29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 556/2002/21
провадження № 61-14291св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Володимирецька селищна рада Рівненської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2022 року в складі судді Ведяніної Т. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Володимирецької селищної ради Рівненської області про стягнення матеріальної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Володимирецької селищної ради Рівненської області про стягнення матеріальної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року зобов'язано Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України.
Внаслідок невиконання судового рішення сім'я позивача, яка складається з 4 осіб, протягом тривалого часу не змогла реалізувати своє право на житло, через що позивач був змушений отримати позику від рідної сестри ОСОБА_2 у сумі 36 800,00 дол. США з метою здійснення добудови житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 .
Вказує, що внаслідок протиправної поведінки відповідача, обумовленої тривалим невиконанням судового рішення, постановленого на користь позивача, виникли негативні наслідки у виді заподіяних збитків, понесених позивачем на добудову житлового будинку, які позивач просить стягнути на його користь з відповідача у розмірі 975 936,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 16 грудня 2022 року Сарненський районний суд Рівненської області відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів в обґрунтування заподіяної матеріальної шкоди. Крім того, суд, врахувавши те, що позивач не є забудовником житлового будинку, дійшов висновку про недоведеність останнім того, що будівництво, кошти на які, на думку позивача, має відшкодувати відповідач як заподіяну шкоду, здійснював саме він.
Також суд вважав вимоги позивача безпідставними, оскільки спір між сторонами у справі існував щодо надання позивачу житла не у власність, а виключно у користування, однак у цій справі позивач вимагає відшкодування коштів за здійснення добудови до приватного будинковолодіння.
Постановою від 07 вересня 2023 року Рівненський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю позивачем завдання шкоди, її розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою з урахуванням підстав позову та змісту позовних вимог. Також суд вказав на те, що факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок протиправної бездіяльності Володимирецької селищної ради Рівненської області, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість виконання судового рішення. Докази безповоротної втрати можливості виконання судового рішення в матеріалах справи відсутні.
Крім того, позивач не надав жодного належного та допустимого доказу, що запозичені кошти і є розміром шкоди чи збитками, яких він поніс на відновлення свого порушеного права внаслідок тривалого невиконання судового рішення.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
02 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2022 року і постанову Рівненського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо відшкодування шкоди за невиконання рішення судів та рішення Європейського суду з прав людини (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій права позивача, гарантоване статтею 56 Конституції України, на відшкодування за рахунок органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, завданої тривалою бездіяльністю відповідача щодо виконання судових рішень про усунення порушеного житлового права сім'ї позивача.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Сарненського районного суду Рівненської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у жовтні 2023 року.
Доводи інших учасників справи
06 листопада 2023 року на адресу Верховного Суду від Володимирецької селищної ради Рівненської області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 липня 2002 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та Володимирецькою селищною радою Рівненської області, згідно з якою позивач відмовився від раніше заявленого ним позову, а Володимирецька селищна рада Рівненської області взяла на себе зобов'язання надати йому позачергово житло, яке буде в наявності (т. 1, а. с. 4).
У 2007 році ОСОБА_1 звернувся до Володимирецького районного суду Рівненської області з позовом до Володимирецької селищної ради Рівненської області про визнання бездіяльності керівництва органу місцевого самоврядування неправомірною.
Постановою Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано Володимирецьку селищну раду Рівненської області забезпечити позивача житлом відповідно до умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 липня 2002 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду набрало законної сили (т. 1, а. с. 172).
У зв'язку з ухиленням Володимирецької селищної ради від виконання зазначеного судового рішення ОСОБА_1 звернувся до Володимирецького районного суду Рівненської області та просив змінити спосіб і порядок виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2007 року та стягнути з Володимирецької селищної ради на його користь грошову компенсацію у розмірі 292 365,00 грн.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року абзац другий резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року викладено у такій редакції:
«Змінити спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2007 року та зобов'язати Володимирецьку селищну раду Володимерецького району Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України» (т. 1, а. с. 170, 171).
Надалі ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2007 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2016 року у справі № К-7011/09 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2007 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року відмовлено.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кононова та інші проти України» (заява № 11770/03 та 89 інших заяв) від 06 червня 2013 року встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статті 1 Першого протоколу до Конвенції та постановлено, що держава - відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними. При цьому судом на користь заявників відшкодована матеріальна та моральна шкода. Відповідно до переліку задоволених заяв у Додатку № 1 (невиконання тривалістю понад три роки) міститься заява ОСОБА_1 № 37355/0828/07/2008 щодо невиконання рішення Володимирецького районного суду Рівненської області.
Надалі ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області, в якому просив:
- визнати бездіяльність відповідачів щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року (справа «Кононова та інші проти України», заява № 11770/03 та 89 інших заяв) стосовно невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року щодо придбання та надання йому житла, яке залишається невиконаним, невжиття позитивних дій, незабезпечення принципів недискримінації, саботажу, незаконною і протиправною;
- стягнути з відповідачів солідарно на його користь кошти у сумі 54 390,10 доларів США (1 200 389,50 грн), які виплатити заявнику, членам його сім'ї чи спадкоємцям, конвертувавши їх в національну валюту за курсом Національного банку України на день здійснення платежу, а із закінченням тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховувати простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсотки;
- стягнути з відповідачів солідарно на його користь моральну шкоду у розмірі 300 000,00 грн, які виплатити протягом трьох місяців з моменту набрання рішенням законної сили відповідно до статті 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», та застосувати штрафні санкції у разі порушення цього строку відповідно до практики Європейського суду з прав людини.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Володимирецької селищної ради Рівненської області щодо тривалого невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року, постановленої у справі № К-7011/09, якою Володимирецьку селищну раду Рівненської області зобов'язано придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, що має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України.
- визнано протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року (справа «Кононова та інші проти України») в частині зобов'язання держави - відповідача виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1 .
У решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, прийнято у цій частині нову постанову, якою стягнуто з Володимирецької селищної ради Рівненської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн, завдану тривалим невиконанням ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року, постановленої у справі № К-7011/09.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року у справі № 460/350/19 визнано протиправним та скасовано рішення Володимирецької селищної ради Рівненської області від 24 січня 2019 року № 1557 «Про придбання приватизованого майна» щодо виконання на конкурсній основі судових рішень у частині забезпечення ОСОБА_1 житлом, стягнуто з Володимирецької селищної ради Рівненської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 460/2950/19 стягнуто з Володимирецької селищної ради Рівненської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. Підставою для стягнення моральної шкоди суд зазначив бездіяльність Володимирецької селищної ради Рівненської області щодо невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року з 03 травня 2019 року, тобто після ухвалення судового рішення у справі № 460/350/19.
Відповідно до розписок 14 червня 2020 року та 15 грудня 2020 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 кошти у сумі 35 000,00 дол. США та 1 800,00 дол. США на добудову житлового будинку на АДРЕСА_1 та на облаштування прибудинкової території за цією ж адресою.
Власником земельної ділянки та забудовником на АДРЕСА_1 є дружина позивача ОСОБА_3 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Предметом спору у цій справі є стягнення матеріальної шкоди, понесеної у зв'язку з невиконанням рішення суду.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК України).
У частині першій статті 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 7 частини третьої статті 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено обов'язковість судового рішення.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що майнова шкода виражається у формі збитків. У свою чергу, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду.
При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановлено, що постановою Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2007 року зобов'язано Володимирецьку селищну раду забезпечити ОСОБА_1 житлом відповідно до умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 липня 2002 року. Рішення набрало законної сили та є чинним.
У зв'язку з ухиленням Володимирецької селищної ради Рівненської області від виконання зазначеного судового рішення ОСОБА_1 звернувся до Володимирецького районного суду Рівненської області, просив змінити спосіб і порядок виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2007 року та стягнути з Володимирецької селищної ради Рівненської області на його користь грошову компенсацію у розмірі 292 365,00 грн.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково, зобов'язано Володимирецьку селищну раду Вараського району Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України.
Таким чином, Вищий адміністративний суд України було змінив спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 червня 2007 року.
Тобто спір щодо порушення житлових прав ОСОБА_1 вже був вирішений ухваленням у порядку адміністративного судочинства зазначених судових рішень, які є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення та бездіяльність відповідача щодо забезпечення позивача житлом підтверджена у судовому порядку та не потребує доказуванню.
Факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок протиправної бездіяльності Володимирецької селищної ради Рівненської області, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.
Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість виконання судового рішення. Наслідком такого відшкодування фактично може бути подвійне стягнення з боржника.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17 (провадження № 61-11090св19), від 03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18) та від 23 листопада 2022 року в справі № 556/866/20 (провадження № 61-6571св22).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з недоведеністю позивачем завдання шкоди, її розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, з урахуванням підстав позову та змісту позовних вимог.
Крім того, позивач не надав доказів безповоротної втрати можливості виконання судового рішення, а також те, що запозичені кошти і є розміром шкоди чи збитками, яких він поніс на відновлення свого порушеного права внаслідок тривалого невиконання судового рішення.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених у суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав зазначеного колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 16 грудня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко