05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 369/5/22
провадження №22-ц/824/2064/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Судді-доповідача: Гуля В.В.
суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційними скаргами представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного Київської області від 15 червня 2023 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного Київської області від 28 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк» про стягнення матеріальних збитків,-
У січні 2022 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просив, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 49 557,21 грн, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати.
Свої позовні вимоги мотивував тим, що 03 червня 2021 близько 17:30 по вул. Шевченка, 164 у с. Софіївська Борщагівка в результаті неправомірних дій ОСОБА_1 , які виразились у навмисному пошкодженні майна, ОСОБА_3 було заподіяно майнову шкоду його транспортному засобу Mercedes Benz S550 д. н. з. НОМЕР_1 який зазнав пошкоджень. Відомості про подію були внесені до Єдиного обліку за №6091.
В ході проведення перевірки Національною поліцією України Головним управлінням Національної поліції в Київській області Бучанського районного управління поліції відділенні поліції №5, було встановлено що автомобіль позивача пошкодив відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 .
Відносно відповідача складено адміністративний протокол про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 173 КУпАП за №555205 та направлено до Києво-Святошинського районного суду Київської області для розгляду та прийняття рішення.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2021 року визнано відповідача винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На підставі викладеного та посилаючись на норми статей 22, 23, 1166, 1167ЦК України, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Києво-Святошинського районного Київської області від 28 червня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 49 557,21 грн відшкодування матеріальної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 992,40 грн судового збору.
27 червня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.
Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного Київської області від 28 червня 2023 рокузаяву позивача задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн.
Не погоджуючись з указаними рішенням та додатковим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційними скаргами, в яких просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, стягнути з позивача на користь банку судовий збір за подання апеляційної скарги; додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
У мотивування скарг зазначає, що рішення та додаткове рішення суду є безпідставними і необґрунтованими, у зв'язку з неповнотою встановлення обставин, які мають значення для справи.
Вказує, що постановою від 03 червня 2021 року у адміністративній справі № 369/8702/21 вина ОСОБА_1 у вчинені навмисного пошкодження майна не доводилась й такі дії як адміністративне правопорушення не розглядались, а якщо розглядались то за відсутності для цього юридичних підстав, тому застосування статті 82 ЦПК України є недоцільним.
Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, якими зафіксовані пошкодження, що були отриманні автомобілем позивача.
Також в матеріалах відсутні докази, які підтверджують стан автомобіля до ушкоджень, що завдав відповідач.
Зауважує, що висновок автотоварознавчої експертизи № 01-29/12 від 29 грудня 2021 року, є неналежним доказом у справі, оскільки у висновку застосовувалось неліцензійне програмне забезпечення.
Щодо оскарження додаткового рішення апелянт зазначив, що позивач пропустив строк на подачу заяви про розподіл судових витрат.
Вказує, що додаткове рішення є нечинним, оскільки представником відповідача було подано заяву про перегляд заочного рішення. Разом з ти вказану заяву судом першої інстанції на час подачі апеляційної скарги розглянуто не було.
Вказує, що позивачем не було надано доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Представник позивача 02 січня 2024 року подав до Київського апеляційного суду відзив, в якому зазначив, що вважає апеляційні скарги такими, які не підлягають задоволенню.
Представник третьої особи 10 січня 2024 року подав до Київського апеляційного суду відзив, в якому зазначив, що вважає апеляційні скарги такими, які не підлягають задоволенню.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що встановлена у висновку автотоварознавчої експертизи №01-29/12 за результатами проведення автотоварознавчої експертизи, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки MercedesS550, д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок його пошкодження 03 червня 2021 року становить 49 557,21 грн відповідає характеру пошкоджень транспортного засобу.
Також, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт пошкодження його транспортного засобу з вини відповідача.
Таким чином, оскільки судом встановлено причинний зв'язок між завданою позивачу шкодою та хуліганськими діями відповідача, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача матеріальної шкоди встановленої висновком автотоварознавчої експертизи в розмірі.
Задовольняючи заяву позивача про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції виходив з того, щояк вбачається з письмових матеріалів справи, між адвокатом Олійник О.С. та позивачем ОСОБА_3 був укладений Договір про надання правової допомоги від 27 серпня 2021 року.
Відповідно до акту про виконання договору-приєднання до Договору про надання правової допомоги 22 червня 2023 року, вбачається, що позивач поніс витрати на правову допомогу на загальну суму 25 000,00 грн.
Враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторін, суд приходить до висновку, що обсяг понесених позивачем витрат на правничу допомогу є реальним та документально підтвердженим, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі 25 000,00 грн.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту першого частини першої статті 274 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що в ході проведення перевірки Національною поліцією України Головним управлінням Національної поліції в Київській області Бучанським районним управлінням поліції відділення поліції №5, було встановлено що автомобіль позивача пошкодив відповідач.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2021 року у справі №369/8702/21, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП та звільнено його від адміністративної відповідальності за малозначністю, оголошено усне зауваження.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 179 ЦК України передбачено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення речі.
