Провадження № 11-кп/803/48/24 Справа № 209/937/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
23 травня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 липня 2021 року стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 263 КК України, -
Вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 липня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 263 КК України, і призначено йому покарання:
- за ч. 2 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки.
- за ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 11 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 до відбуття покарання у вигляді позбавлення волі строком на 11 років.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувано ОСОБА_7 в строк відбування покарання у виді позбавлення волі строк його попереднього ув'язнення у цьому кримінальному провадженні з 11 лютого 2020 року по день набрання вироком законної сили із розрахунку день за день.
Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.
ОСОБА_7 визнано винуватим за наступних обставин.
11 лютого 2020 року приблизно о 12 годині 40 хвилин ОСОБА_9 прийшов до будинку АДРЕСА_1 , де мешкає ОСОБА_7 .
У цей час ОСОБА_7 вийшов з під'їзду № 2 будинку АДРЕСА_1 , де між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , які перебували біля вищевказаного під'їзду, виник конфлікт, на ґрунті раніше виниклих тривалих неприязних стосунків, у зв'язку із чим у ОСОБА_7 раптово виник прямий злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 .
З метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 , ОСОБА_7 11.02.2020 року приблизно о 12 годині 50 хвилин, перебуваючи біля під'їзду № 2 будинку АДРЕСА_1 , тримаючи в правій руці раніше прихований ніж, з яким наблизився до ОСОБА_9 , діючи умисно, цілеспрямовано, цілковито усвідомлюючи протиправність своїх дій та розуміючи при цьому, що нанесенням удару ножем у життєво важливі органи людини можливо позбавити її життя, передбачаючи такі наслідки та бажаючи їх настання, умисно, протиправно, із значною силою наніс зазначеним ножем один удар ОСОБА_9 в область лівої частини живота спереду. Від отриманого ножового поранення ОСОБА_9 помер на місці скоєння кримінального правопорушення.
Відповідно до висновку експерта №167-Е від 10.03.2020 року причиною смерті ОСОБА_9 є проникаюче колото-різане поранення черева та позачеревного простору з раною в лівій клубовій області по ходу раневого каналу якої ушкодженні м'які тканини, м'язи передньої черевної стінки, очеревина, ліві зовнішні клубові артерія та вена, яке супроводжувалось внутрішньочеревною кровотечою та призвело до гострої крововтрати, про що свідчить наявність вищезазначених пошкоджень, 900 мл рідкої темно-черевної крові та 1300 г рихлих темно-черевних згортків в черевній порожнині, морфологічні ознаки гострої крововтрати, виявлені при дослідженні- трупу та при судово-гістологічному дослідженні.
При дослідженні трупу ОСОБА_9 знайдено: проникаюче колото-різане поранення черева та поза черевного простору з раною в лівій клубовій області по ходу раневого каналу якої ушкодженні м'які тканини, м'язи і передньої черевної стінки, очеревина, ліві зовнішні клубові артерія та вена - відноситься до тяжких тілесних пошкоджень, по ознаці небезпеки для життя, в даному випадку викликавше смерть - (п.п. 2.1.3. Наказ № 6, МОЗ України від 17.01.1995 року); враховуючи характер рани, перевагу глибини раневого каналу над довжиною - вважаю, що поранення є колото-різане, заподіяне в напрямку зліва направо, з переду назад, декілька зверху вниз плоским колючо-ріжучим предметом з шириною клинка на рівні поринулої частини не більш 17 мм, який мав гостре лезо та обух, товщиною біля 3,0 мм. Примітка: лінійні параметри пошкодження надані без урахування скорочувальних властивостей шкіри; садно в поперековій області справа - відноситься до легких тілесних, пошкоджень, яке має незначні скороминущі наслідки (п.п. 2.3.5. Наказ № 6, МОЗ України від 17.01.1995 року), виникло внаслідок дії тупого твердого предмета, предметів, або при ударі о такий та в прямому причинному зв'язку з настанням смерті не знаходиться; пошкодження виникли не задовго до настання смерті.
Вказаними діями ОСОБА_7 вчинив злочин передбачений ч. 1 ст. 115 КК України, а саме вбивство, тобто умисне, протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Крім того, в 2019 році, ОСОБА_7 , знаходячись в лісосмузі напроти буд. АДРЕСА_1 знайшов кастет, який носив при собі.
11.02.2020 року в 12 годині 55 хвилин ОСОБА_7 , незаконно зберігаючи при собі «кастет», вийшов з під'їзду АДРЕСА_2 , де був затриманий працівниками поліції.
11.02.2020 року о 17 годині 00 хвилин старшим слідчим СВ Дніпровського ВП Кам'янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області майором поліції ОСОБА_10 під час складання протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, згідно ст.208 КПК України, на підставі ч. 3 ст. 208 , ч. 7 ст. 223, ст. 236 КПК України було проведено особистий огляд ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході якого виявили та вилучили в нього предмет, який згідно висновку експерта № 19/104-7/1/193 від 25.02.2020 є ударно-дробильною холодною зброєю, виготовленою саморобним способом за типом кастетів.
Вказаними діями ОСОБА_7 вчинив злочин передбачений ч. 2 ст. 263 КК України, а саме носіння кастету без передбаченого законом дозволу.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 20.07.2021 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначення покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Ухвалити свій вирок, призначивши ОСОБА_7 за ч. 1 ст.115 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років, за ч.2 ст.263 КК України залишити призначене покарання без змін - у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки. Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 14 років.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_7 , маючи незняті та непогашені судимості за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, у сфері обігу наркотичних засобів, через 6 місяців після звільнення з виправної колонії, де відбував покарання за ч.2 ст.185 КК України, вчинив злочин проти життя та здоров'я особи.
Також, без належної уваги суду залишилась наявність обтяжуючої покарання обставини, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України, - рецидив злочинів, ступінь суспільної небезпечності особи обвинуваченого та вчиненого ним злочину, спосіб вчинення злочину, який скоєно з використанням ножа, довжину раневого каналу та локалізацію ушкодження, спричиненого в район черева, тобто в життєво важливий орган, силу удару, яка вказує на те, що ніж прорізав зимову куртку, три джемпери та рубашку, проникнувши в тіло потерпілого, виняткову стійкість злочинних намірів ОСОБА_7 , яка полягає в тому, що потерпілий на час нанесення йому тілесних ушкоджень був не озброєний, а отже не ніс ніякої загрози ОСОБА_7 , однак останній не припиняючи конфлікт, умисно наніс удар ножем в життєво важливий орган, таким чином, довів свій злочинний намір до кінця, ставлення обвинуваченого до скоєного, а саме часткове визнання вини.
Тому прокурор вважає, що покарання, яке було призначено обвинуваченому за попереднім вироком, не досягло своєї мети - виправлення ОСОБА_7 та запобігання вчинення ним нових злочинів.
Прокурор вказав, що призначене ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.115 КК України у виді позбавлення волі строком на 11 років не відповідає вимогам ч.2 ст. 50 КК України, оскільки, така мета покарання, як виправлення засудженого та запобігання вчинення ним нових злочинів, не буде досягнута.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити вирок Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 20.07.2021 року, визнавши ОСОБА_7 винуватим у скоєні злочинів, передбачених ст. 118 КК України та ч.2 ст 263 КК України.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що судом було допущено неповноту судового розгляду, оскільки стороною захисту було заявлено клопотання про допит свідка, а саме - ОСОБА_11 , який мав можливість надати суду характеризуючи відомості про загиблого ОСОБА_9 , який неодноразово вчиняв протиправні дії у відношенні нього, будучи в стані алкогольного сп'яніння, намагався відбирати грошові кошти, зазначені відомості частково підтвердила свідок - ОСОБА_12 . Спочатку суд задовольнив зазначене клопотання, але під час запрошення свідка до зали судового засідання 08.07.2021 року змінив свою думку та відмовив у задоволенні клопотання про допит свідка, не мотивувавши причини відмови.
Також суд першої інстанції не отримав відомостей про систематичну протиправну поведінку загиблого ОСОБА_9 , у тому числі, і з застосуванням фізичного насильства, в інших осіб.
Не відповідають, на думку апелянта, висновки суду, викладені в судовому рішенні, фактичним обставинам справи. Так, суд зазначив, що критично ставиться до показів обвинуваченого ОСОБА_7 через їх невідповідність показам інших свідків, але не взято до уваги, що свідки фактично бачили завершальний етап конфлікту, який мав місце між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , та фізично не мали можливості спостерігати за діями ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , які відбувались після виходу ОСОБА_7 з під'їзду так, як оглядовість обмежена конструкцією споруди під'їзду.
Не надано судом оцінку й наявності на місці події іншого ножа, який не належить ОСОБА_7 , що також було підтверджено свідком ОСОБА_12 , яка є співмешканкою ОСОБА_7 .
Зазначив адвокат також і про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність умислу у ОСОБА_7 саме на умисне вбивство.
Вказує, що будучи допитаними в судовому засіданні жоден зі свідків не надавав суду відомостей, що саме ОСОБА_7 здійснив напад на загиблого ОСОБА_9 , натомість свідок ОСОБА_13 надала суду відомості, що особисто бачила як невідомий, в подальшому загиблий, здійснював напад на ОСОБА_7 та здійснив удар ОСОБА_7 в обличчя, також зазначила, що ОСОБА_7 кричав та просив викликати «швидку допомогу».
Свідок ОСОБА_14 зазначила, що загиблий стояв біля під'їзду і на її думку когось чекав, потім бачила (в ході конфлікту) махав руками, тобто здійснював активні дії у відношенні ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_12 зазначала, що загиблий, будучи в нетверезому стані, був агресивним та неодноразово забирав грошові кошти у її знайомих.
Вказав, що зазначені факти (відомості) суд безпосередньо отримав під час допиту свідків, які були свідками, тому він вважає, що суд безпідставно зробив висновок, що дії ОСОБА_7 розпочались поза межами необхідної оборони.
Зазначив, що 11 лютого 2020 року приблизно о 12:50 год ОСОБА_7 , виходячи з під'їзду №2 будинку АДРЕСА_1 , зазнав нападу з боку неодноразово судимого, в тому числі і за злочини з застосуванням насильства, ОСОБА_9 . В результаті нападу ОСОБА_9 розпочав застосовувати насильство, намагався спричинити ОСОБА_7 тілесні ушкодження, з метою самозахисту ОСОБА_7 розпочав розмахувати кухонним ножем перед собою в результаті чого ОСОБА_9 отримав одне поранення та до приїзду швидкої допомоги помер. Після спричинення поранення ОСОБА_9 , ОСОБА_7 намагався надати останньому допомогу, в тому числі, звертаючись до сусідів з проханням викликати «швидку допомогу». Захисник вказав, що ОСОБА_7 , зазнавши раптового нападу із застосуванням насильства у відношенні нього, здійснював самозахист.
Адвокат вважає, що застосований засіб захисту кухонний ніж та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а відтак ОСОБА_7 вийшов за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищив межі необхідної оборони, за таких обставин дії обвинуваченого ОСОБА_7 , слід кваліфікувати саме за ст.118 КК України, як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, бо саме протиправна поведінка ОСОБА_9 щодо ОСОБА_7 , його напад на нього був підставою для дій обвинуваченого та спричинення тілесних ушкоджень, від яких помер ОСОБА_9 .
Вказав, що відповідно до висновку експерту глибина раневого каналу дорівнює близько 17 мм, тобто наявність сильного удару ножем, як зазначено в обвинувальному акті, з огляду на довжину леза ножа біля 25 см є сумнівним та не відповідає діям ОСОБА_7 , адже при сильному ударі пошкодження були б значно більшими.
Зазначив, що на місці події було вилучено два ножі, один з яких не належав ОСОБА_7 , і дане не спростовано стороною обвинувачення.
Просив врахувати твердження потерпілого ОСОБА_15 про те, що йому відомо, що між його сином та ОСОБА_7 був конфлікт, також йому було відомо, що його син пішов за наркотичними речовинами, а ще його син мав добру фізичну підготовку та був фізично сильною людиною.
Звертав увагу, що загиблий ОСОБА_9 раніше неодноразово судимий за злочини проти власності, перебував на обліку у лікаря нарколога. В результаті експертного дослідження крові загиблого ОСОБА_9 було виявлений етиловий спирт у концентрації 2,02 %, а також метадон, тобто на момент конфлікту ОСОБА_9 був у стані алкогольного та наркотичного сп'яніння.
Крім того, захисник вказав, що суд першої інстанції у вироку як на доведеність умислу у ОСОБА_7 на скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст 115 КК України, послався на відомості, отримані при слідчому експерименті з ОСОБА_7 18.02.2020 року та висновок експерта №167-Н-Д від 18.02.2020 року, похідний від слідчого експерименту, які апелянт вважає недопустимими, так як на момент проведення слідчого експерименту - 18.02.2020 року, ОСОБА_7 мав статус підозрюваного у вчиненні особливо тяжкого злочину, участь захисника у даній слідчій дії є обов'язковою, але з відео файлу слідчого експерименту вбачається відсутність захисника.
Також сторона обвинувачення зауважує, що вирок, який вручено ОСОБА_7 після проголошення, не підписаний складом суду та відрізняється від вироку, який міститься в матеріалах кримінального провадження, а також написання у вироку та в обвинувальному акті по-батькові ОСОБА_7 є різними.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу з урахуванням доповнень до неї обгрунтував тим, що він не хотів вбивати ОСОБА_9 , не завдавав удару ножем значної сили, бо інакше пробив би наскрізь потерпілого, який перший завдав йому удару. Потерпілий на момент скоєння злочину був під впливом наркотичних засобів, та вживав алкогольні напої, що підтверджує експертиза, також він був неодноразово судимий. Втім, апелянт не залишав місце скоєння злочину, просив викликати швидку і міліцію.
Також обвинувачений зазначив, що має стійкі соціальні зв”язки, мати похилого віку, на момент скоєння злочину працював на підприємстві водієм,не пив, не зловживав наркотичними засобами, має захворювання на ВІЛ та гепатит.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу сторони обвинувачення та заперечувала проти задоволення апеляції сторони захисту, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали свої апеляційні скарги та заперечували проти задоволення апеляції прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника та обвинуваченого не підлягають задоволенню, а апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції в повній мірі досліджено докази, які є належними та допустимими, в сукупності доповнюють один одного, а також дотримано вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК України щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.
Матеріалами кримінального провадження підтверджено, що судове слідство у ньому проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, таких порушень цього закону, які були б суттєвими і тягли за собою скасування вироку, у справі не допущено. Відповідно, не встановлено й даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження судом обставин кримінального провадження. Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 115, ч.2 ст. 263 КК України, за які його засуджено оскаржуваним судовим рішенням, підтверджується сукупністю доказів, які зібрані з додержанням вимог кримінального процесуального закону та перевірені під час розгляду кримінального провадження, яким суд першої інстанції надав належну оцінку. А та обставина, що суд по іншому оцінює докази, наявні в матеріалах справи, порівняно з оцінкою їх стороною захисту, не свідчить про необ'єктивність чи упередженість суду першої інстанції під час розгляду даного кримінального провадження.
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винним за ч. 1 ст. 115 КК України - у вбивстві, тобто умисному, протиправному заподіянні смерті іншій людині, та за ч. 2 ст. 263 КК України, - у носінні кастету без передбаченого законом дозволу.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень за вказаних у вироку обставин та кваліфікація його дій за ознаками ч.1 ст. 115, ч.2 ст. 263 КК України ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні та правильно оцінених судом доказах, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами і, зокрема, даними, що містяться в показаннях учасників судового провадження, досліджених в судовому засіданні документах та речових доказах. Будь-яких обставин, які б викликали сумнів у сформованих за результатами судового розгляду висновках суду перевіркою матеріалів провадження не виявлено. Оскільки наведені докази зібрані у встановленому законом порядку і узгоджуються між собою, підстав піддавати сумніву їх достовірність та допустимість колегія суддів не вбачає.
На підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень суд обґрунтовано послався на показання свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_19 , а також на матеріали письмових документів, а саме: протокол огляду місця події від 11.02.2020 року з фото таблицею; протокол огляду місця події від 11.02.2020 року з фототаблицею; протокол проведення слідчого експерименту від 18.02.2020 року за участю обвинуваченого ОСОБА_7 ; протокол проведення слідчого експерименту від 12.02.2020 року за участю свідка ОСОБА_19 ; протокол проведення слідчого експерименту від 12.02.2020 року за участю свідка ОСОБА_14 ; висновок експерта № 152-Е від 11.02.2020 року; протокол пред'явлення особи для впізнання від 12.02.2020 року за участю свідка ОСОБА_19 ; протокол огляду місця події від 12.02.2020 року; протокол проведення слідчого експерименту від 18.02.2020 року з фототаблицею, за участю свідка ОСОБА_17 ; потокол пред'явлення особи для впізнання від 18.02.2020 року, за участю свідка ОСОБА_17 ; висновок судово-психіатричного експерта № 128 від 20.03.2020 року; висновок експерта № 167-Е від 11.02.2020 року з фото таблицею; висновок експерта № 167-Е-Д від 18.02.2020 року, з фото таблицею; висновок експерта № 167-Е-Д-1 від 18.02.2020 року; висновок експерта № 19/104-7/1/193 від 25.02.2020 року; висновок експерта № 180 від 23.01.2020 року; висновок експерта № 181 від 17.02.2020 року; висновок експерта № 182 від 17.02.2020 року; висновок експерта № 183 від 17.02.2020 року; висновок експерта № 184 від 17.02.2020 року; висновок експерта № 192 від 17.02.2020 року; висновок експерта № 251 від 17.02.2020 року; висновок експерта № 252 від 17.02.2020 року; висновок експерта № 253 від 17.02.2020 року; висновок експерта № 254 від 17.02.2020 року; висновок експерта № 329-МК від 17.02.2020 року, а також речові докази у кримінальному провадженні.
Надаючи оцінку зазначеним доказам у їх сукупності, колегія суддів не сумнівається у їх належності та допустимості, вважає їх достатніми для доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінально-протиправних діянь, а тому не вбачає підстав визнати наведені у вироку висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Визнаючи ОСОБА_7 винним за ч.1 ст. 115, ч.2 ст. 263 КК України, суд навів переконливі судження в обґрунтування цього висновку, зокрема, обґрунтовано поклавши в основу вироку пояснення свідка ОСОБА_16 , який в судовому засіданні пояснив, що з обвинуваченим не знайомий. В середині лютого 2020 року він йшов по території Дружби Народів зі своїм колегою. Побачили потерпілого, який бігав. Далі вони почули крик. Вони подивились, як ОСОБА_20 та потерпілий сварились та почали битися. Вони почали туди бігти і далі побачили, як ОСОБА_20 вдарив ножем потерпілого в область черева. Вони підбігли ближче, ОСОБА_20 почав тікати і викинив ніж на козирок під'їзду. Почав стукати в двері під'їзду, перший під'їзд від арки будинку АДРЕСА_1 . Далі він почав відбігати і вони його затримали. Потерпілий лежав десь 10 метрів від них. Після затримання обвинуваченого, вони підійшли до потерпілого, однак ознаки життя він не подавав, викликали поліцію. Обвинуваченого і потерпілого знає, так як вони раніше судимі. ОСОБА_20 бачив в обличчя, а потерпілий був до них спиною. Бачив, як він вдарив потерпілого чимось схожим на ніж. Коли стукав у під'їзд, якась жінка нібито щось кричала. На уточнюючі запитання, пояснив, що потерпілий був біля арки і під'їзду, ходив туди сюди. Від під'їзду до вчинення злочину було десь 10-15 метрів, від арки така ж відстань. Вони його затримали та надягли кайданки. Огляд проводили працівники поліції, яких вони викликали. Ніж дістали там, де вони вказали, коли ОСОБА_20 його викинув. Крові не бачив, бо у потерпілого була внутрішня кровотеча і крові не було взагалі.
Дані свідчення цілком узгоджуються і з показаннями під час судового розгляду свідка ОСОБА_18 , який суду пояснив, що у лютому 2020 року, він разом з ОСОБА_21 по АДРЕСА_1 бачили, як потерпілий ходив туди сюди. Почули якійсь крики і вони направили в ту сторону. Побачили ОСОБА_20 та ОСОБА_22 , як вони сварились. Вони почали йти в їх сторону і побачили, як блиснув ніж в бік потерпілого. Далі ОСОБА_20 почав тікати в сторону під'їзду і почав стукати і кричати в двері під'їзду від арки будинку АДРЕСА_1 . Перед цим під'їздом він викинув ніж на козирок під'їзду. Він там проживав. Це все відбувалось десь 10 метрів від під'їзду, ближче до акри. Бійку бачили десь на відстані 200 метрів. Як бив не бачив, бо потерпілий був до них спиною, а Биткін обличчям. Бачив, що блиснув ніж і потерпілий зробив крок і впав. Обвинуваченого і потерпілого знає, так як вони судимі і були під їх наглядом. Вони затримали ОСОБА_20 та одягли на нього кайданки. Він був біля ОСОБА_20 та викликав швидку, а ОСОБА_23 викликав поліцію.
Не суперечать наведеному і покази свідка ОСОБА_17 , яка суду пояснила, що десь приблизно 12.02.2020 року, точну дату не пам'ятає, вона поверталась з сином з магазину. У дворі по Дружбі Народів побачила бійку, чоловіки сварилися та штовхалися. Бачила як ОСОБА_20 взяв ніж та штрикнув іншого чоловіка. Знизу вверх в живіт. Потерпілий зробив кілька кроків назад і просив нібито вибачення у обвинуваченого, а обвинувачений сказав, щоб той йшов з ним. Тоді потерпілий впав, вона закричала викликати швидку. Бачила як ОСОБА_20 біг до під'їзду з ножем. Потім співробітники поліції його спіймали. ОСОБА_24 була між перший під'їздом та аркою. Була від них на відстані 10 метрів. Про що вони сперечались, не знає. Вона стояла у дворі та розмовляла з двірником - ОСОБА_25 , яка також це бачила. Також пояснила, що не бачила, як обвинувачений стукав у вікно і чи щось кричав.
