Справа № 758/13683/18
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/1218/2023
15 листопада 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ратнікової В.М.
при секретарі Близнюк А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука Степана Миколайовича на рішення Подільського районного суду міста Києва від 7 липня 2022 року (суддя Якимець О.І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину, свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності на частину нерухомого майна,
встановив:
у жовтні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 35/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , видане 28 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І. та зареєстроване в реєстрі під № 1-696 на ім'я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 , в частині включення до складу спадщини житлового будинку літ. «З»;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок під літ. «З», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведеної 28 серпня 2018 року на підставі рішення державного нотаріуса Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І., на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 серпня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі під № 1-696;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 7/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , видане 30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І., та зареєстроване в реєстрі під № 1-711 на ім'я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , в частині включення до складу спадщини житлового будинку літ. «З»;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок під літ. «З», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведеної 30 серпня 2018 року на підставі рішення державного нотаріуса Чотирнадцятої
київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І., на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 серпня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі під № 1-711;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на 42/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , видане 30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І., та зареєстроване в реєстрі під № 1-709 на ім'я ОСОБА_3 як пережившій дружині після смерті ОСОБА_4 , в частині включення до складу спадщини житлового будинку літ. «З»;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок під літ. «З», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведеної 30 серпня 2018 року на підставі рішення державного нотаріуса Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І., на підставі свідоцтва про право власності від 30 серпня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі під № 1-709.
Також просив стягнути із відповідачів понесені судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу від 29 квітня 1977 року ОСОБА_4 придбав у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 38,4 кв.м. 5 квітня 1996 року на підставі договору дарування ОСОБА_4 подарував йому 16/100 частин зазначеного житлового будинку. 30 серпня 1996 року вони з ОСОБА_4 уклали договір конкретного користування житловим будинком, який був посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 , згідно якого у його користування перейшли житлова кімната 1-4, площею 15,4 кв.м, та житлова кімната 1-5, площею 10,6 кв.м, а у користуванні ОСОБА_4 залишилися коридор 1-1, площею 12,7 кв.м; кухня 1-2, площею 6,8 кв.м; житлова кімната 1-3, площею 12,9 кв.м; житлова кімната 1-6, площею 10,4 кв.м; вбиральня 1-7, площею 5,5 кв.м; сараї «Б» та «В», навіс «Д», теплиці «Е» та «Ж» та огорожа.
Також позивач зазначав, що на підставі Державного акту на право власності на землю, виданого 3 вересня 2002 року, йому належить 16/100 земельної ділянки, площею 0.10га, з цільовим призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, надвірних господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 . У 1999 році він звернувся до Подільської районної державної адміністрації із заявою про надання дозволу на розроблення проекту реконструкції будинку. Розпорядженням голови Подільської районної державної адміністрації м. Києва від 29 грудня 1999 року за № 1228 йому був наданий дозвіл на розробку та погодження у встановленому порядку проекту реконструкції житлового будинку та проекту підключення будинку до інженерних комунальних мереж міста.
Позивач стверджував, що на підставі розробленого проекту, власними силами та за рахунок особистих грошових коштів він до житлового будинку, позначеного в технічному паспорті літерою «А», здійснив добудову у вигляді житлового будинку, який позначений в технічному паспорті літерою «З». На підставі розпорядження Подільської районної у м. Києві державної адміністрації № 150 від 13 лютого 2003 року йому наданий дозвіл на здачу в експлуатацію житлового будинку літ. «З» по АДРЕСА_1 . У подальшому на підставі дозволу Управління державного архітектурно - будівельного контролю № 582 від 18 серпня 2004 року будинок був прийнятий у експлуатацію.
Позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. 28 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І. було видане ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1-696 на 35/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами, у тому числі і під літерою «З» та здійснено державну реєстрацію
права власності (реєстраційний номер: 139275717). Також, 30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І. було видане ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-711 на обов'язкову частку у спадщині, як непрацездатній вдові, що складає 7/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами, у тому числі і під літерою «З», та здійснено державну реєстрацію права власності (реєстраційний номер: 139275717) та видано відповідне свідоцтво про право власності. Крім цього, 30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І. було видане ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на 42/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , до складу якого державним нотаріусом віднесено двоповерховий будинок з підвальними приміщеннями, зазначеного на плані під літерами «А» та «З» та зареєстровано право власності ОСОБА_3 на зазначену частку.
Позивач вважав, що до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , не увійшли права на житловий будинок, який позначений у технічному паспорті під літерою «З», оскільки спадкодавець не був його забудовником чи замовником будівництва, не здійснював фінансування цього об'єкту та не вчиняв дій, спрямованих на введення його в експлуатацію, а тому за життя не набув жодних прав на цей об'єкт будівництва, і вказане майно не було спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 7 липня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук С.М. просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не повно з'ясовані всі фактичні обставини справи та не надано належної оцінки наявним доказам.
Представник позивача зазначає, що розпорядженням голови Подільської районної державної адміністрації м. Києва від 29 грудня 1999 року № 1228 саме позивачу ОСОБА_1 наданий дозвіл на розробку та погодження у встановленому порядку проекту реконструкції житлового будинку АДРЕСА_1 та проекту підключень будинку до інженерних комунальних мереж міста. Після завершення будівництва окремого житлового будинку, позначеного у технічному паспорті під літерою «З», на підставі розпорядження Подільської районної у місті Києві державної адміністрації № 150 від 13 лютого 2003 року виключно позивачу ОСОБА_1 надано дозвіл на здачу в експлуатацію житлового будинку під літерою «З» в домоволодінні АДРЕСА_1 , а на підставі дозволу Управління державного архітектурно - будівельного контролю № 582 від 18 серпня 2004 року на введення в експлуатацію закінченого будівництвом приватного житлового будинку ОСОБА_1 , житловий будинок під літерою «З» на земельній ділянці по АДРЕСА_2 прийнято в експлуатацію, а забудовником значиться виключного ОСОБА_1 .
Також адвокат Ковальчук С.М. зазначає, що відповідно до технічного паспорту на житловий будинок під АДРЕСА_1 , виготовленого КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 2 травня 2018 року, який містить відомості щодо технічного опису об'єктів нерухомого майна, збудоване позивачем приміщення зазначене як житловий будинок літ. «З», а не добудова до житлового будинку літ «А».
Представник позивача стверджує, що позивач у встановленому законом порядку здійснив забудову зазначеної земельної ділянки, шляхом зведення на ній самостійного
житлового будинку під літерою «З», прийнятого в експлуатацію, який примикає до головного житлового будинку під літерою «А», проте не є добудовою до цього будинку. Однак, позивачем не було проведено у визначеному законом порядку державну реєстрацію права власності на збудований ним житловий будинок, а тому його слід вважати об'єктом незавершеного будівництва, який складає сукупність будівельних матеріалів, відносно якого у позивача виникло суб'єктивне майнове право, який збудований виключно за рахунок його сил та засобів, та який використовується за функціональним призначенням, тому суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що відсутність самої по собі державної реєстрації права власності на житловий будинок під літ. «З», що розташований за вказаною адресою, свідчить про те, що в нього взагалі відсутнє право на такий об'єкт нерухомого майна, а тому він автоматично включається до складу спадщини.
Представник позивача посилається на те, що збудований позивачем житловий будинок під літерою «З» належить виключно позивачу, оскільки будівництво такого будинку не змінило розміру частки іншого співвласника ОСОБА_4 у праві спільної часткової власності на житловий будинок під літерою «А» та який, в свою чергу, не набув жодних прав на житловий будинок під літерою «З». Наданий державному реєстратору технічний паспорт на ім'я ОСОБА_4 , не підтверджує будівництво та набуття ним права власності на зазначений будинок, оскільки мета виготовлення технічного паспорту не пов'язана із підтвердженням особи забудовника та не свідчить про набуття замовником виготовлення технічного паспорту права власності на об'єкт будівництва.
Представник позивача вважає, що свідоцтва про право на спадщину є протиправними, оскільки відповідно до Правил вчинення нотаріальних дій свідоцтво про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно. Однак, будь-які правовстановлюючі документи, що посвідчують право власності спадкодавця ОСОБА_4 на житловий будинок під літерою «З» в матеріалах спадкової справи відсутні, що свідчить про те, що до складу спадщини зазначений будинок під літерою «З» не увійшов, а тому оскаржувані свідоцтва про право на спадщину та свідоцтво про право власності є такими, що порушують права та законні інтереси позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення, а рішення суд без змін, посилаючись на те, що реконструкцію будинку почав ще їх покійний батько ОСОБА_4 та здійснював її разом із позивачем ОСОБА_1 .
Відповідач вважає, що будівля під літерою «З» не є самостійним житловим будинком, а невід'ємно пов'язана з житловим будинком під літерою «А» та разом із ним складає єдине домоволодіння та на законних підставах увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачка ОСОБА_3 померла, її спадкоємцями є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , сторони у даній справі.
Чотирнадцята київська державна нотаріальна контора, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.54 т.3), свого представника у судове засідання не направила, подавши лист про розгляд справи у відсутність представника.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Ковальчука С.М., які апеляційну скаргу підтримали, відповідача ОСОБА_2 , який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що на підставі договору купівлі-продажу від 29 квітня 1977 року, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 придбав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 38,4 кв. м. Договір зареєстрований у Київському БТІ 16 травня 1977 року (с.с.226-227 т.1).
5 квітня 1996 року на підставі договору дарування ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 16/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , житловою площею 49,3кв.м з господарчими та побутовими спорудами та будівлями: сараї під літ. «Б», «В», «Г», погріб під літ. «В», навіс під літ. «Д», теплиця під літ. «Е». Договір посвідчений державним нотаріусом 14-ої Київської державної нотаріальної контори Палагутою А.А. та зареєстрований у Київському міською БТІ 13 травня 1996 року (с.с.18-19 т.1).
30 серпня 1996 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали договір користування житловим будинком АДРЕСА_1 , який був посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Палагутою А.А., згідно якого у користуванні ОСОБА_1 знаходяться приміщення: житлова кімната 1-4, площею 15,4 кв. м та житлова кімната 1-5, площею 10,6 кв. м, а у користуванні ОСОБА_4 знаходяться приміщення: коридор 1-1, площею 12,7 кв. м; кухня 1-2, площею 6,8 кв. м; житлова кімната 1-3, площею 12,9 кв. м; житлова кімната 1-6 площею 10,4 кв. м; вбиральня 1-7 площею 5,5 кв. м; сараї під літ. «Б» та «В», навіс під літ. «Д», теплиці під літ. «Е» та «Ж», а також огорожа. Договір був зареєстрований у Київському БТІ (с.с.21-22 т.1).
Згідно Державного акту на право приватної власності на землю, виданого 3 вересня 2002 року Київським міським головою, на підставі рішення Київської міської ради та розпорядження Київського міського голови від 20 травня 1999 року № 250/351 та від 14 серпня 2000 року № 503-МГ ОСОБА_1 передано у приватну власність 16/100 земельної ділянки, площею 0,1000 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, надвірних господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 (с.с.23-30 т.1)
Розпорядженням голови Подільської районної державної адміністрації м. Києва від 29 грудня 1999 року за № 1228 ОСОБА_1 наданий дозвіл на розробку та погодження у встановленому порядку проекту реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 та проекту підключення будинку до інженерних комунальних мереж міста (газоелектроводопостачання і каналізації) (с.с.31 т.1).
Розпорядженням Подільської районної у місті Києві державної адміністрації № 150 від 13 лютого 2003 року ОСОБА_1 наданий дозвіл на здачу в експлуатацію житлового будинку літ. «З» по АДРЕСА_1 . При цьому у розпорядженні зазначено, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 складається із двох житлових будинків: будинок літ. А, одноповерховий, дерев'яний, житловою площею 49,3кв.м, загальною площею 77,3кв.м, належить на праві особистої власності ОСОБА_1 -16/100 частин і ОСОБА_4 - 84/100 частин; будинок літ. З, одноповерховий, цегляний з підвалом, складається з 4 житлових кімнат, площею 51кв.м, загальною площею 149,6кв.м, збудовано ОСОБА_1 (с.с.32 т.1).
18 серпня 2004 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю надано дозвіл № НОМЕР_1 , яким житловий будинок «З» (2 поверхи), загальною площею 149,6кв.м, на земельній ділянці по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію (с.с.33 т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про смерть, виданим Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві 15 лютого 2018 року (с.с.46 т.1).
30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І. видано ОСОБА_3 на підставі статті 1241 ЦК України свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-711 на 7/100 частки майна ОСОБА_4 , яке складається з 42/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . У характеристиці об'єкту зазначається, що домоволодіння складається з двоповерхового будинку з підвальним приміщенням, зазначене в плані під літерами «А» і «З», загальною площею 226,9кв.м (с.с.47 т.1).
30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І. видано ОСОБА_3 на підставі статті 63 Сімейного Кодексу України свідоцтво про право власності на частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, яке складається з 84/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , які належали спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори 29 квітня 1977 року. У характеристиці об'єкту зазначається, що домоволодіння складається з двоповерхового будинку з підвальним приміщенням, зазначене в плані під літерами «А» і «З», загальною площею 226,9кв.м, житловою 100,3кв.м (с.с.52 т.1).
28 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1-696 на 35/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . У характеристиці об'єкту зазначається, що домоволодіння складається з двоповерхового будинку з підвальним приміщенням, зазначене в плані під літерами «А» і «З», загальною площею 226,9кв.м, житловою 100,3кв.м (с.с.49 т.2).
Право власності ОСОБА_3 на 7/100 та 42/100 частин домоволодіння та ОСОБА_2 на 35/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з будинку під літ. «А» та «З», з відповідними надвірними будівлями та спорудами, розташованому по АДРЕСА_1 , зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що домоволодіння по АДРЕСА_1 було єдиним цілісним об'єктом на момент відкриття спадщини ОСОБА_4 , а частки у праві власності на нього були ідеальними, а отже доказів виділу частки майна в натурі між співвласниками суду не подано. Будь-яких доказів, які б підтверджували проведення позивачем державної реєстрації права власності на новостворену річ - будинок під літерою «З», яка утворилась внаслідок проведення реконструкції вищезазначеного домоволодіння, суду також не було надано. Відтак, суд першої інстанції прийшов до висновку, що до складу спадщини ОСОБА_4 увійшов також будинок під літерою «З», про що правомірно зазначив нотаріус в оспорюваних свідоцтвах про право власності.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття
спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.
Згідно частин 1 та 2 статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
За змістом статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомість, їх виникнення, перехід і припинення підлягають обов'язковій державній реєстрації.
Отже, право власності на новостворене нерухоме майно виникає при умовах завершення його будівництва, введення його в експлуатацію та державної реєстрації права власності.
Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції на час відкриття спадщини, державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
За матеріалами спадкової справи № 699/17 до майна померлого ОСОБА_4 , копія якої надана суду першої інстанції Чотирнадцятою київською державною нотаріальною конторою, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності право власності спадкодавця на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано не було (с.с.47 т.2).
На час прийняття в експлуатацію житлового будинку під літерою «З» (18 серпня 2004 року) діяло Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 7 лютого 2022 року, зареєстрований в міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (далі Положення).
Пунктом 1.5. Положення було визначено, що державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на житлові будинки.
Державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку (пункт 1.6. Положення).
Пунктом 8.1. Положення було передбачено, що оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти
нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачами не було надано належних та допустимих доказів, які підтверджують, що за життя ОСОБА_4 , останнім у встановленому законом порядку було оформлено право власності на спірний житловий будинок під літ. «З» по АДРЕСА_1 .
При спадкуванні та набуття права на спадкове майно необхідно обов'язково враховувати особливості правового режиму відповідного майна.
Якщо об'єктом спадкування виступає нерухоме майно, то відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Зі змісту наведених норм вбачається, що нерухоме майно, право власності на яке не виникло у спадкодавця, не може бути включено до спадкової маси, оскільки відповідна державна реєстрація не проведена.
За цих же обставин спірний будинок безпідставно включений державним нотаріусом до складу спільного сумісного майна подружжя Вишневських.
Відповідно до свідоцтва про шлюб, повторно виданого 16 лютого 2018 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 квітня 1965 року.
Житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 38,4кв.м, придбаний ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 29 квітня 1977 року.
Отже, правовідносини щодо правового статусу будинку регулюються правилами Кодексу про шлюб та сім'ю України, оскільки виникли до 1 січня 2004 року.
Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Отже, будинок АДРЕСА_1 під літ. «А» був спільним майном подружжя ОСОБА_6 .
Після укладення 5 квітня 1996 року договору дарування 16/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , у власності ОСОБА_4 залишилося 84/100 частин цього будинку, тому правомірним є висновок, що ОСОБА_3 належить 42/100 частин зазначеного будинку, як другому подружжя.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Разом з цим, будь-яких доказів у підтвердження будівництва будинку під літ. «З» за
особисті кошти подружжя Вишневських та наявність підстав для віднесення цього будинку до спільного майна подружжя Вишневських відповідачкою під час судового розгляду надано не було.
Враховуючи викладене, а також відсутність реєстрації права власності на спірний будинок під літ. «З» за ОСОБА_4 , державний нотаріус безпідставно зазначила у свідоцтві про право власності, що домоволодіння складається, крім будинку під літ. «А», ще із будинку під літ. «З».
Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу та не здійснив оцінку наданим позивачем доказам, які підтверджують, що саме позивачу був наданий дозвіл на розробку проекту реконструкції будинку по АДРЕСА_1 та на здачу в експлуатацію житлового будинку літ. «З» по АДРЕСА_1 , і що дозвіл № 582 від 18 серпня 2004 року на введення в експлуатацію закінченого будівництвом приватного будинку під літ. «З» наданий саме ОСОБА_1 .
При цьому, у розпорядженні № 150 від 13 лютого 2003 року голови Подільської районної у місті Києві державної адміністрації зазначено, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 складається із двох житлових будинків: літ. «А» та літ. «З».
Вказані обставини спростовують доводи відповідачів, що будинок під літ. «З» є частиною будинку під літ. «А».
Доводи відповідача ОСОБА_2 , що його батько - спадкодавець ОСОБА_4 розпочав реконструкцію будинку та здійснював її разом із позивачем ОСОБА_1 , належними доказами не підтверджені.
Згідно п. 4.14 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
За матеріалами спадкової справи вбачається, що державним нотаріусом будинок під літ. «З» був включений до спадкового майна та до спільного сумісного майна подружжя Вишневських на підставі технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1 , який складено 12 жовтня 2016 року, без належної перевірки наявності правовстановлюючих документів на цей будинок та перевірки реєстрації права власності на будинок відповідно до норм законодавства.
Згідно статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 зроблено висновок, що: «у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім'я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва
недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо».
За обставинами даної справи отримання відповідачами свідоцтв про право на спадщину за заповітом та за законом, а також отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на 42/100 частин будинку АДРЕСА_1 , до яких включений будинок під літ. «З», порушує права позивача на реєстрацію свого права власності на зазначений будинок на підставі дозволу на введення в експлуатацію завершеного будівництвом приватного житлового будинку.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що державним нотаріусом Пилипчук О.І. безпідставно зазначено у свідоцтвах про право на спадщину за заповітом та за законом та у свідоцтві про право власності, що будинок під літ. «З» по АДРЕСА_1 є спадковим майном ОСОБА_4 , а також спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , тому в цій частині свідоцтва підлягають визнанню недійсними з підстав, що наведені вище.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Таким чином, вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на житловий будинок під літ. «З» підлягають задоволенню.
Разом з цим, відповідно до сталої практики Верховного Суду державний реєстратор, у даному випадку державний нотаріус, не є належним відповідачем за зазначеними позовними вимогами, тому у задоволенні позову, пред'явленого до Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори, відмовляється.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та наданим доказам, суд неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частина 1 статті 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог
Враховуючи скасування рішення суду першої інстанції про відмову у позові та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений при поданні
позовної заяви у розмірі 4 230грн, при поданні апеляційної скарги у розмірі 6 343,20грн та при поданні заяви про забезпечення позову у розмірі 537грн, а всього - 11 110,20грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука Степана Миколайовича задовольнити.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 7 липня 2022 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 35/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , видане 28 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І., та зареєстроване в реєстрі під № 1-696 на ім'я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 , в частині включення до складу спадщини житлового будинку літ. «З».
Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок під літ. «З», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведеної 28 серпня 2018 року на підставі рішення державного нотаріуса Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І., на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 серпня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі під № 1-696.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 7/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , видане 30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І., та зареєстроване в реєстрі під № 1-711 на ім'я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , в частині включення до складу спадщини житлового будинку літ. «З».
Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок під літ. «З», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведеної 30 серпня 2018 року на підставі рішення державного нотаріуса Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І., на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 серпня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі під № 1-711.
Визнати недійсним свідоцтво про право власності на 42/100 частки житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , видане 30 серпня 2018 року державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І., та зареєстроване в реєстрі під № 1-709 на ім'я ОСОБА_3 як пережившій дружині після смерті ОСОБА_4 , в частині включення до складу спадщини житлового будинку літ. «З».
Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок під літ. «З», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведеної 30 серпня 2018 року на підставі рішення державного нотаріуса Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І., на підставі свідоцтва про право власності від 30 серпня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі під № 1-709.
Стягнути з ОСОБА_2 , код, місце проживання, на користь
ОСОБА_1 , код, місце проживання, судові витрати у сумі 11 110грн
20коп.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
В.М. Ратнікова