06 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/30162/23 пров. № А/857/4313/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.
Обрізко І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Брильовський Р.М.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження м.Львів 30 січня 2024 року у справі №380/30162/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
21.12.2023 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, просила: визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо відмови у прийнятті від ОСОБА_1 декларації від 10.11.2023 року про відмову від громадянства російської федерації; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію від 10.11.2023 про відмову від громадянства російської федерації.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо відмови у прийнятті від ОСОБА_1 декларації від 10.11.2023 про відмову від громадянства російської федерації.
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути декларацію від 10.11.2023 про відмову ОСОБА_1 від громадянства російської федерації.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для звернення позивача із декларацією про відмову від іноземного громадянства за п. 1 декларації є наявність двох умов, це звернення позивача до уповноваженого органу російської федерації із клопотанням про припинення російського громадянства та сплив встановленого законодавством російської федерації строку для розгляду такого клопотання. Суд першої інстанції вказав, що звернення позивача 18.11.2021 до Генерального консульства російської федерації у Львові із письмовою заявою про вихід із громадянства російської федерації у зв'язку із набуттям громадянства України та те, що сплив строк розгляду такої заяви і позивачем не отримано документа про припинення російського громадянства, слід розцінювати, як законні підстави для позивача щодо подачі до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області декларації про відмову від іноземного громадянства відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2235-III. Суд першої інстанції вважає, що дії Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо відмови у прийнятті декларації позивача про відмову від іноземного громадянства від 10.11.2023 є протиправними через відсутність законних підстав для такої відмови. Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 10.11.2023 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням правової позиції викладеної судом та прийняттям відповідного рішення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги.
Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року та ухвалити нове, яким в позові відмовити.
ОСОБА_1 просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року в частині відмови та ухвалити нове, яким в позов задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що при прийнятті оспорюваного рішення суд першої інстанції припустився помилки та необґрунтовано відмовив в задоволенні вимоги щодо зобов'язання відповідача прийняти від позивача декларацію про відмов від іноземного громадянства від 10.11.2023, обравши неефективний спосіб захисту порушеного права та замість цього зобов'язав відповідача повторно розглянути декларацію від 10.11.2023 про відмову ОСОБА_1 від громадянства російської федерації. Скаржник вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача обмежився лише роз'ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації. Скаржник вважає, що з метою уникнення необхідності подачі нових позовів, належним та дієвим способом захисту прав позивача в межах спірних правовідносин є задоволення позову повністю.
Апеляційну скаргу Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області мотивовано тим, що відсутні відомості про те, що процедура припинення громадянства російської федерації, яка має бути врегульована відповідним законодавством саме зазначеної держави, не здійснюється чи була скасована, в тому числі через звернення до дипломатичних (консульських) представництв російської федерації в третіх країнах. Скаржник вказує, що оскільки питання припинення іноземного громадянства та процедура припинення іноземного громадянства належать до виключної компетенції уповноважених органів іноземної держави та регулюються відповідними нормативно-правовими актами іноземної держави, а отже, вплинути на ситуацію щодо припинення іноземного громадянства особами, які набули громадянство України, уповноважені органи України не мають правових підстав. Також, скаржник вказує, що позивач не навів жодних достатніх, допустимих та належних доказів щодо існування реального негативного впливу безпосередньо на його права, свободи та інтереси та що відповідач своїми роз'ясненнями норм чинного законодавства такі будь-яким чином порушив. Скаржник вважає, що даний позов має бути залишений без задоволення за безпредметністю, безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки відповідач не приймав жодних рішень суб'єкта владних повноважень, які б тягнули за собою негативні наслідки для позивача - громадянство України позивачем не втрачено та таке не скасовано.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.
Судом першої інстанції встановлено, що 20.10.2021 рішенням Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області позивач, громадянка російської федерації, ОСОБА_1 , набула громадянство України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України», у зв'язку з чим 05.11.2021 року Головним управлінням ДМС у Львівській області оформлено тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_1 на строк до 20.10.2023.
18.11.2021 року позивач звернулася до Генерального консульства російської федерації у Львові із письмовою заявою про вихід із громадянства російської федерації у зв'язку із набуттям громадянства України.
Вказана заява отримана консульством 18.11.2021 року, на підтвердження цього позивачці видана відповідна довідка за підписом третього секретаря Генерального консульства росії у м. Львові Звягіна Н.А.
