05 червня 2024 року Справа № 480/69/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовногопровадження без виклику учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/69/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років, як працівнику освіти згідно пункту "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію ОСОБА_1 за вислугу років, як працівнику освіти згідно пункту "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ з 25.09.2023 року;
- звернути судове рішення до негайного виконання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звертався до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти. Разом із заявою було подано необхідні для призначення пенсії документи. За результатами розгляду його заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.
Вказує, що відповідач протиправно не зарахував період роботи позивача на території рф в період з 01.01.1992 по 01.11.2002 року з підстав того, що 01.01.2023 року російська федерація вийшла з угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, відтак будь-яка трудова діяльність на її території з 01.01.1992 не береться до уваги при визначенні трудового стажу. На переконання позивача, відповідач не врахував, що припинення міжнародного договору, крім випадків, прямо передбачених цим договором чи чинним національним законодавством, не має зворотної дії в часі, а пенсійні права позивача, що виникли у нього у спірний період відповідно до вказаної угоди до моменту її припинення, не втратили свою силу.
При цьому, зазначає, що стаж його роботи на момент звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років є достатнім, у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 05.01.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 02.02.2024 продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 22.02.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що 25.09.2023 гр. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою за № 2249 щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві з урахуванням принципом екстериторіальності, розглянуто заяву громадянина ОСОБА_1 від 25.09.2023 за № 2249 та прийнято рішення від 03.10.2023 №184050007493 про відмову у призначенні пенсії та передано до Головного управління Пенсійного фонд України в Сумській для повідомлення пенсіонера.
Представник зауважив, що відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день набрання чинності І Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". При цьому пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мали працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у І порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2017 року по 10 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців. Тобто стаж за вислугу років для визначення права на пенсію враховується лише по 10.10.2017.
Водночас, стаж роботи позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 складає 14 років 8 днів, що є недостатньо для призначення пенсії.
Також представник зауважив, що до загального страхового стажу не враховано період роботи позивача з 01.01.1992 по 01.11.2002, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Так, відповідно до листа Пенсійного фонду України від 27.12.2022 № 2800-030102-5/5608 щодо погодження порядку дій, який буде застосовуватись до прийняття відповідної нормативно-правового акту у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, при призначенні пенсій/поновленні раніше призначених пенсій громадянам, які проживали / працювали на території російської федерації для обчислення пенсії враховувати періоди страхового стажу, набутого на території Україн на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" по 31.12.1991.
Відтак, на переконання представника, рішенням від 03.10.2023 №184050007493 позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.
Ухвалою суду від 05.06.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про залучення в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою від 25.08.2023 про призначення пенсії за вислугу років (а.с. 82).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви позивача 03.10.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії № 184050007493 у зв'язку з відсутністю на час звернення необхідного стажу за вислугу років (а.с. 12).
При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, трудова книжка, військовий квиток, довідка про навчання, довідки про стаж) загальний страховий стаж складає 26 років 9 місяців 4 дні.
Стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 складає 14 років 8 днів, що є недостатньо для призначення пенсії.
Не враховано до загального страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 01.11.2002, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учаспиць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» оскільки відсутній необхідний стаж за вислугу років (26 років 6 місяців - етапом на 11.10.201 7).
Не погоджуючись з незарахуванням до страхового стажу періоду отримання позивачем матеріальної допомоги з 03.12.2001 по 31.05.2002 та періоду його роботи з 01.01.2006 по 07.11.2012 в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Самшит -2», позивач звернувся до суду.
Також, відповідно до розрахунку стажу для призначення пенсії до трудової діяльності як працівника освіти зараховано періоди роботи ОСОБА_1 з 01.11.1991 по 31.12.1991 ( 02 місяці 0 днів); з 04.11.2002 по 09.08.2003 (09 місяців 06 днів); з 10.09.2004 по 31.08.2005 (01 рік); з 01.09.2005 по 30.06.2007 (01 рік 10 місяців 0 днів); з 01.10.2007 по 10.10.2017 (10 років 01 місяць 01 день) (а.с.13).
Не погодившись з рішенням про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, шо включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У відповідності до п. 6 ч.1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
За нормами ч. 1 ст. 5 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з пунктом 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону № 1788-XII, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом № 1788-XII. Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017 набрав чинності 11.10.2017 року.
Таким чином, аналіз змісту пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV дозволяє дійти висновку про те, що пенсія за вислугу років згідно статей 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" може бути призначена лише особам, які мають стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений відповідними статтями Закону України "Про пенсійне забезпечення", станом на 11.10.2017.
В той же час, стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений відповідними статтями Закону України "Про пенсійне забезпечення", набутий після 11.10.2017, повинен враховуватися до спеціального стажу працівника, але такий стаж не враховується при визначенні права на пенсію, а впливає на розрахунок вже самого розміру пенсії.
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі ст. 7 Закону № 1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
За змістом ст. 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Статтею 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону № 1788-XII (в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (далі - Закон № 213-VIII) підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами д, е, ж статті 55 Закону № 1788, а з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII (далі - Закон № 911-VIII) встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» ст. 55 Закону № 1788) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з пунктом «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції Закону № 911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Проте, 04.06.2019 року Конституційним Судом України ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» ст. 54 Закону № 1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» ст. 55 Закону № 1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону № 1788-XII щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788-XII.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни, внесені до статті 55 Закону № 1788-XII Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII, - неконституційними.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019 року.
Отже, починаючи з 04.06.2019 року положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що умовою для набуття позивачем, як працівником освіти, права на призначення пенсії за вислугу років, є наявність у нього станом на 11.10.2017 року (дату набрання чинності Законом № 2148-VIII) не менше 25 років спеціального стажу роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 440/1286/20.
Отже, з огяду на вищевикладене, доводи позовича, що стаж його роботи з 11.10.2017 на посаді вчителя трудового навчання також має бути врахований при визначенні права на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-ХІІ, є помилковими.
Водночас, як вбачається зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 03.10.2023 спеціальний стаж позивача станом на 11.10.2017 становить 14 років 8 днів (а.с. 12).
У контексті зазначеного, суд враховує, що відповідно до ст. 62 Закону Закон № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених положень дає суду підстави зробити висновок, що надання особою до пенсійного органу документів та уточнюючих довідок на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.
Дослідженням трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с.10-11) встановлено, що ОСОБА_1 :
- 01.11.1991 - призначений вчителем трудового навчання Студенецької середньої школи (наказ від 13.11.1991 № К-52);
- 26.08.1998- у зв'язку з державною реєстрацією школи в якості юридичної особи вважати вчителем технології державного загальноосвітнього закладу "Студенецька середня загальноосвітня школа" (розпорядження голови адміністрації Рильського району від 21.08.1998 № 183);
- 01.07.2002 - звільнений із займаної посади відповідно до ст. 80 ТК рф за власним бажанням (наказ від 27.06.2002 № 35);
- 02.07.2002 - призначений майстром виробничого навчання в Козінську середню школу (наказ від 02.07.2002 № К-21);
- 01.11.2022 - звільнений із займаної посади відповідно до ст. 80 ТК рф за власним бажанням (наказ від 01.11.2002 № К-29);
- 04.11.2002 - призначений на посаду вчителя фізичної культури на час відсутності основного працівника у загальноосвітню школу I-III ступенів с. Соснівка (наказ від 12.11.2002 № 521);
- 09.08.2003 - звільнений за угодою сторін відповідно до ст. 36 КЗпП України (наказ від 09.08.2003 № 13);
- 10.09.2004 - призначений вчителем трудового навчання в загальноосвітню школу I-III ступенів с. Студенок Глухівський р-н Сумскої обл. (наказ від 10.09.2004 № 463);
- загальноосвітня школа I-III ступенів с. Студенок перейменована в Студенецький навчально-виховний комплекс загальноосвітня школа I-III ступенів, дошкільний навчальний заклад "Берізка" Глухівської райнонної ради Сумської області;
- Студенецький навчально-виховний комплекс загальноосвітня школа I-III ступенів, дошкільний навчальний заклад "Берізка" Глухівської райнонної ради Сумської області перейменований в Комунальний заклад Студенецький навчально-виховний комплекс загальноосвітня школа I-III ступенів, дошкільний навчальний заклад "Берізка" Глухівської райнонної ради Сумської області Шосткинського району Сумської області Есманської селищної ради;
- Комунальний заклад Студенецький навчально-виховний комплекс загальноосвітня школа I-III ступенів, дошкільний навчальний заклад "Берізка" реорганізовано шляхом приєднання до комунального закладу Есманської селищної ради "Есманська загальноосвітня школа I-III ступенів" Шосткинського району Сумської області;
- 31.08.2023- звільнений з посади вчителя трудового навчання згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (наказ від 2808.2023 № 50-К).
Як встановлено судом, відповідно до розрахунку стажу для призначення пенсії до трудової діяльності як працівника освіти зараховано періоди роботи ОСОБА_1 з 01.11.1991 по 31.12.1991 ( 02 місяці 0 днів); з 04.11.2002 по 09.08.2003 (09 місяців 06 днів); з 10.09.2004 по 31.08.2005 (01 рік); з 01.09.2005 по 30.06.2007 (01 рік 10 місяців 0 днів); з 01.10.2007 по 10.10.2017 (10 років 01 місяць 01 день) (а.с.13).
Тобто періоди трудової діяльності позивача з 01.01.1992 по 25.08.1998 на посаді вчителя трудового навчання Студенецької середньої школи, з 26.08.1998 по 01.07.2002 на посаді вчителя технології державного загальноосвітнього закладу "Студенецька середня загальноосвітня школа", з 02.07.2002 по 01.11.2002 на посаді майстра виробничого навчання в Козінської середньої школи не було враховано ані до спеціального стажу, ані до загального страхового стажу, що дає право на призначення пенсії.
Водночас, зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 03.10.2023 № 184050007493 та зі змісту відзиву встановлено, що період роботи позивача з 01.01.1992 по 01.11.2002 не було враховано відповідачем до загального страхового стажу, з огляду на те, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, а 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон від 01.12.2022 № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». Тому після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовується у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у вказаних країнах, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Втім суд не погоджується з такими висновками та зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
За приписами статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.
В силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Трудовою книжкою позивача, копія якої наявна в матеріалах справи та дійсність якої не ставиться під сумнів відповідачем, підтверджується факт роботи позивача на території російської федерації.
При цьому дійсно, постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.
Законом України від 01.12.2022 № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», яким зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що набрала чинності для України 14 липня 1995 року, зокрема, стаття 13 якої допускала прийняття на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення документів, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою.
Втім згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.
Незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Отже, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 та Закону України № 2783-IX, який набрав чинності 23.12.2022, не є підставами для відмови в зарахуванні до спеціального стажу роботи позивача спірного періоду роботи на території рф, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень, а позивач працював у російській федерації в той час, коли Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу, а тому суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу періоду роботи в російській федерації з огляду на припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та на прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 та Закону України № 2783-IX.
Разом з тим, будь-яких доводів щодо незарахування періоду трудової діяльності позивача з 01.01.1992 по 25.08.1998 на посаді вчителя трудового навчання Студенецької середньої школи, з 26.08.1998 по 01.07.2002 на посаді вчителя технології державного загальноосвітнього закладу "Студенецька середня загальноосвітня школа", з 02.07.2002 по 01.11.2002 на посаді майстра виробничого навчання Козінської середньої школи до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідач не навів, а суд - не встановив.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи зарахувати періоди роботи позивача на території рф у повному обсязі до загального страхового стажу та до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Застосовуючи механізм захисту права позивача на пенсію, порушеного відповідачем як суб'єктом владних повноважень, суд враховує, що правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для повного та ефективного захисту його прав, свобод та інтересів.