Викладені вище свідчення повністю підтверджуються й поясненнями свідка ОСОБА_14 про те, що незнайомий хлопець стояв під під'їздом, що саме він робив не знає. Вона взяла інвентар і чистила сніг. Почула вираз: «Що ти робиш?» Це було десь о 10 ранку. Почула, як люди кричали викликайте швидку. Коли спитала у них, що сталося, їй відповіли, що когось вбили. Вона туди не підходила. Відстань від неї, до місця вчинення злочину була, десь 5-6 метрів, бачила, як тільки хлопець падав. Саме вчинення злочину не бачила. Бачила, як тільки до хлопця підбіг інший, він був в джинсах і чорній кофті. Слів ніяких не чула, бачила лише, як чоловік впав на спину. ОСОБА_26 від іншого чоловіка, що хлопця зарізали. Вказала, що той чоловік, що стояв біля під'їзду, чекав обвинуваченого ОСОБА_20 . Друга особа була обвинувачений. Далі вона зайшла в свою комору, за інвентарем, і коли вона вийшла побачила, як обвинувачений та потерпілий бігли до іншої сторони під'їзду. Попереду біг хлопець, що чекав біля під'їзду-потерпілий. Чула, як жінка кричала, що у обвинуваченого був ніж і що він його викинув на козирок та чула , як люди казали, що він зарізав потерпілого. Обвинувачений у вікна не стукав. Коли особа падала, стояли один до одного обличчям до обличчя. Пояснила, що чоловік після нанесення поранення побіг у свій під'їзд № 1 будинку 45. До місця злочину, вона стояла боком. Це було від під'їзду десь 2 метра. Хлопець, коли впав, ще рухав руками, але не вставав. Поліцейські підбігли коли той вже лежав. Далі його накрили і забрали тіло.
Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні показала, що бачила ОСОБА_20 з іншим чоловіком, якого він вбив. Чоловіки з'ясовували відносини, штовхалися. Вона підійшла до них та попросила заспокоїтися. Вони відійшли трохи далі і потім вона побачила, як ОСОБА_20 вдарив ножем потерпілого. Що там був ніж, вона не бачила, але бачила, як рукою відбувся замах, як ніби наче чимось наніс удар. Це було взимку, вдень. Потерпілий вів себе спокійно, а обвинувачений сіпав його. Коли потерпілий впав, вона вже зрозуміла, що він поранений. Це все відбувалось десь посередині двору. Бачила замах рукою обвинуваченого. Чула, як люди, які біля неї кричали, що у ОСОБА_20 ніж. Потерпілий не бив обвинуваченого, а ніби як захищався. Бачила, як потерпілий хрипів і лежав. Ножа вона не бачила, лише рух рукою і потерпілий впав. Обвинувачений почав тікати і стукати в двері під'їзду, щось кричав, ніхто не відчинив і він почав тікати. Бачила, як ОСОБА_20 здійснив замах рукою декілька разів. Як потерпілий впав, вона була на відстані трохи більше 5 метрів. Обвинувачений до неї стояв спиною, коли наносив удар, а потерпілий трохи збоку.
Правильність та об'єктивність вищезазначених доказів підтверджується також матеріалами письмових документів, які містяться в матеріалах провадження, а саме:
- протоколом огляду місця події від 11.02.2020 року з фототаблицею, згідно якого було оглянуто двір будинку АДРЕСА_1 , під час огляду зафіксовано, що на відстані 10 метрів від вищезазначеного будинку на землі знаходиться труп ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкав по АДРЕСА_3 ;
- протоколом огляду місця події від 11.02.2020 року з фототаблицею, згідно якого було оглянуто козирьок (навіс) 1-го під'їзду будинку АДРЕСА_1 , виявлено ніж металевий, який як пояснив ОСОБА_7 . даний ніж він закинув 11.02.2020 року о 12.40 годині після нанесення удару кривднику. Ніж загальною довжиною 330 мм., який складається з двох частин;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 18.02.2020 року за участю обвинуваченого ОСОБА_7 , згідно якого останній пояснив, що 18.02.2020 року в обідній час він виходив з дому, направився на ринок, щоб купити продукти харчування, взявши з собою ніж щоб заточити. Вийшов з під'їзду своєї адреси і відійшов і позаду підійшов раніше знайомий на прізвисько « ОСОБА_27 » і між ними виник словесний конфлікт, в ході якого він побачив, що « ОСОБА_27 » тримає в лівій руці ніж, а правою рукою, а саме кулаком вдарив його в щоку, в кількості 3-х разів, а він у відповідь відібрав у « ОСОБА_27 » ніж дістав з куртки (внутрішньої кишені) свій ніж. В цей час « ОСОБА_27 » почав підходити до нього, а він тримаючи свій ніж у правій руці, а ніж відібраний у «Михась» у лівій руці став розмахувати своїм ножем перед тулубом « ОСОБА_27 » на відстані 20 см від « ОСОБА_27 », а «Михась» наступав на нього, при цьому скорочуючи відстань між ними, а він продовжував махати ножем. Далі, вони направились до майданчика навпроти арки буд. АДРЕСА_1 , де зупинились, тому що він побачив як « ОСОБА_27 » стало зле та він почав падати на асфальт. Тоді ОСОБА_7 зрозумів, що можливо міг поранити « ОСОБА_27 » під час сварки та він злякавшись того, що сталося, направився до під'їзду почав стукати у вікна та двері і просив допомоги і виклику лікарів;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 12.02.2020 року за участю свідка ОСОБА_19 , згідно якого остання пояснила, що спостерігала за тим, як потерпілий та підозрюваний наносили один одному удари кулаками по обличчю, потім один з чоловіків повалив іншого на сніг та лежачого став бити ногами по тулубу та голові, наніс приблизно 10 ударів, при цьому показала механізм нанесення ударів. Потім вищевказані чоловіки, стояв один до неї спиною, інший у півоберта обличчям, на відстані 3-4 м, вона бачила, як один, який стояв до неї спиною, зробив взмах правою рукою, взмах був не один, предметі жодних вона в руці не бачила;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 12.02.2020 року, за участю свідка ОСОБА_14 , згідно якого остання пояснила, що 11.02.2020 року, у період часу з 12.30 год. до 13.00 год. побачила потерпілого біля під'їзду 1 будинку № 45, він стояв на вході у під'їзд та щось ховав у брюки, під ремінь, тому вона звернула на нього увагу, а потім пішла по своїм справам. Потім побачила, як потерпілий стоїть разом з невідомим чоловіком на відстані 3 м. від неї, на відстані 7 м від сміттєвих баків, невідомий чоловік стояв до неї спиною, що він хотів не бачила, жодних предметів у нього в руках не бачила, звідки він прийшов не знає, потерпілий впав на землю спиною, при падінні зачепився за автомобіль, який стояв на майданчику, крові вона не бачила, не підходила, а інший чоловік одразу побіг у бік 1-го під'їзду № 45 по АДРЕСА_1 ;
- висновком експерта № 152-Е від 11.02.2020 року, згідно якого будь - яких видимих ушкоджень на голові, обличчі, слизовій порожнині рота у ОСОБА_7 не виявлено;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання від 12.02.2020 року, за участю свідка ОСОБА_19 , згідно якого остання пояснила, що впізнала ОСОБА_7 , як того, який наносив удари ногами, а потім бачила взмахи рукою, а другий чоловік впав на проїзну частину біля 2-го під'їзду буд. АДРЕСА_1 ;
- протоколом огляду місця події від 12.02.2020 року, де предметом огляду є речі потерпілого ОСОБА_9 , які були вилучені в Кам'янське відділені бюро СМЕ після огляду трупу: кофта баклажанового кольору, кофта сірого кольору на блискавці, джемпер бордового кольору, рубашка чорного кольору, куртка чоловіча синтепонова сірого кольору на блискавці, чоловічі черевики чорного кольору, кепка чоловіча чорного кольору, штани джинсові на поясі, чоловічі труси та носки, двоє підштаників;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 18.02.2020 року з фототаблицею, за участю свідка ОСОБА_17 , згідно якого остання пояснила, що в обідній час, коли вона знаходилась на вулиці, то побачила, як два чоловіки розмовляли, після чого один з чоловіків витягнув з куртки ніж, який тримав в правій руці, один раз вдарив кулаком іншому чоловіку в ліву частину живота, від цього удару чоловік схопився за живіт, впав на спину;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання від 18.02.2020 року, за участю свідка ОСОБА_17 , згідно якого остання пояснила, що впізнала ОСОБА_7 , як того, який 11.02.2020 року у дворі буд. АДРЕСА_1 , наносив удари ногами, та тримав в правій руці іншому чоловіку, який після удару впав на асфальт;
- висновком судово-психіатричного експерта № 128 від 20.03.2020 року, згідно якого встановлено, що ОСОБА_7 у період інкримінованих йому діяння на хронічне психічне захворювання, недоумство, інший хворобливий стан психіки не страждав і у теперішній час також не страждає. Виявляв раніше і виявляє в теперішній час психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоідів. У період інкримінованого йому діяння він міг усвідомлювати свої дії (бездіяльності) і керувати ними. У теперішній час він також може усвідомлювати свої дії (бездіяльності) і керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує;
- висновком експерта № 167-Е від 11.02.2020 року з фототаблицею, згідно якого виявлене при проведенні судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_9 причиною смерті є проникаюче колото-різане поранення черева та поза черевного простору з раною в лівій клубовій області по ходу раневого каналу якої ушкодженні м'які тканини, м'язи передньої черевної стінки, очеревина, ліві зовнішні клубові артерія та вена, яке супроводжувалось внутрішньочеревною кровотечею та призвело до гострої крововтрати, про що свідчить наявність вищезазначених пошкоджень, 900 мл рідкої темно-червоної крові та 1300 г рихлих темно-червоних згортків в черевній порожнині, морфологічні ознаки гострої крововтрати, виявлені при дослідженні трупу та при судово-гістологічному дослідженні. При дослідженні трупа ОСОБА_9 виявлено: проникаюче колото-різане поранення черева та поза черевного простору з раною в лівій клубовій області по ходу раневого каналу якої ушкодженні м'які тканини, м'язи передньої черевної стінки, очеревина, ліві зовнішні клубові артерія та вена - відносятся до ТЯЖКИХ тілесних пошкоджень, по ознаці небезпеки для життя, в даному випадку викликавше смерть; враховуючи характер рани, перевагу глибини раневого каналу над довжиною, поранення є колото-різане, заподіяне в напрямку зліва направо, з переду назад, декілька зверху вниз плоским колючо-ріжучим предметом з шириною клинка на рівні поринулої частини не більш 17 мм., який мав гостре лезо та обух, товщиною біля 3,0 мм.; садно в поперековій області справа-відноситься ло ЛЕГКИХ тілесних пошкоджень, яке має незначні скороминущі наслідки, виникло внаслідок дії тупого твердого предмета, предметів, або при ударі о такий та в прямому причинному зв'язку з настанням смерті не знаходиться; пошкодження виникли незадовго (декілька хвилин, десятків хвилин) до настання смерті. Проникаюче колото-різане поранення черева та поза черевного простору з раною в лівій клубовій області перебуває в прямому причинному зв'язку з настанням смерті. При судово-токсилогічному дослідженні у крові із трупа ОСОБА_9 виявлений етиловий спирт у концентраціїї 2,02%, що відповідає СЕРЕДНЬОМУ ступеню алкогольного сп'яніння, стосовно до живої особи. Не виявлені: метиловий, ізопропіловий, пропіловий, ізобутиловий, бутиловий, ізоаміловий, аміловий спирт. При судово-токсилогічному дослідженні в печінці із трупу ОСОБА_9 виявлена азотовмістка речовина, якою може бути метадон, дві крапкові ранки з рівними краями на внутріщній поверхні правого плеча в верхній треті, в місці проекції під шкіряної вени, виникли найбільш імовірно внаслідок дії голки для медичних маніпуляцій, та найбіль імовірно є шляхом введення азотовмісткої речовини, якою може бути метадон, до організму. Не виявлені: похідні барбітурової кислоти, фенотіазину, 1,4-бенздіазепіну, піразолону; морфін, кодеїн, ефедрін, дімедрол, трамадол, амітриптилін, клозапін. За життя ОСОБА_9 страждав дистоіфєю печінки та нирки. Враховуючи стан трупних явищ під час дослідження трупа в морзі,,.. Трупні плями островчасті..свого кольору не змінюють (11:45 годин 12.2.2020 року)…» - вважає, що смерть його настала близько доби до моменту дослідження трупа в морзі. Для більш конкретного встановлення часу настання смерті необхідно відомості, що до стану трупних явищ під час огляду трупа на місці події. При судово-імунологічному дослідженні зразка крові трупа ОСОБА_9 , 1970 року народження встановлена група 0 з ізогемаглютинінои анти-А і анти-В за ізосерелогічною системою;
- висновком експерта № 167-Е-Д від 18.02.2020 року, з фототаблицею, згідно якого у потерпілого ОСОБА_9 , 1970 року народження, виявлено характер та локалізацію пошкоджень, напрямок та глибина раневого каналу, свідчать про те, що пошкодження не могли виникнути при механізмі, викладеному підозрюваним ОСОБА_7 при проведенні слідчого експерименту 18.02.2020 року, а саме при розмахуванні ножем під час чого потерпілий самостійно напоровся на ніж. Характер та локалізація пошкоджень, напрямок та глибина раневого каналу, свідчать про те, що пошкодження могли виникнути внаслідок удару ножем у напрямку зазначеному при проведенні слідчого експерименту;
- висновком експерта № 167-Е-Д-1 від 18.02.2020 року, згідно якого характер та локалізація пошкоджень, напрямок та глибина раневого каналу виявлені у потерпілого ОСОБА_9 свідчать про те, що пошкодження могли бути отримані при механізмі, викладеному свідком ОСОБА_17 при проведенні слідчого експерименту 18.02.2020 року;
- висновком експерта № 19/104-7/1/193 від 25.02.2020 року, згідно якого наданий на дослідження предмет, вилучений 11.02.2020 року у ОСОБА_7 є ударно-дробильною холодною зброєю, виготовленою саморобним способом за типом кастетів;
- висновком експерта № 180 від 23.01.2020 року, згідно якого при судово-медичному імунологічному дослідженні зразка крові трупа ОСОБА_9 , 1970 року народження встановлена група 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВ0. Кров трупа ОСОБА_9 належить до групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВ0;
-висновком експерта № 181 від 17.02.2020 року, згідно якого при дослідженні куртки чоловічої чорного кольору, светра чоловічого сірого кольору та штанів чоловічих темно-синього кольору наявності крові не встановлено;
- висновком експерта № 182 від 17.02.2020 року, згідно якого при дослідженні зразка крові ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлена група А з ізогемаглютинінами анти-В за ізосерологічною системою АВ0;
- висновком експерта № 183 від 17.02.2020 року, згідно якого кров потерпілого ОСОБА_9 належить до групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВ0. Кров підозрюваного ОСОБА_7 належить до групи А з ізогемаглютинінами анти-В за ізосерологічною системою АВ0. При подальшому дослідженні був виявлений і супутній антиген Н. На одному з представлених для дослідження фрагментів марлі встановлена наявність крові, на інших двох фрагментів марлі наявність крові не встановлена. В сліді крові був виявлений білок крові людини та антиген Н, що не виключає можливості утворення цього сліду за рахунок крові крупи 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВ0. Отриманий результат не виключає можливості походження цього сліду крові від потерпілого ОСОБА_9 , для крові якого антиген Н, виявлений в сліді крові, є основним групо-специфічним фактором або від іншої особи з аналогічними груповими властивостями. Можливість походження цього сліду крові від підозрюваного ОСОБА_7 виключається у зв'язку з не виявленням в ньому антигену А, властивого його крові;
- висновком експерта № 184 від 17.02.2020 року, згідно якого на марлевих тампонах зі змивами з лівої та правої рук ОСОБА_7 наявності крові не встановлено, у зв'язку з чим, подальші питання слідчого відповіді не підлягають;
- висновком експерта № 192 від 17.02.2020 року, згідно якого кров потерпілого ОСОБА_9 належить до групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВ0. Кров підозрюваного ОСОБА_7 належить до групи А з ізогемаглютинінами анти-В за ізосерологічною системою АВ0. При подальшому дослідженні був виявлений і супутній антиген Н. На представленому для дослідження джемпері встановлена наявність крові людини. В сліді крові був виявлений антиген Н та ізогемаглютиніни анти-А і анти-В, що не виключає можливості утворення цього сліду за рахунок крові групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВ0. Отриманий результат не виключає можливості походження цього сліду крові від потерпілого ОСОБА_9 , для крові якого властиві антиген Н та ізогемаглютинінами анти-А і анти-В, виявлені в цьому сліді крові. Можливість походження цього сліду крові від підозрюваного ОСОБА_7 виключає у зв'язку з не виявленням в ньому антигену А, властивого його крові;
- висновком експерта № 251 від 17.02.2020 року, згідно якого кров потерпілого ОСОБА_9 належить до групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВ0. Кров підозрюваного ОСОБА_7 належить до групи А з ізогемаглютинінами анти-В за ізосерологічною системою АВ0. На клинку ножа, наданого на дослідження, встановлена наявність крові та знайдені епітеліальні клітини з ядрами. При визначені видової належності слідів в об'єкті № 1 на клинку ножа виявлено білок людини. На іншій поверхні клинка та на рукоятці цього ножа, наявність крові не встановлена; епітеліальні клітини з ядрами та мікрочастки тканин людини не знайдені. Кров на клинку ножа належить особі чоловічої генетичної статі, при визначені групової належності крові виявлено антиген Н ізосерологічною системою АВ0. Визначити статеву і групову належність епітеліальних клітин на клинку ножа не виявилось можливим через відсутність придатних для дослідження ядер клітин та виявлення антигенів А,В,Н ізосерологічною системою АВ0. Отримані результати досліджень не виключають можливості походження крові на клинку ножа від чоловіка (чоловіків) групи крові 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В, яким в даному випадку є потерпілий ОСОБА_9 . Дані про походження крові на клинку ножа від підозрюваного ОСОБА_7 не отримані, оскільки при проведеному дослідженні не виявлено антиген А ізосерологічною системою АВ0. який є основним групоспецифічним антигеном, для його групи крові. Висловитись про походження епітеліальних клітин в слідах на клинку ножа від будь якої особи не є можливим, оскільки не вдалось визначити статеву і групову приналежність епітеліальних клітин;
- висновком експерта № 252 від 17.02.2020 року, згідно якого в піднігтьовому вмісті обох рук підозрюваного ОСОБА_7 , наданому на дослідження, наявність крові не встановлено; клітини з ядрами ті мікрочастки тканин людини не знайдені;
- висновком експерта № 253 від 17.02.2020 року, згідно якого кров потерпілого ОСОБА_9 належить до групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВ0. Кров підозрюваного ОСОБА_7 належить до групи А з ізогемаглютинінами анти-В за ізосерологічною системою АВ0. В піднігтьовому вмісті обох рук потерпілого ОСОБА_9 , наданому на дослідження, наявність крові не встановлено. Але в піднігтьовому вмісті правої руки потерпілого ОСОБА_9 знайдені епітеліальні клітини з ядрами та виявлений білок людини. В піднігтьовому вмісті лівої руки потерпілого ОСОБА_9 епітеліальні клітини з ядрами та мікрочастки тканин людини не знайдені. Статева належність епітеліальних клітин з ядрами в піднігтьовому вмісті правої руки не встановлена через недостатню кількість, придатних для дослідження, ядер клітин. При визначені групової належності клітин виявлено антиген Н ізосерологічною системою АВ0. Таким чином отримані результати досліджень не виключають можливості походження епітеліальних клітин з ядрами в піднігтьовому вмісті правої руки потерпілого від особи (осіб) групи крові 0 з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВ0, яким в даному випадку є сам потерпілий ОСОБА_9 , враховуючи групову приналежність його крові. Дані про походження епітеліальних клітин в піднігтьовому вмісті правої руки потерпілого ОСОБА_9 від підозрюваного ОСОБА_7 не отримані, оскільки при проведеному дослідженні не виявлено антиген А, який є основним групоспецифічним антигеном для її групи крові;
- висновком експерта № 254 від 17.02.2020 року, згідно якого на ножі, наданому на дослідження, наявність крові не встановлена; епітеліальні клітини з ядрами та мікрочастки тканини людини не знайдені;
- висновоком експерта № 329-МК від 17.02.2020 року, згідно якого пошкодження на шматку шкіри з лівої клубової області від трупа ОСОБА_9 , 1970 року народження, могло бути заподіяне клинком представленого на експертизу ножа № 1 та не могло бути заподіяне клинком представленого на експертизу ножа № 2.
Вивченням матеріалів провадження не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання та закріплення вищевказаних доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності, не суперечать Конституції та нормам КПК України. Суд першої інстанції обґрунтовано поклав вищевказані докази в основу вироку, як такі, що в своїй сукупності якнайповно відтворюють картину подій, які мали місце 11 лютого 2020 року, навівши при цьому переконливі мотиви свого рішення.
У зв'язку з цим колегія суддів не приймає доводи апеляційних скарг сторони захисту стосовно відсутності в обвинуваченого умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_9 та необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч.1 ст. 115 КК України на ст. 118 КК України, за ознакою умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, оскільки це в повному обсязі спростовується показами свідків, наданими під час розгляду справи в суді, даними протоколів слідчих дій, висновками судово-медичних експертиз, які узгоджуються один з одним та всією сукупністю доказів у кримінальному провадженні.
