смт. Новомиколаївка
про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою
05 червня 2024 року Справа № 322/579/24 Провадження № 1-кп/322/83/24
Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого - ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),
захисника - ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
розглядаючи у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,
встановив:
02.04.2024 до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов обвинувальний акт у вищезазначеному кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.01.2024 за № 62024080100000190.
Ухвалою суду від 02.04.2024 було призначено підготовче судове засідання у справі.
Ухвалою суду від 10.04.2024 було призначено судовий розгляд кримінального провадження.
04.06.2024 судом було отримано клопотання прокурора від 03.06.2024 про обрання (продовження) запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в якому прокурор просив застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави.
В обґрунтування клопотання прокурором зазначено таке.
Наказом командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_1 від 18 серпня 2023 року № 229 військовослужбовця за контрактом майора ОСОБА_6 призначено на посаду офіцера відділу протиповітряної оборони військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
На підставі вищевказаного наказу командира, відповідно до накладних про на видавання (здавання) військового майна у військовій частині НОМЕР_1 № 520 та № 521 від 19 серпня 2023 року, майору ОСОБА_7 видано зброю - пістолет Макарова (ПМ) 9 мм, № НОМЕР_2 і боєприпаси до нього - патрони калібру 9 мм у кількості 16 штук, які є військовим майном, що перебуває на балансі військової частини НОМЕР_1 .
Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, майор ОСОБА_8 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим, майор ОСОБА_8 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
10 листопада 2023 року, майор ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, маючи при собі зброю - пістолет Макарова (ПМ) 9 мм, № НОМЕР_2 і боєприпаси до нього - патрони калібру 9 мм у кількості 16 штук, які є військовим майном, що перебуває на балансі військової частини НОМЕР_1 і відповідно до накладних на видавання (здавання) військового майна у військовій частині НОМЕР_1 № 520 та № 521 від 19 серпня 2023 року, були йому видані, самовільно залишив місце служби, а саме: місце дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 , таким чином ухилився від військової служби.
З 10 листопада 2023 року майор ОСОБА_8 обов'язки військової служби не виконував, до місця служби безпідставно не прибував, проводячи час на власний розсуд. При цьому, майор ОСОБА_4 не вживав жодних заходів для з'явлення у військову частину, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості для цього.
Таким чином, 10 листопада 2023 року майор ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем, в порушення вимог ст.ст. 11,16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, перебуваючи в умовах воєнного стану, діючи з метою ухилення від проходження військової служби, без поважних причин, із зброєю, самовільно залишив місце служби, а саме: місце дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 та ухилився від військової служби, тобто вчинив дезертирство.
Військовослужбовець ОСОБА_8 , за викладених вище обставин, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, із зброєю, вчинене в умовах воєнного стану.
Необхідність обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Так, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується, тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання ОСОБА_6 винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення понесення покарання.
Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується тим, що ОСОБА_8 перебуваючи на волі, самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показанням інших осіб, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення, тим самим перешкодити встановленню істини в кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити виконання запланованих процесуальних рішень у кримінальному провадженні. У випадку не застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, існує вірогідність незаконного впливу на свідків. Вказані дії можуть протиправно перешкоджати кримінальному провадженню та встановленню всіх обставин події, зокрема перешкоджати їх прибуттю до слідчого, прокурора або суду, іншим чином вплинути на своїх колишніх знайомих по службі тощо.
Ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, обґрунтовується тим, що обвинувачений ОСОБА_8 перебуваючи на волі, за допомогою інших осіб, або будь-яким іншим способом із застосуванням будь-яких засобів може перешкоджати кримінальному провадженню будь- яким іншим чином, чим може перешкодити встановленню істини у справі, знищити не вилучені документи та речові докази.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_8 , обґрунтовується тим, що дії обвинуваченого ОСОБА_6 під час вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, а також те, що вчинений останнім злочин, передбачений ч. 4 ст. 408 КК України, є триваючим кримінальним правопорушенням, свідчать про наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення та продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується.
Таким чином, наявний ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Виходячи з наведеного, стороною обвинувачення стверджується про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ст. 177 КПК України.
Водночас, відповідно до частини 4 статті 183 КПК України, під час дії воєнною стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 408 Кримінального кодексу України.
Враховуючи характер злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , значну суспільну небезпечність інкримінованого йому злочину, беручи до уваги, що військове кримінальне правопорушення у період воєнного стану, у вчиненні якого він обвинувачується, є особливо тяжким, сторона обвинувачення вважає за можливе не визначати розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, оскільки вона не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
На підставі вищевикладеного прокурор підтримав клопотання у судовому засіданні.
Захисник та обвинувачений у судовому засіданні заперечили проти клопотання прокурора, при цьому захисник послався на необґрунтованість доводів прокурора щодо наявності вищезазначених ризиків.
Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора, суд виходить з такого.
Ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду Запорізької області від 20.01.2024 ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком по 17.03.2024 із визначенням застави в розмірі 233600,00 грн.
Ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду Запорізької області від 14.03.2024 ОСОБА_4 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком по 19.04.2024 із визначенням застави в розмірі 60 560,00 грн.
Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 15.04.2024 ОСОБА_4 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком по 13.06.2024 включно без визначення розміру застави.
За змістом ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та відповідно до ч. 3 ст. 197 КПК України про його продовження, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.
Положеннями ст.ст. 132, 183 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються. Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Водночас, відповідно до ч. 7 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Щодо заявленого ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд визнає його таким, що носить формальний характер, адже незрозуміло в якому контексті обвинувачений може вплинути на свідків. До того ж не зазначається на яких саме свідків може чинити вплив обвинувачений. Отже, існування цього ризику не доведено стороною обвинувачення. Те саме стосується і ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, про наявність якого стверджує сторона обвинувачення.
Про ризик переховування від суду, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, насамперед свідчить той факт, що ОСОБА_4 усвідомлює суворість покарання яке йому загрожує, в разі доведення його вини. У даному випадку ризик переховування від суду нерозривно пов'язаний з ризиком продовження вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 - дезертирстві.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, та у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Отже, існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є доведеним.
Згідно з ч. 4 ст. 183 КК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Вирішуючи клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , дані про його особу, вік, стан здоров'я.
Вищезазначені обставини, наряду із існуванням високого ступеня ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, дають підстави для висновку, що інший запобіжний захід (застава), не зможе ефективно запобігти ризику переховування обвинуваченого від суду та продовження кримінального правопорушення.
Отже, на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою розмір застави не визначає.
За правилами ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Вислухавши пояснення учасників судового провадження, суд визнає клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки відсутні будь-які дані, підтверджені доказами, які б свідчили про істотне зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, порівняно з тим, коли ОСОБА_4 обирався та продовжувався даний запобіжний захід.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 176 - 178, 183, 194, 197, 331, 369 - 372, 392, 532 КПК України, суд
ухвалив:
1. Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
2. Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто до 03 серпня 2024 року включно.
3. Копію ухвали вручити прокурору та направити обвинуваченому, захиснику та уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
4. Повний текст цієї ухвали оголошено судом 07 червня 2024 року о 15год. 00хв.
Ухвала підлягає негайному виконанню, проте може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк, з дня вручення йому копії ухвали.
Суддя ОСОБА_1