27 травня 2024 року
м. Київ
справа № 500/7746/23
адміністративне провадження № К/990/17763/24
Суддя Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду Рибачук А.І.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2024 у справі №500/7746/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.10.2023 №192350006131 щодо відмови у призначенні позивачці пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 02.06.1981 по 11.01.2002, згідно з трудовою книжкою від 11.07.1979 серії НОМЕР_1 та призначити пенсію за віком з 16.09.2022 (з моменту звернення).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.10.2023 №192350006131 "Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ";
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати позивачці до страхового стажу період роботи з 02.06.1981 по 11.01.2002, згідно з трудовою книжкою від 11.07.1979 серії НОМЕР_1 ;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.10.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" та прийняти рішення;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні її позовних вимог та такі вимоги задоволено частково:
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 з 16.10.2023 пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення";
- в решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 залишено без змін.
07.05.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2024 (в частині незадоволення позовної вимоги щодо призначення позивачці пенсії за віком з 16.09.2022) у справі №500/7746/23.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону можна зробити висновок, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у скарзі не зазначені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
При цьому касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише посилання на фактичні обставини справи, цитати нормативних актів із абстрактним зазначенням, що судом апеляційної інстанції судове рішення (в частині незадоволення позовної вимоги щодо призначення позивачці пенсії за віком з 16.09.2022) ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, згідно із положеннями КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Варто зазначити, що відповідно до статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісно реалізувати належне їм право на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, навести аргументи в обґрунтування своєї позиції, а також навести обставини, за яких можуть бути переглянуті судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2024 у справі №500/7746/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії повернути скаржниці.
Роз'яснити скаржниці, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи , в порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Скаржниці надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
........................
А.І. Рибачук,
Суддя Верховного Суду