6 червня 2024 року м. Мукачево Справа №303/2902/24
2/303/503/24
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі: головуючого - судді Кость В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до відповідачів: (1) ОСОБА_2 ;
(2) ОСОБА_3 ;
(3) ОСОБА_4
про усунення перешкод у користуванні майном,
ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до відповідачів, на підставі якого просила зобов'язати їх усунути перешкоди у здійсненні права користування коморою, яка згідно з даними технічного паспорту входить в загальну площу квартири АДРЕСА_1 , в триденний строк після набрання рішенням законної сили, забезпечивши доступ позивачу до належного їй майна та звільнення приміщення комори від особистих речей відповідачів. Також позивач просила стягнути з відповідачів на свою користь сплачену суму судового збору та витрати на правову допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що позивачу на підставі договору міни від 06.04.2017 року за №746, належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 (надалі - Квартира). Відповідно до технічного паспорту №5989 від 25.09.2003 року Квартири, її загальна площа складає 53,60 кв.м. і до її складу входить, в тому числі, кладовка (комора) - 1,90 кв.м. (надалі - Комора). Оскільки будинок є багатоквартирним, з так званими «комунальними квартирами», які мають спільні коридори, спірна Комора є окремою кімнатою з дверима, вхід до якої знаходиться в коридорі загального користування.
Після вселення до своєї Квартири позивач дізналася, що комора закрита та перебуває у користуванні власників квартири АДРЕСА_2 цього ж будинку (відповідачів). Протягом останніх п'яти років відповідачі не звільнили комору та продовжують самовільно користуватися нею.
З метою захисту своїх прав позивач вже зверталася до суду і рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.11.2022 року по справі №303/6120/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, їй було відмовлено у задоволенні позовних вимог.
В подальшому, рішення суду першої інстанції було скасовано постановою Закарпатського апеляційного суду від 25.10.2023 року, оскільки позов було заявлено не до всіх належних відповідачів, так як квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (по 1/3 частці).
За доводами позивача, врахувавши висновки Закарпатського апеляційного суду вона звертається з даним позовом для відновлення своїх порушених прав до всіх співвласників квартири АДРЕСА_3 .
Нормативно - правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 391, 317, 319, 401 Цивільного кодексу України.
У встановлений ухвалою суду про відкриття провадження строк, відповідачі відзиву на позовну заяву не подали.
На підставі частини п'ятої ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України судовий розгляд справи проведено на підставі наявних у ній матеріалів.
Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.
1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.
Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.
В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.
Поряд з цим, основою, для судового розгляду у цивільному судочинстві, серед іншого, є переданий на розгляд суду позов, який визначається як письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).
В свою чергу, структурними елементами позову є предмет, підстава та зміст.
Вказані складові частини мають бути зазначені у позові для можливості втілення права особи на порушення цивільної справи у суді і можливості практичної реалізації судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.
У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
В свою чергу, підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач зазначила у ньому вимогу щодо усунення перешкод в користуванні Коморою, а саме в триденний строк після набрання рішенням законної сили, забезпечивши доступ позивачу до належного їй майна та звільнення приміщення Комори від особистих речей відповідачів.
Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.
У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.
Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин щодо порушення права позивача на користування Коморою, а також застосування у зв'язку з цим правових механізмів захисту та відновлення порушеного права у контексті із вимогами за предметом позову.
2. В контексті хронології існуванням спірних правовідносин суд наводить наступні обставини справи.
6 квітня 2017 року між позивачем та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 було укладено договір міни об'єктів нерухомості, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Ковач Н.О. та зареєстрований в реєстрі за №746 (надалі - Договір міни).
За умовами укладеного Договору міни сторони домовилися про те, що в результаті обміну сторона -1 ( ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ) набуває право спільної часткової власності на 1/3 частку квартири, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_4 ; сторона - 2 ( ОСОБА_1 ) набуває право приватної власності на квартиру, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_5 .
Відповідно до даних технічного паспорту (реєстровий номер 5989) від 25.09.2003, Квартира складається з двох житлових кімнат (25,50 кв. м. та 18,20 кв. м.), кухні (6,80 кв.м.), ванної кімнати (1,20 кв.м), кладовки (1,90 кв.м.). Загальна площа Квартири - 53.60 кв.м.
В матеріалах справи також міститься нотаріально засвідчена заява показання свідка в порядку ст. 90 Цивільного процесуального кодексу України від 20.03.2024 року, в якій ОСОБА_1 підтверджує факт, що приміщення Комори, яке на техпаспорті позначено 1-5, вибуло з її користування внаслідок того, що її зайняли (використовують) сусіди - власники квартири АДРЕСА_6 навпроти її Квартири: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 . В Коморі знаходяться речі сусідів, власників квартири АДРЕСА_2 , які є перешкодою у користуванні приміщенням Комори для її потреб як власника квартири АДРЕСА_7 . На неодноразові звернення щодо звільнення приміщення Комори, сусіди не реагують та не звільняють це приміщення від речей, які їм належать (а.с. 16).
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 19.02.2024 №366448041 (а.с. 21-22) вбачається, що квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової власності відповідачам.
3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
Виходячи з міжнародно-правових зобов'язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
Статтею 1 протоколу №1 Конвенції передбачено, що: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».
З положеннями частини першої ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст. 321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частинами першою, другою та четвертою ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Приписами частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою ст. 318 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Таким чином, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
У спірній по справі ситуації позивачем заявлена саме вимога щодо усунення перешкод в користування належним їй майном (Коморою) шляхом забезпечення в триденний строк після набрання рішенням законної сили, доступу до належного їй майна та звільнення приміщення Комори від особистих речей відповідачів.
По відношенню до цього, суд зазначає, що ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
При цьому, саме на позивача покладено обов'язок довести факт дійсного порушення її прав, яке, на її думку, полягає у відсутності доступу позивача до Комори та її звільнення від особистих речей відповідачів.
В свою чергу, слід зауважити, що для підтвердження порушення права користування спірною Коморою позивачем надано в межах розгляду даної справи тільки власну, нотаріально засвідчену заяву, показання свідка в порядку ст. 90 Цивільного процесуального кодексу України. Будь-яких інших доказів матеріали справи не містять, хоча в тексті позовної заяви ОСОБА_1 посилалася також на те, що на підтвердження факту порушення її прав нею також додаються фото комори, однак такі фактично суду не було надано.
Частиною першою статті 76 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 Цивільного процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 Цивільного процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 Цивільного процесуального кодексу України).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що сама по собі нотаріально засвідчена заява ОСОБА_1 , як показання свідка, в порядку ст. 90 Цивільного процесуального кодексу України, не є достатнім доказом в розумінні ст. 80 Цивільного процесуального кодексу України для підтвердження факту того, що відповідачі вчиняють їй перешкоди у користуванні Коморою.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є недоведеними, а тому у їх задоволенні слід відмовити.
4. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з того, що згідно з частинами першою та третьою статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що судові витрати у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, слід залишити за позивачем.
При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі наведеного та керуючись статтями ст.ст. 8, 41, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
1.В задоволенні позову - відмовити.
2. Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу покласти на позивача.
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
5. Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_1
Представник позивача: ОСОБА_5 , м.Мукачево, вул. Штефана Августина, 36-30
Відповідачі: (1) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_9 ;
(2) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_9 ;
(3) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_9 .
Суддя В.В. Кость