06 червня 2024 року
м. Чернівці
справа № 727/12771/23
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів: Литвинюк І. М., Половінкіної Н. Ю.
секретар Скулеба А. І.
позивача ОСОБА_1
відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд»
апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд», в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 08 квітня 2024 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Калмикова Ю.О.
Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
В листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
Просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд» (далі - ТзОВ «МС Імперіал Буд») на свою користь пеню за прострочення виконання зобов'язань за попереднім договором № А_102 від 02 серпня 2016 року в сумі 23 507 907 гривень 36 копійок за період з 01 жовтня 2020 року по 01 жовтня 2022 року.
Посилалася на те, що 02 серпня 2016 року між ним та ТзОВ «МС Імперіал Буд» було укладено попередній договір № А_102.
За умовами цього договору відповідач зобов'язувався продати позивачу, а останній зобов'язався купити в термін до кінця першого кварталу 2018 року квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 90,08 кв. м., житловою площею 58,99 кв. м.
Відповідач зобов'язувався оформити на себе правовстановлюючі документи та зареєструвати право власності на об'єкт нерухомості до моменту укладення договору купівлі-продажу об'єкта нерухомості.
На виконання умов договору позивач у належний та обумовлений спосіб сплатив відповідачу забезпечувальний платіж в сумі 1 071 952 гривень, що становить сто процентів орієнтовної вартості об'єкта нерухомості.
Однак, ТзОВ «МС Імперіал Буд» свої зобов'язання за вказаним договором не виконало, що позбавило позивача права отримати в приватну власність об'єкт нерухомості за договором.
Вважає, що ТзОВ «МС Імперіал Буд» у зв'язку з порушенням умов договору про виконання робіт (надання послуг) повинно відшкодувати йому пеню, як споживачу, за кожен день прострочення у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 08 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ТзОВ «МС Імперіал Буд» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виконання договірних зобов'язань за попереднім договором № А_102 від 02 серпня 2016 року в сумі 900 000 гривень.
Суд виходив з того, що відповідач умов договору та своїх зобов'язань не виконав, строк виконання зобов'язання не закінчився, а отже доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності є безпідставними.
Позивач, заявив вимоги про стягнення пені за період з 01 жовтня 2020 року по 01 жовтня 2022 року (731 день). Нарахування пені здійснюється в межах заявлених позовних вимог.
Пеня нараховується за кожен день у межах заявлених позовних вимог у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги).
Отже, розмір пені за невиконання умов попереднього договору № А_102 від 02 серпня 2016 року становить: 23 507 907 гривень 36 копійок (1 071 952 * 3% * 731).
За висновком суду першої інстанції розмір пені в сумі 23 507 907 гривень 36 копійок, яку просить стягнути позивач є такою, що значно перевищує розмір сплачених ним коштів на виконання попереднього договору № А_102 від 02 серпня 2016 року. Суд дійшов висновку про зменшення нарахованої пені з 23 507 907 гривень 36 копійок до 900 000 гривень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ТзОВ «МС Імперіал Буд» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що між сторонами укладено саме попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, який не містить жодних елементів договору підряду і не може вважатися договором надання послуг і робіт. Позивачем не надано жодного доказу про те, що між сторонами укладено не попередній договір купівлі-продажу, а інший договір.
З умов попереднього договору та квитанцій вбачається, що сплачені кошти позивачем є забезпеченим платежем, який є видом забезпечення виконання зобов'язання з укладення основного договору, а не коштами сплаченими за роботи, послуги чи майно.
Суд першої інстанції не врахував, що зобов'язання по укладенню основного договору купівлі-продажу припинилось 31 березня 2018 року. З 01 квітня 2018 року у відповідача обов'язок продати нерухоме майно змінився на обов'язок повернути забезпечений платіж.
Зобов'язання відповідача перед позивачем є відстроченим, а не простроченим, а тому позивач не має права на пеню.
Позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення пені поза межами шестимісячного строку.
Суд першої інстанції помилково застосував до правовідносин, які склалися між сторонами, Закон України «Про захист прав споживачів».
Позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інший учасник справи відзив на апеляційну скаргу не подавав.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
02 серпня 2016 року між ТзОВ «МС Імперіал Буд» та ОСОБА_1 було укладено попередній договір № А_102. Відповідно до умов вказаного договору ТзОВ «МС Імперіал Буд» зобовязується продати ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 зобов'язується купити в термін до кінця першого кварталу 2018 року квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 90,08 квадратних метрів, житловою площею 58,99 квадратних метрів, згідно умов, що визначені даним попереднім договором та укладеним у майбутньому договором купівлі-продажу. ТзОВ «МС Імперіал Буд» має право в односторонньому порядку змінити строк будівництва, а також в односторонньому порядку змінити термін прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва на строк до трьох місяців, цей факт не буде вважатися порушенням умов договору.
Пунктом 1.1. вказаного попереднього договору визначено, що ТзОВ «МС Імперіал Буд» зобов'язується оформити на своє ім'я правовстановлюючі документи та зареєструвати право власності на об'єкт нерухомості до моменту укладення договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості.
Сторони домовилися про істотні умови основного договору купівлі-продажу квартири: об'єкт продажу квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 90,08 кв. м. (пункт 2 договору).
Відповідно до пункту 2.2 договору ОСОБА_1 зобов'язується сплатити ТзОВ «МС Імперіал Буд» на момент підписання основного договору, до моменту його нотаріального посвідчення, повну вартість об'єкта нерухомості, що орієнтовно складає 1 071 952 гривень (пункт 2.2 договору).
В якості оплати за об'єкт нерухомості квартири буде зараховуватись забезпечувальний платіж, здійснений ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 попереднього договору (пункт 2.5 договору).
ОСОБА_1 на забезпечення виконання зобов'язання за цим договором сплачує ТзОВ «МС Імперіал Буд» забезпечувальний платіж у розмірі 1 071 952 гривень. Забезпечувальний платіж не є авансом чи поворотною фінансовою допомогою. Сторони встановили, що передбачені в цьому пункті забезпечувальні платежі є іншим видом забезпечення виконання зобов'язання згідно з статтею 546 ЦК України та не є неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (пункт 4 Договору).
Відповідно до пункту 10 договору сторони домовились, що забезпечувальний платіж повертається ТзОВ «МС Імперіал Буд» ОСОБА_1 шляхом перерахування грошових коштів на рахунок останнього у банківській установі у випадку, якщо основний договір не буде укладений у зв'язку з неможливістю виконання ТзОВ «МС Імперіал Буд» зобов'язання, передбаченого пунктом 1 цього попереднього договору або відмовою ТзОВ «МС Імперіал Буд» від укладання основного договору з інших причин, незалежних від ТзОВ «МС Імперіал Буд». При цьому ТзОВ «МС Імперіал Буд» зобов'язується повернути забезпечувальний платіж ОСОБА_1 протягом тридцяти банківських днів, з моменту спливу терміну, вказаного у пункті 1 цього попереднього договору.
Згідно з пунктом 11 договору у випадку порушення ТзОВ «МС Імперіал Буд» терміну повернення грошових коштів, встановленого у пункті 10 даного договору, ТзОВ «МС Імперіал Буд» сплачує ОСОБА_1 (на його вимогу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення. У випадку, якщо прострочення терміну платежу перевищить 30 календарних дні, ТзОВ «МС Імперіал Буд» (додатково до пені) сплачує ОСОБА_1 (на його вимогу) штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.
У пунктах 21, 22 договору сторони погодили, що зобов'язання сторін щодо підписання основного договору, встановлені цим попереднім договором, припиняються у випадку, якщо основний договір не укладено протягом терміну, встановленого попереднім договором. Цей договір є попереднім договором, закріплює зобов'язання сторін укласти основний договір та не є правовстановлюючим документом на об'єкт нерухомості та не підтверджує право власності ОСОБА_1 на такий об'єкт (а. с. 7, 8).
Позивач на забезпечення виконання зобов'язання сплатив ТзОВ «МС Імперіал Буд» забезпечувальний платіж у розмірі 1 071 952 гривень, згідно з платіжним дорученням № 1 від 02 серпня 2016 року на суму 500 000 гривень (а. с. 9) та платіжним дорученням № 2 від 23 серпня 2016 року на суму 571 952 гривень (а. с. 10).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ТзОВ «МС Імперіал буд» слід задовольнити з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Щодо укладеного сторонами попереднього договору
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що за формою і змістом укладений між сторонами договір є угодою про послугу з будівництва житла, а також про те, що вказаний договір є змішаним і містить в собі, зокрема, елементи договору підряду.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (частини друга, третя статті 635 ЦК України).
У справі, яка переглядається судом, встановлено, що між ТзОВ «МС Імперіал Буд» та ОСОБА_1 було укладено попередній договір № А_102 від 02 серпня 2016 року, в якому сторони висловили свій намір на майбутнє укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна.
ОСОБА_1 зазначає про те, що між нею і відповідачем був укладений договір про послугу з будівництва житла.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема відповідно до частини п'ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У пункті 25 цього договору сторони підтвердили, що його зміст точно відповідає їхнім дійсним намірам, у них відсутні заперечення щодо кожної з умов договору, вони однаково розуміють значення умов договору та його правові наслідки для кожної зі сторін, укладення і виконання цього договору не суперечить нормам чинного законодавства України та відповідає його вимогам.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами наявність між ним та товариством інших цивільно-правових відносин, окрім тих, які передбачені укладеним між ними попереднім договором, як і не довів, що у сторін попереднього договору виникли інші права та обов'язки, аніж ті, що передбачені цим попереднім договором.
Позивачка не пред'являв до суду позов про визнання попереднього договору недійсним, а тому відповідно до положень статті 204 ЦК України він є дійсним.
Також суд апеляційної інстанції враховує норми Закону України «Про інвестиційну діяльність», а також те, що предметом попереднього договору є укладення в майбутньому основного договору купівлі-продажу квартири, а ТзОВ «МС Імперіал Буд» зобов'язується оформити на себе правовстановлюючі документи та зареєструвати право власності на об'єкт нерухомості до моменту укладення договору купівлі-продажу. Вказаний попередній договір не містить істотних умов, що притаманні інвестиційному договору (купівлі-продажу майнових прав).
