05 червня 2024 року ЛуцькСправа № 140/4765/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відновити (надати) пільги як ветерану війни з 01.01.2024, стягнення моральної шкоди в розмірі 3 000 гривень.
В обґрунтування позову позивач вказала, що є пенсіонером за віком, має статус ветерана війни - учасника війни, дитини війни, ветерана праці та вважає, що має право на пільги на сплату за комунальні послуги та стаціонарний телефон.
Згідно із рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 №140/4549/22 зобов'язано Департамент соціальної політики Луцької міської ради надати ОСОБА_1 з 24.12.2021 як учаснику війни пільги, встановлені пунктами 4, 5, 6, 18 частини першої статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Однак, з 01.01.2024 ГУ ПФУ у Волинській області припинило виплату пільг як учаснику війни.
20.03.2024 ОСОБА_1 звернулась із зверненням до ГУ ПФУ у Волинській області щодо поновлення виплати пільг як учаснику війни, проте рішенням від 08.04.2024 №5074-4456/Ж-02/8-0300/24 відмовлено останньому у призначенні виплату пільг як учаснику війни, так як середньомісячний сукупний дохід в розрахунку на одну особу перевищує податкову соціальну пільгу у 2024 (4 240 грн).
Позивач з таким рішенням не погоджується, що й стало причиною звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги заперечив. В обґрунтування цієї позиції вказав, що абзацом другим підпункту 1 пункту 9 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актах України» (далі Закон №76) статтю 14 Закону №3551 було доповнено частиною шостою такого змісту: "Установити, що пільги, передбачені пунктами 1, 2, 4, 5, 6 та 18 частини першої цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України" (набрала чинності з 01.01.2015).
Рішенням Конституційного Суду України від 18.12.2018 №12-р/2018 визнано неконституційними абзац другий підпункту 1, абзац другий підпункту 2, абзаци другий, третій, четвертий підпункту 3 пункту 9 розділу І Закону №76; частину шосту статті 14, частину другу статті 16 Закону №3551 зі змінами. Одночасно установлено, що вони втрачають чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Відтермінування втрати чинності цими положеннями Конституційний Суд України мотивував тим, що для відновлення попереднього рівня соціального захисту учасників війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, або встановлення альтернативних варіантів компенсації скасованих пільг потрібно передбачити кошти у Державному бюджеті України, внести відповідні зміни до законів України. У той же час чинними є положення Порядку №389, які умовою надання пільг вказують не перевищення середньомісячного сукупного доходу сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців за величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Вищевказані положення не скасовані та не визнані неконституційними, а тому є обов'язковими для застосування органами Пенсійного фонду України. Оскільки розмір середньомісячного доходу сім'ї ОСОБА_1 на одну особу (5 606,13 грн) перевищував вказану величину доходу, тому вона не має права на отримання пільг передбачених пунктом 4, 5, 6 частини першої статті 14 Закону №3551.
Крім того, представник відповідача зазначив, що позивач не надав доказів чим саме підтверджується факт заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина відповідача та недоведеності позивачем причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача та завданою моральною шкодою.
З урахуванням наведеного відповідач вважає, що діяв в межах своїх повноважень та відповідно до чинних нормативно-правових актів, а тому у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 є ветераном війни - учасником війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.4). Не є спірною та обставина, що позивач перебуває на обліку в ЄДАРП Луцької міської територіальної громади як учасник війни, дитина війни, ветеран праці та пенсіонер за віком.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 №140/4549/22 зобов'язано Департамент соціальної політики Луцької міської ради надати ОСОБА_1 з 24.12.2021 як учаснику війни пільги, встановлені пунктами 4, 5, 6, 18 частини першої статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Дане рішення набрало законної сили 13.10.2022 та виконувалось до 01.01.2024.
20.03.2024 ОСОБА_1 , звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із зверненням, у якому просила повідомити про причину зупинення виплати пільг по оплаті за користування житлом, комунальними послугами та стаціонарним телефоном та просила відновити виплати, які надані рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 №140/4549/22.
Листом ГУ ПФУ у Волинській області від 08.04.2024 №5074-4456/Ж-02/8-0300/24 позивачу відмовлено у відновлені пільг як учаснику війни та зазначено, що згідно із п. 11 Порядку №389 після закінчення дванадцяти місяців уповноважений орган визначає право пільговика на отримання пільг на наступний період відповідно до пункту 9 порядку №389, в якому зазначено, що органи Пенсійного фонду України з урахуванням отриманої інформації, зазначеної в пунктах 6 - 8 цього Порядку, визначають із 1 грудня 2022 середньомісячний сукупний дохід у розрахунку на одну особу сімей пільговиків, інформацію про яких внесено до Реєстру, шляхом ділення загальної суми грошових доходів кожного із членів сім'ї пільговика, на яких поширюються пільги, за попередні шість місяців на 6 і на кількість членів сім'ї. Інформуємо, що 24.02.2024 був проведений масовий перерахунок згідно Постанови №389. За результатами опрацювання, оскільки середньомісячний сукупний дохід 01.07.2023 по 31.12.2023 становить 5 606,13 грн, відсутні підстави для виплати пільги січня 2024.
Незгода позивача із бездіяльністю відповідача щодо надання пільг з оплати послуг за користування житлом, комунальними послугами, паливом та скрапленим газом, абонентної плати за користування стаціонарним телефоном стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення, формування в суспільстві шанобливого ставлення до них врегульовані Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ).
Згідно з статтею 4 Закон №3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Позивач має статус учасника війни, що підтверджується відповідним посвідченням № НОМЕР_2 , тому на неї поширюється дія Закону №3551-ХІІ.
Відповідно до пунктів 4, 5, 6, 18 частини першої статті 14 Закону №3551-ХІІ учасникам війни надаються, зокрема, такі пільги: 50-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю); 50-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання. Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю. Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 50-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім'ю); 50-процентна знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення; позачергове користування всіма послугами зв'язку та позачергове встановлення телефонів (оплата у розмірі 20 процентів від тарифів вартості основних та 50 процентів - додаткових робіт). Абонементна плата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50 процентів від затверджених тарифів.
Абзацом другим підпункту 1 пункту 9 розділу I Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII) статтю 14 Закону №3551-ХІІ було доповнено частиною шостою такого змісту: «Установити, що пільги, передбачені пунктами 1, 2, 4, 5, 6 та 18 частини першої цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України» (набрала чинності з 01 січня 2015 року).
Тобто наслідком запровадження такої умови для надання окремих пільг стало їх скасування для певного кола осіб.
У зв'язку з прийняттям Закону №76-VIII Кабінет Міністрів України постановою від 04 червня 2015 року №389 затвердив Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї. Згідно з пунктом 1 Порядку №389 він визначає механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, тепло- та електропостачання, природний газ (в тому числі послуги з транспортування, розподілу та постачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами, а також підтвердження права на інші види пільг, які надаються з урахуванням доходу (безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення, зубопротезування тощо) відповідно до законодавства.
За змістом пункту 2 Порядку №389 його дія поширюється на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законом №3551-ХІІ.
Пунктом 3 Порядку №389 установлено, що пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку, надаються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Відповідно до пункту 8 Порядку №389 відомості про доходи пільговиків і членів їх сімей на запити від органів Пенсійного фонду України ДПС надає у п'ятиденний строк у порядку, встановленому Пенсійним фондом України та Мінфіном.
Відомості про соціальні виплати/допомоги, які надаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення (крім частини допомоги при народженні дитини, виплата якої проводиться одноразово, частини допомоги при усиновленні дитини, виплата якої проводиться одноразово, допомоги на поховання, одноразової допомоги, яка надається відповідно до законодавства або за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ незалежно від форми власності), на запити органів Пенсійного фонду України структурні підрозділи з питань соціального захисту населення надають у п'ятиденний строк у порядку, встановленому Пенсійним фондом України та Мінсоцполітики.
Для визначення станом на 1 січня кожного року права на отримання пільг для пільговиків, зазначених у пункті 2 цього Порядку, відомості про яких наявні в Реєстрі, під час визначення органами Пенсійного фонду України середньомісячного сукупного доходу враховуються доходи пільговика і членів його сім'ї (за наявності), зазначених у = пункті 4 = цього Порядку, за III і IV квартали попереднього календарного року.
Для визначення права на отримання пільг для пільговиків, зазначених у пункті 2 цього Порядку, які звернулися із заявою про внесення відомостей до Реєстру осіб, які мають право на пільги, за формою згідно з додатком 3 до Положення про Реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. №117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» (Офіційний вісник України, 2003 р., № 5, ст. 177) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2023 р. №1351, під час визначення органами Пенсійного фонду України середньомісячного сукупного доходу враховуються доходи пільговика і членів його сім'ї (за наявності), зазначених у пункті 4 цього Порядку, за два квартали, що передують місяцю, який передує місяцю звернення.
У пункті 9 Порядку №389 зазначено, що структурні підрозділи з питань соціального захисту населення до 30 листопада 2022 р. з урахуванням отриманої інформації, зазначеної у пунктах 6-8 цього Порядку, визначають протягом десяти днів з дня отримання такої інформації середньомісячний сукупний дохід сім'ї в розрахунку на одну особу шляхом ділення загальної суми грошових доходів кожного члена сім'ї пільговика за попередні шість місяців на 6 і на кількість членів сім'ї.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року №12-р/2018 (справа №1-6/2018(2791/15) визнано неконституційними абзац другий підпункту 1, абзац другий підпункту 2, абзаци другий, третій, четвертий підпункту 3 пункту 9 розділу I Закону №76-VIII; частину шосту статті 14, частину другу статті 16 Закону №3551-XII зі змінами. Одночасно установлено, що вони втрачають чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відтермінування втрату чинності цими положеннями Конституційний Суд України мотивував тим, що для відновлення попереднього рівня соціального захисту учасників війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, або встановлення альтернативних варіантів компенсації скасованих пільг потрібно передбачити кошти у Державному бюджеті України, внести відповідні зміни до законів України.
Отже, у зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 18 грудня 2018 року №12-р/2018 положення частини шостої статті 14 Закону №3551-ХІІ втратили чинність з 18 березня 2019 року та застосуванню надалі не підлягають.
Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначив, що встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність вказаного Закону, підриває довіру до держави (абз.2 п.5 рішення).
Конституційний Суд України вважає, що соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абз.3 п.5 рішення).
З 18 березня 2019 року Законом №3551-XII та Порядком №389 визначено різні підходи щодо надання пільг, встановлених Законом №3551-XII, у тому числі статтею 14 для учасників війни. Так Закон №3551-XII не ставить у залежність надання пільг від середньомісячного доходу сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу. У той же час чинними є положення Порядку №389, які умовою надання пільг вказують не перевищення середньомісячного сукупного доходу сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців за величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Так згідно з пунктом 11 Порядку №389 після закінчення дванадцяти місяців уповноважений орган визначає право пільговика на отримання пільг на наступний період відповідно до пункту 9 цього Порядку.
Відповідно до пункту 9 цього Порядку структурні підрозділи з питань соціального захисту населення до 30 листопада 2022 р. з урахуванням отриманої інформації, зазначеної у пунктах 6-8 цього Порядку, визначають протягом десяти днів з дня отримання такої інформації середньомісячний сукупний дохід сім'ї в розрахунку на одну особу шляхом ділення загальної суми грошових доходів кожного члена сім'ї пільговика за попередні шість місяців на 6 і на кількість членів сім'ї.
Органи Пенсійного фонду України з урахуванням отриманої інформації, зазначеної в пунктах 6-8 цього Порядку, визначають із 1 грудня 2022 середньомісячний сукупний дохід у розрахунку на одну особу сімей пільговиків, інформацію про яких внесено до Реєстру, шляхом ділення загальної суми грошових доходів кожного із членів сім'ї пільговика, на яких поширюються пільги, за попередні шість місяців на 6 і на кількість членів сім'ї.
Суд зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.
Згідно з пунктами 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту.
Також частиною третьою статті 2 Закону №3551-ХІІ визначено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Частиною третьою статті 7 КАС України визначено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішені питання надання пільг особам відповідно до Закону №3551-XII підлягають застосуванню положення цього Закону, який має вищу юридичну силу, а не норми Порядку №389, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, якими істотно звужено обсяг встановлених законом прав.
Таким чином, у зв'язку із втратою чинності з 18 березня 2019 року положень частини шостої статті 14 Закону №3551-ХІІ (у редакції Закону №76-VIII) не підлягають також застосуванню приписи Порядку №389, які передбачають надання деяких пільг учасникам війни за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що з 18 березня 2019 року позивач як учасник війни має право на отримання пільг, передбачених пунктами 4, 5, 6, 18 частини першої статті 14 Закону №3551-ХІІ, без урахування умови щодо середньомісячного сукупного доходу її сім'ї, а відповідач безпідставно надання таких пільг не відновив, що є його протиправною бездіяльністю.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Позивач, звертаючись до суду із позовом 30.04.2024 (дата на конверті, у якому надійшла позовна заява), позовні вимоги просила задовольнити з 01.01.2024, так як саме з цієї дати відповідачем повторно припинено виплату ОСОБА_1 пільг учаснику війни.
На підставі встановлених обставин справи, наведених норм законодавства України, що врегульовує спірні правовідносини, а також враховуючи межі позовних вимог, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення даної позовної вимоги шляхом прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відновлення надання ОСОБА_1 як учаснику війни пільг, визначених частиною першою статті 14 Закону №3551-ХІІ, та зобов'язання відповідача надати позивачу як учаснику війни з 01.01.2024 пільги, встановлені пунктами 4, 5, 6, 18 частини першої статті 14 Закону №3551-ХІІ.
Стосовно вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 3 000 гривень, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
З цією нормою кореспондуються приписи статті 1173 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), відповідно до яких, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Позивач просить суд відшкодувати завдану йому моральну шкоду. Моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Вказана норма не містить вказівки, порушення яких саме прав тягне за собою відшкодування моральної шкоди.
Відтак, порушення будь-якого права особи може мати наслідком завдання моральної шкоди і, відповідно, є підставою для позовної вимоги про її відшкодування.
За своєю природою інститут відшкодування моральної шкоди є приватно-правовим, оскільки стосується безпосередньо особистих прав людини. Однак, виходячи з приватно-правового характеру суб'єктивного цивільного права потерпілої особи на використання зазначеного способу цивільно-правового захисту, очевидно, що таке право може виникнути також у зв'язку з порушенням прав особи в публічно-правових відносинах, що і знайшло своє відображення в приписах статті 56 Конституції України.
У публічно-правових відносинах моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою суб'єкта владних повноважень або його посадових осіб.
Виходячи із загальних засад доказування, позивач повинен довести, що йому заподіяно шкоду і визначити її розмір. Це означає, що позивач повинен зазначити, які саме виникли обставини, що спричинили страждання чи приниження честі, гідності, яку саме шкоду вони спричинили і який її розмір. Суд вважає, що будь-яке порушення прав фізичної особи неодмінно заподіює шкоду.
При оцінці обґрунтованості вимог особи про відшкодування моральної шкоди належить керуватись принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин справи форм моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди, слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності обставини, що свідчать про наявність та характер завданих особі немайнових втрат.
Суд враховує, що моральну шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Позивачем надано суду докази на підтвердження фізичного погіршення виписку №0846/14 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, проте суд не може встановити причино-наслідковий між порушенням його права та наслідками указаними останнім і чи саме протиправність дій відвідача спричинило такі наслідки для позивача.
З урахуванням наведеного у задоволені даної вимоги слід відмовити.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати згідно статті 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України щодо відновлення надання ОСОБА_1 як учаснику війни пільг, встановлених частиною першою статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України надати ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року як учаснику війни пільги, встановлені пунктами 4, 5, 6, 18 частини першої статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В, код ЄДРПОУ 13358826).
Суддя В.В. Дмитрук