про залишення позовної заяви без розгляду
07 червня 2024 року Справа № 480/1446/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі судді - Глазька С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, у якій просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного Фонду України в Сумській області у здійсненні перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01.01.2021 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік", за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн, встановленого на 01.01.2022 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2022 рік", за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн, встановленого на 01.01.2023 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік", починаючи з 01.01.2024, здійснювати нарахування та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, встановленого на 01.01.2024 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01.01.2021 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік", за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн, встановленого на 01.01.2022 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2022 рік", за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн, встановленого на 01.01.2023 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік", починаючи з 01.01.2024, здійснювати нарахування та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, встановленого на 01.01.2024 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік".
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Після відкриття провадження у справі було встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 122, 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, судом встановлено, що позивач звернулася із даним позовом 26.02.2024, про що свідчить штамп поштового відділення на конверті, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду з позовом в частині позовних вимог за період з 01.01.2021 по 25.08.2023. Водночас, позивачем не було надано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності пропуску такого строку.
Ухвалою суду від 13.05.2024 позовну заяву було залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою, у якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та надати докази поважності причин пропуску такого строку.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху від 13.05.2024 було надіслано позивачу в її електронний кабінет та доставлено до електронного кабінету 13.05.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
На виконання вимог вказаної ухвали, позивачем надано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, вказавши підставами для поновлення строку наступне.
Так, позивач зазначила, що строк нею був пропущений з поважних причин, а саме: через догляд останні півтора року за матір'ю 1943 року народження, яка потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується довідкою лікарсько-консультативної комісії Шосткинської центральної районної лікарні №25 від 17.04.2024; введення воєнного стану та перебування у с. Чапліївка, Шосткинського району, Сумської області, яке, з урахуванням оновлень, відносилось (відноситься) до переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії; введення на території України карантинних обмежень з 19.12.2020 по 01.07.2023.
Також позивач посилається на практику Верховного Суду, яка визначає, що перерахунок пенсії не проведений з вини органу Пенсійного фонду України проводиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком (справи №380/8059/23, 380/7342/23, №380/17568/22).
Суд, дослідивши матеріали позовної заяви та доводи, викладені у заяві, вважає, що заява позивача про поновлення строку звернення до суду не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень частини 3 статті 122 КАС України, при цьому, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, вказаними нормами встановлений шестимісячний строк звернення до суду з позовом у вказаних правовідносинах.
Вирішуючи ж питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.
При цьому, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року №340/1019/19).
Суд звертає увагу, що довічне грошове утримання є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його виплата та розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про нарахування та виплати такого утримання.
Таким чином, у разі не проведення органом Пенсійного фонду України перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці автоматично, позивачу фактично стає відомо про порушення своїх прав з дня отримання місячної виплати.
Отже, з дня отримання довічного грошового утримання судді у відставці особою, якій її призначено, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй довічного грошового утримання судді у відставці звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Верховний Суд у справі № 240/12017/19 зазначив, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. За висновком Суду, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Зміст абзацу першого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України вказує на те, що початок перебігу строку звернення до суду пов'язується з днем, коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому “повинна” слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Поняття “повинен був дізнатися” необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Викладені висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2020 у справі 340/1019/19.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку звернення до суду позивач посилається, зокрема на те, що останні півтора року вона здійснює постійний догляд за матір'ю 1943 року народження, яка потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується довідкою лікарсько-консультативної комісії Шосткинської центральної районної лікарні №25 від 17.04.2024.
Суд погоджується з доводами позивача, що вказана обставина може бути поважною причиною для пропуску строку, але за умови належного підтвердження.
Так, у підтвердження вказаних обставин позивач надала довідку лікарсько-консультативної комісії Шосткинської центральної районної лікарні №25 від 17.04.2024, однак вказана довідка видана вже після звернення позивача до суду та не підтверджує жодні обставини, що існували до моменту звернення до суду. Окрім того, позивач сама зазначає про те, що доглядає матір в останні півтора року, а позовні вимоги складують останні три роки.
Щодо посилань позивача на введений в країні воєнний стан та перебування у с. Чапліївка, Шосткінського району, Сумської області, яке, з урахуванням оновлень, відносилось (відноситься) до переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії, суд зазначає таке.
Дійсно, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і безперервно діє донині.
Правовий режим воєнного стану визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі Закон № 389-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За змістом статті 9 Закону № 389-VIII в умовах воєнного стану Президент України та Верховна Рада України діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Згідно зі ст. 12-2 Закону № 389-VIII в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Приписами статті 26 Закону № 389-VIII передбачено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Отже, незважаючи на введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022, Сумський окружний адміністративний суд своєї роботи не припиняв, здійснював та здійснює свої повноваження, що визначені Конституцією та законами України.
Відтак необхідно перевірити, яким чином введення на території Україні, в тому числі на території Сумської області воєнного стану, могло об'єктивно перешкодити позивачу своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів у спірних правовідносинах. При цьому, яке вже зазначалося вище, саме позивач зобов'язаний довести існування таких об'єктивних перешкод.
Втім, як видно зі змісту заявленого клопотання, позивач лише обмежилася загальним посиланням на введення в країні воєнного стану, однак при цьому не надає жодних доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного звернення позивача до суду з мотивів введення в країні воєнного стану.
Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на позивача, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
На сьогодні Верховним Судом сформовано правову позицію, згідно з якою введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, постанови Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 620/7233/21, від 24.10.2022 у справі №160/175/22 та від 22.09.2022 по справі № 140/13772/21).
Отже, введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку якщо це пов'язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.
Натомість позивач таких конкретних причин не наводить, як і не надає доказів, які б вказували на поважні причини пропуску строку звернення до суду з позовом. Також позивачем не доведено, що між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану є безпосередній, прямий, причинний зв'язок.
Крім того, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що наведені у клопотанні підстави для поновлення строку звернення дійсно пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи (яка "сама повинна цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки") та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк, звернення до суду з адміністративним позовом.
Таким чином, оскільки позивач не навела обставин, які виникли внаслідок збройної агресії РФ проти України та запровадження воєнного стану, що унеможливили своєчасне звернення до суду з позовом, суд доходить висновку, що сам факт збройної агресії РФ проти України у цьому разі не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку.
Враховуючи, що позивач не надала доказів здійснення цілковитих перешкод, зазначених нею у заяві, протягом тривалого часу, суд не приймає до уваги посилання позивача на введення в Україні воєнного стану, тим паче, що у позивача було право на звернення до суду через підсистему "Електронний суд".
Крім того, суд відмічає ту обставину, що воєнний стан продовжує діяти та території України, однак, це жодним чином не завадило позивачу звернутися до суду з цим позовом 26.02.2024.
Також слід зазначити, що воєнний стан почав діяти в Україні з 24.02.2022, а позивач звернулася до суду з позовними вимогами за період з 01.01.2021.
Оцінюючи доводи позивача щодо введення на території України карантинних обмежень з 19.12.2020 по 01.07.2023, суд зазначає наступне.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, та закінчився 30.06.2023, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.
Таким чином, обчислення строку для звернення до суду починається наступного дня після припинення дії карантину, а саме з 01.07.2023, а до суду позивач звернулася тільки 26.02.2024.
Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 17.07.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Таким чином, строк звернення до суду, який закінчився у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України та під час дії пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України підлягає поновленню лише за наявності двох умов: 1) якщо причини його пропуску є поважними; 2) вказані причини є такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
При цьому, граматичне тлумачення пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що наявність сполучника "і" вказує на обов'язкову наявність двох вищенаведених умов.
Виходячи з наведених законодавчих приписів сам факт встановлення карантину не може слугувати причиною для поновлення процесуального строку звернення до суду, а можливість поновлення процесуального строку визначається у взаємозв'язку зі встановленням поважності причин пропуску строку та їх зумовленості обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Однак, доказів поширення на позивача карантинних обмежень, які перешкоджали вчасному зверненню з цим , суду не надано.
У свою чергу, позивачем не вказано, яким чином встановлення карантинних обмежень стали на заваді звернення до суду у встановлений законом строк, зокрема, засобами електронного зв'язку (електронною поштою), засобами поштового зв'язку.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 27 липня 2022 року у справі №826/1423/16 посилання заявника на запровадження карантинних обмежень не є безумовною підставою для поновлення пропущеного процесуального строку без зазначення та наведення відповідного обґрунтування і надання доказів неможливість здійснення процесуальних дій, що зумовлені такими обмеженнями.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на продовження строків звернення до суду через дію карантину.
Щодо посилання позивача на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.12.2023 у справі №380/8059/23, у справі № 380/7342/23, від 19 грудня 2023 року у справі № 380/17568/22, у яких сформована нова позиція про те, що перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком, суд зазначає, що у зазначених позивачем судових рішеннях досліджуються зовсім інші правовідносини, які врегульовані Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який жодним чином не поширюється на спірні правовідносини у даній справі.
Відтак, беручи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено суду обґрунтованих доводів в підтвердження поважності пропущення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.01.2021 по 25.08.2023.
Таким чином, розглянувши доводи поданої заяви про поновлення строку звернення до суду, оцінивши надані в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду докази, суд вважає наведені позивачем причини неповажними.
За приписами ч.3 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
У зв'язку з ненаданням позивачем доказів про існування поважних причин пропуску строку звернення до суду щодо спірних відносин, підстави, зазначені позивачем у заяві від 23.05.2024, не підтверджують поважність причин пропуску та визнані судом необґрунтованими, відтак, вбачається необхідним позовну заяву залишити без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України в частині позовних вимог про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного Фонду України в Сумській області у здійсненні перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01.01.2021 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік", за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн, встановленого на 01.01.2022 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2022 рік", за період з 01.01.2023 по 25.08.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн, встановленого на 01.01.2023 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік" та зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01.01.2021 абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік», за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн, встановленого на 01.01.2022 абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2022 рік», за період з 01.01.2023 по 25.08.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн, встановленого на 01.01.2023 абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік».
Керуючись ст. ст. 240, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного Фонду України в Сумській області у здійсненні перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01.01.2021 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік", за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн, встановленого на 01.01.2022 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2022 рік", за період з 01.01.2023 по 25.08.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн, встановленого на 01.01.2023 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік" та зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01.01.2021 абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік», за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн, встановленого на 01.01.2022 абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2022 рік», за період з 01.01.2023 по 25.08.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн, встановленого на 01.01.2023 абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» - залишити без розгляду.
Продовжити розгляд справи №480/1446/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного Фонду України в Сумській області у здійсненні перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 за період з 26.08.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2684,00 грн, встановленого абзацом 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» та з 01.01.2024, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 грн, встановленого абзацом 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» та зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Сумській області здійснити ОСОБА_1 з 26.08.2023 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового судді у відставці, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2684,00 грн, встановленого абзацом 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» та з 01.01.2024 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового судді у відставці, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 грн, встановленого абзацом 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік», з урахуванням виплачених сум.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя С.М. Глазько