31 травня 2024 року місто Київ.
Справа № 760/24998/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7683/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
судді-доповідача Желепи О.В.,
суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року (у складі судді Ішуніної Л.М., інформація щодо дати складання повного тексту відсутня)
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У вересні 2021 року Комунальне підприємство виконавчого округу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останньої на свою користь заборгованість:
- за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 6 255,06 грн;
- за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 6 357,39 грн;
- витрати пов'язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 33,00 грн;
- судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 є споживачем центрального опалення, які постачає їй позивач за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач від наданих послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялася, своєчасно не сплачувала кошти за надані позивачем послуги централізованого опалення, у зв'язку з чим, станом на 01 липня 2021 року утворилася заборгованість у сумі 6 357,39 грн. Крім того, на підставі укладеного 11 жовтня 2018 року між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» та КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» Договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) та Додатків до нього, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, що утворилась до 01 травня 2018 року за послуги з централізованого опалення у сумі 6 255,06 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», 22 січня 2024 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить частково скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким частково задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з централізованого опалення, що спожиті до 01 травня 2018 року в сумі 6255 грн.06 коп.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ті обставини справи, які суд вважав встановленими є недоведеними. Відповідач визнала, що з листопада 2016 року вона через пологи та народження дитини не зверталась з приводу взяття на облік лічильника тепла, а тому, суд дійшов помилкового висновку, що за вказаний період безпідставно нараховувалась оплата за опалення по середньо-будинкових показниках, а не по показниках лічильника тепла. Також суд безпідставно зазначив, що позивач не надав розрахунок заборгованості за вказаний період.
Ухвалу про відкриття провадження в даній справі та апеляційну скаргу ОСОБА_1 отримала 13 березня 2024 року.
Своїм правом на подачу відзиву не скористалась.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення районного суду відповідає.
За приписами статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону від 24 червня 2004 року № 1875-IV (надалі - Закон № 1875-IV) учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого постачання холодної води та водовідведення.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 21 Закону № 1875-IV виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Частина сьома статті 26 цього Закону визначає, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.
За приписами статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтею 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За приписами статті 20 Закону № 1875-IV, пунктів 18, 20, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 споживач зобов'язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Згідно зі статтею 32 Закону № 1875-IV розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд вважав встановленими такі обставини.
Суд установив, що за розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
З 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що не заперечувалось відповідачем.
Відповідно до інформації, наданої відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом'янської РДА ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 28 січня 2011 року по теперішні час.
Крім того, судом установлено, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 602-18, згідно з яким ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» відступило, а КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» набуло права грошової вимоги до боржника з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з урахуванням оплат, що отримані Кредитором за період 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору.
Відповідно до Додатку № 1 та/або до Додатку № 2 до договору цесії позивач прийняв право вимоги до ОСОБА_1 заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення в сумі 6 255,06 грн.
Судом встановлено, що 19 вересня 2012 року між відповідачем та ПП «Укрводоенергосервіс» укладено договір № 508 про встановлення теплолічильника.
Згідно з Актом № 508 про встановлення теплолічильника від 19 вересня 2012 року, його було встановлено у квартирі відповідача за адресою: АДРЕСА_1 та згідно з квитанцією від 14 листопада 2012 року вказаний теплолічильник опломбовано ТОВ «Сучасний дім 1».
24 жовтня 2016 року відповідачем здійснено повірку теплолічильника та отримано свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 24-1-4/1399К.
У зв'язку з цим, відповідач неодноразово зверталася до ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» із заявами про взяття на облік теплолічильника, встановленого у належній їй квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями заяв від 24 листопада 2016 року, від 23 вересня 2019 року.
Згідно з актом встановлення пломб вузла обліку теплової енергії для потреб опалення окремого приміщення лише 11 листопада 2019 року вищевказаний теплолічильник було взято на облік постачальником послуг.
Таким чином, із наявних у справі доказів вбачається, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 встановлено квартирний лічильник обліку теплової енергії, доказів його зняття позивачем із абонентського обліку, матеріали справи не містять, більше того, позивачем було здійснено перерахунок вартості теплової енергії по особовому рахунку відповідача у відповідності до показань цього лічильника та списано заборгованість, нараховану з 01 травня 2018 року до 01 липня 2021 року, про що зазначено у відповіді на відзив.
Разом з тим, позивач вважає, що відповідач повинна сплатити заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення, спожитих до 01 травня 2018 року в сумі 6 255,06 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за період з 01 травня 2016 року по 31 грудня 2022 року, оскільки зазначає, що остання не зверталась до ПАТ «Київенерго» із заявами щодо невірних нарахувань/перерахунку наданих послуг.
Згідно із статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Судом установлено, що відповідач у вересні 2012 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 встановила лічильник обліку теплової енергії, на який 24 жовтня 2016 року отримала свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, у зв'язку з чим, 24 листопада 2016 року звернулася із заявою до ПАТ «Київенерго» щодо внесення відомостей про наявність лічильника теплової енергії у вищевказаній квартирі, однак ПАТ «Київенерго» відповідних дій за вказаною заявою вчинено не було.
Таким чином, матеріали справи спростовують твердження позивача про те, що відповідач не зверталася до ПАТ «Київенерго», правонаступником якого є позивач, із заявами про перерахунок нарахованих сум.
Крім того варто вказати на те, що наданий позивачем уточнений розрахунок заборгованості містить тільки загальну інформацію про вартість послуги, що надається позивачем відповідачу, без розмежування боргу по оплаті опалення місць загального користування загальною площею розподілу та безпосередньо житлового приміщення, а тому суд позбавлений можливості прийти до обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру заборгованості були враховані показники теплового лічильника, який наявний в квартирі.
Також, із наданих позивачем документів неможливо встановити факт наявності заборгованості та її дійсний розмір, оскільки, в розрахунку не зазначено, в т.ч. показники квартирного лічильника, не містить розрахунок і відомостей про обсяги постачання, які, на думку позивача, лишились не оплаченими, не надано також виписки із банківського рахунку, в якому б відображалось суми всіх оплат здійснених відповідачем.
На підставі наведеного, суд встановив, що позивачем не доведено достатніми доказами наявність у відповідача заборгованості за опалення за спірний період.
Дослідивши надані суду докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними. Висновки суду відповідають таким обставинам та вимогам Закону.
На підставі частини першої статті 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обслуговування та заміна вузлів комерційного обліку здійснюються оператором зовнішніх інженерних мереж відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено договорами про надання комунальних послуг, укладеними відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», з урахуванням вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».
Оператори зовнішніх інженерних мереж зобов'язані формувати і підтримувати в наявності обмінний фонд вузлів комерційного обліку.
Витрати оператора зовнішніх інженерних мереж на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку (їх складових частин) відшкодовуються споживачами відповідної комунальної послуги, а також власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання у такій будівлі, шляхом сплати виконавцю комунальної послуги плати за абонентське обслуговування - за умови укладення індивідуальних договорів або індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем про надання комунальних послуг та з урахуванням особливостей, визначених цим Законом і Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
У разі якщо виконавець комунальної послуги не є оператором відповідних зовнішніх інженерних мереж, він зобов'язаний забезпечити розподіл, збір та перерахування сплачених споживачами та власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання, коштів на обслуговування та заміну вузла комерційного обліку оператору зовнішніх інженерних мереж відповідно до договору.
Частина четверта статті 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» визначає, що періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування і монтаж) вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання теплової енергії та води в квартирах (приміщеннях) будинку, здійснюються за рахунок власників таких вузлів обліку, якщо інше не встановлено договором.
Порядок подання таких засобів на періодичну повірку, обслуговування та ремонт, а також порядок оплати за періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок надання комунальних послуг, права та відповідальність споживачів і виконавців цих послуг регламентується Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Пункти 9, 30, 32 Правил № 630 визначають, що квартирні засоби обліку води і теплової енергії беруться виконавцем на абонентський облік, а їх періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) проводяться за рахунок виконавця, до обов'язків якого входить контроль міжповіркових інтервалів, повірка квартирних засобів обліку, їх обслуговування та ремонт, у той час як обов'язком споживача є своєчасна оплата наданих послуг за цінами і тарифами, встановленими згідно з вимогами законодавства.
Доводи апеляційної скарги в частині не звернення відповідача до ПАТ «Київенерго» з заявами про взяття на облік лічильника є безпідставні та спростовуються відповідною заявою від 29.11.2016 року, долученою відповідачкою до відзиву,(а.с.90) з якої вбачається, що таке звернення мало місце.
Доказів, що лічильник, який встановлювався іще з 2012 року знімався будь-коли з обліку матеріали справи не містять.
Та обставина, що ПАТ «Київенерго» належним чином не відреагувало на заяву відповідача , подану в 2016 році та не вчинило дій по взяттю на облік лічильник тепла в квартирі відповідача , свідчить що мало місце порушення прав споживача, який є слабшою стороною в спірних правовідносинах.
З апеляційної скарги вбачається, що позивач не заперечував, що борг до 2018 року нараховувався без врахування показників лічильника тепла встановленого в квартирі позивача в 2016 році, а тому висновки суду про недоведеність позивачем позовних вимог є вірними.
Доводи про те, що суду був наданий розрахунок заборгованості, колегія суддів не приймає, оскільки виходить з того, що не доведено наявність заборгованості за спірний період, не доведено, що відповідачу надавалась відповідь на її звернення в 2016 році про взяття на облік лічильника тепла, не доведено розмір заборгованості, яка в розрахунку зазначена без врахування показників такого лічильника.
Пункт 10 Правил № 630 визначає, що справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 15 цих Правил.
Інші доводи апеляційної скарги є повторенням відповіді на відзив, та не спростовують висновок суду про недоведеність наявності у відповідача заборгованості за опалення в період до травня 2018 року.
Доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого у справі рішення в цій частині.
За таких обставин, аргументи апеляційної скарги позивача не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі, не спростовують правильних висновків суду, а також не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права, які б могли бути підставою для скасування рішення суду.
Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга залишається без задоволення.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382,ст.384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» - залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 31 травня 2024 року.
Суддя-доповідач О.В. Желепа
Судді О.Ф. Мазурик
О.В. Немировська