Головуючий у суді першої інстанції: Сіромашенко Н.В.
Єдиний унікальний номер справи № 761/40803/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1776/2024
03 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
секретар - Кролівець О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування, прокуратури,
У грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Оболонського Управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.02.2016 року Оболонським управлінням поліції Головного управління Національної поліції України у м. Києві розпочато кримінальне провадження №12016100050001790 за ч.2 ст. 190 КК України.
В подальшому, 03.06.2016 позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України. 03.06.2016 року за погодженням з прокурором слідчим внесено клопотання про обрання щодо позивача запобіжного заходу - особистого зобов'язання.
Слідчим суддею Оболонського районного суду м. Києва 06.06.2016 за результатами розгляду такого клопотання стосовно позивача застосовано запобіжний захід - особисте зобов'язання строком до 01.08.2016 з покладенням додаткових обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України: прибувати за кожною вимогою до слідчого СВ Оболонського УП ГУ Національної поліції у м. Києві, у провадженні якого перебуває дане кримінальне провадження та до процесуального керівника, який здійснює процесуальне керівництво, слідчого судді, суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні. Позивача попереджено, що в разі невиконання покладених на нього обов'язків, до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і накладено грошове стягнення.
Органом досудового розслідування 22.07.2016 змінено правову кваліфікацію інкримінованого позивачу діяння з ч.2. ст.190 КК України на ч.2 ст.192 КК України.
Після цього, 28.07.2016 позивачу вручено копію обвинувального акту, затвердженого прокурором Київської місцевої прокуратури №5, який в подальшому спрямовано до Шевченківського районного суду м. Києва.
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14.02.2020 року у справі №761/27012/16 позивача повністю виправдано та визнано невинуватим у зв'язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується. Ухвалою Київського апеляційного суду від 03.07.2020 року виправдувальний вирок щодо позивача залишено в силі.
Позивач вважає, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивача, останньому завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку від 14.02.2020 року.
Наголошує, що незаконне притягнення позивача до кримінальної відповідальності викликало сильні душевні страждання останнього та спричинило низку негативних наслідків у його житті, що призвело до втрати душевного спокою, посилило його знервованість та створило психологічний дискомфорт, поглибило відчуття страху через невизначеність, викликану тривалим кримінальним переслідуванням позивача. Спровокувало у нього почуття безпорадності та тривогу й невпевненість за власне майбутнє та майбутнє власної родини, єдиним годувальником якої він є, через страх можливого засудження. Викликало обурення несправедливістю щодо нього з боку органів державної влади, посадових осіб та неможливістю швидкого поновлення своїх порушених прав. Створило непереборний страх перед можливим несправедливим засудженням. Вказує, що незаконне переслідування порушило звичайний для позивача уклад життя, через необхідність вжиття податкових заходів для захисту своїх імені та репутації, порушило нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження повноцінного громадського життя. Позивач був обмежений у вільному виборі місця знаходження та поведінки, оскільки відносно нього було застосовані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді особистого зобов'язання з покладення обов'язків, що додатково обмежували його права та свободи. Позивач втратив авторитет серед оточення, що спричинило необхідність виправдовуватися перед іншими через безпідставні звинувачення у причетності до вчинення злочину.
Позивач, виходячи з характеру душевних страждань, їх глибини та тривалості, враховуючи засади розумності й справедливості, оцінив завдану йому моральну шкоду на суму 500 000 гривень.
Також позивач зазначав, що його захист у кримінальному провадження здійснював адвокат Ковальчук В.В. на підставі Договору про надання правової допомоги від 03.06.2016, ордера. Участь адвоката у справі підтверджується вироком суду від 14.02.2020, у якому адвокат Ковальчук В.В. зазначений, як захисник позивача. Також надання правової допомоги адвокатом підтверджується копією Договору між позивачем та адвокатом від 03.06.2016 про надання правової допомоги, копіями процесуальних документів, складених та поданих під час досудового розслідування кримінального провадження № 12016100050001790 та в суді, а також копіями ухвал слідчих суддів, ухвалених за результатами розгляду скарг адвоката, реєстром матеріалів кримінального провадження, апеляційною скаргою прокурора, тощо.
Вказував, що за надання вказаних послуг ним понесені витрати у розмірі 157 500,00 грн.
На підставі викладеного, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просив:
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 500 000,00 грн;
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача на відшкодування витрат на правову допомогу 157 500,00 грн;
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з розглядом даної справи.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що належним відповідачем у справі про відшкодування моральної шкоди у даній справі є держава в особі того органу, діяннями якого завдано шкоду. Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивач пред'явив даний позов до неналежного відповідача.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
У скарзі посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що відповідачами у даній справі позивач визначив ті державні органи, які порушили його права, а саме - Київська міська прокуратура та ГУ НП України в м. Києві. Тому висновок суду про неналежність суб'єктного складу відповідачів є безпідставним, таким, що суперечить законодавству та судовій практиці Верховного Суду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ГУ ДКСУ у м. Києві проти задоволення скарги позивача заперечив та просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване. Зазначає, що позивач не довів причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та завданням йому моральної шкоди.
Відповідач ГУ НП України в м. Києві також подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване. Стверджує, що позовні вимоги є недоведеними.
Київська міська прокуратура подала до суду письмові пояснення, в яких також стверджує, що рішення суду є законним та обґрунтованим, позовні вимоги безпідставні.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Представники сторін взяли участь у судових засіданнях в апеляційному суді.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №12016100050001790 вбачається, що 19 лютого 2016 року до ЄРДР внесено відомості стосовно вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України (т.1, а.с.42).
Встановлено, що 02 червня 2016 року ОСОБА_1 у відповідності до ст. 278 КПК України було повідомлено про підозру з урахуванням визначеного ч. 1 ст. 276 КПК України випадку.
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 06.06.2016 клопотання слідчого СВ Оболонського УП ГУ Національної поліції в м. Києві Рудченка В.В., погодженого процесуальним керівником у даній справі - прокурором Київської місцевої прокуратури №5 Вербановським В.В., про застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання стосовно ОСОБА_1 - задоволено частково. Застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такого, що народився у м. Рина Латвійської Республіки, запобіжний захід у виді особистого зобов'язання. У іншій частині задоволення клопотання - відмовлено. Покладено на підозрюваного ОСОБА_1 на строк до 01 серпня 2016 року обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого СВ Оболонського УП ГУ Національної поліції у м. Києві Рудченка В.В., у провадженні якого перебуває дане кримінальне провадження та до процесуального керівника, який здійснює процесуальне керівництво, слідчого судді, суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10
Роз'яснено підозрюваному ОСОБА_1 , що в разі невиконання покладених на нього обов'язків, до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і накладено грошове стягнення. Контроль за виконанням ухвали покладено на слідчого СВ Оболонського УП ГУ Національної поліції в м. Києві Рудченка В.В. (т.1, а.с.44-47).
Також встановлено, що 22.07.2016 органом досудового розслідування змінено правову кваліфікацію інкримінованого позивачу діяння з ч.2. ст.190 КК України на ч.2 ст.192 КК України.
В подальшому, 28.07.2016 позивачу вручено копію обвинувального акту, затвердженого прокурором Київської місцевої прокуратури №5, який в подальшому спрямовано до Шевченківського районного суду м. Києва.
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14.02.2020 у справі №761/27012/16 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 192 КК України, та виправдано його у зв'язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується (т.1, а.с.14-31).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03.07.2020 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення. Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін. (т.1, а.с.32-40).
За змістом ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Спеціальні підстави відповідальності за матеріальну шкоду, завдану незаконними діями органів державної влади та місцевого самоврядування, визначаються ст.ст. 1173 - 1176 ЦК України. Підстави стягнення з означених органів моральної шкоди регламентуються ст. 1167 ЦК України.
Стаття 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідачів, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідачів та заподіяною шкодою.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
У постанові від 15.08.2019 у справі № 823/782/16 Верховний Суд зробив висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб'єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.
Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній собі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон України № 266/94-ВР) та статтях 1167, 1176 ЦК України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала (пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).
Право на відшкодування шкоди виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
Такі правові позиції є усталеними, про що зазначено, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).
До реабілітуючих підстав належать: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпання можливості їх отримати.
Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону України № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону України № 266/94-ВР визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Отже законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справа № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 29травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, відповідачами позивач визначив Київську міську прокуратуру, Головне управління Національної поліції у місті Києві та Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19).
Отже, незалучення до участі у справі Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не може бути самостійною підставою для відмови в позові про відшкодування шкоди, заподіяної державою (постанова Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 289/2110/21 (61-5136св22)).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) зазначено, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі.
Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів (висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21)).
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, діяннями якого завдано шкоду. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Зі встановлених судом обставин справи вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016100050001790 здійснювалося Оболонським управлінням поліції Головного управління Національної поліції України у м. Києві, яке є структурним підрозділом Головного управління Національної поліції України у м. Києві.
Суд також ураховує, що належним відповідачем у даній категорії справ є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, діяннями якого завдано шкоду, а не безпосередньо такий орган державної влади. Відтак у такому випадку наявність чи відсутність у відповідного органу державної статусу юридичної особи не є обов'язковим.
Як убачається з матеріалів справи, неправомірні дії відповідачів у даній справі, підтверджуються вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14.02.2020 року у справі №761/27012/16 позивача повністю виправдано та визнано невинуватим у зв'язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується. Ухвалою Київського апеляційного суду від 03.07.2020 року виправдувальний вирок щодо позивача залишено в силі.
Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, - право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду.
Статтею 3 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що в наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.
Виходячи з викладеного, право позивача на отримання відшкодування моральної шкоди передбачене Законом.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 зазначеного Закону, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільних законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У відповідності до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімум доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 квітня 2024 року складає 8000 грн.
Враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством з моменту повідомлення йому про підозру до ухвалення щодо нього виправдувального вироку - сукупно 44,5 місяців, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим за 356 000 грн (8000 грн х 44,5 місяців).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Отже, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши всебічно, повно та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 356 000 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу, понесених під час кримінального провадження, не підлягають задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 ст. 126 КПК визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
ВП ВС дійшла висновку, що кримінальний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком.
Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті. Очевидно, що, звільняючи особу від кримінальної відповідальності, суд або суддя має вирішити питання про скасування чи зміну запобіжного заходу, речові докази, розподіл процесуальних витрат тощо. Таким чином, ВП ВС вважає, що це питання може бути вирішене й ухвалою суду.
Нормами КПК встановлено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат (п. 13 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374 КПК). Оскільки ст. 126 КПК визначено, що означене питання може бути вирішено й ухвалою суду, ВП ВС робить висновок, що у випадку заявлення учасниками кримінального провадження клопотання про компенсацію процесуальних витрат суд, ухвалюючи остаточне рішення за результатами розгляду кримінального провадження (вирок або ухвалу), вирішує питання щодо розподілу процесуальних витрат.
У справі № 462/6473/16-ц ВП ВС зазначила, що питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК. Якщо це питання не було вирішене судом, сторони кримінального провадження, свідок, експерт, спеціаліст і перекладач мають можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. А тому такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.
ВП ВС не встановила підстав для відступу від правового висновку, висловленого нею раніше у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18), оскільки процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого. Такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли.
КПК не обмежує процесуальну форму вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат, у тому числі витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком.
Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не може бути єдиною підставою для скасування прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, оскільки не є істотним порушенням вимог КПК та не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості і призначення покарання.
Такі висновки викладено у постанові ВП ВС від 17 червня 2020 року по справі 3 598/1781/17.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що питання стягнення витрат, понесених позивачем під час розгляду справи за його обвинуваченням у вчиненні злочину в порядку кримінального судочинства, має вирішуватись в межах відповідного кримінального провадження, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,376,381 - 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2023 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування, прокуратури- задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) - 356 000 (триста п'ятдесят шість тисяч) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині у задоволені позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено 06 червня 2024 року.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова