30 травня 2024 року
м. Київ
справа №200/5139/23
адміністративне провадження № К/990/19890/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Прокопенка О.Б.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2024 року у справі № 200/5139/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Краматорську, щодо не нарахування та не виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02 березня 2021 року по 08 серпня 2023 року;
- зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м.Краматорську, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02 березня 2021 року по 08 серпня 2023 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та не виплату ОСОБА_1 , середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02 березня 2021 року по 13 вересня 2021 року за показниками нарахованої заробітної плати за серпень, вересень 2020 року, викладеними у довідці Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 01.09.2023р. № 11 і від цієї суми індексу інфляції за період з 02 березня 2021 року по 26 травня 2023 року та трьох процентів річних від простроченої суми з 02 березня 2021 року по 26 травня 2023 року;
- зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м.Краматорську, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 березня 2021 року по 13 вересня 2021 року за показниками нарахованої заробітної плати за серпень, вересень 2020 року, викладеними у довідці Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 01.09.2023 № 11 і від цієї суми індекс інфляції за період з 02 березня 2021 року по 26 травня 2023 року та три проценти річних від простроченої суми з 02 березня 2021 року по 26 травня 2023 року;
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Краматорську, що виразилася у не нарахуванні та не виплаті на користь позивача грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2019 по 2021 роки, виходячи із показників нарахованої заробітної плати за серпень, вересень 2020 року, викладеними у довідці Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 01.09.2023р. № 11 і від цієї суми індексу інфляції за період з 02 березня 2021 року по 08 серпня 2023 року та трьох процентів річних від простроченої суми.;
- зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м.Краматорську, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2019 по 2021 роки, виходячи із показників нарахованої заробітної плати за серпень, вересень 2020 року, викладеними у довідці Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Краматорську, від 01.09.2023р. № 11 і від цієї суми індекс інфляції за період з 02 березня 2021 року по 08 серпня 2023 року та три проценти річних від простроченої суми.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, що виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2021р. по 02.09.2021р. у розмірі 77 699, 82 грн.. Зобов'язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2021р. по 02.09.2021р. у розмірі 77 699, 82 грн. У решті заявлених вимог - відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2024 року скасовано рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року повернуто касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2024 року у справі № 200/5139/23 скаржнику.
21 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2024 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
Згідно ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року справу №200/5139/23 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження скаржник не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Суд зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Також, скаржник не навів та не обґрунтував, при розгляді якої саме справи позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, та яким чином ці обставини впливають на вирішення спору у конкретній іншій справі.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Суд відхиляє твердження скаржника, що справа має виняткове значення для нього, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника щодо помилковості розгляду судом першої інстанції справи за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки за загальним правилом будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України) і ця справа до таких категорії не відноситься, а тому суд першої інстанції, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення прийняті у справі, яка розглянута за правилами спрощеного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2024 року у справі №200/5139/23.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала, у спосіб їх надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко