встановлено, що у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень ст. 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна, а також документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.
Звертаючись до суду з клопотанням про арешт майна, прокурор як на правову підставу свого клопотання послалася саме на необхідність накладення арешту на майно за для забезпечення збереження речових доказів.
Нормою ст. 98 КПК України встановлено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як вбачається з наданих до клопотання матеріалів, 24 травня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено повідомлення про кримінальне правопорушення за № 12024262020002151 й розпочате досудове розслідування за ч.1 ст. 332 КК України.
У поданому до суду клопотанні прокурор вказує на те, що вантажний автомобіль марки «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 є предметом кримінального правопорушення який зберіг на собі сліди його вчинення, так як за допомогою вказаного транспортного засобу громадянин Туреччини ОСОБА_8, здійснював незаконне переправлення ОСОБА_6 через державний кордон України, відносно якої наявна заборона у виїзді за межами України.
З протоколу огляду місця події від 24 травня 2024 року вбачається, що на МПП « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що в АДРЕСА_1 , в салоні вантажного автомобіля марки «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував громадянин Туреччини ОСОБА_9 , знаходилася громадянка України ОСОБА_6 , відносно якої наявна заборона у виїзді за межами України.
З огляду на відомості які були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо наведених вище обставин, ураховуючи правову кваліфікацію правопорушення - ч.1 ст. 332 КК України, то виявлений під час огляду місця події - вантажний автомобіль марки «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не може бути предметом кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 332 КК України, а тому визнання його згідно постанови слідчого від 24 травня 2022 року як речовим доказом в означеному кримінальному провадженні є сумнівним.
Слід також зазначити, що кримінальна відповідальність за ч.1 ст. 332 КК України, тобто за тією нормою за якою здійснюється досудове розслідування встановлена за незаконне переправлення осіб через державний кордон України.
Вищевказана стаття не міститься у переліку кримінальних правопорушень зазначених у ч. 1 ст. 96-1 КК України, а тому за вчинення даного кримінального правопорушення спеціальна конфіскація не застосовується. Окрім того, згідно санкції ч. 1 ст. 332 КК України конфіскація майна як додаткове покарання також не передбачена.
Окрім того, у відповідності до ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно ст. 1 «Додаткового протоколу» до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 20.11.1952 року (Париж), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини другої статті 170 цього Кодексу (ст. 173 КПК).
За наведених вище обставин, накладення арешту на майно у даному випадку може призвести до незаконного позбавлення власника права володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що є неприпустимим, а відтак у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на спірний автомобіль слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 110, 131, 170, 171, 173, 309 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання прокурора Герцаївського відділу Чернівецької окружної прокуратури ОСОБА_5 про накладення арешту на майно - відмовити.
Вантажний автомобіль марки «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , повернути законному володільцю.
Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Чернівецького апеляційного суду протягом 5-ти днів.
Повний текст ухвали складений «10» червня 2024 року.
Слідчий суддя: