ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у прийнятті додаткового рішення
"06" червня 2024 р. справа № 300/1675/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження заяву адвоката Мужика Л.І. про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
У провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 адміністративний позов задоволено частково. Зокрема:
1) визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», з розрахунку прожиткового мінімуму в розмірі 2 270 грн; з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», з розрахунку прожиткового мінімуму в розмірі 2 481 грн; з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік», з розрахунку прожиткового мінімуму в розмірі 2 684 грн; з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», з розрахунку прожиткового мінімуму в розмірі 3 028 грн;
2) зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області видати ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці:
з 01.01.2021, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік»;
з 01.01.2022, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік»;
з 01.01.2023, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік»;
з 01.01.2024, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік»;
в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Також вказаним рішенням судом вирішено питання щодо судових витрат в частині сплати судового збору. Так, за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, враховуючи часткове задоволення позову, стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в розмірі 2 906,88 грн.
30.05.2024 на адресу суду через підсистему «Електронний суд» скеровано заяву представника позивача - адвоката Мужика Л.І. про ухвалення додаткового судового рішення щодо вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, в обґрунтування якої зазначено, що між позивачем у справі та адвокатом укладено договір №10-02/24 про надання правової допомоги від 10.02.2024, предметом якого є консультування, підготовка позовної заяви та інших процесуальних документів, а також представництво (за необхідності) інтересів клієнта у Івано-Франківському окружному адміністративному суді з метою зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області видати Клієнту довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (п.п. 1.1-1.2 Договору).
Розглянувши вказану заяву представника позивача та матеріали адміністративної справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно змісту адміністративного позову, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Судом встановлено,що в матеріалах справи містяться наступні докази, долучені представником позивача на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу: копія ордера серії АТ №1063388 про надання правничої допомоги (а.с. 9), копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №939, виданого 30.08.2012 ОСОБА_2 (а.с. 11).
Окрім цього, до заяви про ухвалення додаткового судового рішення представником позивача долучено копію договору про надання правової допомоги №10-02/24 від 10.02.2024 (а.с. 70-71) та копію акта виконаних робіт від 28.05.2024 до Договору №10-02/24 про надання правової допомоги від 10.02.24, згідно з яким сторони узгодили, що загальна вартість робіт (наданих послуг) адвоката становить 10 000,00 грн(а.с. 72).
Суд зазначає. що згідно з частиною 3 статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Окрім зазначеного, частинами 4 та 5 вказаної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги й її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.
Суд зауважує, що жодного фінансового документа, що свідчить про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, представником позивача не надано.
Як уже зазначено судом, такий факт може бути доведено на підставі квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документа, касового чеку тощо. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказана позиція узгоджується із висновками, наведеними в постановах Верховного Суду від 02.07.2019 по справі №810/795/18 (адміністративне провадження №К/9901/8770/19) та від 20.06.2019 по справі №821/440/17 (адміністративне провадження №К/9901/34320/18).
Окрім того, суд на суперечності між документами, наданими представником позивача суду. Так, згідно наданого ордера серії АТ №1063388 про надання правничої допомоги слідує, що такий виданий на підставі договору №08-03/24 від 08.03.2024 (а.с. 9), водночас, як уже зазначено вище, до заяви про ухвалення додаткового судового рішення представником позивача долучено копію договору про надання правової допомоги №10-02/24 від 10.02.2024 (а.с. 70-71), тобто зовсім інший договір, ніж той, який зазначений у ордері.
Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, заява №19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою, та, як наслідок, у задоволенні заяви позивача про винесення додаткового рішення слід відмовити.
Згідно частини 4 статті 252 КАС України, про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 134, 139, 143, 241-246, 252, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні заяви адвоката Мужика Л.І. про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі №300/1675/24 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи.
Учасникам справи рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.