справа № 369/7772/23 головуючий у суді І інстанції Дубас Т.В.
провадження № 22-ц/824/8508/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
29 травня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування в особі Боярської міської ради, про визначення місце проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів на дитину, -
У травні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом та просила визначити місце проживання доньки ОСОБА_4 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити її проживати разом із ОСОБА_3 ; стягнути з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред'явлення даного позову і до досягнення дитиною повноліття.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 вересня 2009 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб. Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сім'я проживає за адресою: АДРЕСА_1 в двокімнатній квартирі, яка була придбана у шлюбі за спільні кошти з відповідачем та була зареєстрована на відповідача. На прохання ОСОБА_3 щодо реєстрації дитини у вищевказану квартиру відповідачем було відмовлено. Протягом останніх трьох років сімейне життя між сторонами поступово погіршувалося, що призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Кожен із них має протилежні погляди на шлюб та сім'ю. Відповідач постійно нехтує сімейними цінностями, такими як повага до дружини, піклування про створення в сім'ї доброзичливої сприятливої морально-психологічної атмосфери. З ініціативи відповідача між сторонами постійно виникають сварки, свідком яких нерідко стає їхня дитина, що тяжким чином впливає на її психічний стан та кожен раз спричиняє душевні страждання. Протягом тривалого часу відповідач взагалі самоусунувся від необхідності матеріально забезпечувати свою сім'ю. ОСОБА_3 , як мати неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , усвідомлюючи свою особисту відповідальність за виховання та піклування про дитину, створення для неї належних соціально - побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров'я, духовного та розумового розвитку, вважає за необхідне визначити місце проживання спільної дитини. Позивач переконана, що донька повинна проживати разом із нею. Вона любить свою доньку і спроможна забезпечити її всім необхідним. Вказує, що має нормований робочий день. З роботодавцем укладений трудовий договір, який передбачає своєчасну виплату заробітної плати та надання соціальних гарантій пов'язаних з материнством. Дитина відвідує школу, облікована в медичних установах. ОСОБА_3 постійно слідкує за станом здоров'я дитини, її розвитком, виховує та піклуюсь про неї, у неї з донькою психологічний контакт, прив'язаність один до одного. Оскільки відповідач декілька разів висловлювався з погрозами в адресу ОСОБА_3 , що забере дитину до себе, тому вона звернулась до суду про визначення місця проживання дитини. Позивач просить суд врахувати, що відповідач має схильність до вживання спиртних напоїв, що може негативно позначитись на вихованні дитини. Поведінка відповідача відносно членів своєї сім'ї характеризується грубістю. Він емоційно не врівноважений та схильний до фізичних образ. Позивач зазначає, що не має наміру перешкоджати відповідачу в здійсненні його прав та обов'язків щодо спільної дитини. Разом з тим, враховуючи ту обставину, що відповідач останні три місяці не надавав зароблені кошти на потреби сім'ї, в тому числі дитини, у ОСОБА_3 є підстави вважати, що відповідач і в подальшому в добровільному порядку буде ухилятись від матеріального утримання дитини, тобто сплати аліментів. Тому, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний утримувати дитину.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 грудня 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції мав змогу відступити від рішення виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області №11/92 від 14 вересня 2023 року, оскільки зі змісту даного рішення не вбачається врахування всіх обставин сімейного життя сторін та врахування інтересів дитини. Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги те, що позивач веде не зовсім задовільний спосіб життя та не піклується про дитину, про що було також зазначено у відзиві, а саме те, що позивач не піклується про здоров'я своєї дитини та не знає де перебуває її донька в той чи інший період доби. Даний факт підтверджується ситуацією, яка відбулася 07 серпня 2023 року. Зазначає, що всупереч доводам позивача забезпечує доньку всім необхідним, піклується про її здоров'я та розвиток. Зазначає, що нього нормований робочий день. Зміна місця проживання дитини, яка спричинить порушення стійких, усталених зв'язків дитини з оточенням і звичним середовищем, не відповідає найкращим інтересам дитини. На даний момент дитини має усі умови для хорошого проживання. Дівчинка відвідує школу та має друзів. Суд першої інстанції при винесенні рішення не взяв до уваги те, що зміна проживання дитини разом з матір'ю за невідомою адресою, може призвести до зміни обстановки дитини, а також зміни школи та втрати друзів, що може принести дитині моральні страждання. Таким чином, проживання ОСОБА_4 разом з матір'ю не відповідає інтересам їхньої доньки. Також, у позивача не має можливості забезпечити своїй доньці належні умови для її проживання на новому місці, а також займатися повною мірою вихованням та здоров'ям дитини.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 26 вересня 2009 року позивач ОСОБА_3 уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_1 , який зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Авдїївського міського управління юстиції Донецької області (Свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 ).
Під час перебування у шлюбі у них народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як вбачається з висновку виконавчого комітету Боярської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю гр. ОСОБА_3 , дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на даний час проживає разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в одній квартирі.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з наступного.
Згідно зі ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до ст. 160 Сімейного кодексу України (далі - СК України) місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини; якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтею 161 СК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
За приписами ч. 4, ч. 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Пунктом 72 Порядку провадження органами опіки і піклування діяльності, пов'язаної з захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 визначено, що під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини. При вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини та інші обставини, що мають істотне значення.
Рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області №11/92 від 14 вересня 2023 року «Про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 », було затверджено висновок про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір'ю, громадянкою ОСОБА_3 .
Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі «М.С. проти України» наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Статтею 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім виняткових обставин, відокремлюватися від матері.
В ході розгляду справи судом не встановлено обставин того, що поведінка чи дії позивача ОСОБА_3 або наслідки її спілкування з дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , можуть суперечити інтересам дитини або впливати на неї негативно, перешкоджати її фізичному та духовному розвитку.
Приймаючи до уваги встановлені судом обставини, а саме те, що за місцем проживання матері створені всі умови для дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також враховуючи позицію органу опіки та піклування, який дійшов висновку про доцільність проживання дитини з матір'ю, відсутність жодних доказів, які свідчать про неналежне виховання дитини матір'ю, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 , про визначення місця проживання дитини з матір'ю підлягають задоволенню.
Крім того, задоволені вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини щомісячно у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Апеляційний суд не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Правовідносини, які склалися між сторонами урегульовані положеннями Конвенції про права дитини, Сімейним кодексом України, Законом України «Про охорону дитинства», Цивільним кодексом України, а також іншими нормативно-правовими актами.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою ( стаття 51 Конституції України).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою та десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За змістом статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М. С. проти України» йдеться про визначення інтересів дитини, їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й передусім повинні бути визначені інтереси дитини у разі існування спору щодо опіки на нею, а вже тільки потім - права її батьків.
Так, із матеріалів вказаної справи вбачається, що позивач у справі звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначила, що їхня сім'я проживає за адресою: АДРЕСА_1 в двокімнатній квартирі, яка була придбана у шлюбі за спільні кошти з відповідачем та була зареєстрована на відповідача.
Рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області №11/92 від 14 вересня 2023 року «Про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 », було затверджено висновок про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір'ю, громадянкою ОСОБА_3 .
Згідно положень статті 161 СК України з урахуванням статті 4 ЦПК України вирішення судом з ким із батьків буде проживати малолітня дитина допускається у разі відсутності між батьками такої згоди, тобто за наявності спору, який не вирішений на момент розгляду справи.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків є спірним та це питання не є врегульованим між сторонами.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, кореспондується з повноваженнями суду щодо розгляду в порядку цивільного судочинства справ про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Зокрема, під порушеним правом слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково, відтак потребує судового захисту.
Підставою ухвалення рішення про захист порушеного права є установлення судом факту порушення або оспорення суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов.
У цій справі не встановлено факту порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, що пов'язане з визначення місця проживання дитини, відтак, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про задоволення позовних вимог в цій частині.
Так, із матеріалів справи вбачається, що дитина сторін - ОСОБА_4 , 2016 року народження протягом всього свого життя проживає в квартирі АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності відповідачу, що підтверджується договором купівлі-продажу № 670152 від 30 березня 2021 року та не заперечується сторонами у справі.
Саме у вказаному житловому приміщенні для дитини створенні відповідні умови для проживання, розвитку та відпочинку, що підтверджується висновком виконавчого комітету Боярської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В зазначеній квартирі також проживають і сторони у справі.
Суд першої інстанції зазначеного не врахував, та залишив поза увагою вимоги ст. 161 СК України у відповідності до якої якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Отже, саме окреме проживання батьків та наявність між ними спору про місце проживання дитини можуть породжувати право одного з батьків на звернення до суду для його вирішення.
Місце проживання неповнолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Визначення місця проживання малолітньої дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з ким буде проживати дитина, зокрема проживати де завгодно, унаслідок чого батько дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року в справі № 6-15цс17.
Звертаючись до суду з позовом та заявляючи вимоги про визначення місця проживання дитини з нею без зазначення конкретної адреси, позивач не звернула уваги, що в такому разі, рішення суду про задоволення позову надаватиме їй можливість проживати з дитиною будь-де, навіть за умов, що не можуть бути визнані прийнятними для дитини.
За таких обставин, не зазначення позивачем адреси, за якою вона бажає визначити місце проживання дитини унеможливлює встановлення відповідності такого місця проживання та наявних в ньому умов найкращим інтересам дитини.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про наявність підстав до задоволення позову в частині визначення місця проживання дитини з матір'ю без визначення конкретної адреси, висновки суду в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення в цій частині та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Крім того, як було зазначено вище, у відповідності до приписів ст. 161 СК України спір між батьками може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
В матеріалах справи наявне рішення виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області №11/92 від 14 вересня 2023 року «Про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір'ю, громадянкою ОСОБА_3 .
У відповідності до вимог ст. 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.
Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дитини разом з нею, за адресою де вона спільно проживає з дитиною та відповідачем, а саме АДРЕСА_1 не оскаржувала та погодилась з ним, що свідчить про відсутність порушених, оспорюваних чи не визнаних прав позивача, пов'язаних з визначенням місця проживання дитини.
Щодо вимог позивача та рішення суду про стягнення з відповідача аліментів на дитину, апеляційний суд виходить з наступного.
Звертаючись до суду, позивач просила стягувати з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків від встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 травня 2023 року до досягнення дитиною повноліття.
У відповідності до вимог ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Судом апеляційної інстанції не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позову про стягнення аліментів, що не дає суду апеляційної інстанції права виходити за межі доводів апеляційної скарги.
Оскільки апеляційна скарга не містить доводів про незаконність чи не обґрунтованість оскаржуваного рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини - підстав до скасування рішення в цій частині немає.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 610,40 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню з позивача на його користь пропорційно до задоволеної частини апеляційної скарги, а саме у розмірі 805 грн. 20 коп. (1610,4/2).
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 грудня 2023 року в частині визначення місця проживання дитини скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини відмовити.
В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 грудня 2023 рокузалишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1 610 (одна тисяча шістсот десять) гривень 40 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення виготовлено 03 червня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.