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 14 лютого 2024 року у справі № 727/11573/22.
Щодо наслідків неукладення сторонами основного договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку, встановленого попереднім договором.
Припинення зобов'язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, визнання такого договору дійсним, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно.
Укладення попереднього договору та виконання умов, які у ньому були передбачені, є лише передумовами для укладення основного договору, і не заміняє собою основний договір. Навпаки, внаслідок не укладення основного договору зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 3 червня 2021року у справі № 522/970/18.
З матеріалів справи вбачається і це не заперечується сторонами, що між ними не був укладений основний договір купівлі-продажу квартири.
Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов'язання.
Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.
Отже, наслідком невиконання умов попереднього договору може бути повернення ОСОБА_1 грошової суми в розмірі 1 071 952 гривень, яка була сплачена на виконання вказаного попереднього договору.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 13 грудня 2023 року у справі № 372/3773/20.
Щодо обов'язку відповідача сплатити позивачу пеню
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право на стягнення пені.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.
Такий висновок Верховний Суд зробив у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 501/2612/16-ц, від 8 листопада 2023 року у справі
№ 2-3336/11.
Частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
З позовної заяви вбачається, що позивачка просить стягнути з відповідача пеню відповідно до правил частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з не виконанням умов попереднього договору щодо продажу йому квартири ТзОВ «МС Імперіал Буд».
У даній справі судом встановлено, що основний договір між сторонами не був укладений, а тому у ТзОВ «МС Імперіал Буд» не виникло обов'язку продати позивачу об'єкт нерухомості, що виключає порушення такого обов'язку та виникнення у позивачки права на пеню відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Помилковим є посилання позивача на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 4 лютого 2021 року у справі № 607/1579/19 року.
У вказаній справі між сторонами був укладений договір, за умовами якого одна із сторін зобов'язалася здійснити будівництво однокімнатної квартири та передати іншій стороні вказане майно.
У даній справі був укладений лише попередній договір без укладення основного договору купівлі-продажу. Отже, висновки суду у справі № 607/1579/19 є нерелевантними до правовідносин, що виникли у цій справі.
Щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів»
Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
За пунктами 3, 18, 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець - суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Статтею 1-1 Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» судам роз'яснено, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.
Отже, норми Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються до правовідносин фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю в частині, не врегульованій спеціальним законом.
Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 12 квітня 2023року у справі № 757/24436/18.
У правовідносинах, що виникли між сторонами ТзОВ «МС Імперіал Буд» не є виконавцем або продавцем, а ОСОБА_1 не є споживачем послуг в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому положення цього Закону не можуть бути застосовані у даному випадку.
Щодо застосування строку позовної давності
За змістом статей 256, 258 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Як вказано вище, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність порушеного права, яке просить захистити позивачка у своїй позовній заяві, а тому положення закону щодо строку позовної давності не підлягають застосуванню.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Щодо судових витрат
Споживачі звільняються від сплати судового збору лише у справах за їх позовами за умови, що ці позови стосуються порушення їх прав як споживачів.
Указане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).
Апеляційним судом в мотивувальній частині судового рішення встановлено те, що ОСОБА_1 не є споживачем у правовідносинах, які склалися між сторонами у даній справі.
Отже, позивач не звільнений від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви.
Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI встановлено судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року № 2710-IX установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2023 року - 2684 гривні.
Судовий збір за подання до суду позовної заяви складав 13 420 гривень, враховуючи ціну позову 23 507 907 гривень 36 копійок.
ОСОБА_1 за подання до суду позовної заяви не сплатив судовий збір, а тому він підлягає стягненню з нього в дохід держави.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 14 лютого 2024 року у справі №727/11573/22.
З мотивувальної частини рішення суду вбачається, що суд приходить до висновку про відмову в позові.
Згідно з підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Виходячи з того, що за подання позовної заяви у цій справі підлягав сплаті судовий збір у розмірі 13 420 гривень, за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір, який підлягав сплаті, становить 20 130 гривень (13 420*150%).
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга ТзОВ «МС Імперіал буд» подана в електронній формі через підсистему «Електронний суд» належний до сплати судовий збір становив 16 104 гривні (20 130*0,8).
З квитанції про сплату № 1678-8405-8130-7911 від 07 травня 2024 року (а. с. 111) вбачається, що ТзОВ «МС Імперіал буд» сплатило за подання до суду апеляційної скарги судовий збір в сумі 16 104 гривні.
Отже, з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «МС Імперіал Буд» слід стягнути 16 104 гривні в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд» задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 08 квітня 2024 року скасувати.
В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд» про стягнення пені відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання до суду позовної заяви в сумі 13420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень в дохід держави.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд» 16104 (шістнадцять тисяч сто чотири) гривні в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 06 червня 2024 року.
Головуючий Олександр ОДИНАК
Судді: Ірина ЛИТВИНЮК
Наталія ПОЛОВІНКІНА