Справа № 495/3502/24
Номер провадження 2/495/2412/2024
21 травня 2024 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючої судді Анісімової Н.Д.,
при секретарі судового засідання Червинській І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради про усунення перешкод у вихованні дитини,
ОСОБА_1 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа: Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради про усунення перешкод у вихованні дитини, у якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив суд:
- зобов?язати ОСОБА_2 не перешкоджати у виховані та утриманні дитини ОСОБА_3 у зв'язку із фактом самостійного виховання та матеріального утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- відібрати дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та визначити місце проживання дитини разом із батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; та
- розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Стислий виклад позиції позивача
Між сторонами зареєстровано шлюб 10.08.2003 року, актовий запис N? 23, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З часу початку військового стану позивач та відповідачка проживають окремо, кожен має своє окреме господарство та побут. Через різні погляди, щодо продовження проживання в Україні та плани побудови сімейного життя шлюбні відносини між позивачем та відповідачкою фактично припинені.
Відповідачка прийняла рішення покинути Україну та почати нове життя за її межами. Разом з тим позивач та його син продовжують проживати в Україні та наразі дитина тривалий час проживає разом із позивачем за адресою його проживання.
Між позивачем та відповідачкою було досягнуто згоди, щодо участі у виховані дитини та визначення місця проживання дитини із батьком та прийняття ним одноособово рішень, щодо проживання, навчання, оздоровлення дитини. Разом з тим відповідачка всупереч вказаному договору створює перешкоди у виховані дитини намагаючись перевезти дитину до свого місця проживання, перевести дитину в інший навчальний заклад. При цьому позивачем не створюються перешкоди для відповідачки у спілкуванні із дитиною.
Відповідачка має обмеження, щодо матеріальної можливості самостійно виховувати дитину, так само не приймає участі у вихованні, спілкуванні, підтримці дитини. Свою поведінку відповідачка обґрунтовує неможливістю належного виховання дитини в країні під час активних бойових дій та необхідністю покинути Україну.
Також відповідачка скаржиться на значну відстань між місцем її фактичного проживання у м. Білгород-Дністровському та місцем проживання дитини.
Фактично відповідачка самоусунулась від виховання дитини через необ'єктивні причини, які не можуть виправдовувати таку поведінку матері.
Відповідачка ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, спілкування із нею. Така поведінка відповідачки має свідомий та умисний характер направлений на відновлення свого домінуючого становища перед дитиною, що є не прийнятним в питаннях виховання дітей.
Відповідачка не має хронічних або тяжких хвороб, які б перешкоджали останній належно виконувати свої батьківські обов'язки та які б виправдовували її винну поведінку.
Процесуальні дії у суді
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.04.2024 року позов було залишено без руху.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.04.2024 року провадження по справі було відкрито, розгляд вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено дату підготовчого судового засідання. Вказаною ухвалою також доручено органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області скласти висновок про доцільність відібрання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у матері ОСОБА_2 та визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позивач в судове засідання не з'явився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги позову підтримав в повному обсязі посилаючись на обставини які зазначені в позові та просив задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, але надала заяву про розгляд справи у її відсутність, вимоги позову визнає та не заперечує проти їх задоволення.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору у підготовче судове засідання не з'явився, повідомлявся, причини неявки суду не відомі.
Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
За змістом ч. 1 ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Положенням ч. 3 та ч. 4 ст. 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому ст. 206 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з'явились, суд, керуючись ч. 2 ст. 247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, докази, суд приходить до наступного висновку.
Фактичні обставини встановлені судом, їх нормативно-правове обґрунтування та позиція суду
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 10 серпня 2003 року сторони зареєстрували шлюб у виконкомі Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за № 23, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 10.08.2003 року.
Від шлюбу мають спільну неповнолітню дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 09 березня 2011 року Першим Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції.
Після народження сина сторони проживали разом, спільно брали участь у вихованні та утриманні дитини та вели спільне господарство. Проте, спільне проживання з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні цінності, внаслідок чого почали виникати непорозуміння та сварки, що призвело до того, що вони почали проживати окремо.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з ч. 3 та 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ч. 1 ст. 110 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо.
Позивач наполягає на розірванні шлюбу, збереження шлюбу можливе на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем.
Таким чином встановлено, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам та інтересам дитини, тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про розірвання шлюбу.
Між позивачем та відповідачкою було досягнуто згоди, щодо участі у виховані дитини та визначення місця проживання дитини із батьком та прийняття ним одноособово рішень, щодо проживання, навчання, оздоровлення дитини. Вказаний факт підтверджується копією договору про участь у вихованні та утриманні дитини від 12.04.2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі № 928. За вказаним Договором батьки домовилися, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживатиме з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Проте, як зауважує позивач, відповідач всупереч вказаному договору створює перешкоди у виховані дитини намагаючись перевезти дитину до свого місця проживання, перевести дитину в інший навчальний заклад. При цьому позивачем не створюються перешкоди для відповідачки у спілкуванні із дитиною.
ОСОБА_1 працює в ТОВ «Біокоре Органік» на посаді менеджера. За місцем роботи зарекомендував себе сумлінним працівником, швидко орієнтується в складних виробничих ситуаціях. Дотримується трудової дисципліни і техніки безпеки на робочому місці. Доган і стягнень за час виконання своїх обов'язків не має. З колегами по роботі підтримує дружні стосунки, не схильний до конфліктів. Порушень трудової дисципліни не має. Вказане підтверджується наказом № 5 від 11.07.2017 року «Про прийняття на роботу» та характеристикою від 30.03.2024 року № 2 відповідно.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України станом на 30.03.2024 року не знятої чи непогашеної судимості не має, що підтверджується Витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» Міністерства внутрішніх справ України серія ВР-002452115.
Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про відібрання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері, ОСОБА_2 та визначення місця проживання дитини з батьком, ОСОБА_1 виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради як орган опіки та піклування заключив покласти на розсуд суду прийняття рішення про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, ОСОБА_1 , відібрання дитини від матері за наявними доказами в матеріалах цивільної справи з дотриманням прав та законних інтересів дитини.
Вказаним висновком судом також встановлено, що 30.04.2024 року спеціалісти служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради здійснили вихід за адресою: АДРЕСА_2 за місцем проживання матері дитини, з метою обстеження умов проживання та складання відповідного акту. Двері помешкання ніхто не відчинив, матері було залишено запрошення до служби у справах дітей. ОСОБА_2 до служби у справах дітей не з'явилася, але надіслала письмові поясненні від 01.05.2024 року, відповідно до яких не заперечує щодо проживання сина з батьком. Вважає, що в інтересах дитини не заперечує щодо визначення місця проживання з батьком, оскільки на даний час має намір виїхати за межі України та не має можливості виховувати та утримувати дитину. Також просить розглянути питання на засіданні комісії з питань захисту прав дитини без її присутності.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно зі ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.
Відповідно до ч. 4, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини . Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частиною 1 ст.161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення ч.1 ст.3, ст.9 Конвенції про права дитини, ч.ч.2 і 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до положень частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Після народження сина сторони проживали разом, спільно брали участь у вихованні та утриманні дитини та вели спільне господарство. Проте протягом останнього часу сторони проживають окремо, відповідач залишила малолітню дитину на позивача та як мати зовсім перестала цікавитись дитиною, неналежним чином виконує свої батьківські обов'язки та самоусунулась від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. Спільна дитина ОСОБА_3 вже довгий час проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на його матеріальному утриманні. Позивач самостійно займається вихованням, утриманням та доглядом дитини, добросовісно виконує свої батьківські обов'язки, створив належні умови для проживання дитини, повністю матеріально забезпечує дитину та піклується про неї. Оскільки позивач є біологічним батьком малолітньої дитини та враховуючи необхідність подальшої опіки над сином, позивач звернувся до суду з позовом та просить визначити місце проживання дитини разом з ним та відібрати малолітню дитину у матері, для проживання малолітньої дитини із батьком, оскільки це буде відповідати інтересам дитини.
Позивач має постійний та достатній дохід, самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує її матеріально та піклується про неї, має власне житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дитини. Позивач, як батько належним чином виконує свої батьківські обов'язки, забезпечує дитину усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про її фізичний та духовний розвиток, цікавиться станом здоров'я та успіхами. Тобто з боку позивача відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дитини разом з ним, чи негативно впливали на її виховання та розвиток. Відповідач залишила дитину на позивача, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов'язки по вихованню дитини, не цікавиться її життям, здоров'ям та розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини. Відповідач не заперечує щодо визначення місця проживання спільної дитини разом з батьком, про що свідчить відповідна заява про визнання позовних вимог.
Таким чином, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, зв'язок з батьком, а також те, що в даному випадку відповідач визнає позов та не заперечує щодо того, щоб спільна дитина проживала разом з батьком, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог в частині визначення місця проживання дитини на даний час разом з батьком.
Щодо відібрання малолітньої дитини у матері для проживання дитини із батьком у зв'язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері.
Відповідно до положень ч.1 ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Згідно із пунктами 2-5 частини першої ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року роз'яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передати органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначити при цьому конкретний заклад.
Основними підставами для відібрання дитини від батьків серед іншого є випадки, що охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків (безвідповідальне ставлення до дитини та невжиття заходів щодо забезпечення лікування дитини у зв'язку із її тяжким станом здоров'я), а й із їх особистих негативних звичок. Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Враховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Судом встановлено, що відповідач проживає окремо від позивача та сина, як мати безвідповідально ставиться до виховання та догляду за своєю малолітньою дитиною та не усвідомлює в повній мірі свого байдужого ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, на думку суду, відповідач зняла з себе обов'язки з виховання та забезпечення дитини, про що свідчить її заява про визнання позовних вимог в частині відібрання дитини.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про доцільність відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та визначити місце проживання дитини разом із батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки це є єдиним способом захисту прав і якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Відповідач, як мати не позбавлена права спілкуватися з дитиною та не обмежена у здійсненні своїх батьківських прав та обов'язків.
Відібрання дитини без позбавлення батьківських прав є тимчасовим заходом і відповідач, відповідно до ч. 3 ст. 170 СК України, не позбавлена можливості повернути дитину.
Керуючись ст.ст.4, 12-13, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради про усунення перешкод у вихованні дитини - задовольнити в повному обсязі.
Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 10 серпня 2003 року у виконкомі Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за № 23 - розірвати.
Зобов'язати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) не перешкоджати у виховані та утриманні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із фактом самостійного виховання та матеріального утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ).
Відібрати дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) та визначити місце проживання дитини разом із батьком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ).
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження,якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.Д. Анісімова