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Аналіз вказаних положень статей 11 та 1166 ЦК України та висновків Верховного Суду дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
Зобов'язання про відшкодування шкоди це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Отже, для відшкодування завданої майнової шкоди необхідно довести неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність усіх зазначених умов є обов'язковою для ухвалення судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за завдану шкоду. У цьому випадку саме на позивача покладено обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Водночас відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) немає вини у заподіянні шкоди.
Деліктні забов'язання або «забов'язання із заподіяння шкоди» - це недоговірні забов'язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав. Метою даного забов'язання є поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, яка несе відповідальність за завдану шкоду.
Відповідно до постанови Верховного суду від 21 березня 2018 року у справі №569/13697/15-ц зазначено, що заподіяння потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком особи, яка завдала шкоди, відшкодувати шкоду.
Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоча цей договір укладений на користь третіх осіб. Законодавство надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує його одержувати. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором страхування не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.
Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Потерпілий на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, з вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та надалі до особи, яка завдала шкоди (ст. 1194 Цивільного кодексу України).
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28 березня 2018 року у справі №296/587/17, від 25 квітня 2018 року у справі №686/ 24612/15-ц, від 25 квітня 2018 року у справі №678/20/16-ц. Такої ж позиції дотримувався Верховний Суд України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі №6-2587цс15.
Тож, можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з наведеного суд дійшов до висновку, що вказані правовідносини є деліктними, та не потребують доказування позивачем законності його вимог. Разом з тим, відповідачу необхідно довести його невинуватість у зазначених позовних вимогах.
Водночас, відповідно до положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, 03 червня 2021 року о 17 год. 30 хв. ОСОБА_1 на дорозі загального користування по АДРЕСА_2 , поблизу будинку ображав нецензурною лайкою ОСОБА_3 , погрожував фізичною розправою, пошкодив його автомобіль Mersedess550, д.н.з. НОМЕР_1 .
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області №369/8702/21 від 03 вересня 201 року ОСОБА_1 , визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП.
Разом з тим, в мотивувальній частині вказаної постанови судом було встановлено, що протокол який було складено відносно ОСОБА_1 , є належним доказом по справі.
Отже, у суду відсутні сумніви щодо неправомірності поведінки ОСОБА_1 , його вині в заподіяній шкоді, наявністю такої шкоди та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Разом з тим,відповідач не довів того, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Отже колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині є ннеобґрунтованимита спростовуються вищевикладеними висновками суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази, якими зафіксовані пошкодження, що були отриманні автомобілем позивача.
Також в матеріалах відсутні докази, які підтверджують стан автомобіля до ушкоджень, що завдав відповідач, не заслуговують на увагу, оскільки цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципах змагальності та диспозитивності, а тому відповідач в разі незгоди з вказаним експертним дослідженням та вищезазначеним розміром матеріального збитку, не був позбавлений права заявити в суді відповідне клопотання про проведення судової криміналістичної та трасологічної експертизи, проте вказаним правом останній не скористався.
Відповідно до «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженої наказом Міністерства юстиції України Фонду державного майна від 24 листопада 2003 року, затверджено Перелік рекомендованих нормативно-правових актів, методичної, довідкової літератури та комп'ютерних баз даних з програмним забезпеченням, до яких входять комп'ютерні програми для складання кошторису відновлювального ремонту КТЗ іноземного виробництва "Audatex М21", "Audatex М95", "AudaShare" - Німеччина.
Разом з тим відповідно до Висновку експерта №01-29/12 від 29 грудня 2021 року, експертом було використано програмне забезпечення «Audatex», яка відповідає вимогам, що зазначені в «Методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів».
Доводи апелянта про те, що надавач послуг програмного забезпечення ТОВ «Аудатекс Україна» є неліцензійним користувачем, є необґрунтовані, оскільки в «Методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» відсутні обмеження щодо вибору надавача послуг.
Також апелянтом не надано доказів апеляційному суду про те, що ТОВ «Аудатекс Україна» є неліцензійним надавачем послуг та порушує Закон України «Про авторське право та суміжні права».
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при складанні вказаного висновку експертом використовувались чинні та дозволені в Україні інформаційні джерела для визначення реальної суми матеріального збитку у вказаному випадку.
Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. 2. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. 3. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. 4. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. 5. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з Картки руху документа користувача «Електронного суду», заява про постановлення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та інших судових витрат у справі за № 369/5/22 була створена 26 червня 2023 року.
Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апелянта про те, що позивач пропустив строк на подачу заяви про розподіл судових витрат є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, оскільки останнім днем подачі заяви про ухвалення додаткового рішення є 26 червня 2023 року та документ було створено в Електронному суді 26 червня 2023 року.
Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про задоволення позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні в матеріалах справи докази і надав їм належну оцінку, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимого в повному обсязі.
Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного Київської області від 15 червня 2023 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного Київської області від 28 червня 2023 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий Гуль В.В.
Судді Матвієнко Ю.О.
Мельник Я.С.