ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у прийнятті додаткового рішення
"06" червня 2024 р. справа № 300/3005/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження заяву адвоката Бортнічука Л.В. про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправним і скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності, а також зобов'язання до вчинення дій,
У провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправним і скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності, а також зобов'язання до вчинення дій.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 адміністративний позов задоволено. Зокрема:
1) визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 №104650016127 від 12.12.2023;
2) зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, як учаснику бойових дій, у зв'язку із досягнення ним 55-річного віку, з 24.12.2023;
3) визнано протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України у вигляді неприйняття рішення за скаргою ОСОБА_1 на рішення Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області про відмову в призначенні пенсії №104650016127 від 12.12.2023.
30.05.2024 на адресу суду через підсистему «Електронний суд» скеровано заяву представника позивача - адвоката Бортнічука Л.В. про ухвалення додаткового судового рішення щодо вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, в якій зазначено, що розмір витрат на правничу допомогу, які позивач сплатив у зв'язку з розглядом справи, склав 21 000,00 грн (а.с. 115-117).
Розглянувши вказану заяву представника позивача та матеріали адміністративної справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно змісту адміністративного позову, представник позивача зазначив про те, що згідно ч. 7 ст. 139, ч. 3 ст. 143 КАС України, подача доказів, що підтверджують розмір понесених судових витрат, буде здійснена після ухвалення судом рішення по суті позовних вимог для вирішення питання про судові витрати.
Судом встановлено, що в матеріалах справи містяться наступні докази, долучені представником позивача на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу: копія ордера серії АН №1400940 про надання правничої допомоги (а.с. 9), копія договору про надання правничої допомоги №23/09/25 від 25.09.2023 (а.с. 33-34).
Окрім цього, до заяви про ухвалення додаткового судового рішення представником позивача долучено детальний опис робіт, виконаних адвокатом в процесі надання правничої допомоги від 29.05.2024 (а.с. 118), довідку про вартість надання правничої допомоги (а.с. 119) та квитанцію про оплату від 29.05.2024, складену і підписану представником позивача (а.с. 120).
Суд зазначає. що згідно з частиною 3 статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Окрім зазначеного, частинами 4 та 5 вказаної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги й її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.
Як уже вищезазначено судом, на підтвердження понесених витрат на надання правової допомоги представник позивача долучив до матеріалів позову, серед іншого, квитанцію про оплату від 29.05.2024, складену і підписану представником позивача (а.с. 120). Однак, суд звертає увагу на те, що виписана представником позивача квитанція не містить необхідних реквізитів, а тому не є належним фінансовим документом, який підтверджує в даному випадку факт понесення позивачем витрат на правову допомогу.
Водночас, такий факт може бути доведено на підставі квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документа, касового чеку тощо. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказана позиція узгоджується із висновками, наведеними в постановах Верховного Суду від 02.07.2019 по справі №810/795/18 (адміністративне провадження №К/9901/8770/19) та від 20.06.2019 по справі №821/440/17 (адміністративне провадження №К/9901/34320/18).
Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, заява №19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою, та, як наслідок, у задоволенні заяви позивача про винесення додаткового рішення слід відмовити.
Згідно частини 4 статті 252 КАС України, про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 134, 139, 143, 241-246, 252, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні заяви адвоката Бортнічука Л.В. про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі №300/1675/24 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи.
Представнику позивача і відповідачам рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.