Так, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, оскільки права позивача у спірних відносинах порушені саме внаслідок прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві рішення про відмову у призначенні пенсії від 03.10.2023 № 184050007493 з метою належного захисту прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати вказане рішення.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні пенсії, суд зазначає, що обов'язковою ознакою рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, як предмета адміністративного спору, є прямий (безпосередній) вплив рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на правовий статус фізичної чи юридичної особи, тобто обмеження її прав, свобод, покладення на неї обов'язків. Прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, як правило, є результатом вчинення ряду дій.
З огляду на те, що в правовому регулюванні приймає участь саме рішення суб'єкта владних повноважень, а не окремі дії, вчинені в процесі здійснення владних повноважень, за результатами яких прийнято рішення, ці дії не можуть бути предметом оскарження до адміністративного суду окремо від оскарження рішення. Обставини щодо вчинення цих дій входять до предмету доведення у справі за позовом про скасування рішення суб'єкта владних повноважень, а їх правова оцінка судом на відповідність встановлених законом компетенції суб'єкта владних повноважень та порядку їх вчинення може бути підставою для скасування рішення як протиправного внаслідок вчинення посадовими особами суб'єкта владних повноважень дій не у спосіб та не у порядку, встановлених законом.
Враховуючи вказане, приймаючи до уваги, що судом дано правову оцінку дій відповідача на відповідність встановлених законом компетенції суб'єкта владних повноважень та порядку їх вчинення під час винесення оскаржуваного рішення, визнання протиправним та скасування даного рішення є належним і допустимим способом захисту прав позивача у даній справі, що у повній мірі відновлює порушене право, а тому суд вбачає необхідним у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні пенсії, відмовити.
Обираючи належний спосіб захисту прав позивача, суд враховує, що позивачем в даній позовній заяві заявлено вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію ОСОБА_1 за вислугу років, як працівнику освіти згідно пункту "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ з 25.09.2023 року.
Водночас, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Разом з тим, відповідно до положень Закону № 1058-IV територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення, перерахунку, припинення, поновлення та виплати пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.
Таким чином, з огляду на встановлені у справі обставини та норми права, що регулюють спірні правовідносини, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача від 25.09.2023 про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, із зарахуванням до загального страхового стажу та спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періодів роботи позивача з 01.11.1991 по 25.08.1998 на посаді вчителя трудового навчання Студенецької середньої школи, з 26.08.1998 по 01.07.2002 на посаді вчителя технології державного загальноосвітнього закладу "Студенецька середня загальноосвітня школа", з 02.07.2002 по 01.11.2002 на посаді майстра виробничого навчання Козінської середньої школи.
За вищевикладених обставин, позовні вимоги належить задовольнити частково.
Щодо вимоги звернути судове рішення до негайного виконання, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, негайно виконуються рішення суду саме про стягнення пенсії, що є вимогою майнового характеру. Однак зобов'язання вчинити дії є вимогою немайнового характеру та, відповідно, не є тотожною за своїм значенням вимозі про стягнення конкретної суми.
Рішення суду у цій справі носить саме зобов'язальний характер. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для звернення судового рішення до негайного виконання, а тому така вимога задоволенню не підлягає.
З огляду на часткове задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві витрати зі сплати судового збору в сумі 536,80 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 03.10.2023 № 184050007493.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 25.09.2023 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, із зарахуванням до загального страхового стажу та спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-ХІІ, періодів його роботи з 01.11.1991 по 25.08.1998 на посаді вчителя трудового навчання Студенецької середньої школи, з 26.08.1998 по 01.07.2002 на посаді вчителя технології державного загальноосвітнього закладу "Студенецька середня загальноосвітня школа", з 02.07.2002 по 01.11.2002 на посаді майстра виробничого навчання Козінської середньої школи.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) суму судового збору у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Д. Кравченко