Так, відповідно до висновку експерта №152-Е від 11.02.2020 року будь - яких видимих ушкоджень на голові, обличчі, слизовій порожнині рота у ОСОБА_7 не виявлено.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 167-Е-Д від 18.02.2020 року у потерпілого ОСОБА_9 , 1970 року народження, виявлено характер та локалізацію пошкоджень, напрямок та глибина раневого каналу, свідчать про те, що пошкодження не могли виникнути при механізмі, викладеному підозрюваним ОСОБА_7 при проведенні слідчого експерименту 18.02.2020 року, а саме, при розмахуванні ножем, під час чого потерпілий самостійно напоровся на ніж.
Показаннями свідка ОСОБА_17 , а також протоколом слідчого експеременту за її участі підтверджується, що ОСОБА_7 під час розмови з потерпілим з пазухи дістав ніж і наніс йому удар в черево, після чого останній впав. А відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 167-Е-Д-1 від 18.02.2020 року характер та локалізація пошкоджень, напрямок та глибина раневого каналу свідчать про те, що пошкодження потерпілого ОСОБА_9 могли бути отримані при механізмі, викладеному свідком ОСОБА_17 при проведенні слідчого експерименту 18.02.2020 року.
Із пояснень свідка ОСОБА_19 витікає, що вона бачила, як ОСОБА_7 здійснив замах рукою, як ніби чимось наніс удар, після чого потерпілий впав і вона зрозуміла, що він поранений, оскільки чула як він хрипів. Також вказувала на те, що потерпілий не бив обвинуваченого, а ніби як захищався. Ці ж дані остання повідомила й під час слідчого експеременту за її участі, які викладені у протоколі слідчого експерименту від 12.02.2020 року.
Отже, направленість дій, характер та спосіб спричинення удару ножем в життєво важливий орган потерпілого, в живіт, свідчать про направленість умислу обвинуваченого саме на заподіяння смерті потерпілому.
Посилання ж обвинуваченого на глибину поранення лише 17 мм, що останній вважає більш подряпиною, ніж пораненням, та не може свідчити про направленість на вбивство, повністю спростовується висновком з висновком експерта № 167-Е від 11.02.2020 року, згідно з яким при дослідженні трупа ОСОБА_9 виявлено проникаюче колото-різане поранення черева та поза черевного простору з раною в лівій клубовій області по ходу раневого каналу якої ушкодженні м'які тканини, м'язи передньої черевної стінки, очеревина, ліві зовнішні клубові артерія та вена - відносяться до тяжких тілесних пошкоджень, по ознаці небезпеки для життя, в даному випадку викликавше смерть; враховуючи характер рани, перевагу глибини раневого каналу (12,5 см) над довжиною, поранення є колото-різане, заподіяне в напрямку зліва направо, з переду назад, декілька зверху вниз плоским колючо-ріжучим предметом з шириною клинка на рівні поринулої частини не більш 17 мм., який мав гостре лезо та обух, товщиною біля 3,0 мм. Тобто, глибина нанесеного потерпілому тілесного ушкодження становить 12,5 см, а 17 мм, на які посилається ОСОБА_7 , - є максимальною межею ширини клинка на рівні поринулої частини, яка була встановлена експертом у даному дослідженні.
Таким чином, перевіркою матеріалів кримінального провадження, технічного запису судового розгляду, журналів судових засідань та вироку встановлено, що судом першої інстанції ці обставини були перевірені в повному обсязі та їм дана належна оцінка.
Так, згідно зі ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію дій особи, пов'язаних з умисним позбавленням життя іншої людини, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини провадження, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання та акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
При цьому, відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України №1 від 26 квітня 2002 року, щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини. Якщо суд визнає, що в діях особи є перевищення меж необхідної оборони, у вироку слід зазначити, в чому саме воно полягає.
Судом під час судового розгляду було встановлено знаряддя вчинення злочину, а саме ніж, оглянутий судом, який має досить вагомі розміри, обвинувачений взяв з собою заздалегідь, локалізація спричиненого ушкодження - район черева, тобто життєво важливий орган, значна сила удару, яка вказує на те, що ніж прорізав зимову куртку, два джемпери та футболку, проникнувши в тіло потерпілого.
Втім, потерпілий на час нанесення йому тілесного ушкодження був неозброєний, оскільки жоден зі свідків не бачив ножа в останнього, на відміну від обвинуваченого. І навіть, якщо взяти до уваги версію ОСОБА_7 про наявність у потерпілого ножа, то як він пояснив в судовому засіданні, нож він у ОСОБА_9 відібрав і таким чином у нього опинилися обидва ножі, а тому потерпілий вже не становив загрози життю ОСОБА_7 , у зв'язку з чим доводи обвинуваченого та його захисника з приводу того, що ОСОБА_9 першим спровокував бійку, нанісши декілька ударів в обличчя ОСОБА_7 , на що останній був змушений захищатися та перевищив межі необхідної оборони не знайшли свого підтвердження під час судового та апеляційного розглядів, а натомість повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження: показами свідків, протоколами слідчих експериментів, висновком експерта щодо відсутності наявних тілесних ушкоджень в обвинуваченого ОСОБА_7 .
Таким чином, на думку колегії суддів, ОСОБА_7 , спричиняючи тілесні ушкодження потерпілому, усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій у вигляді спричинення смерті іншій людині, і якщо навіть не бажав настання смерті останнього, то свідомо допускав її настання. В даному випадку суд першої інстанції, вірно встановивши фактичні обставини, давши аналіз зібраним у справі доказам у їх сукупності, належним чином їх оцінивши, обґрунтовано визнав ОСОБА_7 винним у вчиненні ним зазначеного у вироку злочину, а його дії вірно кваліфікував саме за ч. 1 ст. 115 КК України, за фактом умисного протиправного спричинення смерті потерпілому ОСОБА_9 . У зв'язку з цим вимоги сторони захисту про перекваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 з ч.1 ст 115 КК України на ст. 118 КК України є нічим іншим, як побудованою лінією захисту з метою уникнення відповідальності за вчинене діяння чи пом'якшення покарання за скоєне.
Не можна вважати слушними й доводи захисника щодо недопустимості як доказів протоколу слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_7 від 18.02.2020 року та похідного від нього висновку судово-медичної експертизи №167-Е-Д від 18.02.2020 року, оскільки в протоколі слідчого експерименту від 18.02.2020 року за участю ОСОБА_7 мається особистий підпис захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 , що свідчить про те, що він приймав участь під час проведення цієї слідчої дії. Відсутність же захисника на відеозаписі через не потрапляння до об'єктиву відеокамери в ракурсі відеозйомки зазначеної слідчої дії не може доводити його відсутність під час її проведення. Жодних зауважень захисту при підписанні зазначеного протоколу в ньому не зазначено. Обвинувачений не висловлював заперечень стосовно проведення процедури слідчого експерименту. Про наведені обставини не вказувалося стороною захисту ані на стадії досудового розслідування, ані протягом судового розгляду, зокрема, при дослідженні вказаних доказів, під час підготовчого судового засідання обвинувачений та його захисник не заперечували щодо призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту.
До того ж, згідно з протоколом огляду відеозапису зазначеного слідчого експерименту, який відбувся 30.03.2020 року за участю обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 заяв та клопотань від учасників огляду не надходило. А обвинувачений пояснив, що на відео впізнав себе, зазначив, що дав добровільну згоду на проведення слідчого експерименту і показав, як спричинив тілесні ушкодження чоловіку на прізвисько « ОСОБА_27 ».