Вказаною довідкою засвідчено, що заява ОСОБА_1 про вихід із громадянства російської федерації прийнята до розгляду на підставі статті 19 частини 2 Федерального закону від 31 травня 2002 № 62-Ф3 «Про громадянство російської федерації» 18 листопада 2021 р. і зареєстрована за № 270023345. Консульський збір за оформлення заяви про вихід з громадянства російської федерації у розмірі 1820 грн. позивачем сплачено. Зі змісту довідки Генерального консульства російської федерації у Львові вбачається, що термін розгляду заяв щодо громадянства до 6 місяців. Відомості про результати розгляду заяви з питання громадянства варто перевіряти не раніше, ніж через три місяці на сайті lvov.mid.ru, розділ «Питання громадянства російської федерації», підрозділ «Перевірка результатів розгляду заяв з питань громадянства».
10.11.2023 позивач подала до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Декларацію про відмову від громадянства російської федерації з підстав, визначених п.1. Декларації, а саме що протягом шести місяців з моменту прийняття від неї клопотання про припинення російського громадянства уповноваженими органами російської федерації не було видано документа про припинення громадянства. Повідомлень від уповноважених органів російської федерації про відмову в задоволенні клопотання про вихід з громадянства вона не отримувала. До Декларації долучено довідку Генерального консульства російської федерації у Львові від 18.11.2021.
За результатом розгляду вказаної вище декларації позивачем отримано відповідь від Головного управління ДМС України у Львівській області № Б-1127/6/4601-23/4601.3.7/14187-23 від 20.11.2023.
Зі змісту вказаної відповіді вбачається, що Головним управлінням ДМС України у Львівській області розглянуто звернення позивача від 10.11.2023 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства. Відповідач вказує на те, що питання припинення громадянства російської федерації до повноважень ДМС не належить та покладається саме на особу. При цьому питання припинення іноземного громадянства та процедура припинення іноземного громадянства належать до виключної компетенції уповноважених органів іноземної держави та регулюються відповідними нормативно-правовими актами іноземної держави, а отже, вплинути на ситуацію щодо припинення іноземного громадянства особами, які набули громадянство України, уповноважені органи України не мають правових підстав. Довідку № 270023345, видану 18 листопада 2021 Генеральним Консульством російської федерації у Львові Головним управлінням взято до уваги. Додатково Головне управління ДМС України у Львівській області у вказаній відповіді повідомило, що 07.08.2023 внесено до Верховної ради проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканості України» (реєстраційний номер 9585). Законопроектом передбачено, що громадяни російської федерації окрім осіб, зазначених у підпункті 2.2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» цього законопроекту, які в період з 24 лютого 2020 набули громадянство України відповідно до закону України «Про громадянство України» і подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, зобов'язані будуть подати документ про припинення іноземного громадянства протягом року з дня припинення чи скасування воєнного стану, якщо строк виконання такого зобов'язання вже сплив. Покликавшись на наведене вище, ГУ ДМС у Львівській повернуло позивачці декларацію про відмову від іноземного громадянства з мотивів відсутності підстав для її подання.
Вважаючи дії Головного управління ДМС у Львівській області протиправними, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III (Закон №2235-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №2235-III громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Положенням статті 6 Закону №2235-III закріплено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Згідно з частиною 5 статті 8 Закону №2235-III іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2235-III зобов'язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.
Згідно з частиною 8 статті 8 Закону №2235-III особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2235-III декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2235-III іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 9 Закону №2235-III однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців). Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Як правильно встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1 набула громадянство України за територіальним походженням в порядку статті 8 Закону №2235-III.
Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень відповідно до пунктів 117 та 119 якого у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України.
Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.
Особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.11.2021 року позивач звернулася до Генерального консульства російської федерації у Львові із письмовою заявою про вихід із громадянства російської федерації у зв'язку із набуттям громадянства України.
Вказана заява отримана консульством 18.11.2021року, на підтвердження цього позивачці видана відповідна довідка за підписом третього секретаря Генерального консульства росії у м. Львові Н.А. Звягіна.
Вказаною довідкою засвідчено, що заява ОСОБА_1 про вихід із громадянства російської федерації прийнята до розгляду на підставі статті 19 частини 2 Федерального закону від 31 травня 2002 № 62-Ф3 «Про громадянство російської федерації» 18 листопада 2021 р. і зареєстрована за № 270023345. Консульський збір за оформлення заяви про вихід з громадянства російської федерації у розмірі 1820 грн. позивачем сплачено. Зі змісту довідки Генерального консульства російської федерації у Львові вбачається, що термін розгляду заяв щодо громадянства до 6 місяців. Відомості про результати розгляду заяви з питання громадянства варто перевіряти не раніше, ніж через три місяці на сайті lvov.mid.ru, розділ «Питання громадянства російської федерації», підрозділ «Перевірка результатів розгляду заяв з питань громадянства».
