17 травня 2024 року Справа № 160/8934/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,-
05.04.2024 ОСОБА_1 в особі представника Отрох Алли Володимирівни , через систему "Електронний Суд" звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- визнати протиправною відмову ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби;
- зобов'язати ВІЙСЬКОВУ ЧАСТИНУ НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач безпідставно відмовив у задоволенні рапорту стосовно звільнення його з військової служби згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Ухвалою суду від 09.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі № 160/8934/24 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідачем 12.04.2024 подано до суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити, мотивуючи тим, що позивачем в поданому рапорті не підтверджені підстави для звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації, під час воєнного стану, на підставі п.п. «г» (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ немає. Таким чином, відмова відповідача у задоволенні такого рапорту є правомірною та такою, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний на військову службу під час загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 та від 21.08.2023 р. зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 .
04.04.2024 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
До вказаного рапорту були долучені копії підтверджуючих документів, а саме: паспорт та РНОКПП; паспорт, РНОКПП та Витяг з Єдиного державного реєстру демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання дружини - ОСОБА_4 ; свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 ; свідоцтво про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_4 ; свідоцтво про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_5 ; свідоцтво про народження ОСОБА_7 серії НОМЕР_6 ; акт обстеження житлових і матеріально-побутових умов; лист Ковельського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Волинській області від 22.12.2018 №68992/12; довідка Ковельського ВДВС у Ковельському районі Волинської області від 04.10.2023 №57965345/8; розрахунок суми заборгованості ОСОБА_8 по сплаті аліментів від 06.10.2023 №39499791/10.
Військова частина НОМЕР_1 листом від 08.04.2024 №1772/3221 у задоволенні рапорту позивачу відмовили та в обгрунтування відмови було зазначено, що відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. З долучених документів не підтверджено, що немає осіб, зазначених в статті 268 Сімейного кодексу України, які мали б утримувати ОСОБА_7 , отже не підтверджено утримання цієї дитини.
Не погодившись з вищезазначеною відмовою позивач був вимушений звернутись за захистом порушених прав до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
При вирішені спору суд виходить із того, що Закон України "Про військову службу і військовий обов'язок" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 ст. 2 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Як зазначалось вище ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний на військову службу під час загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 та від 21.08.2023 р. зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 .
В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та 04.04.2024 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
До вказаного рапорту були долучені копії підтверджуючих документів, а саме: паспорт та РНОКПП; паспорт, РНОКПП та Витяг з Єдиного державного реєстру демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання дружини - ОСОБА_4 ; свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 ; свідоцтво про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_4 ; свідоцтво про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_5 ; свідоцтво про народження ОСОБА_7 серії НОМЕР_6 ; акт обстеження житлових і матеріально-побутових умов; лист Ковельського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Волинській області від 22.12.2018 №68992/12; довідка Ковельського ВДВС у Ковельському районі Волинської області від 04.10.2023 №57965345/8; розрахунок суми заборгованості ОСОБА_8 по сплаті аліментів від 06.10.2023 №39499791/10.
Військова частина НОМЕР_1 листом від 08.04.2024 №1772/3221 у задоволенні рапорту позивачу відмовили та в обгрунтування відмови було зазначено, що відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. З долучених документів не підтверджено, що немає осіб, зазначених в статті 268 Сімейного кодексу України, які мали б утримувати ОСОБА_7 , отже не підтверджено утримання цієї дитини.
Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: під час дії воєнного стану; через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Судом встановлено, що позивач перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , 1987 р.н., що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 27.06.2017р. та у них є 1 спільна дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво серії НОМЕР_4 від 06.05.2020р.).
У позивача, від ОСОБА_10 є дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво серії НОМЕР_5 від 13.04.2010р.)
У ОСОБА_4 є дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 від - ОСОБА_8 (свідоцтво серії НОМЕР_6 від 23.04.2008р.).
Рідний син від першого шлюбу - ОСОБА_6 - проживає разом з рідною матір'ю ОСОБА_10 .
Обов'язок щодо його утримання позивач виконує на підставі виконавчого листа від 14.11.2018 №369/8253/18. Заборгованість зі сплати аліментів відсутня, що підтверджується листом Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області від 04.10.2023р..
Падчерка - ОСОБА_7 та рідний син - ОСОБА_5 проживають разом з Позивачем та ОСОБА_4 .
В акті обстеження житлових і матеріально-побутових умов Яготинської міської ради Київської області від 27.09.2023 року зазначено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_5 знаходяться на утриманні Позивача.
Відповідно до розрахунку заборгованості по сплаті аліментів №39499791/10 від 06.10.2023 рідний батько падчерки позивача, ОСОБА_8 , станом на 30.09.2020р. має заборгованість 238 787,75 грн.
Таким чином рідний батько падчерки свій обов'язок по утриманню доньки не виконує.
Відповідно до ч.1 ст. 180 Сімейного кодексу України - батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 1 ст. 260 Сімейного кодексу України визначено, що якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст. 268 СК України).
Отже, ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_4 , має право на участь у вихованні ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 (за умови проживання однією сім'єю). При цьому, обов'язок щодо її утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останньої немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Враховуючи, що ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 має батька ОСОБА_8 та матір, суд вважає, що обов'язок щодо її утримання не може бути покладено на її вітчима.
Суд вказує, що позивачем не надано дані щодо відсутності у неповнолітньої ОСОБА_7 рідних діда, баби, або ж неможливості належного утримання ними таких дітей.
Законом України «Про внесення зміни до статті 26 Закону Українеи «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо додаткової підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану» від 20.09.2022 №2599-ІХ, внесено зміни підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідно до яких, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий час, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Виходячи з положень ст.3 Сімейного кодексу України, якою визначено поняття «сім'ї», можливо дійти висновку про те, що сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.
Конституційний Суд України у своєму рішення від 03 червня 1999 року №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну «член сім'ї»: членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визначення їх членами сім'ї, крім спільного проживання, ї ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
В контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту проживання однією сім'єю, а утримання позивачем, як вітчимом, неповнолітніх дітей своєї дружини.
Суд зазначає, що сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, проте стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
Так, в силу положень ч.1 ст.268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Тобто, в контексті спірних відносин, позивач мав би обов'язок по утриманню неповнолітньої дитини своєї дружини, як щоб її матір, батько або зазначені у цій нормі особи (у разі їх наявності) з поважних причин не могли б надавати їм належного утримання.
Проте позивачем не було доведено таких обставин.
Наданий позивачем Акт обстеження житлових і матеріально-побутових умов Яготинської міської ради Київської області від 27.09.2023 року про те, що за адресою: АДРЕСА_1 проживає його дружина та неповнолітні діти, також не свідчить про перебування на утриманні позивача неповнолітньої дитини його дружини, оскільки сам факт проживання однією сім'єю про такі обставини не свідчить.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивачем, під час розгляду справи, не було доведено факту перебування на його утриманні трьох і більше неповнолітніх дітей, а тому відмова відповідача у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби є правомірною, а вимоги позову такими, що не підлягають задоволенню.
Зазначений висновок узгоджується із постановою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 160/11228/23.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ПН НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 17 травня 2024 року.
Суддя Е.О. Юрков