"06" червня 2024 р.
м. Київ
справа № 755/8067/24
провадження № 2-з/755/210/24
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження.
06.06.2024 року представником позивача ОСОБА_1 повторно подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд: накласти арешт на належне відповідачу ОСОБА_3 майно, а саме: садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонити будь-яким особам проводити відчуження вказаного нерухомого майна, вказуючи на можливість відчуження нерухомості відповідачем, що утруднить виконання рішення суду.
Вивчивши матеріали заяви, суддя дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускаються як до пред'явлення позову, так і на будь-який стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною 1 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений ч. 1 ст. 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 р. (п.4), розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Так, ч.1 ст.151 ЦПК України встановлені вимоги до змісту заяви про забезпечення позову, серед яких: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціна позову, про забезпечення якого просить заявник: пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
Положеннями частини 7 статті 153 ЦПК України встановлено, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.
Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19 звертає увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
У справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову (постанова ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18)
Разом з тим, з огляду на вищевикладене, заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення, оскільки згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.06.2024 року, садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій нерухоме майно розташоване, перебувають під обтяженням (заборона відчуження/арешт), яке накладено приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Мельником Ю.А. (рішення про державну реєстрацію обтяження від 14.03.2024 року), та законом не передбачено повторне накладення арешту за судовим рішенням при наявності арешту на підставі рішення державного реєстратора.
Керуючись ст. ст. 149-153, 258-261 ЦПК України, суддя -
Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, подану в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасники судового розгляду мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 06 червня 2024 року.
Суддя: В.І. Галаган