Тож, доводи адвоката ОСОБА_8 в цій частині апеляційний суд вважає такими, що не відповідають дійсності, у зв'язку з чим вони не підлягають задоволенню.
До того ж, відомості, які надаються під час слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України є документом.
Суд першої інстанції безпосередньо дослідив і протокол вищезазначеного слідчого експерименту, і відеозапис, надав їм відповідну правову оцінку з точки зору належності та допустимості в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні, вказані апелянтом протокол слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_7 від 18.02.2020 року та висновок судово-медичної експертизи №167-Е-Д від 18.02.2020 року визнав складеними відповідно до чинного законодавства, належними і допустимими доказами, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
Не приймає до уваги колегія суддів і посилання захисника на те, що вирок, який вручено ОСОБА_7 після проголошення, не підписаний складом суду та відрізняється від вироку, який міститься в матеріалах кримінального провадження, а також написання у вироку та в обвинувальному акті по-батькові ОСОБА_7 є різними, оскільки вони не знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду, а інших доказів стороною захисту суду апеляційної інстанції надано не було.
Також апеляційний суд вважає необгрунтованими доводи захисника стосовно його сумнівів щодо показів, наданих свідками в суді першої інстанції, оскільки вони фактично бачили завершальний етап конфлікту, який мав місце між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , та фізично не мали можливості спостерігати за діями останніх, так як оглядовість обмежена конструкцією споруди під'їзду. Цих свідків було допитано безпосередньо судом першої інстанції, вони були попереджені про кримінальну відповідальність, їх показання об'єктивно підтверджуються і узгоджуються з іншими належними і допустимими доказами, встановленими судом першої інстанції і перевіреними судом апеляційної інстанції обставинами кримінального правопорушення, тому підстави піддавати сумніву покази допитаних судом свідків у колегії суддів відсутні.
Як убачаєься з апеляційної скарги адвоката ОСОБА_8 , останній вважає, що судом першої інстанції була допущена неповнота судового розгляду в частині недопиту свідка ОСОБА_11 стосовно систематичної протиправної поведінки загиблого ОСОБА_9 відносно нього, в тому числі, з застосуванням фізичного насильства та вимаганням грошей, та не взяття до уваги показів батька потерпілого щодо характеризуючих даних його сина.
За результатами проведеного апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження судом першої інстанції матеріалів кримінального провадження, кожному з доказів дана належна оцінка, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними, оскільки обставини, на які посилається сторона захисту, жодним чином не впливають на законний та обґрунтований висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, позаяк в судах обох інстанцій не було встановлено факту протиправної поведінки потерпілого ОСОБА_9 по відношенню до обвинуваченого, від якої останній був би змушений захищатися, на кшталт провокування бійки, нанесення декількох ударів в обличчя ОСОБА_7 , погроза ножем і взагалі наявність його у потерпілого, перебування потерпілого у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння не спростовує факту спричинення йому смерті обвинуваченим, а наявність у ОСОБА_9 судимостей нівелюється наявністю незнятих і непогашених судимостей у самого обвинуваченого, що мало наслідком рецидив злочинів в якості обставини, що обтяжує покарання.
До речі, колегія суддів критично відноситься до версії обвинуваченого стосовно того, що у потерпілого ОСОБА_9 був при собі ніж, який він в процесі бійки побачив і вихопив лівою рукою, бо в правій руці в нього був свій ніж, і через це в нього опинилося обидва ножі, оскільки вона в повному обсязі спростовується доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, і вважає це певною лінією захисту, побудованою з метою уникнення ОСОБА_7 кримінальної відповідальності за вчинений злочин, оскільки жоден свідок, допитаний судом першої інстанції, не бачив ножа в потерпілого ОСОБА_9 , ці обставини мають місце лише в показаннях обвинуваченого ОСОБА_7 .
Крім того, згідно з висновком експерта № 329-МК від 17.02.2020 року пошкодження на шматку шкіри з лівої клубової області від трупа ОСОБА_9 , 1970 року народження, могло бути заподіяне клинком представленого на експертизу ножа №1 та не могло бути заподіяне клинком представленого на експертизу ножа № 2. А відповідно, нож №1 - це ніж з рукояткою чорного кольору, обмотаний ізолентою синього кольору, який ОСОБА_7 закинув на навіс під'їзду №1 будинку АДРЕСА_1 , який був вилучений там працівниками поліції та на який обвинувачений вказав, як на предмет, яким ним було спричинено тілесне ушкодження потерпілому.
А покази свідка ОСОБА_12 , яка на час скоєння злочину мешкала з обвинуваченим у цивільному шлюбі, на чому акцентують увагу обвинувачений та його захисник, про те, що вдома зник один ніж, не спростовують можливості перебування в наявності у ОСОБА_7 обох ножів, один з яких було вилучено в нього під час затримання в порядку ст.. 208 КПК України, а інший - вилучено працівниками поліції на місці події, та жодним чином не може слугувати підтвердженням факт належності одного з цих ножів потерпілому ОСОБА_9 ..
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обгрунтовано визнано ОСОБА_7 винуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 263 КК України, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального законів та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав, а тому не знаходить підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника.
Що стосується апеляційних вимог прокурора щодо необхідності призначення обвинуваченому більш суворого покарання, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Згідно зі ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для його вибору суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші обставини, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.
При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не повинна сприйматися як підстава для того, щоб зробити жорстокішим покарання. У багатьох випадках жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить самого засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів. Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Воно має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів.
Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Мета покарання - це те, чого прагне досягти держава, застосовуючи його щодо особи, яка вчинила злочин. Закон чітко визначає такі цілі покарання, як: кара як відплата засудженому за вчинений злочин; виправлення засудженого; запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим; запобігання вчиненню нових злочинів з боку інших осіб.
Апеляційним переглядом встановлено, що при призначенні покарання суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону в повній мірі, врахував всі обставини кримінальних правопорушень, ступінь їх тяжкості, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який вину за ч. 1 ст. 115 КК України визнав частково, а за ч. 2 ст. 263 КК України - повністю, раніше неодноразово судимий, судимості в встановленному законом порядку не погашені і не зняті, не одружений, за місцем проживання характеризується задовільно, перебуває на обліку у лікаря нарколога з 2009 року. Врахував суд першої інстанції відсутність обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, рецидив злочинів як обставину, що обтяжує покарання останнього, а також позицію потерпілого, який наголошував на суворій мірі покарання.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки, за ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 11 років, та відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, про остаточне призначення обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 11 років, яке колегія суддів вважає необхідним і достатнім для виправлення останнього і попередження скоєння ним нових злочинів.
У даному кримінальному провадженні, як видно з його матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_7 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад, а тому доводи прокурора з приводу наявності підстав для призначення обвинуваченому більш суворого покарання з огляду на те, що наразі призначене останньому покарання є занадто м'яким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Таким чином, за результатами проведеного апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції цілком обгрунтовано визнано ОСОБА_7 винуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 115, ч. 2 ст. 263 КК України, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінених судом відповідно до вимог закону, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав, і призначено обвинуваченому покарання з дотриманням вимог кримінального закону, а тому підстави для задоволення поданих на оскаржуваний вирок суду апеляційних скарг в даному випадку відсутні.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 липня 2021 року стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 263 КК України - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4