10.11.2023 позивач подала до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Декларацію про відмову від громадянства російської федерації з підстав, визначених п.1. Декларації, а саме що протягом шести місяців з моменту прийняття від неї клопотання про припинення російського громадянства уповноваженими органами російської федерації не було видано документа про припинення громадянства. Повідомлень від уповноважених органів російської федерації про відмову в задоволенні клопотання про вихід з громадянства вона не отримувала. До Декларації долучено довідку Генерального консульства російської федерації у Львові від 18.11.2021.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 3) та до цього часу дія воєнного стану продовжена відповідними Указами Президента України.
Крім того встановлено, що у зв'язку зі збройною агресією та масованим вторгненням збройних сил РФ в Україну 24.02.2022 офіційно розірвані дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією, а тому посольства та консульства РФ в Україні припинили свою діяльність.
Визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), адже як в законодавстві України, так і в законодавстві рф відсутнє правове регулювання процедури припинення громадянства (підданства) за ініціативою особи в разі ведення воєнних дій між відповідними державами.
Таким чином, на переконання суду апеляційної інстанції, позивач вживала залежних від неї заходів щодо припинення громадянства російської федерації, однак це не призвело до відповідного правового результату з незалежних від неї причин.
Разом з тим, хоч у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України консульські установи держави-агресора в Україні не працюють, однак з початку повномасштабного вторгнення законодавство України не зазнало змін в частині визначення порядку дій та їх послідовності щодо відсутності в особи можливості отримання документа про припинення громадянства такої держави з незалежних від неї причин, що в свою чергу призводить до фактичного порушення прав такої особи.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що відсутність у чинному законодавстві України альтернатив або відповідного правового механізму вирішення подібних спірних правовідносин нівелює реалізацію права особи з огляду на неможливість де-факто ним скористатися, незважаючи на його проголошення де-юре та не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими Законом №2235-III.
Європейський Суд з прав людини, практика якого в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» підлягає застосуванню судами разом з Конвенцією як джерело права, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (29979/04), аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії».
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява №32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява №35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Аналізуючи зміст листа Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області № Б-1127/6/4601-23/4601.3.7/14187-23 від 20.11.2023, який скерований на подану позивачем декларацію, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, вирішуючи питання щодо прийняття/повернення декларації позивача обмежився лише роз'ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації.
На переконання суду апеляційної інстанції роз'яснення відповідача, за результатом розгляду декларації щодо «…за результатами розгляду встановлено, що 20.10.2021 рішенням Головного управління Ви набули громадянство України відповідно до частини першої статті 8 Закону та 05.11.2021 Вам оформлено тимчасове посвідчення громадянина України, строк дії - до 20.10.2023, тобто до 20.10.2023 Ви повинні подати до Головного управління документ про припинення громадянства російської федерації», на переконання суду апеляційної інстанції є нічим іншим, як протиправною відмовою та створення штучних перешкод у реалізація права позивача на громадянство як невід'ємним правом людини.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивач мала право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки позбавлена можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації з незалежних від неї причин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, а також у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а.
На переконання суду апеляційної інстанції, визначений судом першої інстанції спосіб захисту щодо зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути декларацію від 10.11.2023 про відмову ОСОБА_1 від громадянства російської федерації не гарантуватиме повного захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, в тому числі і можливих наступних звернень до суду.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що оскільки метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права, а відтак слід зобов'язати відповідача прийняти декларацію від 10.11.2023 про відмову від громадянства російської федерації.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені у справі обставини та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо протиправності відмови відповідача у прийнятті декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства, однак з метою повного захисту прав позивача апеляційний суд вважає, що слід зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію від 10.11.2023 про відмову від громадянства російської федерації, та відповідно позов задовольнити повністю.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
В порядку ст.139 КАС України слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України у Львівській області на користь ОСОБА_1 1610 грн. 40 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги згідно платіжної інструкції №0.0.3486520083.1 від 21.02.2024.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції при ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмову в позові слід скасувати та ухвалити в цій частині судове рішення, яким позов задовольнити.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року в частині відмови в позовних вимогах скасувати та прийняти рішення в цій частині, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію від 10.11.2023 про відмову від громадянства російської федерації.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 11, м.Львів, 79007, код ЄДРПОУ 37831493) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 1610 (одна тисяча шістсот десять) грн. 40 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги згідно платіжної інструкції №0.0.3486520083.1 від 21.02.2024.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко