05 червня 2024 року ЛуцькСправа № 140/1369/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - НОМЕР_2 прикордонний загін, в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 02.01.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 02.01.2024 позивач здійснював виїзд за кордон у міжнародному автомобільному пункті пропуску Шегині. Повідомляє, що під час перевірки надав усі необхідні для виїзду за кордон документи, однак відповідачем було відмовлено позивачу у такому. Позивач вважає, що прибувши до міжнародного автомобільного пункту пропуску через державний кордон України (Шегині) 02.01.2024, мав право на перетин державного кордону України як водій ТзОВ "Крафт Тревел", оскільки товариство володіє чинною ліцензією на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом.
Крім цього, позивач має на утриманні трьох дітей віком до 18-ти років, а тому відповідно до положень абзацу 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку» має право на вільний виїзд за кордон України.
Проте, не зважаючи на подані усі документи, які надають право на виїзд за межі території України, відповідачем прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 02.01.2024.
Крім цього, позивач зауважив, що в оскаржуваному рішенні не зазначено жодної підстави відмови в перетинанні державного кордону України та не вказано конкретно, якого саме документу не було надано для наявності підстав законного перетинання кордону.
Вважає рішення про відмову у перетинанні державного кордону протиправним і таким, не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому просив його скасувати і позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що недостатньо самого лише факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, оскільки підтвердження мети поїздки є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю. Повідомив, що надані позивачем 02.01.2024 документи не дали змоги уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону, а тому вважає, що рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону є правомірним та скасуванню не підлягає. За таких обставин, просив у задоволенні позову відмовити.
Позивач у відповіді на відзив не погодився з твердженнями відповідача та зазначив, що мав право на перетин державного кордону України як водій ТзОВ "Крафт Тревел", оскільки товариство володіє чинною ліцензією на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом, внесений в систему «Шлях» на перетин державного кордону 02.01.2024 і згідно пункту 2-9 Правил перетинання державного кордону, при спробі перетнути державний кордон України у позивача були законні очікування, встановлені чинним законодавством, на право перетину державного кордону України. Крім цього, ще однією підставою для безперешкодного перетину державного кордону у позивача є наявне посвідчення багатодітної сім'ї. Просить позов задовольнити.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у завах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України.
Для підтвердження права на перетин державного кордону позивач надав наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , виданий 14.07.2023; посвідчення водія серії НОМЕР_4 ; посвідчення багатодітної сім'ї № НОМЕР_5 ; тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_6 .
За результатами огляду поданих позивачем документів посадовою особою відповідача 02.01.2024 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України з причини того, що вказаний громадянин не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови КМ від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України».
Позивач отримав другий примірник вказаного рішення 02.01.2024, про що свідчить відповідна відмітка на рішенні.
Вважаючи рішення про відмову у перетинанні державного кордону протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з частиною 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VІІІ від 12.05.2015 (далі - Закон № 389-VІІІ).
Так, згідно з статтею 1 Закону № 389-VІІІ воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Пунктом 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до п.3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон №389-VIII) в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Системний аналіз наведених вище правових норм, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України “Про прикордонний контроль” від 05.11.2009 №1710-VI (в редакції Закону на момент прийняття оскаржуваного рішення (далі - Закон №1710-VI).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Згідно із частиною 2 даної статті Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Частинами 3-5 статті 2 Закону №1710-VI встановлено, що прикордонний контроль здійснюється щодо: 1) осіб, які перетинають державний кордон; 2) транспортних засобів, що перевозять через державний кордон осіб та вантажі; 3) вантажів, що переміщуються через державний кордон.
Прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; виконання доручень правоохоронних органів України 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.
Прикордонний контроль забезпечується шляхом: 1) установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням; 2) застосування технічних засобів прикордонного контролю, використання службових собак та інших тварин; 3) створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в'їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних; 4) спостереження за транспортними засобами і в разі потреби їх супроводження; 5) здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів; 6) організації і забезпечення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов'язана з міжнародним сполученням; 7) координації дій контрольних органів і служб.
Відповідно до частин 1-3 статті 6 Закону №1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Частиною 4 статті 6 даного закону визначено, що прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Згідно з частинами 1-2 статті 7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі - Правила №57).
Згідно з пунктом 2 Правил № 57, у випадках, визначених законодавством, для перетину державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до пункту 2-9 Правил, у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.
Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.
На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати: два водії на вантажному транспортному засобі ліцензіата; три водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.
Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону.
У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном, установлених цим пунктом, Укртрансбезпека може припинити доступ відповідного ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки на три місяці.
Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки приймається комісією, до складу якої можуть залучатися представники Мінінфраструктури та інших органів державної влади.
Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки затверджується наказом Голови Укртрансбезпеки.
Наказ про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки оприлюднюється наступного дня після його видання на офіційному веб-сайті Укртрансбезпеки та надсилається ліцензіату на електронну адресу (у разі наявності), що міститься в ліцензійній справі.
У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".
Враховуючи наведене, суд звертає увагу, що підтвердженням права на перетинання державного кордону на виїзд з України чоловіків-водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання є сукупність таких умов: наявність відповідного рішення про виїзд за межі України; наявність інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Позивач гр. ОСОБА_1 стверджує, що він зареєстрований в системі «Шлях». При спробі перетину державного кордону пред'явив паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , виданий 14.07.2023; витяг з наказу ТзОВ «Крафт Тревел» про прийняття на роботу від 03.01.2024 № 1-к; посвідчення водія серії НОМЕР_4 ; посвідчення багатодітної сім'ї № НОМЕР_5 ; тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_6 .
Як стверджує позивач, він надав службовій особі відповідача витяг з наказу ТзОВ «Крафт Тревел» № 1-к від 03.01.2024 про прийняття його на роботу водієм транспортних засобів.
Проте, суд звертає увагу на те, що позивач мав намір перетнути державний кордон України 02.01.2024 і рішення про відмову в перетині державного кордону України також датоване 02.01.2024 (інших рішень про відмову ОСОБА_1 в перетині державного кордону матеріали справи не містять), що передує даті видання наказу про прийняття його на роботу водієм у ТзОВ «Крафт Тревел», який датований 03.01.2024.
Поряд з цим, відповідач у відзиві на позовну заяву наголошує, що недостатньо самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, якщо мета поїздки позивачем не підтверджена.
Надаючи оцінку документам, які наявні в матеріалах справи, та які стали підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, суд зазначає таке.
З аналізу законодавства, яке наведено вище, видно, що під час дії воєнного стану водії транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом, та інформація про яких (водіїв) міститься у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека ("Шлях"), можуть бути пропущені через державний кордон, лише якщо перетин кордону таким водієм здійснюється на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
Крім цього, твердження позивача про включення його до системи «Шлях» як водія ліцензіата не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон і розгляд питань, що пов'язані із в'їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі є компетенцію Державної прикордонної служби та її службових осіб, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону. Більше того, доказів про те, що ОСОБА_1 включений до системи «Шлях» як водій ТзОВ «Крафт Тревел» суду не надано.
Відтак, позивач при спробі перетину державного кордону не надав на паспортний контроль необхідні документи, які надають право на виїзд з України в умовах дії воєнного стану.
Виходячи з аналізу правових норм та обставин даної справи, а також з врахуванням тої обставини, що позивач не надав на паспортний контроль необхідні документи, які надають право на виїзд з України в умовах дії воєнного стану, суд приходить до висновку, що рішення про відмову в перетині державного кордону України від 02.01.2024 відносно позивача, винесено правомірно.
Щодо доводів позивача про те, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не було вказано конкретних підстав відмови у перетині державного кордону, то суд зазначає наступне.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України № 1710-VI від 05.11.2009 «Про прикордонний контроль».
Частиною 1 статті 14 вказаного Закону передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ч.2 ст.14 наведеного Закону).
Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14.12.2020 затверджено форми рішень про відмову в перетинанні державного кордону України.
Дана форма не містить такої вимоги для посадових осіб прикордонної служби, як конкретизацію підстав, передбачених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», а отже посадові особи прикордонної служби не зобов'язані у своєму рішенні зазначати такі підстави.
Також суд звертає увагу, що перелік підстав, передбачених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», не є вичерпним, а передбачене частиною першою статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме відповідно до Правил № 57.
Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, його форма відповідає затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14.12.2020.
Щодо доводів позивача про те, що додатковою підставою для перетину державного кордону України було і наявність в нього посвідчення серії НОМЕР_7 багатодітної сім'ї, то суд зазначає наступне.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до вимог Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Із вищевказаного слідує, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Разом з тим, статтею 23 Закону № 3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно абзацу четвертого частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_7 , пред'явник якого має право на пільги, передбачені законодавством України багатодітних сімей, позивач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Тобто, позивач є батьком трьох дітей віком до 18 років, а тому не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Однак, суд звертає увагу, що процедури надання відстрочки від призову на військову службу та надання права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за змістом правовими процедурами.
Суд зазначає, що вищевказаними нормативними актами розгляд питань, що пов'язані із в'їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі є виключною компетенцію посадових осіб державної прикордонної служби та її посадових осіб, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону.
При цьому, при прийнятті рішення законодавець визначив умову, - обґрунтованість рішення.
У даному випадку питання обґрунтованості рішення слід трактувати не як опис підстав у самому рішенні, форма якого цього не передбачає. Суд вважає, що поняття обґрунтованість рішення про відмову в перетині державного кордону в контексті спірних правовідносин означає, що воно повинно ґрунтуватись на вимогах закону, що в даному випадку є доведеним зі сторони відповідача.
Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа право на перетин державного кордону оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби.
З цих же підстав суд зауважує, що право на відстрочку від мобілізації, не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету, поданих документів.
Відтак, враховуючи вищевказане суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України від 02.01.2024 прийнято у відповідності до статей 2, 3, 6, 7, 14 Закону України “Про прикордонний контроль”, статей 2, 3 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України”, Правил №57.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 295, 297 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Р.С. Денисюк