про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
м. Вінниця
06 червня 2024 р. Справа № 120/7115/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Томчук Андрій Валерійович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування акта, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області з вимогами:
- визнати протиправними дії посадових осіб Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області при проведенні позапланового державного заходу щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів по буд. № 46 вул. 600-річчя, м. Вінниця за скаргами ОСОБА_1 щодо надання житлово-комунальних послуг КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" такими, що порушують норми ч. 5 ст. 7, ч. 2 ст. 26 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги", норми ч. 1 ст. 11 ЗУ "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та одночасно порушують зазначені на арк. 23-25 адміністративного позову інші нормативно-правові акти і цим самим порушують саме права та охоронювані законом інтереси позивача, як споживача комунальної послуги, не захищають законні права та охоронювані законом інтереси позивача;
- визнати протиправним та скасувати акт від 24.04.2024 № 0004 позапланового державного заходу щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, який склали посадові особи Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області по буд. № 46 вул. 600-річчя, м. Вінниця за скаргами ОСОБА_1 щодо надання житлово-комунальних послуг КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго";
- зобов'язати посадових осіб Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області ухвалити нове рішення та вжити заходів для належної перевірки, контролюта врегулювання оскаржуваної ситуації, належного захисту і поновлення прав позивача при наданні житлово-комунальних послуг КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" по буд. № 46 вул. 600-річчя, м. Вінниця.
Відповідно до п. п. 3, 5, 6 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження за позовом ОСОБА_1 в частині заявлених вимог щодо визнання протиправним та скасування акта від 24.04.2024 № 0004 позапланового державного заходу щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, який склали посадові особи Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області по буд. № 46 вул. 600-річчя, м. Вінниця за скаргами ОСОБА_1 щодо надання житлово-комунальних послуг КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго", вважаю за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
При цьому рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.
Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Тобто, обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
В силу положень пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, звертаючись до суду із позовом, позивач, крім іншого, порушує перед судом питання про визнання протиправним та скасування акта Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області від 24.04.2024 № 0004 позапланового державного заходу щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів.
Так, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та/або його посадовими особами в цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність суб'єкта владних повноважень із виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Водночас право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод (далі - Конвенція).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).
Отже, з метою належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати існування його порушеного права або законного інтересу.
Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 5 квітня 2007 року № 877-V визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
Нормами статті 6 згадано вище закону визначено підстави здійснення позапланових заходи зі здійснення державного нагляду (контролю), тоді як стаття 7 Закону № 877-V регулює порядок винесення розпорядчих документів органами державного нагляду (контролю).
Так, частина 6 статті 7 Закону № 877-V визначає, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт.
На підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу) ( ч. 7 статі 7 Закону № 877-V).
В контексті обставин спору варто зазначити, що предметом судового оскарження може бути виключно результат реалізації повноваження контролюючого органу (а саме - рішення контролюючого органу, припис, розпорядження тощо), а не процес реалізації його повноважень.
Оформлення результатів перевірки актом з викладенням фактів порушення особою законодавства, встановлених під час здійснення такої перевірки, відноситься до повноважень органу, що проводить перевірку. Дії по складанню акта перевірки є частиною процесу реалізації перевіряючим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством. Крім того, обставини, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій посадових осіб контролюючого органу, вчинених в процесі перевірки.
А тому, акт перевірки сам по собі не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке тягне для позивача негативні наслідки, а тому правові наслідки можуть створювати рішення прийняті за результатами проведеної перевірки.
У свою чергу до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.09.2021 року у справі № 816/228/17:
"Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення."
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 640/19671/18, акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред'являтися лише ті вимоги, що стосуються, доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. Колегія суддів зазначає, що акт перевірки є лише службовим документом, що фіксує проведення перевірки та висновки контролюючого органу щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства, тобто такий акт та дії посадових осіб контролюючого органу зі складання цього акта не створюють правових наслідків, не породжують, не змінюють та не звужують права особи, не встановлюють для неї додаткових обов'язків та не покладають відповідальність, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 5 КАС України, яке може бути оскаржено до адміністративного суду".
Крім того, Верховний Суд зазначив, що «…При цьому, колегія суддів зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій посадових особі контролюючого органу і самі собою не породжують правових наслідків для позивача та відповідно такий акт, дії по його складанню та висновки у ньому не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов'язків для позивача або настання негативних наслідків, не порушують його прав, свобод або інтересів, що, унеможливлює розгляд вимог про визнання протиправними та скасування таких у порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів зазначає, що «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.».
Таким чином, заявлені позивачем позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування акта перевірки не підлягають розгляду у адміністративних судах.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі ««Занд проти Австрії» (Zand v. Austria) від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановленийзаконом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Поряд із цим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування акта Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області від 24.04.2024 № 0004, складеного за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження у справі в цій частині слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 170, 248, 256 КАС України, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування акта Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області від 24.04.2024 № 0004, складеного за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів.
Роз'яснити позивачу, що згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Томчук Андрій Валерійович