справа № 754/6013/23 головуючий у суді І інстанції Бабко В.В.
провадження № 22-ц/824/8386/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
04 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У травні 2023 року ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 65 550,00 грн., інфляційні витрати - 19 402,80 грн., три відсотки річних 2 688,45 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 липня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4500509 про надання споживчого кредиту. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в розмірі 20 000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на його платіжну картку. В свою чергу відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав. В подальшому, 25 травня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 25-05/2022, за яким ТОВ «Авентус Україна» відступило права грошової вимоги за кредитним договором до відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна». Станом на день звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору не сплачена і становить: 20 000,00 грн. - тіло кредиту та 45 550,00 грн. - нараховані проценти, а всього - 65 550,00 грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановивши, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) та неправомірно стягнув з відповідача заборгованість за інфляційними втратами та 3% річних. Крім того, зазначає, що пунктом 1.4 кредитного договору № 4500509 про надання споживчого кредиту від 22 липня 2021 року передбачено, що строк кредиту складає 30 днів, тобто у даній справі строк кредитування скінчився 21 серпня 2021 року (останній день дії кредитного договору), оскільки споживач не вносив будь-яких коштів, спрямованих на пролонгацію дії кредитного договору, крім цього, доказів того, що відповідну оферту кредитодавцем було прийнято матеріали справи не містять. Також, позивачем не надано доказів направлення споживачу текстового повідомлення про пролонгацію дії кредитного договору, що відповідало б приписам п. 4.2.3 договору. Натомість, доказів того факту, що після 21 серпня 2021 року кредитний договір було автоматично пролонговано та строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів матеріали справи не містять, а не сплата та/або несвоєчасна сплата позичальником кредитних платежів не може слугувати належною підставою для продовження строку користування кредитом без волевиявлення сторін (у тому числі вчинення відповідних дій). Посилання позивача на умови пункту 4.3 щодо автопролонгації строку кредиту без згоди відповідача, у випадку наявності у позичальника на дату закінчення строку кредиту заборгованості, є безпідставним. Відповідач заперечує погодження між сторонами умов щодо продовження (пролонгації) строку кредиту понад 30 днів. У зв'язку з цим, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом за межами строку кредитування у період з 21 серпня 2021 року по 24 травня 2023 року відсутні. Крім того, клопотання позивача про долучення доказів подане з порушенням норм ЦПК України та не могло бути взято до уваги судом першої інстанції. Таким чином, суд, задовольнивши клопотання сторони позивача про витребування доказів, яке було подане з порушенням норм ЦПК України, порушив принцип змагальності сторін та порушив норми процесуального права при розгляді вказаної справи.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» просило рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилалося на те, що до позовної заяви додано паперовий примірник електронного документа - кредитного договору, кожен примірник якого є оригіналом. Підписання відповідачем кредитного договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» жодними доводами апелянта не спростовано. Кредитний договір чи будь-яка його частина не визнані недійсними, несправедливими чи недобросовісними. Факт переказу кредитних коштів на банківську картку підтверджується довідкою платіжного провайдера та можливе лише шляхом зарахування на ту картку, яка зазначена особисто відповідачем у заявці на отримання кредиту. Сума заборгованості за договором розрахована у відповідності до картки обліку договору. Звертає увагу на те, що 20 серпня 2021 року відповідач здійснив оплату на рахунок кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом на суму 5 700,00 грн. В зв'язку з чим, у відповідності до п.п.1.4 та п.4.2 договору відбулося продовження строку кредиту на 30 днів із стандартною процентною ставкою 1.90% в день. 19 вересня 2021 року відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії договору, в зв'язку з чим кредитним договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів.29 жовтня 2021 року відповідач здійснив часткову оплату процентів на рахунок кредитора в розмірі 50,00 грн. Надалі відповідач оплати за кредитним договором не здійснював. Також, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» просило стягнути з відповідача судові витрати, які складаються витрат на правову допомогу в сумі 8 000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 22 липня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4500509 про надання споживчого кредиту в розмірі 20 000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача строком на 30 днів. Процентна ставка в день становить 1,90%. Орієнтовна реальна річна процентна ставка, за стандартною ставкою становить - 24079,41% річних, за зниженою ставкою - 2013,43% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною ставкою - 31 400,00 грн., за зниженою ставкою 25 700,00 грн. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього договору.
Пунктом 1.1. Договору визначено, що укладання цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході споживача в особистий кабінет, в порядку, передбаченому Законом України «Про електрону комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки входу до особистого кабінету.
Відповідно до п.1.5.1 Кредитного договору Стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п. 4.2 договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п. 4.3 договору.
Згідно із п. 5.4 Договору споживач зобов'язаний у встановлений договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі, передбачені договором.
Відповідно до п. 6.1 Договору сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичність внесення, здійснюється згідно Графіку платежів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником картки № НОМЕР_1 від 27 листопада 2018 року, на яку було перераховано кредитні кошти в розмірі 20 000,00 грн. 22 липня 2021 року, що підтверджує повне виконання ТОВ «Авентус Україна» своїх зобов'язань перед відповідачем.
Відповідно до кредитного договору передбачено, що ТОВ «Авентус Україна» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди позичальника (пп.3 п. 5.1 Договору).
25 травня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» укладено Договір факторингу № 25-05/2022, за яким ТОВ «Авентус Україна» відступив права грошової вимоги за кредитним договором до відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна».
Згідно з витягом з реєстру боржників, додатку №1 до договору факторингу № 25-05/2022 від 25 травня 2022 року ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № 4500509. Загальний розмір заборгованості становить 65 550,00 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання щодо погашення заборгованості за договором кредиту між ним та ТОВ «Авентус Україна» в обумовлені договором строки. При цьому, позивач, який отримав право вимоги до відповідача за договором факторингу, внаслідок такого порушення позбавлений можливості отримати кредитні кошти та відсотки, на що він розраховував при укладенні договору, а тому суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, договір № 4500509 від 22 липня 2021 року укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису, який відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Таким, чином встановивши, що ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов'язання за договором № 4500509 про надання споживчого кредиту від 22 липня 2021 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20 000,00 грн.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не заперечує проти наявної заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20 000,00 грн., проте вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив період нарахування відсотків за кредитом та відповідно суму коштів до стягнення, вказуючи, що строк кредитування має становити 30 днів, а заборгованість за процентами за період з 22 липня 2021 року по 21 серпня 2021 року має складати 11 400,00 грн.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що умовами договору № 4500509 про надання споживчого кредиту, укладеного 22 липня 2021 року строком на 30 днів, передбачено можливість його пролонгації та автопролонгації.
Порядок автопролонгації строку кредиту врегульовано в п. 4.3 договору.
Згідно з п.п. 4.3.1 договору сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до пп. 4.2.2.-4.2.4. договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
У п.п. 4.3.2 договору зазначено, що споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах, передбачених в пп. 4.3.1. договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою споживача у порядку, передбаченому п. 4.2 договору.
ОСОБА_1 , посилаючись на положення п. 4.3 кредитного договору, зазначає, що у момент підписання не мав наміру його автопролонговувати і згоду на автопролонгацію строку кредиту після 21 серпня 2021 року не надав.
Апеляційний суд відхиляє такі твердження ОСОБА_1 , виходячи з того, що, підписавши кредитний договір та відповідно погодивши його умови, позичальник вже засвідчив наявність згоди з його боку у визначеному положеннями договору випадку на його автопролонгацію, і надавати таку згоду окремо не потрібно. Факт укладення кредитного договору відповідачем не оспорюється.
Як свідчить картка обліку договору № 4500509 від 22 липня 2021 року ОСОБА_1 сплатив 20 серпня 2021 року 5 700,00 грн. процентів за користування кредитом, у зв'язку з чим на підставі п. 1.4, 4.2 кредитного договору відбулося продовження строку кредиту на 30 днів за стандартною процентною ставкою 1,90% в день, тобто до 19 вересня 2021 року.
Після 19 вересня 2021 року ОСОБА_1 оплату коштів за кредитом не здійснював, зобов'язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів в повному обсязі залишилось невиконаним, у зв'язку з чим на підставі п. 4.3.1 договору строк його дії продовжився на 90 днів.
Аналізуючи матеріали справи, апеляційний суд враховує, що визначений у п. 1.4 договору строк кредиту з моменту його укладення мав завершитися 21 серпня 2021 року, 20 серпня 2021 року з ініціативи ОСОБА_1 договір було пролонговано, а після 19 вересня 2021 року автопролонговано, на підставі п. 4.3 договору, на строк не більше ніж на 90 днів, тобто до 19 грудня 2021 року включно.
За вказаний період (19 вересня 2021 року - 19 грудня 2021 року) позивачем нараховано позичальнику проценти за користування кредитом у розмірі 45 600,00 грн., що відповідає умовам кредитного договору про сплату процентів за фіксованою ставкою 1,90% на день (20 000,00 грн *1,9%*120 днів). З урахуванням того, що 29 жовтня 2021 року сплачено 50,00 грн на погашення відсотків, ОСОБА_1 має перед товариством заборгованість зі сплати процентів 45 550,00 грн (45 600,00-50,00), про стягнення якої і просив позивач.
Виходячи з викладеного, встановивши укладення між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 22 липня 2021 року кредитного договору № 4500509, продовження строку користування кредитом через автопролонгацію відповідно до вимог пункту 4.3 на 90 календарних днів поспіль, відсутність сплати боргу, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом у межах строку кредитування за період з 19 вересня 2021 року - 19 грудня 2021 року в сумі 45 550,00 грн.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Зважаючи на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що загальна заборгованість ОСОБА_1 за договором № 4500509 про надання споживчого кредиту від 22 липня 2021 року становить 65 550,00 грн., з яких: тіло кредиту - 20 000,00 грн., проценти за користування кредитом - 45 550,00 грн.
Разом з тим, апеляційний суд частково не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача грошових коштів, за порушення грошового зобов'язання, таких як індекс інфляції та три проценти річних, які підлягають стягненню лише за певний період.
Так, згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до положень ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (пункт 8.35).
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2120-IX (набрав чинності 17 березня 2022 року) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Відповідно до п.15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Відтак, нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України не підлягають стягненню з відповідача з 24 лютого 2022 року по березень 2023 року.
Таким чином, розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 01 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року складає 1 914,58 грн., розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 19 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року складає 360,97 грн.
Отже, доводи апеляційної скарги в частині необґрунтованості рішення суду щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 24 лютого 2022 року по березень 2023 року, знайшли своє підтвердження та враховуються судом апеляційної інстанції.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідач також вказував, що клопотання позивача про долучення доказів подане з порушенням норм ЦПК України та не могло бути взято до уваги судом першої інстанції. Суд, задовольнивши клопотання сторони позивача про витребування доказів, яке було подане з порушенням норм ЦПК України, порушив принцип змагальності сторін та порушив норми процесуального права при розгляді вказаної справи, а тому такі докази не є належними доказами та подані поза межами строку.
Разом з тим, в постанові від 11 серпня 2021 року в справі № 191/2592/19-ц (провадження № 61-6770св21) Верховний Суд виклав правовий висновок, згідно якого дії суду, що сприяють встановленню істини у справі, в жодному разі не повинні сприйматися як дії щодо захисту однієї із сторін процесу. Цивільний процес є формою реалізації правосуддя, яка забезпечує і гарантії здійснення правосуддя, і гарантії права громадян на судовий захист. Такий зв'язок правосуддя і цивільного судочинства пояснює їх принципову єдність як змісту і форми. Правосуддя через процес необхідно розглядати як доступність, що полягає у певному стандарті, який відбиває вимоги справедливого та ефективного судового захисту, що конкретизується в належних судових процедурах, розумних строках, і безперешкодного звернення усякої заінтересованої особи до суду.
Також, в постанові від 05 жовтня 2021 року в справі № 755/16464/20 (провадження № 61-7759св21) Верховний Суд сформулював правовий висновок, згідно якого, вирішуючи питання щодо дослідження виписки по кредитному договору як доказу, який не подавався до суду першої інстанції, апеляційний суд врахував виключне значення такого доказу для правильного вирішення справи та те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у даній справі про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог, фактично не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав та не роз'яснив їм їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, суд має сприяти у вирішенні спору, а тому долучення до справи доказів на стадії розгляду справи по суті, не становить порушення таким судом норм процесуального права. Відмова суду у долученні доказів лише з підстав порушення стороною стадійності заявлення такого клопотання, не дала б можливості суду встановити власника картки № НОМЕР_1 від 27 листопада 2018 року, на яку дійсно було перераховано кредитні кошти в розмірі 20 000,00 грн. 22 липня 2021 року, що підтверджує повне виконання ТОВ «Авентус Україна» своїх зобов'язань перед відповідачем.
За таких обставин, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення стороною позивача строку на подання до суду додаткових доказів, які по своїй суті відповідачем не спростовані.
Як вбачається з апеляційної скарги, остання не містить доводів в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн., а, відтак, судове рішення в цій частині в силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України не може бути скасоване.
Отже, розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість за кредитним договором, частково не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду у відповідній частині та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За змістом частин першої, п. 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн. надану в суді апеляційної інстанції.
На підтвердження понесення таких витрат представник позивача надав ордер про надання правничої (правової) допомоги від 19 лютого 2024 року, звіт про надання правової допомоги від 07 березня 2024 року та платіжну інструкцію від 07 березня 2024 року № 3365 на суму 8 000,00 грн.
Відповідачем не надано доказів невідповідності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності понесених позивачем витрат на адвокатські послуги, необхідності та підстав їх зменшення.
Оскільки позивачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат понесених ним на правову допомогу, а відповідач не заявляв про їх неспівмірність складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог (77,39%), а саме у розмірі 6 191,20 грн. (8 000*77,39%).
При подачі позовної заяви ТОВ «ФК «Фінтраст Україна»сплатив судовий збір у розмірі 2 684,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (77,39%), а саме у розмірі 2 007,16 грн. (2 684*77,39%).
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 4 026,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (22,61%), а саме у розмірі 910,28 грн. (4 026*22,61%).
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтранс Україна» різницю між сумою, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 1 096,88 грн. (2 007,16-910,28).
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» інфляційних втрат, трьох відсотків річних скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна»до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, 15, оф. 118/2, ідентифікаційний код - 44559822, інфляційні витрати в розмірі 1 914 (одна тисяча дев'ятсот чотирнадцять) гривень 58 копійок та 3 % річних в розмірі 360 (триста шістдесят) гривень 97 копійок.
В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, 15, оф. 118/2, ідентифікаційний код - 44559822, судовий збір у розмірі 1 096 (одна тисяча дев'яносто шість) гривень 88 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 6 191 (шість тисяч сто дев'яносто одна) гривня 20 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.